Ле­ді та ка­де­ти по-укра­їн­ськи

Ро­зділь­не на­вча­н­ня, світ­ські ра­у­ти і їзда вер­хи — «День» по­ба­чив, як вча­ться у при­ва­тних шко­лах-пан­сіо­нах Ки­їв­щи­ни

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ма­рія ПРОКОПЕНКО, фото Руслана КАНЮКИ, «День»

Вла­сне, це — один ве­ли­кий ком­плекс у Бо­яр­ці, де пра­цює при­ва­тна за­галь­но­осві­тня шко­ла для хло­пчи­ків « Ка­дет­ство » , пан­сіон «Шко­ла шля­хе­тних дів­ча­ток «Ле­ді», центр роз­ви­тку ди­ти­ни «Каз­ка» і лі­тній лін­гві­сти­чний та­бір «Ма­лень­ка Аме­ри­ка». Шко­ла «Ле­ді» дає пов­ну се­ре­дню осві­ту, у шко­лі «Ка­дет­ство» вча­ться до дев’ято­го кла­су. За­ня­т­тя у за­кла­дах три­ва­ють з во­сьмої ран­ку до во­сьмої ве­чо­ра, та­кож мо­жна вчи­ти­ся на п’яти­ден­но­му пан­сіо­ні — їзди­ти до­до­му ли­ше на ви­хі­дні, або вза­га­лі обра­ти пов­ний пан­сіон і бу­ва­ти вдо­ма тіль­ки на ка­ні­ку­лах. Ді­ти за­до­во­ле­ні — і роз­діль­ним на­вча­н­ням, і ве­ли­ки­ми на­ван­та­же­н­ня­ми.

СПО­ЧА­ТКУ — ЛЮ­ДИ­НА, ПО­ТІМ — ЛЕ­ДІ

« Ко го ми ви хо ву є мо? Точ но не еман си по ва ну жін ку, — під крес лює спів - зас нов ни ця шко ли « Ле ді » Іри­на Де­ми­до­ва. — У на­шо­му за кла ді роз діль не на - вча­н­ня, бо у чо­ло­ві­ка і жін­ки різ не при зна чен ня на Зем­лі. Від­по­від­но, має бу­ти різ не ви хо ван ня. Чо ло - вік — це за хис ник кра ї ни, бі­зне­су, жін­ки, сво­їх ді­тей, дру зів. Жін ка — бе ре ги ня ро ди ни. Жін ка мо же бу ти хоч пре зи ден том, але спер­шу — ро­ди­на».

Шко­лу-пан­сіон за­сну­ва­ли по­над 15 ро­ків то­му. Се­ред ви пус к ниць — при зер - ки все­укра­їн­ських кон­кур­сів з різ них на ук, му зи ки, тан­ців. Адже май­бу­тні ле­ді, крім зви чай них шкіль них пре­дме­тів, вча­ться спів­а­ти, грі на фор­те­пі­а­но, хо­ре­о­гра­фії та ети­ке­ту, за­йма­ю­ться вер хо вою їз дою. Уче ни ці ви вча ють пра ви ла чай них та ка­во­вих це­ре­мо­ній, ор­га­ні зо ву ють сві­тсь кі за хо ди, ра­зом від­ві­ду­ють му­зеї. На за нят тя дів чат ка хо дять у тем­но-зе­ле­них су­княх.

«Ле­ді — ви­хо­ва­на дів­чи­на чи жін­ка, яка ні­ко­ли не під­ні­ме ні на ко­го ру­ку, ні­ко го не об ра зить, зав ж ди чем на, хо дить струн ко. Це — іде ал дів чи ни » , — вва - жає Со фія Мі нець ка, яка за­кін­чи­ла п’ятий клас пан­сіо­ну. За сло­ва­ми дів­чин­ки, у шко­лі ді­тям до­по­ма­га­ють від кри ва ти та лан ти. Так, Со­фія всту­пи­ла до ко­ман­ди з ае­ро бі ки і те пер зай має при зо ві міс ця на об лас них зма ган нях. « Тут да ють біль ше, ніж в ін ших шко - лах. Ми з одно­кла­сни­ця­ми ра зом гра є мо у бад мін тон, ка та ємо ся на бай дар­ках, хо ди мо у ту рис тич ні по - хо­ди — цьо­го лі­та пі­де­мо у Кар­па­ти», — роз­по­від­ає Со­фія Мі­не­цька.

