Ко­ли «ла­ма­є­ться» епо­ха

Den (Ukrainian) - - Iсторія Та «я» -

Як Кон­стан­ти­но­поль став Стам­бу­лом: крах ти­ся­чо­лі­тньої ім­пе­рії

успі­ху) — за­мість цьо­го не­пе­ре­сі­чно­го пра­ви­те­ля на трон всту­пив 19-рі­чний Ме­хмед ІІ, зма­ле­чку ви­хо­ва­ний у ду­сі від­да­но­сті про­від­ній ідеї: Осман­ській дер­жа­ві по­трі­бен Кон­стан­ти­но­поль, йо­го тре­ба здо­бу­ти за будь-яку ці­ну! Пи­ха­ті за­хі­дно­єв­ро­пей­ські во­ло­да­рі спо­ча­тку з пев­ною зне­ва­гою спри­йма­ли по­стать но­во­го сул­та­на: мов­ляв, зов­сім юний, не має ще до­сві­ду ке­ру­ва­н­ня дер­жа­вою, не­осві­че­ний, за­паль­ний... Про­те во­ни не­до­оці­ню­ва­ли цьо­го во­ло­да­ря. На тих, хто ба­чив йо­го упер­ше, ця мо­ло­да лю­ди­на, яка вмі­ла три­ма­ти в та­єм­ни­ці свої по­та­єм­ні дум­ки, справ­ля­ла до­во­лі силь­не вра­же­н­ня. Важ­ке ди­тин­ство (він був си­ном сул­та­на Му­ра­да і на­ло­жни­ці Ум­ми-Ха­тун, май­же не­за­кон­ним си­ном) на­вчи­ло йо­го не до­ві­ря­ти ні­ко­му — і в той же час за­гар­ту­ва­ло йо­го во­лю. Він був кра­си­вий, не­ви­со­кий на зріст, про­те мі­цної ста­ту­ри. На облич­чі ви­ді­ля­ли­ся очі з про­ни­зли­вим по­гля­дом та тон­кий, «га­чку­ва­тий» ніс, що на­ви­сав над пов­ни­ми гу­ба­ми. У зрі­ло­му ві­ці ри­си облич­чя Ме­хме­да на­га­ду­ва­ли па­пу­гу, який при­го­ту­вав­ся по- го­то­вий до зра­ди (це не­вдов­зі під­твер­ди­лось!). Окрім то­го, тур­ки на­ре­шті до­ся­гли па­нів­ни­хпо­зи­цій на мо­ре. Що ж до ньо­го, сул­та­на, осо­би­сто, то якщо йо­му не по­ща­стить пра­ви­ти ім­пе­рі­єю, що во­ло­діє Кон­стан­ти­но­по­лем, то він во­лів би не бу­ти мо­нар­хом уза­га­лі. Вра­же­ні ві­зи­ри одно­стай­но під­три­ма­ли цю про­мо­ву і про­го­ло­су­ва­ти за вій­ну.

От­же, у дво­бої на­ве­сні 1453 ро­ку зі­йшли­ся дві дер­жа­ви — хво­ра Ві­зан­тій­ська ім­пе­рія та мо­ло­да, агре­сив­на, ба­га­то­на­ціо­наль­на Осман­ська (в її вій­ську, крім етні­чни­хтур­ків, бу­ли слов’яни, ара­би, вір­ме­ни, пер­си, гре­ки, ал­бан­ці, на­віть на­йман­ці — іта­лій­ці, нім­ці, угор­ці). Це був і дво­бій дво­хмо­нар­хів — уже зга­да­но­го ім­пе­ра­то­ра Кон­стан­ти­на ІХ (збу­ло­ся по­хму­ре про­ро­цтво: і пер­ший, і остан­ній ім­пе­ра­то­ри Ві­зан­тії но­си­ти­муть ім’ я Кон­стан­тин!) і зна­йо­мо­го чи­та­че­ві Му­ра­да ІІ.

