Про суд і честь

Во­лин­ський адво­ка­ті во­лон­тер Ва­силь НА­ГОР­НИЙ: «Спра­ва 51-ї бри­га­ди показує, як від­бу­ва­ла­ся пер­ша мо­бі­лі­за­ція і яким бу­ло ко­ман­ду­ва­н­ня»

Den (Ukrainian) - - Суспільство - На­та­лія МАЛІМОН, «День», Луцьк

Уже рік во­лин­ський адво­кат і во­лон­тер Ва­силь На­гор­ний жи­ве про­бле­ма­ми бій­ців вій­сько­во­го з’ єд­на­н­ня, яке завжди бу­ло сла­вою Зброй­ни­хсил Укра­ї­ни. Та ми­ну­ло­го ро­ку 51-шу бри­га­ду роз­фор­му­ва­ли, змі­ни­ли но­мер на 14, а ча­сти­ну бій­ців вза­га­лі... су­дять за де­зер­тир­ство. Вже по­вер­ну­ли­ся до­до­му пі­сля рі­чно­го пе­ре­бу­ва­н­ня у зо­ні АТО мо­бі­лі­зо­ва­ні у пер­шу хви­лю, на­зва­ну «ди­кою», бо ба­га­тьо­хво­лин­ськихх ло­пців і чо­ло­ві­ків бра­ли ма­ло не з по­ля... Та клі­єн­тів і про­ха­чів у На­гор­но­го тіль­ки збіль­ши­ло­ся, во­лон­те­ри­ти про­дов­жує й да­лі. З чим же зі­ткну­ли­ся у мир­но­му жит­ті вчо­ра­шні во­ї­ни, чо­му во­ни й до­сі не мо­жуть, обра­зно ка­жу­чи, ви­йти з вій­ни, та що спо­ну­ка­ло Ва­си­ля на сво­їй сто­рін­ці у «Фейс­бу­ці» по­мі­сти­ти сло­ва «Прав­ду про 51 ОМБР не при­хо­ва­ти!»? Про це — на­ша з ним роз­мо­ва.

«51-ШУ БРИ­ГА­ДУ КИНУЛИ ПЕР­ШОЮ У ЗБРОЙНИЙ КОН­ФЛІКТ»

У кін­ці трав­ня у Во­ло­ди­ми­рі-Во­лин­сько­му, де ба­зу­ва­ла­ся 51-ша, а те­пер 14-та бри­га­да, від­бу­ло­ся су­до­ве за­сі­да­н­ня у кри­мі­наль­ній спра­ві, в якій вій­сько­ва про­ку­ра­ту­ра обви­ну­ва­чує у де­зер­тир­стві з по­ля бою по­над 20 бій­ців. Вла­сне, зви­ну­ва­че­них бу­ло по­над чо­ти­ри де­ся­тки, але ча­сти­на під­да­ла­ся і під­пи­са­ла так зва­ну «ми­ро­ву», ви­знав­ши свою ви­ну і отри­мав­ши умов­ний тер­мін. Про­те по­над 20 вчо­ра­шні­хбій­ців, яки­хВа­силь На­гор­ний на­зи­ває «кре­мін­ця­ми», ви­рі­ши­ли від­сто­ю­ва­ти свою честь до кін­ця. Як адво­кат він опі­ку­є­ться дво­ма із них. А за­га­лом вже по­над рік є «пер­шою юри­ди­чною до­по­мо­гою» для ба­га­тьо­хбій­ців 51-ї бри­га­ди та й ін­ши­хвій­сько­ви­хз’єд­нань, ро­дин мо­бі­лі­зо­ва­них, де­мо­бі­лі­зо­ва­них, зни­клих без­ві­сти і за­ги­блих. І на­віть ко­ли у ма­те­рі за­ги­бло­го во­ї­на ви­ник кон­флікт з гро­ма­дян­ською дру­жи­ною за­ги­бло­го си­на, за по­ра­дою жін­ка при­їха­ла най­пер­ше до На­гор­но­го...

