«НЕ МО­ЖУ ЦИМ НЕ ЗА­ЙМА­ТИ­СЯ»

Den (Ukrainian) - - Культура -

— Що біль­ше їхро­блять, то кра­ще. Мо­же, в цьо­му за­галь­но­му по­то­ці якість па­дає, але ось у Хар­ко­ві гру­па «4 блок» ро­бить Бі­є­на­ле пла­ка­тів — і там усе на ви­со­ко­му рів­ні. Що ж до мо­ї­хро­біт, то на кон­кур­сі «Стоп цен­зу­рі» мій пла­кат отри­мав но­мі­на­цію, а пла­ка­ти з нью-йорк­ськи­ха­кцій є в ко­ле­кції The Voice of Peace.

«МО­ЖНА МА­ТИ АКЦІЮ НА 15 УЧА­СНИ­КІВ, АЛЕ ШУМУ БУ­ДЕ, ЯК ВІД КІЛЬ­КОХ СО­ТЕНЬ»

— Вла­сне, при­во­дом для на­шої роз­мо­ви ста­не ва­ше ін­тен­сив­не спів­ро­бі­тни­цтво зі зга­да­ною нью- йорк­ською гру­пою Singerbusters. Як це по­ча­ло­ся?

— Ми в якийсь мо­мент ви­йшли на ву­ли­цю й там ли­ши­ли­ся... Я жи­ву в Ки­є­ві, але мав на­го­ду по­тра­пи­ти до США з те­а­траль­ним ко­ле­кти­вом. І ко­ли бу­ли якісь пе­ре­р­ви, ми мо­гли вте­кти з ре­пе­ти­цій, що­би зайня­ти­ся чи­мось ін­шим. Усе по­ча­ло­ся з Май­да­ну. Про­те­сти так са­мо від­бу­ва­ли­ся в Нью-Йор­ку, там є кіль­ка по­ко­лінь укра­їн­ців, але скла­да­ла­ся див­на ситуація: лю­ди при­хо­дять до укра­їн­ської ам­ба­са­ди про­те­сту­ва­ти про­ти Ро­сії. Тож сфор­му­ва­ла­ся но­ва гру­па, ко­ор­ди­ну­ва­ли про­те­сти че­рез Ін­тер­нет. Де­я­кі акції ор­га­ні­зо­ву­ва­ли­ся за лі­че­ні хви­ли­ни, про­сто в обі­дню пе­ре­р­ву. Май­дан пе­ре­міг, але по­ча­ла­ся ін­ша історія — Крим, оку­па­ція. На ці про­те­сти хо­ди­ло мен­ше лю­дей, але мен­ше лю­дей не зна­чить гір­ший про­тест. Мо­жна ма­ти акцію на 15 уча­сни­ків, але шуму бу­де, як від кіль­ко­хсо­тень. Ми ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли пла­ка­ти як фор­му, щоб на нас звер­ну­ли ува­гу, зро­зумі­ли, хто ми є. І це спра­цьо­ву­ва­ло, на­при­клад, під Ме­тро­по­лі­те­но­пе­рою під час га­стро­лей Гер­гі­є­ва. При­хо­ди­ли про­во­ка­то­ри, що­би зро­би­ти но­ви­ни, що ми їхб’ємо. По­лі­ція нас за­хи­ща­ла.

— Як вам вда­є­ться три­ма­ти ба­ланс ми­сте­цько­го і по­лі­ти­чно­го в сво­їй твор­чо­сті, що­би во­ни не шко­ди­ли одне одно­му?

— Не­має ба­лан­су. Єди­ний мо­мент: ре­лі­гію не вар­то чі­па­ти. Не ма­єш пра­ва обра­жа­ти ві­ру лю­дей: лю­ди ма­ють по­чу­т­тя і ві­рять у ти­ся­чо­лі­тні тра­ди­ції. А по­лі­ти­ка — ко­ро­тко­плин­на річ, сьо­го­дні одні по­лі­ти­ки, зав­тра ін­ші. Якщо бра­ти пла­ка­ти, ву­ли­чні акції, то мо­жна го­во­ри­ти, що це ву­ли­чне ми­сте­цтво. Про­сто во­но три­ває не­дов­го. Та й за­га­лом, ко­жну по­лі­ти­чну акцію та­ко­го ґа­тун­ку мо­жна вва­жа­ти пер­фо­ман­сом.

— На­при­клад, «Putin Mouse». — Це якраз був чи­стий пер­фо­манс, а не по­лі­ти­чна акція. Спо­ді­ва­ю­ся, не остан­ній.

«ЦЕ ВЕ­ЛИ­ЧЕ­ЗНА ІСТОРІЯ НЕ ТІЛЬ­КИ ДЛЯ УКРА­Ї­НИ»

— Як ви при­йшли до жан­ру ін­ста­ля­ції? — Ме­ні ці­ка­ві рі­зні фор­ми, і ко­жна ро­бо­та — це екс­пе­ри­мент. Одно­го ра­зу я спро­бу­вав цей жанр, і він ме­ні став близь­ким. Ін­ста­ля­ції — так са­мо ко­ро­тко­стро­ко­ва річ. Во­ни пі­сля ви­став­ки роз­би­ра­ю­ться, руй­ну­ю­ться. Та­ке са­ме ву­ли­чне ми­сте­цтво. Це по­вто­ри­ти не­ре­аль­но, мо­жна ли­ше від­тво­ри­ти.