По­руч із Со­фі­єю — її мо­лод ша сес т ра Єли за ве та. Во се ни дів чин ка та кож всту­пить до шко­ли «Ле­ді». « Моя мо лод ша донь ка має про­бле­ми зі здо­ров’ям. Нас не прий ма ли у жо ден са - док — не хо ті ли бра ти від - по­від­аль­ність за ди­ти­ну, — зі зна єть ся ма ти Со фії та Єли­за­ве­ти Ла­ри­са Са­мар­ська. — Ди­тса­док «Каз­ка» — пер­ший, ку­ди взя­ли Єли­за­ве ту. Там мед пер со нал до - гля дав за донь кою. Те пер пі де мо до шко ли « Ле ді » . Тут ді ти ці лий день зай ня - ті, на­то­мість па­нує ро­дин­на атмо­сфе­ра».

Між уро ка ми дів чат ка ще бе чуть про щось між со - бою у не­ве­ли­ких ко­ри­до­рах шко­ли, спіл­ку­ю­ться з ка­де­та ми. Іри на Де ми до ва спо - гля­дає цю жи­ву ме­ту­шню і роз мір ко вує: « Сьо год ні та - ка го­ни­тва за ма­те­ма­ти­чни­ми знан ня ми, але... Тре ба ви­хо­ву­ва­ти ду­шу. ХХІ сто­лі­т­тя, а ми вій­ну ма­є­мо! Ми ма­ло ду­ма­є­мо про здо­ров’я, про ду­шу. Сьо­го­дні не мо­жна бу ти прос то осві че ною лю ди ною. Тре ба ви хо ву ва - ти лю­дя­ність — це пра­ви­ло но­мер один».

«Ка­дет» — фран­цузь­ке сло во, яке пі шло від сло ва «мо­лод­ший», по­яснює ди - ре­ктор шко­ли «Ка­дет­ство» Оле­ксій Лі­тви­нен­ко. «Ка­де­та­ми на­зи­ва­ли учнів за­кла­дів для хло­пчи­ків, де ви­хо­ву­ва­ли чо­ло­ві­ків зі «стри­жнем». І не обов’яз­ко­во ці за­кла ди бу ли війсь ко ви ми. Хло­пчи­ки вчи­ли­ся окре­мо від дів ча ток, і стар ші уч ні опі­ку­ва­ли­ся мо­лод­ши­ми. У нас та­кож стар­ші учні до­по­ма­га­ють мо­лод­шим, є су­во­ра дис цип лі на і мо раль не ви хо ван ня » , — роз по ві дає ди­ре­ктор.

До обі­ду хло­пчи­ки-ка­де­ти хо­дять у брю­ках та со­ро­чках з по­го­на­ми, по­тім пе­ре­в­дя­га­ю­ться у ка­му­фля­жні ко­стюм­чи­ки — у та­ко­му одя­зі зру­чно за­йма­ти­ся спор­том. Фі­зи­чні на­ван­та­же­н­ня у шко­лі ве­ли­кі: дзю­до, рі­зні ви­ди фі­тне­су, ба­сейн, їзда вер­хи. Та­кож хло­пців, як і дів­ча­ток, вчать ети­ке­ту — пра­ви­лам ча­ю­ва­н­ня, по­во­дже­н­ня на світ­ських ра­у­тах то­що.

Випускник шко­ли «Ка­дет­ство» Едгар Сту­ров по­яснює: «Ка­дет для ме­не асо­ці­ю­є­ться із джентль­ме­ном. У шко­лі нас ро­блять со­лі­дни- ми і вчать пра­ви­лам, які має зна­ти ко­жен чо­ло­вік: як по­во­ди­ти­ся з жін­кою та у то­ва­ри­стві вза­га­лі». Едгар ще не знає, ким хо­че ста­ти, а із шкіль­них за­нять най­біль­ше йо­му по­до­ба­ла­ся бо­роть­ба.