— Моє во­лон­тер­ство і за­ну­ре­н­ня у про­бле­ми 51-ї бри­га­ди по­чи­на­ли­ся то­рік на­ве­сні з дзвін­ків бій­ців, зде­біль­шо­го це бу­ли зем­ля­ки, з ба­наль­ни­хпи­тань: як на­пи­са­ти ра­порт на ме­до­гляд, від­пус­тку?.. Я вже не знаю, де во­ни і бра­ли мій те­ле­фон, — ка­же Ва­силь. — По­тім пі­шли пи­та­н­ня сер­йо­зні­ші: як фа­кти­чно ви­жи­ти, по­вер­ну­ти­ся здо­ро­вим, отри­ма­ти до­по­мо­гу ме­ди­чну чи пси­хо­ло­гі­чну... Від­бу­ла­ся Вол­но­ва­ха, ко­ли роз­стрі­ля­ли наш блок­пост, і, між ін­шим, ті, ко­трі ви­жи­ли, не мо­жуть отри­ма­ти ста­ту­су уча­сни­ка бо­йо­вих­дій, бо з не­за­ле­жни­хвід ни­х­при­чин не ма­ють яко­гось па­пір­ця. Цей тра­гі­чний епі­зод та­кож ві­ді­грав свою роль у то­му, що про бій­ців 51-ї по­ча­ли по­ши­рю­ва­ти дум­ки, на­че це ли­ше якісь пи­я­ки чи нар­ко­ма­ни. Але Вол­но­ва­ха, при­чи­ни то­го, чо­му ста­ла­ся ця бі­да на блок­по­сту 51-ї бри­га­ди, та­кож ще че­ка­ють сво­го опри­лю­дне­н­ня. По­тім бу­ли Са­вур-Мо­ги­ла, Іло­вайськ, пі­сля яки­хбій­ці по­ча­ли ста­ви­ти по­лі­ти­кам і ко­ман­ду­ван­ню ду­же ба­га­то не­зру­чни­хза­пи­тань. Ду­маю, пи­та­н­ня 51-ї бри­га­ди хо­ті­ли за­кри­ти її лі­кві­да­ці­єю. Але прав­да про неї все одно «про­со­чу­є­ться». Бо у зо­ну так зва­ної АТО в пер­ші її мі­ся­ці від­пра­ви­ли у скла­ді ці­єї бри­га­ди мир­ни­хво­лин­ськихх ло­пців і чо­ло­ві­ків, мо­бі­лі­зо­ва­ни­хма­ло не з по­ля, хо­ча бу­ли ви­пад­ки, ко­ли за­би­ра­ли і про­сто з по­ля. Ка­за­ли, що на на­вча­н­ня, а ви­яви­ло­ся...

Цю бри­га­ду кинули пер­шою у збройний кон­флікт. Її бій­ці ви­сту­пи­ли своє­рі­дним гар­ма­тним м’ясом, до­ки огов­ту­ва­ли­ся і по­лі­ти­ки, і вій­сько­ві, до­ки фор­му­ва­ли­ся Зброй­ні си­ли Укра­ї­ни. Тре­ба це пам’ята­ти, дя­ку­ва­ти бій­цям, вкло­ня­ти­ся їхнім ма­те­рям і дру­жи­нам, які від­пу­сти­ли сво­ї­хси­нів, чо­ло­ві­ків фа­кти­чно на вій­ну. Бо ж бу­ли мо­бі­лі­зо­ва­ні і хво­рі, і та­кі, що ма­ли пра­во на від­стро­чку... Але дух, на­стрій па­трі­о­ти­зму зму­шу­ва­ли про це за­бу­ва­ти.

«ВИ­ТРИ­МА­ТИ ТЕ, ЩО ВИТРИМАЛИ ЦІ БІЙ­ЦІ, НЕ КО­ЖЕН ЗМО­ЖЕ»

