Ще раз про куль­тур­ний фронт

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ігор ЛОСЄВ

Ми по­вин­ні від­чу­ти цін­ність ко­жно­го кла­пти­ка на­шої на­ціо­наль­ної те­ри­то­рії

Спо­гля­да­н­ня те­ле­ка­на­лів не над­то спри­яє фор­му­ван­ню опти­мі­сти­чно­го сві­то­гля­ду, во­і­сти­ну не­має ми­ру під оли­ва­ми, су­є­та су­єт і всі­ля­ка су­є­та, як це ви­зна­чи­ли в одній ве­ли­кій кни­зі... Ви­ни­кає пі­до­зра, що мир і спо­кій ца­рю­ють у ти­хку­то­чка­хЗем­лі, про які не зга­ду­ють у те­ле­но­ви­нах. От­же, за ща­стя бу­ти в епі­цен­трі по­дій до­во­ди­ться до­ро­го пла­ти­ти. Але якщо вже опи­нив­ся там, то тре­ба жи­ти за ци­ми за­ко­на­ми, не на­ма­га­ю­чись від­го­ро­ди­ти­ся від ре­аль­но­сті й вста­ти над су­ти­чкою. То­му вель­ми зди­ву­ва­ли й за­сму­ти­ли ва­шо­го по­кір­но­го слу­гу див­ні по­шу­ки аб­со­лю­тної яко­їсь на­длюд­ської об’ єктив­но­сті на III Львів­сько­му ме­діа-фо­ру­мі, пра­гне­н­ня зве­сти роль жур­на­лі­ста до ви­клю­чно від­чу­же­но­го «ін­фор­му­ва­н­ня». Йо­го не мо­же бу­ти за ви­зна­че­н­ням, оскіль­ки на­віть ви­бір ін­фор­ма­цій­ни­хсю­же­тів опо­се­ред­ко­ва­ний по­лі­ти­чною і мо­раль­ною по­зи­ці­єю ін­фор­ма­то­ра. То­ді вже слід у то­му чи ін­шо­му ЗМІ ро­зі­гна­ти жур­на­лі­стів і про­сто по­ві­си­ти десь на про­спе­кті ві­део­ка­ме­ру, що й бу­де ін­фор­му­ва­н­ням у чи­сто­му ви­гля­ді. Ті, хто ра­тує за та­ку «на­доб’ єктив­ність » , фа­кти­чно за­кли­ка­ють до лі­кві­да­ції жур­на­лі­сти­ки як про­фе­сії.

Ми по­вин­ні від­чу­ти цін­ність ко­жно­го кла­пти­ка на­шої на­ціо­наль­ної те­ри­то­рії

вчи­те­ля з Ор­лов­ської обла­сті, яко­го зби­ра­ю­ться в Ро­сії су­ди­ти за проукраїнські вір­ші. Вчи­тель Бив­шев одно­зна­чно під­три­мав Укра­ї­ну, про що й на­пи­сав у сво­їх вір­шах (де­я­кі з них — укра­ї­но­мов­ні), де з від­чай­ду­шною для йо­го кра­ї­ни смі­ли­ві­стю роз­пи­сав­ся у сим­па­ті­ях до Сте­па­на Бан­де­ри та Ро­ма­на Шу­хе­ви­ча, до ОУН-УПА. Бив­ше­му за­гро­жує 4 ро­ки ув’язне­н­ня за 282 стат­тею КК РФ — «Ек­стре­мізм».

Вчи­тель не ство­рю­вав ні­я­ких ор­га­ні­за­цій, не чи­нив ні­я­ких дій, тоб­то йо­го су­ди­ти­муть ви­клю­чно за пе­ре­ко­на­н­ня, за по­гля­ди, що ціл­ком ти­по­во для то­та­лі­тар­но­го «пра­во­су­д­дя». У РФ від­бу­ва­є­ться ві­дро­дже­н­ня най­більш мра­ко­бі­сних сто­рі­нок ра­дян­ської істо­рії.

