На­ша си­ла – в єд­нан­ні та прав­ді

Від­гук на ста­т­тю Ан­ни СВЕНТАХ «Ко­ре­ні се­па­ра­ти­зму — в аси­мі­ля­цій­ній по­лі­ти­ці СРСР» (сайт «Дня» www.day.kiev.ua)

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Ген­на­дій ЄФІМЕНКО, істо­рик

17 трав­ня «День» опу­блі­ку­вав за­мі­тку «Ко­ре­ні се­па­ра­ти­зму — в аси­мі­ля­цій­ній по­лі­ти­ці СРСР». Її го­лов­ним ме­се­джем ста­ла те­за про пе­ре­се­ле­н­ня 1933 — 1934 ро­ків як без­пе­ре­чний ви­яв аси­мі­ля­цій­ної по­лі­ти­ки Крем­ля, а одним із на­слід­ків цьо­го пе­ре­се­ле­н­ня на­зи­ва­є­ться сьо­го­дні­шня вій­на на Дон­ба­сі. По­ді­бні твер­дже­н­ня ха­ра­ктер­ні для біль­шо­сті по­ві­дом­лень, зро­бле­них, як і вка­за­на за­мі­тка, за ре­зуль­та­та­ми від­кри­тої 15 трав­ня 2015 р. у На­ціо­наль­но­му му­зеї «Ме­мо­рі­ал пам’яті жертв го­ло­до­мо­рів в Укра­ї­ні» ви­став­ки на те­му «Аси­мі­ля­цій­на по­лі­ти­ка в Ра­дян­ській Укра­ї­ні: крізь при­зму ви­вче­н­ня істо­рії Го­ло­до­мо­ру». Чи є ар­гу­мен­ти на ко­ристь та­ки­хтвер­джень? Звер­ні­мо­ся до фа­ктів. Пе­ре­се­ле­н­ня 1933 — 1934 ро­ків ( ли­сто­па­да- гру­дня 1933 — сі­чня- лю­то­го 1934 рр.) — не­за­пе­ре­чний факт. Але здій­сню­ва­ло­ся во­но не ли­ше з РСФРР та Бі­ло­ру­ської СРР, а й із Чер­ні­гів­ської, Ки­їв­ської та Він­ни­цької обла­стей Укра­ї­ни. У ли­сто­па­ді-гру­дні 1933 р. пе­ре­се­ле­н­ня ві­дбу­ва­ло­ся з- за меж УСРР — Горь­ків­сько­го краю, За­хі­дної, Цен­траль­но-Чор­но­зем­ної ( ЦЧО), Іва­но­во- Во­зне­сен­ської ( вжи­ва­ла­ся та­кож на­зва « Іва­нів­ська » ) обла­стей РСФРР та з Бі­ло­ру­ської СРР. Усьо­го 21 341 го­спо­дар­ство. У сі­чні- лю­то­му 1934 р. від­бу­ло­ся пе­ре­се­ле­н­ня 21 127 го­спо­дарств. При­чо­му з Ро­сії бу­ло пе­ре­се­ле­но ли­ше 3 178 госп. ( з ЦЧО до Хар­ків­ської обла­сті). Ін­ші, май­же 18 тис. го­спо­дарств, — із Чер­ні­гів­ської, Ки­їв­ської та Він­ни­цької обла­стей.

