У ре­жи­мі «пов­но­го за­ну­ре­н­ня»,

Або Як пра­цює про­гра­ма embedded-жур­на­лі­сти­ки в зо­ні АТО?

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ро­ман ГРИВІНСЬКИЙ, «День»

Жанр « при­крі­пле­ної жур­на­лі­сти­ки » ( англ. embedded journalism) з’явив­ся на по­ча­тку вій­ни в Іра­ку 2003 ро­ку. То­ді 775 ко­ре­спон­ден­тів та фо­то­гра­фів під­пи­са­ли кон­тра­кти з мі­н­обо­ро­ни США, у яких, се­ред ін­шо­го, во­ни зо­бов’язу­ва­ли­ся не пу­блі­ку­ва­ти ін­фор­ма­цію про роз­та­шу­ва­н­ня військ, озбро­є­н­ня, за­пла­но­ва­ні опе­ра­ції то­що. Бу­ло там і ба­га­то ін­ших пун­ктів — що­до стра­ху­ва­н­ня, по­пе­ре­дньо­го про­хо­дже­н­ня спе­ці­аль­ної під­го­тов­ки та ін­ші. Пі­сля цьо­го обо­рон­не ві­дом­ство «за­крі­пи­ло» їх за кон­кре­тни­ми вій­сько­ви­ми з’єд­на­н­ня­ми. Жур­на­лі­сти увесь час пе­ре­бу­ва­ли з сол­да­та­ми, ді­ли­ли з ни­ми су­хпай­ки в го­ди­ни обі­ду й мі­сця в на­ме­тах та блін­да­жах під час но­чів­лі. Фа­кти­чно, во­ни й са­мі пе­ре­тво­ри­лись на сол­да­тів — бра­ку­ва­ло ли­ше зброї. Ре­жим своє­рі­дно­го «пов­но­го за­ну­ре­н­ня» в си­ту­а­цію умо­жли­вив ціл­ком но­вий рі­вень ро­бо­ти ме­дій­ни­ків в зо­ні зброй­но­го кон­флі­кту. Во­ни отри­ма­ли по­стій­ний до­ступ до най­сві­жі­шої ін­фор­ма­ції й на­го­ду від­чу­ти зсе­ре­ди­ни, що та­ке сол­дат­ське жи­т­тя і прав­да вій­ни. Однак ви­го­да бу­ла вза­єм­ною. Ко­ли під­пол­ков­ни­ка мор­ської пі­хо­ти Рі­ка Лон­га за­пи­та­ли, чо­му вій­сько­ві пі­шли на та­ку спів­пра­цю, він від­по­вів: «На­ша ро­бо­та полягає в то­му, щоб ви­гра­ти вій­ну. Ін­фор­ма­цій­на вій­на є її ча­сти­ною. Тож ми на­ма­га­є­мо­ся до­мі­ну­ва­ти в ін­фор­ма­цій­но­му се­ре­до­ви­щі».

З по­ча­тку ро­сій­ської агре­сії про­ти Укра­ї­ни екс­пер­ти «Дня» не­о­дно­ра­зо­во на­го­ло­шу­ва­ли на не­об­хі­дно­сті за­про­ва­дже­н­ня ана­ло­гі­чної пра­кти­ки в на­шій ар­мії (див. роз­мо­ву з вій­сько­вим ко­ре­спон­ден­том Ан­дрі­єм Ца­плі­єн­ком у №164 від 5 — 6 ве­ре­сня 2014 ро­ку або ін­терв’ю з офі­це­ром із ци­віль­но-вій­сько­вих від­но­син Ві­кто­ром Ко­ва­лен­ком у №63 від 10 — 11 кві­тня ц. р.) Ро­зу­мі­ю­чи ва­жли­вість ро­бо­ти в та­ко­му ре­жи­мі, ві­тчи­зня­ні жур­на­лі­сти по­ча­ли са­мо­туж­ки «при­крі­плю­ва­ти­ся» до окре­мих під­роз­ді­лів. То­ді йшло­ся пе­ре­ва­жно про до­бро­воль­чі ба­таль­йо­ни. І ось на­ре­шті 25 трав­ня ц.р. про­ект офі­цій­но бу­ло за­пу­ще­но, і пер­ші офі­цій­ні embedded-жур­на­лі­сти по­їха­ли на схід. Не­що­дав­но у Ки­є­ві від­бу­ла­ся прес-кон­фе­рен­ція, на якій пред­ста­ви­ли про­мі­жні ре­зуль­та­ти но­вої екс­пе­ри­мен­таль­ної про­гра­ми.