Мо­сков­ський істо­рик і лі­те­ра­тор Ле­о­нід Млє­чин у кни­зі «Юрій Ан­дро­пов» пи­сав: «Ди­си­ден­тів са­ди­ли за дво­ма ста­т­тя­ми Кри­мі­наль­но­го ко­де­ксу. Жорс­ткі­ша 70-та ста­т­тя бу­ла прийня­та за Хру­що­ва й на­зи­ва­ла­ся «Ан­ти­ра­дян­ська агі­та­ція й про­па­ган­да». Во­на пе­ред­ба­ча­ла су­во­ре по­ка­ра­н­ня: по­збав­ле­н­ня во­лі на тер­мін від ше­сти мі­ся­ців до се­ми ро­ків. До­да­тко­во від­прав­ля­ли ще й у за­сла­н­ня на тер­мін від двох до п’яти ро­ків. Якщо пред’яви­ти обви­ну­ва­че­ним бу­ло ні­чо­го, суд міг за до воль ни ти ся прос то за слан ням. Ан­ти­ра­дян­ську про­па­ган­ду Ан­дро­пов на­зи­вав «осо­бли­во не­без­пе­чним дер­жав­ним зло­чи­ном».

За Бре­жнє­ва, 16 ве­ре­сня 1966 ро­ку, ука­зом пре­зи­дії Вер­хов­ної Ра­ди... до Кри­мі­наль­но­го ко­де­ксу вве­ли ста­т­тю 190-ту, що вста­нов­лю­ва­ла кри­мі­наль­не по­ка­ра­н­ня «за по­ши­ре­н­ня в усній і пи­сьмо­вій фор­мі сві­до­мо на­кле­пни­цьких ви­га­док, що по­ро­чать ра­дян­ський дер­жав­ний і суспільний лад». По­ка­ра­н­ня — по­збав­ле­н­ня во­лі до трьох ро­ків, або ви­прав­ні ро­бо­ти до ро­ку, або штраф до ста ру­блів. На­чеб­то ста­т­тя м’якша, ніж 70-та, але за ці­єю стат­тею са­джа­ти мо­жна бу­ло ко­го зав­го­дно.

Ни­ні­шня ро­сій­ська ста­т­тя «Ек­стре­мізм» є за­кон­ною спад­ко­є­ми­цею ра­дян­ських 70-ї й 190-ї, але від­рі­зня­є­ться від них не­ви­мір­но біль­шою уні­вер­саль­ні­стю, під «ек­стре­мізм» мо­жна під­ве­сти все, по­чи­на­ю­чи від кри­ти­ки на­чаль­ни­ка на ро­бо­ті до чи­та­н­ня за­бо­ро­не­ної лі­те­ра­ту­ри.

Пер­ший на­ціо­наль­ний те­ле­ка­нал по­ка­зав до­ку­мен­таль­ний фільм «Зо­ло­тий ве ре сень. Хро ні ка Га ли чи ни 1939—1941 рр.» Та­кий те­ле­ві­зій­ний істо­ри­чний ле­кто­рій вель­ми ко­ри­сний. Гля­да­чам роз­по­від­а­ють, що ві­дбу­ва­ло­ся в За­хі­дній Укра­ї­ні під час пер­шо­го ра­дян­сько­го «звіль­не­н­ня». Но­ва вла­да про­во­ди­ла ти­по­ву ім­пер­ську по­лі­ти­ку «роз­ді­ляй і во­ло­да­рюй». Спо­ча­тку уда­ру за­вда­ли по по­ля­ках: аре­шти, роз­стрі­ли, де­пор­та­ції. По­тім по­ча­ли­ся пе­ре­слі­ду­ва­н­ня єв­ре­їв, оскіль­ки се­ред них бу­ло ба­га­то пред­став­ни­ків дрі­бно­го й се- ре­дньо­го бі­зне­су, лю­дей віль­них про­фе­сій. Це по­да­ва­ло­ся як «екс­про­прі­а­ція екс­про­прі­а­то­рів», уна­слі­док чо­го в Га­ли­чи­ні ви­ник су­то ра­дян­ський то­вар­ний де­фі­цит.

По­тім взя­ли­ся за укра­їн­ців. Тре­ба ви­зна­ти, то на цій ко­му­ні­сти­чній «ку­хні Лю­ци­фе­ра» про­слі­джу­ва­ла­ся своя осо­бли­ва дра­ма­тур­гія й на­віть де­яка «есте­ти­ка» при­ду­ше­н­ня. Спо­ча­тку ви­кли­ка­ли за­до­во­ле­н­ня ін­ших ча­стин на­се­ле­н­ня ан­ти­поль­ськи­ми акці­я­ми, по­тім за­слу­жи­ли на під­трим­ку тих, ко­го по­ки що не чі­па­ли, роз­пра­ва­ми з екс­плу­а­та­то­ра­ми «сум­нів­но­го по­хо­дже­н­ня», а по­тім до­бра­ли­ся й до ти­туль­ної на­ціо­наль­но­сті оку­по­ва­ної те­ри­то­рії».