Пе­ре­се­ле­н­ня не сто­су­ва­ло­ся Дон­ба­су (До­не­цько­го ба­сей­ну, про­ми­сло­во­го ре­гіо­ну). Во­но ві­дбу­ва­ло­ся у від­да­ле­ні від про­ми­сло­ви­хцен­трів сіль­ські ра­йо­ни До­не­цької обла­сті, до скла­ду якої вхо­ди­ли су­ча­сні До­не­цька та Лу­ган­ська обла­сті. З 3500 го­спо­дарств із Іва­но­во-Во­зне­сен­ської обла­сті РСФРР 400 бу­ло пе­ре­се­ле­но до Ста­ро-Ка­ран­сько­го ра­йо­ну (су­ча­сна До­не­цька область), ва­го­му час­тку на­се­ле­н­ня яко­го ста­но­ви­ли етні­чні гре­ки. Ре­шта ро­сій­ськи­хкол­го­спни­ків бу­ли по­се­ле­ні в се­ла се­ми ра­йо­нів на пів­но­чі су­ча­сної Лу­ган­щи­ни. Не зай­вим бу­де під­кре­сли­ти, що те­ри­то­рія жо­дно­го з ци­хсе­ми ра­йо­нів не вхо­дить і не вхо­ди­ла до скла­ду так зва­ної ЛНР. Аб­со­лю­тна біль­шість пе­ре­се­лен­ців Ро­сії, озна­йо­мив­шись із си­ту­а­ці­єю на мі­сця­хпе­ре­се­ле­н­ня і не­зва­жа­ю­чи на всі на­да­ні їм піль­ги, вже про­тя­гом ро­ку по­вер­ну­ла­ся на­зад. Во­ни ма­ли та­ку змо­гу, бо це бу­ло до­бро­віль­не пе­ре­се­ле­н­ня. На­при­клад, із Мар­ків­сько­го ра­йо­ну на Лу­ган­щи­ні з пе­ре­се­ле­ної 401 ро­ди­ни по­вер­ну­ло­ся 329. Чо­му по­вер­та­ли­ся? На при­кла­ді мі­сце­ви­хкол­го­спни­ків пе­ре­се­лен­ці ба­чи­ли, що на ни­хче­кає в май­бу­тньо­му. Пе­ред їхні­ми очи­ма бу­ла нев­ті­шна ситуація: «го­ло­дні на­пів­мер­тві лю­ди, біль­шість кол­го­спни­ків на­пів­ро­здя­гне­ні і роз­зу­ті, 2/3 кол­го­спни­ків хар­чу­ю­ться по­слі­дом із рі­зни­хбур’янів, ка­ча­на­ми пі­сля ку­ку­ру­дзи, в кра­що­му ви­пад­ку — бу­ря­ка­ми та гар­бу­за­ми» (з ли­ста пе­ре­се­лен­ця до ро­ди­чів у Іва­нів­ську область). Та­ко­го май­бу­тньо­го со­бі та сво­їм ді­тям пе­ре­се­лен­ці не ба­жа­ли. Опи­су­ю­чи свій стан, один із пе­ре­се­лен­ців за­зна­чав: «Дум­ка одна — по­вер­ну­тись на­зад, то­му, що в Іва­нів­ській обла­сті про­жи­ва­ти віль­ні­ше, швид­ше мо­жна за­ро­би­ти гро­шей.» У гру­дні 1933 р. се­лян із Ро­сії до сіль­ськи­хра­йо­нів До­не­цької обла­сті бу­ло пе­ре­се­ле­но при­бли­зно 19 тис. осіб. Це зов­сім не­ве­ли­ка кіль­кість. На­віть як­би то бу­ло пе­ре­се­ле­н­ня справ­ді до Дон­ба­су, й жо­ден пе­ре­се­ле­нець не по­вер­нув­ся б, пе­ре­се­лен­ська кам­па­нія не­зда­тна бу­ла б спра­ви­ти хоч якийсь по­мі­тний вплив на етні­чну си­ту­а­цію в май­же три­міль­йон­но­му ре­гіо­ні. А ті, хто за­ли­шив­ся, — кра­пля в мо­рі не ли­ше по­рів­ня­но із за­галь­ною кіль­кі­стю на­се­ле­н­ня До­не­цької обла­сті, але на­віть по­рів­ня­но із на­се­ле­н­ням ти­хра­йо­нів, ку­ди во­ни пе­ре­се­ля­ли­ся.