Ар­нольд Ова­нян, який за­кін­чив сьо­мий клас шко­ли «Ка­дет­ство», та­кож лю­бить бо­роть­бу і з про­фе­сі­єю вже ви­зна­чив­ся — хо­че ста­ти свя­ще­ни­ком. «По­до­ба­є­ться, що у кла­сах вчи­ться ма­ло лю­дей. Ми ви­вча­є­мо біль­ше, ніж у зви­чай­них шко­лах, кра­ще на­вча­є­мо­ся. Та­кож лю­блю по­їзд­ки до рі­зних міст, по­хо­ди до му­зе­їв із одно­кла­сни­ка­ми, — пе­ре­лі­чує Ар­нольд. — Вза­га­лі, ка­дет — ін­те­лі­ген­тна та ро­зум­на лю­ди­на. Ка­дет знає, як по­во­ди­ти­ся з ін­ши­ми лю­дьми і ро­зу­міє світ нав­ко­ло».

У шко­лі «Ка­дет­ство» біль­шість вчи­те­лів — чо­ло­ві­ки, з яки­ми хло­пці ра­дя­ться на­віть з осо­би­стих пи­тань. «Зда­є­ться, знаю про ко­жно­го учня все, — усмі­ха­є­ться Оле­ксій Лі­тви­нен­ко. — У шко­лі ми ви­ко­ну­є­мо всі про­грам­ні нор­ми і ма­є­мо до­да­тко­ві за­хо­ди, які до­по­ма­га­ють хло­пцю ста­ти чо­ло­ві­ком. На­ші хло­пці — не су­пер­ни­ки з дів­ча­тка­ми, адже ма­є­мо ро­зділь­не на­вча­н­ня. Хло­пці не зма­га­ю­ться з дів­ча­тка­ми, хто кра­си­ві­ше пи­ше, охай­ні­ше виконує зав­да­н­ня, кра­ще ма­лює. Дів­чин­ка для на­ших ка­де­тів — ні­жне ство­рі­н­ня, яке тре­ба пле­ка­ти».

Ка­де­ти та ле­ді від­свя­тку­ва­ли кі­нець на­вчаль­но­го ро­ку — як на­ле­жить, з валь­сом та «остан­нім дзво­ни­ком», вру­чи­ли вчи­те­лям обе­рем­ки кві­тів і отри­ма­ли свої гра­мо­ти і на­го­ро­ди. Хтось і влі­тку не роз­лу­ча­ти­ме­ться з одно­кла­сни­ка­ми й шко­лою: хо­ди­ти­ме у мов­ний та­бір чи по­їде за кор­дон у рам­ках про­грам, які про­по­нує за­клад. Утім, по­ки на шкіль­но­му по­двір’ї ти­хо, чу­тно тіль­ки спів пта­шок і цо­ка­н­ня чи­ї­хось під­бо­рів.

«Мій хло­пчик за­кін­чив тут дру­гий клас. Якщо для ди­ти­ни не пі­ти до шко­ли — по­ка­ра­н­ня, то тут — гар­мо­ній­не на­ван­та­же­н­ня», — роз­мір­ко­вує ба­тько ма­лень­ко­го ка­де­та Оле­ксандр Ко­птє­лов. Щоб від­чу­ти «дух шко­ли», оці­ни­ти якість на­вча­н­ня — тре­ба по­бу­ти тут три­ва­лий час. Про­тя­гом ко­ро­тко­го ві­зи­ту до ле­ді та ка­де­тів ми всти­гли зро­зу­мі­ти, що цей на­вчаль­ний ком­плекс... до­во­лі не­зви­чний, зі сво­ї­ми тра­ди­ці­я­ми і сти­лем ви­хо­ва­н­ня.

ТУТ ВИХОВУЮТЬ ЧО­ЛО­ВІ­КІВ ЗІ «СТРИ­ЖНЕМ»

ДІВ­ЧАТ, КРІМ ШКІЛЬ­НИХ ПРЕ­ДМЕ­ТІВ, ВЧАТЬ СПІВУ, ГРІ НА ФОР­ТЕ­ПІ­А­НО, ХО­РЕ­О­ГРА­ФІЇ ТА ЕТИ­КЕ­ТУ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.