ЖИ­Т­ТЯ ЯК ЦИРК

Den (Ukrainian) - - Українці — Читайте! -

У ви­дав­ни­цтві «Крок» ви­йшла но­ва по­е­ти­чна книж­ка Оле­га Ко­ца­ре­ва

ва­ти щось, до чо­го ду­же звик («Дві­ти­ся чі­де­ся­ті», «Щоб ні­чо­го не змі­ню­ва­ло­ся»). Йо­го жит­тє­ствер­дність у хо­ро­шо­му сен­сі ди­тя­ча, це — зда­тність ба­чи­ти все, ні­би впер­ше, одив­не­но, але, на від­мі­ну від ді­тей, із ро­зу­мі­н­ням зв’яз­ків між яви­ща­ми, хо­ча та­кож із ви­га­ду­ва­н­ням нев­ла­сти­вих, але по-сво­є­му зво­ру­шли­вих або ку­ме­дних зв’яз­ків.

Оче­ви­дно, що «Цирк» Оле­га Ко­ца­ре­ва має під со­бою аван­гар­дний фун­да­мент, і най­ближ­чий до ньо­го текст — вірш «Цирк» Ні­ка Бажана. У 20-х ро­ках ХХ сто­лі­т­тя був та­кий фу­ту­рист, який зго­дом по­чав пи­са- ти тра­ди­цій­ну по­е­зію, по­вер­нув со­бі ім’я Ми­ко­ла та отри­мав Ста­лін­ську пре­мію ( зда­є­ться, аж дві). Цирк у мо­ло­до­го Бажана ру­хли­вий і ди­на­мі­чний, як і книж­ка Ко­ца­ре­ва, із трю­ка­ми та ви­бри­ка­ми, кар­на­валь­ний та во­дно­час тра­гі­чний. «ЦЕ ЦИРК / ТАМ СМЕРТЬ», — пи­ше Ба­жан (це та кров або фар­ба схо­жа на кров, яку зо­бра­же­но на об­кла­дин­ці Ко­ца­ре­ва?)

У зв’яз­ку із те­мою смер­ті зга­ду­є­ться єди­ний да­то­ва­ний роз­діл книж­ки — « Зи­мо­ва гіл­ка ме­тро. 2013- 2014 » . Це шість вір­шів, які сто­су­ю­ться по­дій на Май­да­ні. Во­ни ма­ють мі­цні­ший та більш ар­ти­ку­льо­ва­ний зв’язок із дій­сні­стю, ніж ін­ші текс­ти, які ціл­ком со­бі фун­кціо­ну­ють як ча­сти­на цир­ко­сві­ту Ко­ца­ре­ва. Ці теж фун­кціо­ну­ють, але ма­ють ін­ші зв’яз­ки з ним. У ху­до­жньо­му сві­ті ав­то­ра, тоб­то в усіх ін­ших ци­клах ці­єї книж­ки, смерть — якась ігра­шко­ва, це вже зга­да­ні лю­ди, які ви­лі­та­ють з ві­кон го­те­лю, як ма­ріо­не­тки, це за­ду­ше­ний ма­не­кен («Слід­чий екс­пе­ри­мент»). То­му «мі­ся­чні ли­ця у тру­нах » ( вірш « Ось що » з « май­дан­но­го » ци­клу) ні­би тро­хи не звід­си. Зда­є­ться, що ре­аль­ність скла­дає кон­ку­рен­цію лі­те­ра­ту­рі як фі­кції, ври­ва­ю­чись у неї, змі­ню­ю­чи цей ху­до­жній, от­же, яко- юсь мі­рою і аль­тер­на­тив­ний світ. Мо­жли­во, са­ме то­му Олег під час чи­тань ча­сто за­зна­чає, що не­впев­не­ний у сво­їх вір­шах про Май­дан, то­му не всі пла­нує пу­блі­ку­ва­ти. Га­даю, при­чи­на не в то­му, що пи­са­ти гро­ма­дян­ську лі­ри­ку, а зна­чить апрі­о­рі ан­га­жо­ва­ну ( хоч це теж те­ма для дис­ку­сії) тро­хи не­зру­чно для пред­став­ни­ка по­ко­лі­н­ня «дво­ти­ся­чни­ків», а мо­жли­во, в то­му, що сам по­ет не па­нує над дій­сні­стю, яка ври­ва­є­ться в йо­го так ре­тель­но ро­ка­ми ви­тво­рю­ва­ний ху­до­жній світ, і це ви­кли­кає в ньо­го хви­лю­ва­н­ня за якість.

Не­за­ле­жно від то­го, чи це вер­лі­бри, чи ри­мо­ва­ні вір­ші (остан­ніх ду­же ма­ло), текс­ти Ко­ца­ре­ва тя­жі­ють до роз­мов­но­сті, не­ви­му­ше­но­сті, во­дно­час ба­га­то в них зву­ко­вих ігор, як от: Ми­на­ють ро­ки і ру­ки, Ра­ки сви­стять, Мов на роз­до­ріж­жі мі­лі­ціо­не­ри Ці текс­ти ство­ре­но для про­мов­ля­н­ня вго­лос, а не для чи­та­н­ня очи­ма, бо са­ме звук, му­зи­ка, голос, тоб­то по­ві­тря та йо­го ко­ли­ва­н­ня, є їхньою сти­хі­єю. І це по­мі­тно та­кож у то­му, що ав­тор не має уні­фі­ко­ва­но­го під­хо­ду до пун­кту­а­ції, для ньо­го це — ні­би дру­го­ря­дна спра­ва, і в ре­зуль­та­ті рі­зні вір­ші оформ­ле­но по­рі­зно­му. Де­я­кі текс­ти ма­ють всі по­трі­бні пун­кту­а­цій­ні зна­ки, де­я­кі не ма­ють жо­дно­го, де­я­кі не мі­стять ли­ше ком. І всі мої на­ма­га­н­ня згру­пу­ва­ти їх за ци­ми озна­ка­ми і зна­йти ло­гі­ку не да­ли ре­зуль­та­тів. Хо­ча я да­ле­ка від гі­гі­є­ні­зму в оформ­лен­ні по­е­зії (без ком пи­сав ще Апол­лі­нер, є вже ці­ла тра­ди­ція та­ко­го пи­сьма), іде­ться про те, що книж­ка має бу­ти ці­лі­сною не тіль­ки ху­до­жньо, а й те­хні­чно. І це, ма­буть, уже пи­та­н­ня до ре­да­кто­ра.

Ко­ца­рев О. Цирк. — Тер­но­піль: Ви­дав­ни­цтво «Крок», 2015. — 208 с.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.