На­то­мість іні­ці­а­то­ри ін­фор­ма­цій­но­го га­ла­су нав­ко­ло на- слід­ків аси­мі­ля­ції три­міль­йон­ної лю­дно­сті Дон­ба­су си­ла­ми 19- ти­ся­чно­го ро­сій­сько­го « кол­го­спно­го де­сан­ту» во­лі­ють не ли­ше по­ясню­ва­ти су­ча­сні про­бле­ми Дон­ба­су до­віль­но ви­хо­пле­ни­ми з істо­ри­чно­го кон­текс­ту фа­кта­ми, а й не по­мі­ча­ти ре­шту фа­ктів. Пе­ред­усім то­го, що в сі­чні 1934 р. до ці­єї ж обла­сті бу­ло пе­ре­се­ле­но при­бли­зно 22 тис. осіб із Чер­ні­гів­ської обла­сті. У зга­ду­ва­ни­хви­ще ре­пор­та­жа­х­про пе­ре­се­ле­н­ня укра­їн­ськи­хсе­лян не йде­ться. Чо­му? Щоб не ла­ма­ти так ста­ран­но ви­ма­льо­ва­ну кар­ти­ну аси­мі­ля­ції?

Під­су­му­є­мо. Фа­кти свід­чать, що пе­ре­се­ле­н­ня 1933 — 1934 рр. ві­дбу­ва­ло­ся в спу­сто­ше­ні Го­ло­до­мо­ром ра­йо­ни Укра­ї­ни як з Ро­сії та Бі­ло­ру­сії, так і з менш по­стра­жда­ли­хре­гіо­нів УСРР. Усьо­го від­бу­ло­ся до­при­се­ле­н­ня в 91 ра­йон Укра­ї­ни. Уже са­ма по­тре­ба та­ко­го пе­ре­мі­ще­н­ня на­се­ле­н­ня де­мон­струє жа­хли­ві на­слід­ки Го­ло­до­мо­ру, а пе­ре­лік ра­йо­нів до­по­ма­гає уто­чни­ти гео­гра­фію де­мо­гра­фі­чни­хв­трат. Однак без­по­се­ре­дньо­го сто­сун­ку до аси­мі­ля­ції ці пе­ре­се­ле­н­ня не ма­ють. Окрім на­зва­них, ще й че­рез ту об­ста­ви­ну, що епі­цен­тром аси­мі­ля­ції бу­ли мі­ста, то­ді як за­зна­че­ні пе­ре­се­ле­н­ня від­бу­ва­ли­ся са­ме в сіль­ські ра­йо­ни.

Є всі під­ста­ви ствер­джу­ва­ти, що аси­мі­ля­ція справ­ді бу­ла одним із на­слід­ків Го­ло­до­мо­ру: че­рез де­мо­гра­фі­чні втра­ти укра­їн­ські се­ля­ни не змо­гли за­по­ло­ни­ти мі­ста Укра­ї­ни в хо­ді ін­ду­стрі­а­лі­за­ції, й то­му ве­ли­ка час­тка но­вих ро­бі­тни­ків при­їжджа­ли у роз­бу­до­ву­ва­ні ін­ду­стрі­аль­ні цен­три зпо­за меж УСРР. Але аси­мі­ля­ція аж ні­як не бу­ла на­слід­ком не­чи­сель­но­го пе­ре­се­ле­н­ня зраз­ка 1933 — 1934 рр.