— Аме­ри­ка — завжди за­хід. А все, що за во­дою, за оке­а­ном — це схід, де б во­но не бу­ло, в Єв­ро­пі чи в Азії. І то­му це ве­ли­че­зна історія не тіль­ки Укра­ї­ни, а й усі­хкон­флі­ктів, що від­бу­ва­ли­ся остан­нім ча­сом. Мо­жна зга­да­ти, зокре­ма, па­ді­н­ня поль­сько­го або ма­лай­зій­сько­го лі­та­ка, ко­ли мі­сце ка­та­стро­фи ого­ро­джу­ва­ли чер­во­но-бі­лою стрі­чкою... Стрі­чка — це та­кий сим­вол не­без­пе­ки, стра­ху і го­ря, сліз, бо­лю не тіль­ки укра­їн­сько­го.

Ки­їв­ський ху­до­жник — про пла­кат, про­тест та ба­ланс ми­сте­цтва й по­лі­ти­ки у сво­їй твор­чо­сті

«КО­ЖНА СПРА­ВА — МИ­СТЕ­ЦТВО, ЯКЩО СТАВИШСЯ ДО НЕЇ ВІД­ПО­ВІД­НО»

— А що та­ке дім для вас? — Це там, де мої рі­дні. Де я по­чу­ва­ю­ся без­пе­чно. Мій дім — Київ.

— Пи­та­н­ня про дім ви­ни­кає, бо в на­шій куль­ту­рі до­сі є про­бле­ма ва­жли­во­сті на­ціо­наль­ної іден­ти­фі­ка­ції ми­тця. Ми­тець — гро­ма­дя­нин сві­ту?

— Зви­чай­но. Якщо він ро­бить ми­сте­цтво, яке го­во­рить не ли­ше з яко­юсь пев­ною ка­те­го­рі­єю лю­дей, а зі сві­том уза­га­лі, якщо вка­зує на ре­чі, які мо­жна зро­зу­мі­ти без по­лі­ти­чни­ху­то­чнень, — це гро­ма­дя­нин сві­ту. Ва­жли­вий по­ка­зник ми­сте­цтва — йо­го, так би мо­ви­ти, екс­порт­ність, тоб­то якщо во­но зро­зумі­ло тіль­ки тим лю­дям, дов­ко­ла яки­хзро­бле­но — це ми­сте­цтво то­го ко­ла, а якщо йо­го мо­жна по­ка­за­ти за кор­до­ном, то це ми­сте­цтво за­галь­но­люд­ське. Ска­жіть, Кли­чки ко­му на­ле­жать?

— Ма­буть, сві­то­во­му спор­ту. — Так са­мо й тут. Якщо ху­до­жник зро­зумі­лий там — то це сві­то­вий рі­вень.

— Зга­дав при­на­гі­дно ма­кси­му Йо­зе­фа Бой­са: ко­жна лю­ди­на — ми­тець.

— Так, але хтось мо­же ге­ні­аль­но за­би­ти цвя­ху сті­ну — і це ми­сте­цтво, а хтось — спе­кти та­ко­го сма­чно­го пи­ро­га, що це теж бу­де ми­сте­цтвом. Ко­жна спра­ва — ми­сте­цтво, якщо ставишся до неї від­по­від­но.

— Звід­си ви­ті­кає ще одне ка­вер­зне за­пи­та­н­ня: ко­мер­ція і ми­сте­цтво — дру­зі? Во­ро­ги? Пар­тне­ри з не­об­хі­дно­сті?

— Усе ра­зом. Ми­сте­цтво мо­жна ро­би­ти тіль­ки на про­даж або тіль­ки за­ра­ди ми­сте­цтва — все по­руч. Якщо не про­да­є­ться за­раз — про­да­сться ко­лись. Але зро­би­ти ці­ка­вий про­ект без гро­шей ду­же важ­ко, так що ко­жне ми­сте­цтво так чи так є ко­мер­цій­ним.

«ЯКЩО ТИ МО­ЖЕШ НЕ ЗА­ЙМА­ТИ­СЯ МИ­СТЕ­ЦТВОМ, ТО Й НЕ ПО­ТРІ­БНО НИМ ЗА­ЙМА­ТИ­СЯ»

— Не­спо­ді­ва­но про­сте за­пи­та­н­ня на­сам­кі­нець: на­ві­що ви цим за­йма­є­тесь?

— Якщо ти мо­жеш не за­йма­ти­ся ми­сте­цтвом, то не­по­трі­бно ним за­йма­ти­ся. Ви­хо­дить, я не мо­жу ним не за­йма­ти­ся.

— А ще якісь за­хоп ле­н­ня у вас є? — На­пев­но, ми­сте­цтво якраз і є хо­бі. Річ, для якої ти мо­жеш зна­йти час.

ТРАВНЕВИЙ ПЕР­ФО­МАНС «PUTIN MOUSE» У НЬЮ-ЙОР­КУ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.