У ПІЛОТНОМУ РЕ­ЖИ­МІ

В Укра­ї­ні про­ект ре­а­лі­зу­ють спіль­но Мі­ні­стер­ство обо­ро­ни та Мі­ні­стер­ство ін­фор­ма­цій­ної по­лі­ти­ки. Як зі­зна­ла­ся за­сту­пник мі­ні­стра ін­фор­ма­цій­ної по­лі­ти­ки Укра­ї­ни Те­тя­на По­по­ва, впер­ше про embedded-жур­на­лі­сти­ку во­на по­чу­ла у гру­дні ми­ну­ло­го ро­ку під час спіл­ку­ва­н­ня мі­ні­стра обо­ро­ни Сте­па­на Пол­то­ра­ка з одним із аме­ри­кан­ських жур­на­лі­стів. Вла­сне са­ме про­гра­ма аме­ри­кан­ської ар­мії та роз­ро­бле­на ни­ми фор­ма кон­тра­кту й бу­ли зго­дом взя­ті за осно­ву, а там­те­шні прес-офі­це­ри та ме­дій­ни­ки до­по­ма­га­ли на­шим уря­дов­цям впро­ва­джу­ва­ти їх в Укра­ї­ні. Свої кон­суль­та­ції та­кож на­да­ли пред­став­ни­ки зброй­них сил Ізра­ї­лю.

По­ки що про­ект пра­цює в пілотному ре­жи­мі. Йо­го уча­сни­ки пе­ре­бу­ва­ють в під­роз­ді­лах, дис­ло­ко­ва­них у чо­ти­рьох ра­йо­нах: Ши­ро­ки­не, Пі­ски, Ав­ді­їв­ка та Ща­стя. Ро­та­ції від­бу­ва­ю­ться що­ти­жня. Щоб до­лу­чи­ти­ся до екс­пе­ри­мен­ту, жур­на­ліст має на­да­ти стра­хо­вий по­ліс, сер­ти­фі­кат про про­хо­дже­н­ня спе­ці­а­лі­зо­ва­но­го тре­нін­гу, до­пуск до ро­бо­ти в зо­ні АТО від СБУ, а та­кож ін­фор­ма­цію про ау­ди­то­рію та на­клад сво­го ме­діа. Крім то­го, він зо­бов’яза­ний під­пи­са­ти кон­тракт про не­ро­зго­ло­ше­н­ня дер­жав­них та­єм­ниць, під­твер­ди­ти вла­сну від­мін­ну фі­зи­чну фор­му й ма­ти при со­бі за­со­би ін­ди­ві­ду­аль­но­го за­хи­сту, апте­чку то­що.

На жаль, да­ле­ко не ко­жна укра­їн­ська ре­да­кція має мо­жли­вість за­до­воль­ни­ти всі ці ви­мо­ги. Най­більш про­блем­ний — пункт про обов’яз­ко­ве стра­ху­ва­н­ня, вар­тість яко­го в умо­вах бо­йо­вих дій до­во­лі ви­со­ка. Тож, як ви­зна­ла Те­тя­на По­по­ва, ни­ні в про­гра­мі бе­руть участь пе­ре­ва­жно іно­зем­ні жур­на­лі­сти. За її сло­ва­ми, по­ки що ли­ше один із ві­тчи­зня­них за­галь­но­на­ціо­наль­них те­ле­ка­на­лів зу­мів за­без­пе­чи­ти сво­їх ко­ре­спон­ден­тів усім не­об­хі­дним і до­лу­чи­ти­ся до про­е­кту. Упро­довж пер­ших двох ти­жнів Мі­н­обо­ро­ни від­пра­ви­ло на схід три гру­пи ме­дій­ни­ків. Цьо­го ж ти­жня у про­гра­мі взя­ли участь одра­зу чо­ти­ри гру­пи. За­га­лом — 15 лю­дей. Для до­по­мо­ги жур­на­лі­стам, які до­сі не ма­ли до­сві­ду ро­бо­ти в зо­ні бо­йо­вих дій, Мі­н­обо­ро­ни за­лу­чає до­свід­че­них вій­сько­вих ко­ре­спон­ден­тів.