Те­ма пе­ре­се­ле­н­ня 1933 — 1934 ро­ків на­ра­зі пе­ре­тво­ри­ла­ся на за­сіб по­лі­ти­чно­го впли­ву. Ба­жа­ю­чи то­го чи ні, ав­то­ри по­ді­бни­хпо­ві­дом­лень в осо­бі жи­те­лів Дон­ба­су фор­му­ють образ во­ро­га — мов­ляв, во­ни « се­па­ра­ти­сти» са­ме то­му, що їхніх пред­ків ко­лись бу­ло за­се­ле­но в ха­ти по­мер­лихв ро­ки Го­ло­до­мо­ру укра­їн­ців. Та­ка го­ни­тва за яскра­вим обра­зом, який міг би швид­ко й про­сто по­ясни­ти при­чи­ни сьо­го­дні­шні­хне­га­ра­здів, не ли­ше не має ні­чо­го спіль­но­го з прав­дою, а й мо­же істо­тно за­шко­ди­ти укра­їн­ським ін­те­ре­сам. Осо­бли­во не­без­пе­чни­ми та­кі тлу­ма­че­н­ня ста­ють те­пер, ко­ли до їхньо­го фор­му­ва­н­ня до­лу­чи­ла­ся дер­жав­на ін­сти­ту­ція, у фа­хо­во­сті ко­мен­та­рів спів­ро­бі­тни­ків якої в пред­став­ни­ків мас- ме­діа апрі­о­рі не ви­ни­кає сум­ні­вів.

По­ді­бна по­лі­ти­за­ція з усі­ма її не­га­тив­ни­ми на­слід­ка­ми не є но­ви­ною. Ще з кін­ця 1990-хв Укра­ї­ні по­ши­рю­ва­ли­ся «та­єм­ні» ві­до­мо­сті (на­справ­ді — ти­по­граф­ський хи­бо­друк) про те, що кіль­кість укра­їн­ців на­при­кін­ці 1920-хрр. пе­ре­ви­щи­ла 81 млн. Грі­ши­ли цим і до­пи­су­ва­чі «Дня». Сво­го ча­су ав­тор ци­хряд­ків на­віть на­пи­сав ли­ста до га­зе­ти з при­во­ду «81 млн». Йо­го 30 сер­пня 2002 р. бу­ло опу­блі­ко­ва­но під на­звою «Мі­фі­чна ци­фра»...

У чо­му полягає не­без­пе­ка по­ді­бно­го ви­сві­тле­н­ня акту­аль­них про­блем у за­со­ба­хма­со­вої ін­фор­ма­ції та му­зей­ни­хекс­по­зи­ці­ях ? Во­ни під­ри­ва­ють до­ві­ру до зви­ну­ва­чень біль­шо­ви­цько­го Крем­ля в аси­мі­ля­ції, гно­блен­ні, ге­но­ци­ді, лін­гво­ци­ді укра­їн­сько­го на­ро­ду. На­віть один лег­ко спро­сто­ву­ва­ний «при­клад» та­ки­хзви­ну­ва­чень, осо­бли­во ши­ро­ко роз­ти­ра­жо­ва­ний у за­со­ба­хма­со­вої ін­фор­ма­ції, і та­кий, що має сво­їм дже­ре­лом дер­жав­ні ін­сти­ту­ції, на­справ­ді на­дає ефе­ктив­ні за­со­би впли­ву укра­ї­но­фо­бам. Адже бу­ла аси­мі­ля­ція, був ге­но­цид, був лін­гво­цид, був етно­цид — усе бу­ло. пі­сля на­ве­де­н­ня та­ких « при­кла­дів » , ви­яв­ля­є­ться, ні­би­то й не бу­ло? Ін­шим, зна­чно не­без­пе­чні­шим на­слід­ком подаль­шо­го ти­ра­жу­ва­н­ня та­кої не­прав­ди­вої ін­фор­ма­ції про на­слід­ки пе­ре­се­ле­н­ня 1933 — 1934 рр. мо­же ста­ти та­кож на­цько­ву­ва­н­ня ме­шкан­ців одни­хре­гіо­нів Укра­ї­ни на ін­ші. Нав­ряд чи Укра­ї­на по­тре­бує під­ве­де­н­ня псев­до­на­у­ко­во­го під­грун­тя під гро­ма­дян­ське про­ти­сто­я­н­ня, та ще й ру­ка­ми са­мих укра­їн­ців. На­ша си­ла — в єд­нан­ні та прав­ді. З цим пе­ре­мо­же­мо.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.