«Бу­ду­є­мо дер­жа­ву «з ко­ліс»

Хар­ків’яни — про чи­нов­ни­ків-«хви­ле­рі­зів» і си­лу во­лон­те­рів

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» -

Ві­кто­рія СМАГIНА, ві­це-пре­зи­дент ГО «Хар­ків­ський ве­ло­си­пе­дний со­юз»:

— Най­ра­ді­сні­шою по­ді­єю ці­єї ве­сни в Хар­ко­ві став ма­со­вий Ве­ло­день 24 трав­ня, де­ся­тий з 2006 ро­ку. Про­ко­ти­ли­ся близь­ко де­ся­ти ти­сяч осіб. Остан­ні ти­жні пе­ред по­ді­єю я, зви­чай­но, спа­ла по дві го­ди­ни на до­бу, але все ви­йшло. Ми по­ро­зумі­ли­ся з мі­ською вла­дою, з чи­нов­ни­ка­ми. То­му ви­йшло так мас­шта­бно — з кон­кур­са­ми, яр­мар­ка­ми, фан­зо­ною, де гра­ли «Ву­ли­ця Кур­зу» й ін­ші гру­пи. Був і на­ме­то­вий ди­тя­чий май­дан­чик з гон­ка­ми і тан­ця­ми. Фото гі­гант­сько­го ве­ло­си­пе­да на на­шій пло­щі Сво­бо­ди, скла­де­но­го з уча­сни­ків, ба­чи­ла вся Укра­ї­на. Ме­ні ду­же по­до­ба­є­ться те, що від­бу­ва­є­ться в Хар­ко­ві з ве­ло­ру­хом, тут силь­на тен­ден­ція до об’єд­на­н­ня. У лю­дей змі­ню­є­ться мен­таль­ність, став­ле­н­ня до цьо­го свя­та, я по­ба­чи­ла ба­га­то не­зна­йо­ми­хо­блич — з’яви­ла­ся ве­ли­че­зна кіль­кість но­ви­хве­ло­си­пе­ди­стів-уча­сни­ків, от­же, на­ша ро­бо­та не мар­на. Та­кож спо­ді­ва­є­мо­ся, що ско­ро з’яв­ля­ться ве­ло­пар­ку­валь­ні май­дан­чи­ки й ве­ло­до­ріж­ка, я вже ба­чи­ла го­то­ві про­е­кти, які про­йшли етап твер­дже­н­ня. З сум­но­го — у ме­не про­бле­ми з ро­бо­тою, але я спри­ймаю це як но­вий етап у жит­ті. І ще наш акти­віст Са­ша Мо­сков­чен­ко, який тре­нує ді­тей, отри­мав по­віс­тку й ви­ру­шає на пе­ре­до­ву. А ми роз­ра­хо­ву­ва­ли на ньо­го, пла­ну­ва­ли роз­ви­ток ди­тя­чи­хве­ло­клу­бів. Усі вто­ми­ли­ся від вій­ни, лю­ди ра­ді­ють бу­дья­кій жит­тє­ствер­джу­валь­ній мир­ній по­дії, щоб від­чу­ти по­руч близь­ки­хпо ду­ху, не да­ти со­бі зне­ві­ри­ти­ся. Си­ла лю­дей не в де­пре­сії й кри­ках«все про­па­ло, нас зли­ли», а у ві­рі у своє май­бу­тнє. То­му ми го­ту­є­мо­ся до но­вих«по­ко­ту­шок», 20 червня про­ве­де­мо що­рі­чний жі­но­чий ве­ло­па­рад. Олег ЯЦИНА, ди­ре­ктор де­пар­та­мен­ту куль­ту­ри Хар­ків­ської ОДА:

— На­ші те­а­три ра­ду­ють, успі­шно пра­цю­ють, ви­хо­дять на мі­жна­ро­дний рі­вень. Те­атр Шевченка їздив до Поль­щі, де ста­вив ви­ста­ву «Ан­ті­го­на в Нью-Йор­ку» спіль­но з поль­ськи­ми ре­жи­се­ра­ми. Наш ляль­ко­вий те­атр вда­ло ви­сту­пив у кра­ї­на­хбал­тії, це один з най­кра­щи­хте­а­трів у Єв­ро­пі. Ху­до­жній му­зей про­во­дить про­ект обмі­ну ви­став­ка­ми з рі­зни­ми мі­ста­ми: зі Льво­вом, з Ки­є­вом. Не так дав­но у Вал­ків­сько­му ра­йо­ні під Хар­ко­вом зна­йшли пе­чер­ний скит при­бли­зно XVII сто­лі­т­тя, де мо­ли­ли­ся чен­ці, з ка­пли­чка­ми, при­кра­са­ми, фре­ска­ми. Спо­ді­ва­є­мо­ся, він ста­не істо­ри­чною пам’яткою і но­вою пам’яткою краю.