Що ж, му­дро, це для то­го, щоб не змо­ви­ли­ся про­ти оку­пан­та, щоб між­е­тні­чні тер­тя не до­зво­ли­ли усві­до­ми­ти спіль­ність істо­ри­чної тра­ге­дії й ря­ту­ва­ти­ся спіль­но. Хо­ча й між­е­тні­чне про­ти­сто­я­н­ня то­ді бу­ло ще над­то на­пру­же­ним... Над­то вже ба­га­то про­ти­річ ви­ру­ва­ло у той час на «кри­ва­вих зем­лях», як на­зи­вав те­ри­то­рії Цен­траль­но-схі­дної Єв­ро­пи істо­рик Ті­мо­ті Снай­дерс.

Біль­шо­ви­цька сов­де­пія зни­щи­ла в Га ли чи ні всі ін с ти ту ти єв ро - пей­ської де­мо­кра­тії: по­лі­ти­чні пар­тії, гро­мад­ські ор­га­ні­за­ції, ре­лі­гій­ні об­щи­ни, віль­ну пре­су, рин­ко­ву еко­но­мі­ку. Єди­ною стру­кту­рою, зда­тною ді­я­ти в та­ких екс­тре­маль­них умо­вах то­таль­но­го те­ро­ру, ви­яви­ла­ся ОУН, що про­йшла ба­га­то­рі­чну шко­лу важ­ких ви­про­бу­вань.

У філь­мі по­ка­за­ли й по­дії, пов’яза­ні з ма­со­вою бій­нею, ор­га­ні­зо­ва­ною ра­дян­ським ре­жи­мом під час від­сту­пу із За­хі­дної Укра­ї­ни. У в’язни­цях по-зві­ря­чо­му вби­ва­ли в’язнів, не­зва­жа­ю­чи на стать і вік. Вби­ва­ли на­віть тих лю­дей, які й за ра­дян­ськи­ми за­ко­на­ми не вва­жа­ли­ся зло­чин­ця­ми, їм на­віть не бу­ло пред’яв­ле­но зви­ну­ва­че­н­ня. Ко­му­ні­сти ви­прав­до­ву­ють свій зло­чин тим, що нім­ці мо­гли ско­ри­ста­ти­ся в’язня­ми у сво­їх ін­те­ре­сах. Ці­ка­во, що та­ким же чи­ном во­ни ви­прав­до­ву­ють і вбив­ство цар­ської сім’ї в Ка­те­рин­бур­зі, мов­ляв, Бі­лий рух міг ско­ри­ста­ти­ся сім’єю Ро­ма­но­вих у сво­їх ін­те­ре­сах.

Шко­да, що ли­ше за­раз укра­їн­цям ста­ли роз­по­від­а­ти на Пер­шо­му на­ціо­наль­но­му прав­ду про на­шу істо­рію. Над­то ба­га­то ча­су з 1991 ро­ку втра­че­но. То бо­я­ли­ся обра­зи­ти «ста­лін­ських со­ко­лів», то бо­я­ли­ся втра­ти­ти рей­тин­ги, то ви­кли­ка­ти роз­дра­ту­ва­н­ня в Мо­скві, то ще щось. Усе у нас ви­хо­дить, як з Че­твер­тим уні­вер­са­лом 1918 ро­ку, не­ви­лі­ков­ний «пі­зній Іван»...

ДОН­БАС І ГУ­МА­НІ­ТАР­НА ПО­ЛІ­ТИ­КА

На від­ро­дже­но­му те­ле­ка­на­лі TBI від­бу­ла­ся ці­ка­ва бе­сі­да ве­ду­чої Юлії Ли­тви­нен­ко з го­стем. Ним ви­явив­ся по пу ляр ний пись мен ник Ва силь Шкляр. Го во ри ли про со бор ність Укра ї ни. Цьо го ра зу по зи ція пись - мен ни ка не бу ла на стіль ки ка те го - рич ною, як ра ні ше. Він уже не роз - по ві дав, як доб ре бу де Укра ї ні без Кри­му й Дон­ба­су. Між ін­шим, про - фе­сор До­не­цько­го уні­вер­си­те­ту Оле­на Стяж­кі­на не­що­дав­но на­пи­са­ла, що не пра виль но на зи ва ти бой о ви - ків ДНР і ЛНР се па ра тис та ми, оскіль­ки на­справ­ді во­ни є зра­дни­ка­ми, які зі збро­єю в ру­ках зни­щу­ють Укра ї ну за гро ші Крем ля. А се па ра - тис та ми є ті ді ячі в Укра ї ні, які за - кли ка ють « за бу ти Крим і від рі за ти Дон­бас». Що ж, спра­ве­дли­во й тер­мі­но ло гіч но пра виль но.