По­дії роз­ви­ва­ли­ся так. 5 кві­тня 1453 ро­ку роз­по­ча­лась обло­га: Кон­стан­ти­но­поль був пра­кти­чно пов­ні­стю бло­ко­ва­ний тур­ка­ми як із су­хо­до­лу, так і (зав­дя­ки по­бу­до­ві но­во­го по­ту­жно­го фло­ту) зна­чною мі­рою та­кож і з мо­ря. Спів­ві­дно­ше­н­ня сил бу­ло та­ким: від 80 до 130 ти­сяч во­я­ків у тур­ків (ядро ар­мії — осо­би­ста гвар­дія сул­та­на — яни­ча­ри — ко­лись слов’ян­ські хло­пчи­ки, яких сво­го ча­су на­вер­ну­ли в іслам) та менш ніж 7 тис. сол­да­тів, які за­хи­ща­ли ве­ли­ку сто­ли­цю схі­дно­го хри­сти­ян­ства... Що­прав­да, Кон­стан­ти­но­поль мав ду­же по­ту­жні обо­рон­ні му­ри (зов­ні­шні й вну­трі­шні). До за­хи­сту ста­ли не ли­ше ці 7 ти­сяч, а пе­ре­ва­жна біль­шість ме­шкан­ців мі­ста, вклю­ча­ю­чи жі­нок і ді­тей. Ме­хмед ІІ ого­ло­сив уль­ти­ма­тум жи­те­лям сто­ли­ці: жи­т­тя й май­но бу­дуть їм збе­ре­же­ні ли­ше в ра­зі без­за­сте­ре­жної ка­пі­ту­ля­ції, якщо ж ні — во­ни бу­дуть зни­ще­ні (історія лю­бить кон­тра­сти: це ви­го­ло­си­ла до­во­лі осві­че­на лю­ди­на, що зна­ла істо­рію, лю­би­ла жи­во­пис, во­ло­ді­ла араб­ською, гре­цькою, ла­ти­ною, фар­сі, як ка­жуть, ро­зумі­ла кіль­ка слов’ян­ськи­хмов...) От­же, жи­те­лі зна­ли, що на ни­хче­кає. Ім­пе­ра­тор Кон­стан­тин по­кляв­ся, що не за­ли­шить мі­сто (а мо­жли­во­сті бу­ли) й за­ги­не ра­зом з усі­ма. Із пер­шо­го ж дня обло­ги над­по­ту­жні гар­ма­ти Ме­хме­да з лю­тою си­лою га­ти­ли по сті­на­хКон­стан­ти­но­по­ля — про­те по­шко­дже­н­ня швид­ко ла­дна­ли «ла­тка­ми» й за­хи­сни­ки впер­то від­би­ва­ли­ся. 22 кві­тня війська Ме­хме­да ІІ, су­хо­до­лом пе­ре­тя­гнув­ши ве­ли­ку кіль­кість сво­ї­хсу­ден че­рез Бо­сфор у бу­хту Зо­ло­тий Ріг, за­мкну­ли кіль­це бло­ка­ди з мо­ря. Але ні що­го­дин­ні об­стрі­ли, ні ша­ле­ні ата­ки сул­та­на (в умо­ва­хвід­су­тно­сті зов­ні­шньої до­по­мо­ги, яка єди­на мо­гла б уря­ту­ва­ти сто­ли­цю) не по­хи­тну­ли во­лю обо­рон­ців Кон­стан­ти­но­по­ля. Кон­стан­тин за­явив, що, як ім­пе­рія ги­не, він не хо­че її пе­ре­жи­ти. 28 трав­ня Ме­хмед ІІ дав на­каз: роз­по­чи­на­є­ться ге­не­раль­ний штурм! А за­хи­сни­ки Цар­го­ро­да (православні, при­хиль­ни­ки унії, жін­ки, ді­ти, ста­рі) мо­ли­ли­ся у со­бо­рі Свя­тої Со­фії за по­ря­ту­нок мі­ста. Ви­рі­шаль­ний штурм три­вав 27 го­дин; ві­зан­тій­ці від­би­ли кіль­ка ма­со­ва­ни­ха­так, і тут за­гін яни­ча­рів не­без­пе­ка ча­ту­ва­ла на увесь хри­сти­ян­ський світ, на са­му ві­ру Хри­сто­ву. Па­па Ні­ко­лай V ро­зі­слав усім за­хі­дним мо­нар­хам бул­лу з ого­ло­ше­н­ням хре­сто­во­го по­хо­ду про­ти тур­ків. Ко­жно­му го­су­да­ре­ві на­ле­жа­ло ви­ді­ли­ти на цю спра­ву де­ся­ту ча­сти­ну сво­їх­дох одів, а їхнім під­да­ним — бу­ти го­то­вим про­ли­ти кров за­для Хри­ста. Втім, від­гук був до­во­лі мі­зер­ним. Бо­роть­ба єв­ро­пей­ців з дер­жа­вою Осма­нів ли­ше роз­по­чи­на­ла­ся...