— На­ра­зі ми ма­є­мо на Во­ли­ні не ли­ше по­над со­тню за­ги­блих, а й зни­кли­хбе­зві­сти. Дя­ку­ва­ти Бо­гу, по­вер­ну­ло­ся чи­ма­ло по­ло­не­них, але є ще й ті, які у по­ло­ні ма­ло не рік. І ма­є­мо су­до­вий про­цес, ко­ли бій­ців 51-ї бри­га­ди су­дять за де­зер­тир­ство. На­при­кін­ці ли­пня ми­ну­ло­го ро­ку 42 бій­ці в ра­йо­ні Чер­во­но­пар­ти­зан­ська пе­ре­тну­ли кор­дон з Ро­сі­єю. Во­ни, роз­ка­зу­ють, де­сять днів бу­ли під об­стрі­ла­ми, не мо­гли вийня­ти го­лів з око­пів, не ма­ли вже чим обо­ро­ня­ти­ся, бо «Гра­ди» спа­ли­ли те­хні­ку, але й не до­че­ка­ли­ся ні­якої під­мо­ги. З трьо­хбо­ків — ото­че­ні, а з че­твер­то­го — Ро­сія. Во­ни ря­ту­ва­ли свої жи­т­тя. Пі­сля по­вер­не­н­ня в Укра­ї­ну бій­ців су­ди­ли у За­по­ріж­жі, те­пер «до­су­джу­ють» у Во­ло­ди­ми­рі-Во­лин­сько­му. Ви спіл­ку­ва­ли­ся не з одним де­ся­тком бій­ців 51- ї бри­га­ди, які про­йшли усі га­ря­чі то­чки на цій не­ого­ло­ше­ній вій­ні, зна­є­те ба­га­то не­о­фі­цій­ної, так би мо­ви­ти, ін­фор­ма­ції. Бе­ре­те участь як адво­кат у цьо­му про­це­сі у Во­ло­ди­ми­рі. Як ви оці­ни­те си­ту­а­цію?

— Прав­ду про 51-шу бри­га­ду ми му­си­мо зна­ти і бу­де­мо її зна­ти. Су­до­вий про­цес що­до так зва­но­го де­зер­тир­ства, на мою дум­ку, ду­же ва­жли­вий мо­мент пі­зна­н­ня ці­єї прав­ди. Він — як ла­кму­со­вий па­пі­рець: і да­лі су­ди­ти­муть ли­ше ря­до­вих, чи все ж зга­да­ють і про ко­ман­ди­рів?.. За два де­ся­ти­лі­т­тя не­за­ле­жної Укра­ї­ни не бу­ло та­кої кри­мі­наль­ної спра­ви, не бу­де й на­да­лі, бо ситуація у дер­жа­ві та на фрон­ті та­ки змі­ни­ла­ся. Ця спра­ва показує все: і як від­бу­ва­ла­ся пер­ша, «ди­ка», мо­бі­лі­за­ція, і яким бу­ло ко­ман­ду­ва­н­ня. Чо­мусь ні­хто не вра­хо­вує, що пі­шли во­ю­ва­ти ци­віль­ні лю­ди, зви­ну­ва­че­н­ня ж їм ви­су­ва­ють згі­дно з во­єн­ним ча­сом, за си­ту­а­ції, ко­ли б бу­ло вве­де­но вій­сько­вий стан. Вре­шті у Ро­сію та­ким чи­ном, за та­ки­хоб­ста­вин пе­ре­хо­ди­ли не тіль­ки з 51-ї, а й з ін­ших з’єд­нань, про­те де­зер­ти­ра­ми їхне ого­ло­си­ли і не су­дять.

Для ме­не бій­ці 51-ї — це не­ймо­вір­ні лю­ди. Уяв­ляю, як­би ме­не ви­тя­гли ра­птом зі зви­чно­го мир­но­го жи­т­тя і не­об­стрі­ля­но­го, ма­ло на­вче­но­го, без бо­йо­во­го зла­го­дже­н­ня, озбро­є­н­ня кинули у вир АТО... Та на­віть лю­дей, які слу­жи­ли в ар­мії, не­ого­ло­ше­на вій­на і все, що во­на при­но­сить для во­ї­на, за­ста­ва­ли зне­на­цька... Але пер­ша хви­ля мо­бі­лі­за­ції на Во­ли­ні (ма­буть, не ли­ше на Во­ли­ні) — це пе­ре­ва­жно сіль­ські лю­ди, які зви­кли під­ко­ря­ти­ся, які не ста­ви­ли осо­бли­ви­хви­мог що­до їжі, бро­не­жи­ле­ти та ка­ски ку­пу­ва­ли їм ро­ди­чі і во­лон­те­ри... І ви­три­ма­ти те, що витримали ці бій­ці, не ко­жен змо­же. Я не одно­го про це за­пи­ту­вав: на­віть пі­сля всі­хпо­не­ві­рянь, при­ни­жень, жертв і пі­сля фрон­то­ви­х­про­блем... Чи го­то­ві зно­ву іти і во­ю­ва­ти за український кор­дон, за са­му укра­їн­ську дер­жа­ву? Біль­шість ка­же: го­то­ві! Але за умов, що сол­да­тів пе­ре­ста­нуть зра­джу­ва­ти ко­ман­ди­ри, бу­де на­ле­жне озбро­є­н­ня і на­ле­жний за­хист і якщо пі­сля по­вер­не­н­ня їхзно­ву не при­ни­жу­ва­ти­ме чер­го­вий «ти­ло­вий щур».