З по­га­но­го хо­чу від­зна­чи­ти про­ти­річ­чя за­ко­ну про де­ко­му­ні­за­цію й за­ко­ну про охо­ро­ну куль­тур­ної спад­щи­ни. Го­ло­ва сіль­ра­ди має при­би­ра­ти пам’ятни­ки ра­дян­ським ді­я­чам, але при цьо­му ми зо­бов’яза­ні при­тя­гу­ва­ти йо­го до від­по­від­аль­но­сті. У но­во­му за­ко­ні тре­ба бу­ло за­зна­чи­ти, що з йо­го прийня­т­тям зу­пи­ня­є­ться чин­ність пев­ної стат­ті, а цьо­го не­має. Че­ка­є­мо роз’яснень від Мі­ні­стер­ства куль­ту­ри. Оль­га ДУНЬ, во­лон­тер, ке­рів­ник рі­ел­тер­ської фір­ми:

— Спо­сте­рі­га­є­ться яв­ний по­зи­тив у рі­ел­тер­ській сфе­рі. Хоч би яким бу­ло це пе­ре­мир’я, але не­ре­а­лі­зо­ва­ний за зи­му по­пит за­раз да­є­ться взна­ки. Ба­га­то лю­дей ста­ли ку­пу­ва­ти жи­тло, хоч з не­до­ро­ге, але по­чав­ся рух. Лю­ди пов’язу­ють свої на­дії з Хар­ко­вом, не­зва­жа­ю­чи на те, що це при­фрон­то­ве мі­сто. Ку­пу­ють квар­ти­ри — а от­же, ві­рять, що вій­на сю­ди не при­йде. Ні на се­кун­ду не при­пи­ня­є­ться на­ша во­лон­тер­ська ді­яль­ність. Не­що­дав­но наш ко­ле­ктив ви­ру­чив пів­то­ри ти­ся­чі до­ла­рів за пле­те­ні жов­то-бла­ки­тні бра­сле­ти, які ми са­мі зро­би­ли й про­да­ли за кор­до­ном на до­бро­дій­но­му ау­кціо­ні. По­ло­ви­ну від­да­ли пе­ре­се­лен­цям на «Стан­цію Хар­ків», за дру­гу ча­сти­ну ко­штів ми ку­пи­ли й ви­сла­ли ве­ли­кі пар­тії гу­ма­ні­тар­ної до­по­мо­ги до ар­мії.

У ме­не не­має пре­тен­зій до дер­жа­ви, то­му що її не­має, ми її бу­ду­є­мо «з ко­ліс», і ли­ше від по­зи­ції ко­жно­го з нас за­ле­жить, на­скіль­ки швид­ко дер­жа­ва ста­не на но­ги.

Як під­при­є­мець я від­чу­ваю, що по­да­тко­вий тиск змен­шив­ся, у той же час вве­де­н­ня ка­со­ви­х­апа­ра­тів бу­де для нас стра­шним тя­га­рем. Та­кож остан­нім ча­сом по­гір­ши­ла­ся ситуація з ко­ру­пці­єю в зе­мель­ни­хре­сур­сах , си­сте­ма не здає сво­ї­хпо­зи­цій. Лю­ди ро­ка­ми не мо­жуть всту­пи­ти у во­ло­ді­н­ня зе­мель­ни­ми ді­лян­ка­ми, не мо­жуть отри­ма­ти ка­да­стро­ві но­ме­ри. При­ва­тні фір­ми ро­ка­ми бе­руть лю­ди­ну змо­ром, по­ки во­на не дасть ха­ба­ра. Я вже два ро­ки не мо­жу офор­ми­ти ді­лян­ку в Лю­бо­ти­ні. При то­му, що ме­ра Лю­бо­ти­на зло­ви­ли на ха­ба­рі за ви­рі­ше­н­ня зе­мель­ни­хпи­тань! Бу­ло б до­бре, щоб фун­кції ре­є­стра­ції прав зе­мель­них­ді­ля­нок пе­ре­да­ли чи­слен­ним но­та­рі­у­сам. Одра­зу при­бра­ли б ко­ру­пцій­ну скла­до­ву. Кі­ра ДЖАФАРОВА, ди­ре­ктор До­бро­дій­но­го Фон­ду роз­ви­тку кар­діо­ло­гії:

— У ме­ди­ци­ні ма­ло що змі­ни­ло­ся. У нас до­сі діє си­сте­ма пла­ну по «ліж­ко­дням» не­за­ле­жно від то­го, є хво­рі чи ні. Тре­ба ла­ма­ти всю си­сте­му — щоб гро­ші йшли за па­ці­єн­том, як у ци­ві­лі­зо­ва­них кра­ї­нах. І обов’яз­ко­во має бу­ти кон­ку- рен­ція — ли­ше во­на мо­же ру­ха­ти ме­ди­чний про­грес.