Але бу­ла ще одна дер­жа­ва — да­ле­ко на північ від за­хо­пле­но­го Цар­го­ро­да — яка теж ого­ло­си­ла се­бе «спад­ко­є­ми­цею» ві­зан­тій­ських мо­нар­хів й — осо­бли­во, єди­ною спад­ко­є­ми­цею й за­хи­сни­цею пра­во­слав­ної ві­ри. Це бу­ла Мо­ско­вія. Вже 1458 р. ми­тро­по­лит Мо­сков­ський Але­ксій за­явив: «Кон­стан­ти­но­поль впав, то­му що від­сту­пив від справ­жньої ві­ри пра­во­слав­ної (йде­ться про зго­ду Кон­стан­ти­на ХІ на унію з Ри­мом. — І. С.). Але у нас ця ві­ра є ще жи­вою — Ві­ра Се­ми Со­бо­рів Все­лен­ських, яку Кон­стан­ти­но­поль пе­ре­дав ве­ли­ко­му кня­зе­ві Во­ло­ди­ми­ру Хре­сти­те­лю. На зем­лі існує тіль­ки одна істин­на цер­ква — Цер­ква Ру­ська». Ми­ну­ло ли­ше 5 ро­ків від дня за­ги­бе­лі Ві­зан­тії — а вже чі­тко опри­яв­нив­ся при­від Тре­тьо­го Ри­му. За ве­ли­ко­го кня­зя Іва­на ІІІ, який одру­жив­ся на Со­фії Па­ле­о­лог — близь­кій ро­ди­чці остан­ньо­го ім­пе­ра­то­ра Кон­стан­ти­на ХІ — та йо­го на­щад­ка­хВа­си­ле­ві ІІІ та Іва­но­ві ІV Гро­зно­му — цей «при­від» став одним з на­рі­жни­хка­ме­нів іде­о­ло­гії Мо­ско­вії. Спо­сте­рі­га­ю­чи за су­ча­сним крем­лів­ським пи­ха­тим ме­сі­ан­ством, агре­сив­ні­стю та ли­це­мір­ною «ві­зан­тий­щи­ною» (в гір­шо­му сен­сі сло­ва), ми й за­раз мо­же­мо зро­би­ти до­во­лі ці­ка­ві ви­снов­ки...

Ве­ду­чий сто­рін­ки «Iсто­рія та «Я» — Iгор СЮНДЮКОВ. Те­ле­фон: 303-96-13.

Адре­са еле­ктрон­ної по­шти (e-mail): master@day.kiev.ua

ТАК ВИГЛЯДАЛИ ЗОВ­НІ­ШНІЙ ТА ВНУ­ТРІ­ШНІЙ ЗА­ХИ­СНІ МУ­РИ КОН­СТАН­ТИ­НО­ПО­ЛЯ ДЕР­ЖАВ­НИЙ ГЕРБ ВІ­ЗАН­ТІЇ — ДВОГОЛОВИЙ ОРЕЛ. МО­СКОВ­СЬКИЙ ПРАВИТЕЛЬ ІВАН ІІІ НА­ПРИ­КІН­ЦІ ХV СТ. «ПРИВАТИЗУВАВ» ЙО­ГО З ІДЕ­О­ЛО­ГІ­ЧНИХ МІР­КУ­ВАНЬ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.