Зви­чай­но, embedded-жур­на­лі­сти­ка пов’яза­на та­кож і з пев­ним ри­зи­ка­ми та обме­же­н­ня­ми. Пе­ред­усім, завжди є не­без­пе­ка, що бо­йо­ви­ки, щой­но ді­зна­ю­чись про пе­ре­бу­ва­н­ня ме­дій­ни­ків на пев­но­му від­тин­ку фрон­ту, роз­по­чнуть ці­ле­спря­мо­ва­не по­лю­ва­н­ня на них або ж вда­ду­ться до яки­хось про­во­ка­цій. На ща­стя, по­ки що та­ких си­ту­а­цій вда­ло­ся уни­ка­ти зав­дя­ки кон­спі­ра­ції та опе­ра­тив­ним за­хо­дам спец­служб. За­га­лом же та­кий ре­жим ро­бо­ти жур­на­лі­стів вва­жа­ють по­рів­ня­но без­пе­чним, адже впро­довж усьо­го пе­рі­о­ду за їхні жи­т­тя та здо­ров’я від­по­від­а­ють кон­кре­тні військовослужбовці. Пе­тля­ти ж ту­ди-сю­ди вздовж усі­єї лі­нії зі­ткне­н­ня в по­шу­ках ці­ка­вих сю­же­тів, як це ча­сто ни­ні ро­блять ві­тчи­зня­ні жур­на­лі­сти, — на­ба­га­то не­без­пе­чні­ше. З дру­го­го бо­ку, «при­крі­пле­ні» жур­на­лі­сти зму­ше­ні пра­кти­чно увесь час пе­ре­бу­ва­ти в одно­му ви­зна­че­но­му мі­сці. Зна­чною мі­рою во­ни за­ле­жні від вій­сько­во­го ко­ман­ду­ва­н­ня, яке, зро­зумі­ло, за­ці­кав­ле­не в то­му, щоб ау­ди­то­рія ба­чи­ла Зброй­ні си­ли ли­ше в по­зи­тив­но­му сві­тлі. Крім то­го, зва­жа­ю­чи на зде­біль­шо­го обо­рон­ний ха­ра­ктер дій укра­їн­ської ар­мії, ні­хто не мо­же га­ран­ту­ва­ти, що впро­довж ти­жня пе­ре­бу­ва­н­ня на то­му чи ін­шо­му від­тин­ку жур­на­лі­сту тра­пи­ться по­трі­бний йо­му ма­те­рі­ал.

«ЧО­МУ EMBEDDEDЖУРНАЛІСТИКУ НЕ БУ­ЛО ВПРО­ВА­ДЖЕ­НО РІК ТО­МУ?»

