Син­дром по­ки­ну­тої

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» -

рів­ник фон­ду під­трим­ки віль­них ЗМІ, у від­по­відь на хор опо­нен­тів, що ви­ко­ну­ва­ли арію про те, що G7 се­бе зжи­ла й не має ре­сур­сів впли­ву, по­яснив, що го­лов­ним ре­сур­сом є не вій­сько­ва си­ла, а при­ва­бли­вість обра­зу «Гра­ду на па­гор­бі», який при­тя­гує до За­хо­ду силь­ні­ше за бу­дья­кий при­мус, і ті, хто опи­ня­є­ться по зов­ні­шній бік ого­ро­жі цьо­го «Гра­ду», по­чу­ва­ю­ться обді­ле­ни­ми.

До би­тви ме­та­фор не­гай­но до­лу­чив­ся Сер­гій Кур­гі­нян, який спо­ча­тку ка­те­го­ри­чно за­явив, що до «Гра­ду на па­гор­бі» він йти ка­те­го­ри­чно від­мов­ля­є­ться й чу­до­во по­чу­ва­є­ться по зов­ні­шній бік ого­ро­жі. А по­тім на­вів як ме­та­фо­ру кро­ко­ди­ла, з яким не­мо­жли­во до­мо­ви­ти­ся і який зу­стрі­чає вас бі­ля вхо­ду до цьо­го «Гра­ду», й подаль­шу по­до­рож ви здій­сню­є­те вже все­ре­ди­ні цьо­го кро­ко­ди­ла. Оскіль­ки у би­тві ме­та­фор пе­ре­ма­гає ча­сто не то­чність ме­та­фо­ри, а на­храп і де­ци­бе­ли, то остан­нє сло­во за­ли­ши­ло­ся за кро­ко­ди­лом, тоб­то за Кур­гі­ня­ном, який по­ві­до­мив що Ро­сія — ря­тів­ник сві­ту, за­хи­сни­ця гу­ма­ні­зму, а та­кож, що в неї, у Ро­сії, є всі мо­жли­во­сті ста­ти єв­ро­пей­ським лі­де­ром.

Сер­гій Кур­гі­нян, пер­со­наж, зви­чай­но, ек­зо­ти­чний, і ко­ли він го­во­рить, опо­нен­ти пра­гнуть від­су­ну­ти­ся по­да­лі, щоб не до­лі­та­ло (як пра­ви­ло, все одно до­лі­тає). Але, на жаль, той тип ми­сле­н­ня, який де­мон­струє Кур­гі­нян, сьо­го­дні то­таль­но до­мі­нує у ро­сій­ськи­хпо­лі­ти­ків, пра­ців­ни­ків ЗМІ і екс­пер­тів. Ось про­гра­ма на ТВЦ «Пра­во го­ло­су» від 10.06.2015. Те­ма та са­ма: G7 без Ро­сії. Ве­ду­чий Ро­ман Ба­ба­ян упев­не­ний, що єди­ною те­мою всі­єї ці­єї «сім­ки», єди­не, за­ра­ди чо­го во­ни зі­бра­ли­ся, — це обго­во­ри­ти, як ще мо­жна на­шко­ди­ти Ро­сії. Сер­гій Стан­ке­вич на­ма­га­є­ться по­ясни­ти, що те­ма, де Ро­сія хоч якось зга­ду­є­ться, вза­га­лі п’ята за ра­хун­ком, що там обго­во­рю­ва­ли­ся гло­баль­не по­те­плі­н­ня, транс­а­тлан­ти­чна тор­гів­ля, си­сте­ма охо­ро­ни здо­ров’я й ін­ші те­ми, не пов’яза­ні з Ро­сі­єю без­по­се­ре­дньо. Усі ці ар­гу­мен­ти бу­ли зу­стрі­ну­ті іро­ні­чни­ми по­смі­шка­ми й блю­знір­ськи­ми під­та­ку­ва­н­ня­ми ве­ду­чо­го й біль­шо­сті в сту­дії, мов­ляв, да­вай, роз­по­від­ай нам про по­те­плі­н­ня, ми ж зна­є­мо, що це все шир­ма, за якою хо­ва­ю­ться ру­со­фоб­ські змо­ви.