— Ро­блю ви­сно­вок, що агре­со­ру в Укра­ї­ні бу­ли не так по­трі­бні но­ві те­ри­то­рії, як ве­ли­че­зні втра­ти з на­шо­го бо­ку, щоб по­сі­я­ти ма­со­ву па­ні­ку. І на­ші во­ї­ни ги­ну­ли, але ж як во­ни і во­ю­ва­ли! Во­рог на те не спо­ді­вав­ся. А істо­рії... Най­біль­ше вра­жає те, що бо­єць про­йшов всю Лу­ган­ську та До­не­цьку обла­сті, усі га­ря­чі то­чки, в яки­хміг не раз за­ги­ну­ти, він кон­ту­же­ний, зра­не­ний, у ро­ків двад­цять з чи­мось уже спи­са­ний... Він не бо­ї­ться во­ро­га, а бо­ї­ться чи­нов­ни­ка. Ме­не це, як ка­жуть, «чі­пляє», то­му і хо­че­ться та­ких ге­ро­їв за­хи­ща­ти. Ось на­ші «за­по­рож­ці», як їхна­зи­ва­ють, бій­ці 51-ї, ко­три­хсу­дять за «де­зер­тир­ство». Вина їхня в то­му, що... не за­ги­ну­ли. То­ді б не бу­ло пи­тань і про­блем.

Є і бу­де ще не одна со­тня справ з при­во­ду так зва­но­го са­мо­віль­но­го за­ли­ше­н­ня ча­сти­ни. Це ко­ли во­я­ки при­бу­ва­ли із зо­ни АТО і ту­по си­ді­ли у ча­сти­ні. Хтось від­про­шу­вав­ся у ко­ман­ди­ра, ка­жу­чи « Бу­де­те їха­ти зно­ву на схід, ка­жіть, при­їду » , ко­мусь на­бри­да­ло пи­ти го­ріл­ку, бо і та­ке бу­ло, та під­став для за­ли­ше­н­ня ча­сти­ни, і не з ви­ни сол­да­та, бу­ло без­ліч. Фор­маль­но склад зло­чи­ну є, а фа­кти­чно лю­дей за­су­дять, і во­ни не змо­жуть бу­ти при­зва­ні. Хо­ча не про­ти зно­ву слу­жи­ти Ба­тьків­щи­ні... То ко­му від то­го кра­ще? Дру­га про­бле­ма, з якою ни­ні звер­та­ю­ться бій­ці, — це отри­ма­н­ня ста­ту­су уча­сни­ка бо­йо­вих­дій. А тре­тя на­ра­зі — це ви­пла­ти для ска­лі­че­них, по­ра­не­них, ви­зна­них ін­ва­лі­да­ми. Ко­шти по­вин­ні ви­пла­чу­ва­ти вій­сько­ві ко­мі­са­рі­а­ти, і ми на­віть отри­му­є­мо під­трим­ку у цьо­му пи­тан­ні від вій­сько­вої про­ку­ра­ту­ри. Але якщо ко­штів у військ­ко­ма­тів не­має?!

— Чо­му, на ва­шу дум­ку, так бо­рю­ться за спра­ве­дли­вість бій­ці ко­ли­шньої 51-ї бри­га­ди, яких ни­ні су­дять на Во­ли­ні?

— Бо во­ни — ци­віль­ні і мир­ні лю­ди — ста­ли сол­да­та­ми. І хо­чуть від­сто­я­ти на­сам­пе­ред свою честь. Во­ни ж пре­кра­сно усві­дом­лю­ють, що у тюр­му їхне за­кри­ють. Їхзра­джу­ва­ли, за­бу­ва­ли на по­зи­ції, у роз­від­ці. Би­ли — не до­би­ли « Гра­да­ми»... Хо­че­те їх­зро­зу­мі­ти? По­став­те се­бе у їхні умо­ви. Один із вій­сько­ви­хка­же, що пі­сля ви­пра­вдаль­но­го ви­ро­ку прин­ци­по­во не бу­де отри­му­ва­ти ста­тус уча­сни­ка бо­йо­вих дій. Щоб не ка­за­ли, що во­ни « за піль­ги » су­ди­ли­ся. Це на­ша, во­лин­ська, 51-ша бри­га­да...

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.