А втім, на дум­ку жур­на­лі­ста «Ра­діо Сво­бо­ди» Ми­хай­ла Ште­ке­ля, який одним із пер­ших взяв участь у про­гра­мі, во­на мо­же бу­ти ду­же ко­ри­сною та ці­ка­вою. До сло­ва, по­рів­ню­ва­ти йо­му є з чим, адже це — да­ле­ко не пер­ша по­їзд­ка жур­на­лі­ста в зо­ну АТО. За сло­ва­ми Ми­хай­ла Ште­ке­ля, жо­дних пе­ре­шкод для сво­єї ро­бо­ти від ко­ман­ди­рів на мі­сцях він не зу­стрів. Ли­ше одно­го ра­зу прес-офі­цер з прес-цен­тру АТО, який пе­ре­гля­дав йо­го ві­део­ма­те­рі­а­ли, по­про­сив ви­да­ли­ти кіль­ка ка­дрів, на яких бу­ло за­фі­ксо­ва­но по­зи­ції на­ших військ. Текс­ти ж жур­на­лі­ста прес-слу­жба на­віть не пе­ре­гля­да­ла, хо­ча в них й бу­ли кри­ти­чні за­ува­же­н­ня. «Пер­ше, що я по­чув від бій­ців, ко­ли при­був на пе­ре­до­ву, це зди­ву­ва­н­ня, чо­му embedded- жур­на­лі­сти­ка не бу­ла впро­ва­дже­на ще рік то­му, — роз­по­від­ає Ште­кель. — Во­ни бу­ли ра­ді ме­не ба­чи­ти — хло­пцям хо­ті­ло­ся по­спіл­ку­ва­ти­ся. Го­во­ри­ли рі­зне: хтось хва­лив те, чим во­ни за­йма­ю­ться на фрон­ті, хтось сва­рив, ін­ші на­рі­ка­ли на вто­му від вій­ни. Але всі ви­яви­ли­ся до­во­лі від­кри­ти­ми що­до ви­слов­ле­н­ня вла­сних емо­цій — во­че­видь, їм цьо­го ду­же бра­ку­ва­ло. Хо­чу по­дя­ку­ва­ти пред­став­ни­кам уря­ду за цю спро­бу зла­ма­ти за­шка­ру­блу си­сте­му дер­жав­ної ко­му­ні­ка­ції. На мою дум­ку, до­свід пе­ре­бу­ва­н­ня в без­по­се­ре­дній близь­ко­сті з бій­ця­ми укра­їн­ської ар­мії не­об­хі­дний для ство­ре­н­ня які­сних ре­пор­та­жів. Ли­ше та­ким чи­ном мо­жна по-справ­жньо­му зро­зу­мі­ти су­тність тих явищ, про які що­дня у ви­гля­ді су­хої ста­ти­сти­ки нам роз­по­від­а­ють спі­ке­ри АТО. Ме­ні, до при­кла­ду, до­ве­ло­ся пе­ре­ко­на­ти­ся, що «два-три об­стрі­ли», про які йде­ться в по­ві­дом­ле­н­нях, на­справ­ді мо­жуть без­пе­рерв­но три­ва­ти впро­довж кіль­кох го­дин. Ду­же ра­дий, що сьо­го­дні «за­крі­пле­н­ням» жур­на­лі­стів офі­цій­но за­йма­ю­ться са­ме Зброй­ні си­ли, на пле­чі яких вла­сне й ля­гає ле­во­ва час­тка тя­га­ря ці­єї вій­ни. Адже до­сі во­ни за­ли­ша­ли­ся ду­же за­кри­тою для жур­на­лі­стів стру­кту­рою (на­віть у по­рів­нян­ні з Нац­гвар­ді­єю та до­бро­воль­чи­ми ба­таль­йо­на­ми). Пер­ши­ми де­що від­кри­ли­ся де­сан­тни­ки. Цьо­го ж ра­зу ме­не «за­крі­пи­ли» за ме­ха­ні­зо­ва­ною бри­га­дою — 92-ю окре­мою. Якщо б не за­хо­пле­н­ня ро­сій­ських гру­шни­ків, ми, мо­жли­во, ні­ко­ли б про них і не по­чу­ли. Але ж са­ме ці хло­пці, які во­ю­ють там уже пів­ро­ку, й є фун­да­мен­том обо­ро­ни на­шої дер­жа­ви! Є се­ред них і про­сто «за­лі­зні», які сто­ять на пе­ре­до­во­му блок­по­сту вже впро­довж се­ми мі­ся­ців! Роз­мо­ва з ни­ми за­ли­шає ду­же по­зи­тив­ні вра­же­н­ня й ви­кли­кає ба­га­то емо­цій».

МИ­ХАЙ­ЛО ШТЕ­КЕЛЬ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.