Ще 20 ро­ків не­дбаль­ства на без­до­ріж­жі?

Den (Ukrainian) - - Подробиці -

Дня­ми ко­ли­шній мі­ністр транс­пор­ту, за про­фе­сі­єю ін­же­нер- ме­ха­нік і по­лі­то­лог, Йо­сип Він­ський, при­знав­ся в ефі­рі одні­єї ра­діо­стан­ції, що до­ріг «як у Ні­меч­чи­ні» у нас не бу­де ще ро­ків 20. Не­на­че ми з ва­ми пре­тен­ду­є­мо на ав­то­ба­ни між рай­цен­тра­ми. Нам би в обла­сний центр до­їха­ти, не втра­тив­ши до­ро­гою ко­ле­са. Про­те за­ява екс- ке­рів­ни­ка за­слу­го­вує на ува­гу. По- пер­ше, во­на окри­ляє ни­ні­шніх ме­не­дже­рів кра­ї­ни, і ко­жен мі­ністр, за при­кла­дом Йо­си­па Ві­кен­ті­йо­ви­ча, мо­же ска­за­ти: при­стой­ної ме­ди­ци­ни, осві­ти то­що, аж до пи­ва, у нас не з’яв­ля­ться, по­ки зар­пла­ти не під­ні­му­ться до рів­ня ба­вар­ських. По-дру­ге, ме­седж про до­ро­ги роз­кри­ває сві­то­гля­дну пла­тфор­му го­спо­дар­ни­ків ми­ну­лих ро­ків, які вва­жа­ли, що ор­га­нізм еко­но­мі­ки спо­ча­тку роз­ви­ва­є­ться лі­ні­єю м’язів і кі­сток, і тіль­ки по­тім — сер­це­во-су­дин­ною.

На при­кла­ді Оде­ської обла­сті, що при­ля­гає до Єв­ро­пи як бан­ний ли­сток до ті­ла, мо­жна ви­вчи­ти ста­ру про­бле­му, яка за­ва­жає нор­маль­но­му роз­ви­тку кра­ї­ни.

За­пи­тай­те у ве­ло­си­пе­ди­ста й ав­то­мо­бі­лі­ста, чо­му у нас не­має до­ріг, і во­ни, не зу­пи­ня­ю­чи сво­їх за­со­бів пе­ре­су­ва­н­ня, від­ра­пор­ту­ють про зло­ді­їв, які пу­ска­ють до­ро­жній збір із ко­жно­го лі­тра бен­зи­ну в свою ки­ше­ню. Але це да­ле­ко не вся прав­да про те, чо­му в Укра­ї­ні до­ро­ги гір­ші, ніж у Бі­ло­ру­сі й При­бал­ти­ці. За­уваж­те. Я не по­рів­нюю нас із Ні­меч­чи­ною, а про­во­джу ціл­ком ко­ре­ктні па­ра­ле­лі з кра­ї­на­ми, що бу­ли, як і ми, ре­спу­блі­ка­ми Ра­дян­сько­го Со­ю­зу. Але 50, 25 і 10 ро­ків то­му до­ро­ги у су­сі­дів від­рі­зня­ли­ся не на на­шу ко­ристь. Ми завжди тря­сли­ся на ви­бо­ї­нах, не­мов зла до­ля спе­ці­аль­но під­мі­ни­ла нам асфальт праль­ни­ми до­шка­ми.

Все по­ясню­ва­ло­ся по­лі­ти­чни­ми мір­ку­ва­н­ня­ми і пра­кти­кою ізо­ля­ції при­кор­дон­них ре­гіо­нів СРСР. У При­бал­ти­ці біль­шість до­ріг бу­ли по­бу­до­ва­ні до 1940 ро­ку, і Мо­сква, не в змо­зі за­кри­ти три ма­лень­кі ре­спу­блі­ки від ува­ги сві­ту, бу­ла зму­ше­на утри­му­ва­ти фа­сад Со­ю­зу в при­стой­но­му ста­ні. Ка­лі­нін­град, який не тре­ба бу­ло по­ка­зу­ва­ти іно­зем­цям, швид­ко пе­ре­тво­рив­ся на ви­бо­їстий ан­клав, хо­ча від ньо­го до Ка­у­на­са три го­ди­ни їзди. У су­сі­дній ра­дян­ській Бі­ло­ру­сі до­ро­ги бу­ду­ва­ли­ся, бо во­на бу­ла за­галь­ни­ми ав­то­мо­біль­ни­ми во­ро­та­ми. Тра­сою Мінськ — Брест їзди­ли з Си­бі­ру й Азер­бай­джа­ну, Тбі­лі­сі і Єре­ва­ну. А ще тут, на кри­хі­тній те­ри­то­рії, сто­я­ло шість ар­мій (чо­ти­ри су­хо­пу­тні плюс по­ві­тря­на і ра­ке­тна), що по­тре­бу­ва­ли хо­ро­ших ко­му­ні­ка­цій. То­му бу­дів­ни­цтво до­ріг у Бі­ло­ру­сі завжди бу­ло прі­о­ри­те­тною спра­вою, що збе­ре­гла­ся в ін­фра­стру­ктур­но­му ви­гля­ді до сьо­го­дні.