А Ва­силь Шкляр уже біль­ше схи­ля­є­ться до єд­но­сті кра­ї­ни й ви­слов­лю­вав жаль, що «ми не ве­ли на Дон­ба­сі ні­якої гу­ма­ні­тар­ної по­лі­ти­ки». Са­ме так... А сьо­го­дні най­силь­ні­ша гу­ма­ні­тар­на по­лі­ти­ка Укра­ї­ни на Дон­ба­сі — це успіш ний на ступ на ших військ. Але зав­тра нам до­ве­де­ться ду­же сер­йо­зно зайня­ти­ся гу­ма­ні­тар­ною про­бле­ма­ти­кою в ре­гіо­нах, і не ли­ше на Дон­ба­сі.

Зві­сно, в по­стій­но­му куль­ту­ро­ло­гі­чно­му са­бо­та­жі вин­на па­ра­зи­ти­чна вла­да в цен­трі, яка ні­чо­го не ро­би ла, а, біль ше то го шко ди ла. Пам’ятаю, як ще в 90-ті ро­ки ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя до­во­ди­ло­ся пи­са­ти в ки­їв­ській пре­сі, як з Адмі­ні­стра­ції Пре­зи­ден­та над­хо­ди­ли цир­ку­ля­ри до Ра­дмі­ну Кри­му з ре­ко­мен­да­ці­я­ми «під­ні­ма­ти пи­та­н­ня про ро­сій­ську мо­ву...»

Але тре­ба ви­зна­ти, що й укра­їн­ська ін­те­лі­ген­ція не пра­гну­ла силь­ної куль­тур­ної екс­пан­сії на південь і схід кра ї ни. Не бу ло справ ж ньо го куль­тур­но­го фрон­ту, здо­ро­вої агре­сив­но­сті у від­сто­ю­ван­ні укра­їн­ських прі­о­ри­те­тів. Си­ла на­ції ба­га­то в чо­му за­ле­жить від си­ли її ін­те­лі­ген­ції, а з цим у нас про­бле­ми.

Пи­сьмен­ник Шкляр про­го­ло­сив: «На­ша си­ла не ви­мі­рю­є­ться ква­дра­тни­ми кі­ло­ме­тра­ми». Ні, ни­ми во­на теж ви­мі­рю­є­ться, як і міль­йо­на­ми на­ших лю­дей. Сво­їх те­ри­то­рій до­бро­віль­но ні­хто не від­дає. Від­дасть український се­ля­нин, до­бро­віль­но хоч би шма­ток сво­го го­ро­ду? Так ото ж. І це вла­сти­во не ли­ше нам. Он Япо­нія до­сі мир­ний до­го­вір з Ро­сі­єю (ра­ні­ше — СРСР) не під­пи­са­ла, ви­ма­га­ю­чи їй по­вер­ну­ти чо­ти­ри ма­лень­кі остро­ви Ку­риль­ської гря­ди (Іту­руп, Ши­ко­тан, Ку­на­шир і Ха­бо­маї). И пра­виль­но ви­ма­гає, оскіль­ки СРСР 1945 ро­ку ха­пнув япон­ські остро­ви не­за­кон­но.

Це на­віть Хру­щов ви­зна­вав, але не від­дав. Не тре­ба так зне­ва­жли­во про ква­дра­тні кі­ло­ме­три, а то ви­йде, як в одно­го на­шо­го по­е­та: «Укра­ї­на за­ли­ши­ла­ся тіль­ки на ма­лень­ко­му кла­пти­ку мо­го сер­ця». Це бу­ло на­пи­са­но пі­сля кра­ху Укра­їн­ської дер­жа ви. Не дай нам Бо же та кої по - ети­чно­сті.

Ми по­вин­ні від­чу­ти цін­ність ко­жно­го кла­пти­ка на­шої на­ціо­наль­ної те­ри­то­рії. У нас по­стій­но має бо­лі­ти ко­жна втра­че­на на­ми укра­їн­ська зем­ля... Без цьо­го не мо­же бу­ти силь­ної й жит­тє­зда­тної на­ції.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.