Пі­дби­ва­ю­чи під­сум­ки пе­ре­да­чі, ве­ду­чий Ро­ман Ба­ба­ян опти­мі­сти­чно за­пев­нив згу­бни­ків Ро­сії, що мар­но во­ни (це США, G7 та ін­ші ру­со­фо­би) роз­ра­хо­ву­ють, що ми вто­ми­мо­ся в цьо­му про­ти­сто­ян­ні. А ми не вто­ми­мо­ся. І щось Ро­ма­ну Ба­ба­я­ну під­ка­зує, ма­буть ін­ту­ї­ція, що не ви­три­ма­ють са­ме во­ни, ру­со­фо­би й згу­бни­ки. «Во­ни втом­ля­ться, — по­ві­до­мив Ба­ба­ян. — А за­кін­чи­ться тим, — тут голос Ба­ба­я­на окрі­пнув і став про­ро­чим, а очі ві­щун­ськи­ми, — за­кін­чи­ться тим, що НАТО роз­пу­стять. От зга­дай­те моє сло­во», — по­про­сив Ба­ба­ян і за­про­по­ну­вав при­га­да­ти йо­го сло­ва че­рез 20 ро­ків. Не че­ка­ю­чи 20 ро­ків з ним го­то­ві по­го­ди­ти­ся ба­га­то ро­сі­ян. За да­ни­ми ВЦВГМ, три чвер­ті гро­ма­дян Ро­сії впев­не­ні, що Пу­тін пер­шим зав­дасть ядер­но­го уда­ру по США й НАТО, 33% пе­ре­ко­на­ні, що Ро­сія пе­ре­мо­же в цій вій­ні, ду­ма­ють, що Ро­сія мо­же про­гра­ти, ли­ше 5% і 52% вва­жа­ють, що пе­ре­мож­ців у та­кій вій­ні бу­ти не мо­же.

У на­ши­хпо­лі­ти­ків, екс­пер­тів, ди­пло­ма­тів і у біль­шо­сті гро­ма­дян є спіль­на ха­ра­кте­ри­сти­ка ми­сле­н­ня: во­ни не вмі­ють і не хо­чуть ста­ви­ти се­бе на мі­сце опо­нен­та. Ось, на­при­клад, пу­блі­цист Єгор Хол­мо­го­ров пи­ше в «Изве­сти­ях»: «У на­шої ди­пло­ма­тії існу­ва­ла чу­до­ва по­зи­ція для ди­пло­ма­ти­чно­го роз­мі­ну. «ДНР» і «ЛНР» ви­зна­ють су­ве­ре­ні­тет Укра­ї­ни в обмін на ві­дмо­ву ті­єї від Кри­му». Кі­нець ци­та­ти. Тоб­то до­ро­сла лю­ди­на сер­йо­зно вва­жає, що По­ро­шен­ко й ін­ші по­лі­ти­ки Укра­ї­ни зда­тні на ко­ле­ктив­не по­лі­ти­чне са­мо­губ­ство, яким є відмова від Кри­му, зро­бле­на в будь-якій фор­мі й в обмін на будь-які про­по­зи­ції.

У швей­цар­сько­го пси­хо­ло­га Жа­на Пі­а­же в йо­го те­о­рії про ста­дії роз­ви­тку ін­те­ле­кту та­ке ми­сле­н­ня на­зи­ва­є­ться его­цен­три­чним і від­по­від­ає рів­ню ди­ти­ни від 2 до 5 ро­ків, ко­ли ди­тя роз­гля­дає всі яви­ща й об’єкти ли­ше по від­но­шен­ню до се­бе. По­сту­по­во, в про­це­сі спіл­ку­ва­н­ня, ди­ти­на ро­зу­міє, що ін­ші лю­ди існу­ють са­мі по со­бі, у ни­хє свої ін­те­ре­си. Від­бу­ва­є­ться те, що Пі­а­же на­зи­ває де­цен­тра­ці­єю, тоб­то змі­на его­цен­три­чної мо­де­лі все­сві­ту, в яко­му все кру­ти­ться дов­ко­ла ди­ти­ни, на кар­ти­ну сві­ту, аде­ква­тні­шу до­ро­слій лю­ди­ні.

У Кор­нія Чу­ков­сько­го є книж­ка, що на­зи­ва­є­ться «От двох­до п’яти», про ди­тя­чу мо­ву. Книж­ка ду­же ми­ла й зво­ру­шли­ва, що зму­шує усмі­ха­ти­ся то­му, як ма­ля­та на­ма­га­ю­ться осво­ю­ва­ти мо­ву й ося­га­ти світ. Ко­ли до­ро­слі дядь­ки й ті­тки, від яки­хза­ле­жить до­ля пла­не­ти, ми­слять, як три­рі­чні ді­ти, це не зда­є­ться ми­лим і зво­ру­шли­вим, а по­смі­шки за­сти­га­ють на гу­бах.

Ігор ЯКОВЕНКО, спе­ці­аль­но для «Дня», Мо­сква

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.