Іна­кше в Укра­ї­ні. Ре­спу­блі­ка з ба­га­то­міль­йон­ним на­се­ле­н­ням, без­ліч­чю ве­ли­ких міст і роз­ви­не­ним сіль­ським го­спо­дар­ством не ма­ла нор­маль­но­го спо­лу­че­н­ня з кра­ї­на­ми Єв­ро­пи, сво­ї­ми обла­сни­ми цен­тра­ми, не ка­жу­чи про ра­йон­ні. Пам’ятаю, на по­ча­тку 80-х їздив із Вил­ко­во­го до Льво­ва че­рез Мол­да­вію і Чер­нів­ці. На про­їзд з Оде­си тре­ба біль­ше ча­су, зап­ча­стин і нер­вів. Як і за­раз, за 35 ро­ків. Бо рі­чка Ду­най у ті ча­си ви­ко­ри­сто­ву­ва­ла­ся як при­ро­дний кор­дон між дер­жа­ва­ми. Український лі­вий бе­рег був за­кри­тий не ли­ше для іно­зем­них ту­ри­стів, але й мі­сце­вих. Тут до­ро­ги бу­ли не по­трі­бні. Так про­дов­жу­ва­ло­ся до ча­су, ко­ли лю­ди з ло­гі­кою па­на Він­сько­го, ви­хо­ва­ні ко­му­ні­сти­чною, со­ці­а­лі­сти­чною та ін­ши­ми лі­ви­ми пар­ті­я­ми, очо­ли­ли про­цес і ві­дом­ства до­ро­жньо­го бу­дів­ни­цтва. Рів­не і твер­де по­ло­тно під ко­ле­са­ми во­ни роз­гля­да­ють як пре­ро­га­ти­ву ба­га­тих на­цій, не ро­зу­мі­ю­чи гу­ма­ні­тар­но­го зна­че­н­ня за­со­бів спо­лу­че­н­ня і їхньої ролі у про­гре­сі.

Чо­му не роз­ви­ва­є­ться ту­ризм на мор­сько­му узбе­реж­жі від За­то­ки до Ду­наю і пу­стує уні­каль­не озе­ро Ял­пуг? Чо­му ви­ро­ще­ні в Бу­джак­сько­му сте­пу ово­чі і фру­кти не ре­а­лі­зу­ю­ться на рин­ках су­сі­дніх обла­стей? Чо­му 200ти­ся­чне укра­їн­ське на­се­ле­н­ня Ру­му­нії не від­ві­дує свою істо­рич- ну ба­тьків­щи­ну? Чо­му ми рід­ко бу­ва­є­мо в ру­мун­ській До­бру­джі, де ко­рі­н­ня за­ду­най­сько­го ко­за­цтва, ча­сти­на на­шої ду­хов­ної спад­щи­ни? На всі ці «чо­му» — одна від­по­відь: не­має до­ріг і мо­стів. Че­рез Ду­най, що об’єд­нує ба­га­то єв­ро­пей­ських кра­їн, по­бу­до­ва­но біль­ше со­тні мо­стів. Ли­ше в Укра­ї­ні не­має жо­дно­го. У су­сі­дній да­ле­ко не ба­га­тій Сло­вач­чи­ні їх чо­ти­ри. Остан­ній «Апол­ло» по­бу­до­ва­ний 2005 ро­ку за 4,3 млрд сло­ва­цьких крон, що рів­ня­є­ться ни­ні­шнім 4 млрд гри­вень або, якщо ві­ри­ти екс­пер­там, п’ятій ча­сти­ні ті­ньо­вих до­хо­дів Оде­ської ми­тни­ці. Раз не­має мо­стів, не­має й до­ріг. Двад­цять ро­ків ми на­ма­га­є­мо­ся спо­ру­ди­ти по­ром­ну пе­ре­пра­ву між Ізма­ї­лом і Туль­чею або Ор­лів­кою — Іса­кчею, але мар­но. Бу­дів­ни­цтво до­ріг і мо­стів в Оде­ській обла­сті, як і у всій кра­ї­ні, на­ти­ка­є­ться на пе­ре­шко­ду з осо­би­стих ін­те­ре­сів во­тчи­ни, ком­па­ній і по­лі­ти­чних сил. І це го­лов­на при­чи­на на­шо­го без­до­ріж­жя, а не скром­ні зар­пла­ти на­се­ле­н­ня, як вва­жає по­лі­тик і дер­жав­ний ді­яч (ци­тую за «Ві­кі­пе­ді­єю») Йо­сип Він­ський.