Гро­ші на кар­діо­хі­рур­гію над­хо­дять від бла­го­дій­ни­ків з-за кор­до­ну. Усе три­ма­є­ться на го­ло­му ен­ту­зі­а­змі. Якщо не бу­де до­по­мо­ги, то не­мо­жли­во бу­де ря­ту­ва­ти ді­тей. До­по­ма­га­ють Єв­ро­па і Аме­ри­ка, при­ва­тні фір­ми — ви­ро­бни­ки ме­ди­чно­го уста­тку­ва­н­ня, і на­ші во­лон­те­ри. Во­лон­те­ри — це ве­ли­че­зна си­ла, во­ни тво­рять ди­ва, то­му що все три­ма­є­ться на до­ві­рі, ви­рі­шу­є­ться швид­ко й про­сто, всі їхні зві­ти про­зо­рі. Ко­ли у нас зла­ма­ла­ся рент­ге­нів­ська труб­ка в ан­гі­о­гра­фі, нам бу­ло тре­ба на по­ку­пку 40 ти­сяч єв­ро. І ми зі­бра­ли ці гро­ші за де­сять днів за до­по­мо­гою во­лон­те­рів — Ві­кто­рії Мі­лю­ті­ної, Те­тя­ни Бе­дняк. До­по­ма­га­ють про­сті лю­ди, які ін­ко­ли ви­ді­ля­ють нам по­ло­ви­ну сво­го мі­ся­чно­го бю­дже­ту. Одно­го дня на ра­ху­нок на­шо­го фон­ду на­ді­йшло п’ять гри­вень, це ду­же вра­жає. А вла­ді не­має до­ві­ри. Тре­ба бу­ло в Хар­ко­ві бу­ду­ва­ти не парк Горь­ко­го, а лі­кар­ню, в якій ря­ту­ють жи­т­тя. На­ші чи­нов­ни­ки й за­мо­жні лю­ди ні­чо­го не ро­блять для ме­ди­ци­ни, то­му що во­ни спо­ді­ва­ю­ться, що їхі їхніх­ді­тей ви­лі­ку­ють у ци­ві­лі­зо­ва­ній кра­ї­ні. Але їхне всти­гнуть до­вез­ти на­віть на чар­тер­но­му лі­та­ку, бо при ін­фар­кті кри­ти­чний час — шість го­дин. Усе, що во­ни го­во­рять про до­по­мо­гу ме­ди­ци­ні, по­ки ли­ше по­пу­лізм. Оле­ксандр КАЛУГIН, ар­хі­те­ктор, ла­у­ре­ат дер­жав­ної пре­мії в га­лу­зі ар­хі­те­кту­ри:

— У Хар­ко­ві біль­шість ар­хі­те­кто­рів не за­про­шу­ють на мі­сто­бу­дів­ні ра­ди, на­віть не по­ві­дом­ля­ють їх­про за­сі­да­н­ня, ра­ди про­во­дять за­кри­то. По Хар­ко­ву з’яв­ля­ю­ться див­ні хра­ми — на­при­клад, на Дзер­каль­но­му стру­ме­ні, на Мо­сков­сько­му про­спе­кті. Ро­бо­ти роз­по­ді­ля­ю­ться за прин­ци­пом кла­но­во­сті. Сьо­го­дні ми ба­чи­мо, що ні­чо­го не мі­ня­є­ться в за­бу­до­ві мі­ста, всі за­пу­ще­ні об’єкти, про­ти яки­х­про­те­сту­ва­ли го­ро­дя­ни, і які ви­зна­ні не­за­кон­ни­ми, про­дов­жу­ють бу­ду­ва­ти­ся. Для при­вла­сне­н­ня зем­лі ви­ко­ри­сто­ву­ють під­мі­ни, обма­ни. Ска­жі­мо, пам’ятки «на­ціо­наль­но­го зна­че­н­ня» ви­зна­ча­ють пам’ятка­ми «мі­сце­во­го зна­че­н­ня», пі­сля чо­го при­йма­ють рі­ше­н­ня про про­даж зем­лі. Я пе­ре­ра­ху­вав усі за­фі­ксо­ва­ні в Хар­ко­ві по­ру­ше­н­ня за остан­ні шість ро­ків і за цей рік в ли­стах-звер­не­н­ня­хна ім’я Пре­зи­ден­та, прем’єр-мі­ні­стра та гла­ви ОДА Ігоря Рай­ні­на. Від­пра­вив 15 трав­ня, спо­ді­ва­ю­ся отри­ма­ти від­по­відь 15 червня. З то­го, що ра­дує, — ли­ше актив­на бо­роть­ба гро­ма­дян, які хо­чуть збе­рег­ти своє мі­сто. Жов­то-бла­ки­тний во­лон­тер­ський на­мет на цен­траль­ній пло­щі Сво­бо­ди, збо­ри Хар­ків­сько­го Єв­ро­май­да­ну що­ви­хі­дних— хо­ро­ші зна­ки. Ми ба­чи­мо, що під­ня­ла­ся хви­ля на­ро­дно­го обу­ре­н­ня, а чи­нов­ни­ки по­во­дя­ться, як хви­ле­рі­зи, які га­сять хви­лю. Але нам тре­ба до­ти­сну­ти ре­фор­ми й по­до­ла­ти ці хви­ле­рі­зи. Еду­ард НАБОКА, ви­ко­нав­чий ди­ре­ктор Хар­ків­сько­го від­ді­ле­н­ня УСПП, ке­рів­ник ре­гіо­наль­ної ра­ди під­при­єм­ців:

— У мі­сті ме­не ра­дує, що час­тко­во ро­блять до­ро­ги й сер­йо­зно за­йма­ю­ться чи­сто­тою ву­лиць. До­бра­ли­ся й до пе­ри­фе­рії — мої ба­тьки жи­вуть на Сал­тів­ці, в їхньо­му бу­дин­ку впер­ше був зро­бле­ний ре­монт у під’їзда­хі під­ва­ла­хз 1975 ро­ку.

За­сму­чує, що за шість ро­ків, які я за­йма­ю­ся гро­мад­ською ро­бо­тою, до­ро­га до вла­ди ко­ро­тшою не ста­ла. Ду­же важ­ко до­би­ти­ся, щоб вла­да по­чу­ла те, що тре­ба лю­дям, і від­ре­а­гу­ва­ла. Во­на, на жаль, чує ли­ше то­ді, ко­ли лю­ди вже ви­йшли з па­ли­ця­ми на ву­ли­ці. 14 трав­ня ми про­во­ди­ли кру­глий стіл «Фун­кціо­ну­ва­н­ня про­ми­сло­во­го се­кто­ра еко­но­мі­ки в умо­ва­хмо­бі­лі­за­ції». То­му що до нас звер­ну­ли­ся най­біль­ші пла­тни­ки по­да­тків че­рез про­бле­ми з втра­тою пра­ців­ни­ків. Ми ви­рі­ши­ли ство­ри­ти ро­бо­чий гурт з пред­став­ни­ка­ми про­ми­сло­во­сті, ве­ли­ко­го бі­зне­су, обл­адмі­ні­стра­ції, вій­сько­во­го ко­мі­са­рі­а­ту та вій­сько­вої про­ку­ра­ту­ри, щоб ана­лі­зу­ва­ти си­ту­а­цію з мо­бі­лі­за­ції й опе­ра­тив­но вно­си­ти ко­ре­кти­ви. Те­пер сло­во за гла­вою обла­сті. Ба­га­то про­блем ви­ни­кло че­рез під­го­тов­ку за­про­ва­дже­н­ня ка­со­ви­х­апа­ра­тів. На сьо­го­дні­шній день якщо ку­пи­ти ка­со­ві апа­ра­ти й по­ста­ви­ти їхна об­слу­го­ву­ва­н­ня, лю­ди по­чнуть при­хо­ву­ва­ти до­хо­ди, це при­зве­де не до по­пов­не­н­ня бю­дже­ту, а до по­си­ле­н­ня ко­ру­пції, від­хо­ду в тінь або за­кри­т­тя. То­му що роз­дрі­бна тор­гів­ля біль­ше за ін­ших­стра­ждає від змен­ше­н­ня ку­пі­вель­ної спро­мо­жно­сті на­се­ле­н­ня, й у біль­шо­сті тор­гі­вель­ни­хто­чок обіг впав у три-п’ять ра­зів, під­при­єм­ці, по су­ті, ви­жи­ва­ють. По­да­но про­ект за­ко­ну про мо­ра­то­рій на ви­ко­ри­ста­н­ня ка­со­ви­х­апа­ра­тів. Ми че­ка­є­мо, що в дру­гій де­ка­ді червня ця по­ста­но­ва бу­де ви­не­се­на на роз­гляд пар­ла­мен­ту.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.