Пам’ятаю, ко­ли за пост ме­ра Оде­си бо­ро­ли­ся Е. Гур­віц і О. Ко­сту­сєв, за іні­ці­а­ти­вою Еду­ар­да Йо­си­по­ви­ча бу­ду­ва­ла­ся ва­жли­ва для мі­стян до­ро­га, що до­зво­ля­ла роз­ван­та­жи­ти Ові­діо­поль­ський на­прям. Пе­ре­міг Ко­сту­сєв, і до­ро­га за­ли­ши­ла­ся не­до­бу­до­ва­ною. Так і сто­їть до сьо­го­дні по­ро­жня дво­ря­дна тра­са, го­то­ва на 90%, але не по­трі­бна ни­ні­шнім мі­ським вла­стям. Ні­ко­му на ній на­грі­ва­ти ру­ки, оскіль­ки на 10% не розба­га­ті­єш.

Ра­дян­ський Со­юз за­ли­шив Укра­ї­ні спад­щи­ну не­при­кри­тої ізо­ля­цій­ної по­лі­ти­ки, яка зна­йшла своє ви­ра­же­н­ня в до­ро­гах, мо­стах, ав­то­мо­біль­них і пі­шо­хі­дних пе­ре­хо­дах. Їх ка­та­стро­фі­чно бра­кує 45-міль­йон­но­му на­се­лен­ню, щіль­но пов’яза­но­му з Єв­ро­пою. За ро­ки не­за­ле­жно­сті кра­ї­на ма­ло що зро­би­ла для де­мон­та­жу ста­ро­го сві­то­гля­ду і ко­ру­пцій­них схем у дер­жав­них про­е­ктах. На­ші мо­сти че­рез Дні­про і Ду­най, кі­ло­ме­три ав­то­страд завжди зна­чно пе­ре­ви­щу­ва­ти­муть вар­тість ана­ло­гів у не­ба­га­тих і ба­га­тих кра­ї­нах. І на­ші по­лі­ти­ки ста­ро­го скла­ду завжди ви­прав­до­ву­ва­ти­муть еко­но­мі­чну від­ста­лість бі­дні­стю на­се­ле­н­ня. На­справ­ді, гро­ші ма­ють дру­го­ря­дне зна­че­н­ня у по­рів­нян­ні з іде­я­ми. Будь у нас елі­та, зда­тна ви­ро­бля­ти або під­три­му­ва­ти кон­це­пту­аль­ні ре­чі, ми б не по­до­ро­жу­ва­ли без­до­ріж­жям і не­хлюй­ством, ка­жу­чи сло­ва­ми кла­си­ка.

Дня­ми но­вий ке­рів­ник Оде­ської обла­сті М. Са­а­ка­шві­лі по­обі­цяв все ж про­кла­сти зло­ща­сну пе­ре­пра­ву че­рез Ду­най, спла­но­ва­ну за ча­сів пре­зи­дент­ства Л. Крав­чу­ка. Зви­чай­но, до­бре ма­ти по­га­не спо­лу­че­н­ня, ніж вза­га­лі жо­дно­го. Але пе­ре­пра­ва — вже вчо­ра­шній день для кра­ї­ни. Укра­ї­ні й Оде­ській обла­сті по­трі­бні мо­сти че­рез Дні­стров­ський ли­ман і Ду­най і су­ча­сна ав­то­стра­да, що з’єд­нає їх з Ру­му­ні­єю че­рез Бу­джак. Це бу­де не ли­ше еко­но­мі­чне на­дба­н­ня, але й ве­ли­че­зний по­лі­ти­чний успіх. Він при­зве­де до де­мон­та­жу При­дні­стров’я і но­во­го ета­пу мир­ної спів­пра­ці Укра­ї­ни, Ру­му­нії і Мол­до­ви, кра­їн, що ство­ри­ли істо­рію і куль­ту­ру в ба­сей­нах ве­ли­ких рі­чок Дні­стра і Ду­наю. Все це мо­жна зро­би­ти не за 20 ро­ків, а за три, чо­ти­ри ро­ки. Адже ам­бі­тні про­е­кти, окрім усіх ін­ших пе­ре­ваг, ма­ють ве­ли­че­зний ма­гне­тизм і при­тя­гу­ють ін­ве­сти­ції силь­ні­ше, ніж до­по­то­пні ме­то­ди з пе­ре­ки­ну­тим че­рез Ду­най кана­том по­ром­ни­ка.

Оле­ксандр ПРИ­ЛИ­ПКО

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.