Ре­флекс (не)бай­ду­жо­сті

На за­клик во­лон­тер­ки про до­по­мо­гу з ре­мон­том дру­жи­ні за­ги­бло­го бій­ця АТО ки­я­ни від­гу­кну­лись мит­тє­во. Мі­сце­ві ж чи­нов­ни­ки ко­штів у бю­дже­ті не зна­йшли

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ін­на ЛИХОВИД, «День»

Зна­йо­ма во­лон­тер­ка роз­по­ві­ла істо­рію дру­жи­ни за­ги­бло­го бій­ця АТО — не про за­ги­бель чо­ло­ві­ка, не про про­бле­ми з отри­ма­н­ням ста­ту­су для ро­ди­ни, а про ба­та­реї та ві­кна... За­мі­ни­ти ста­рі на но­ві по­про­си­ла На­та­ля Яцен­ко ко­му­наль­ні стру­кту­ри сво­го ра­йо­ну. Ба­чи­ла, що на схо­до­вих май­дан­чи­ках у бу­дин­ку став­лять но­ві ме­та­ло­пла­сти­ко­ві ві­кна, по­ду­ма­ла, а, мо­же, і їй до­по­мо­жуть із за­мі­ною, та й ба­та­рея у ди­тя­чій кім­на­ті по­ча­ла про­ті­ка­ти, то сан­те­хнік її зов­сім де­мон­ту­вав. До зи­ми хо­ті­лось би уте­пли­тись. Жін­ка пра­цює мед­се­строю у ди­тя­чій по­лі­клі­ні­ці, ста­тки не­ве­ли­кі, 15-рі­чний син ро­сте, тож отри­ма­ні ко­шти за втра­ту чо­ло­ві­ка ли­ши­ла йо­му на май­бу­тнє.

Однак ви­про­си­ти у дер­жа­ви гро­шей на ба­та­реї та ві­кна — у сто­крат скла­дні­ше, ніж отри­ма­ти ста­тус уча­сни­ка АТО. На­та­ля роз­по­ві­ла, що дві­чі від­прав­ля­ла ли­сти у Го­ло­сі­їв­ську рай­держ­адмі­ні­стра­цію. «На сло­вах обі­ця­ють, що все зро­блять, а як до ді­ла — то ні­чо­го. У від­по­віді ме­ні на­пи­са­ли, що моє звер­не­н­ня роз­гля­ну­ли, що у стру­кту­рі та­ри­фу ко­штів на за­мі­ну ві­кон та ра­ді­а­то­рів не пе­ред­ба­че­но, то­му КП «Го­ло­сі­є­во Жи­тло­сер­віс» скла­де­но ко­што­ри­сну до­ку­мен­та­цію на ви­ко­на­н­ня та­ких ви­дів ви­ро­бів, від­по­від­ний лист на­прав­ле­ний до Управ­лі­н­ня пра­ці та со­ці­аль­но­го за­хи­сту на­се­ле­н­ня з про­ха­н­ням ви­ді­ли­ти ко­шти. Це ще бу­ло 23 кві­тня», — опи­сує пе­ре­д­істо­рію вдо­ва.

« День » те­ле­фо­ном про­йшов той шлях, що і звер­не­н­ня жін­ки у пи­сьмо­во­му ви­гля­ді з ка­бі­не­ту в ка­бі­нет. Бо вре­шті дер­жа­ва має дба­ти про сво­їх за­хи­сни­ків та їхні сім’ ї пе­ред­усім, лю­ди жи­т­тя від­да­ли за те, що­бми з ва­ми, у то­му чи­слі й дер­жав­ні слу­жбов­ці, мо­гли мир­но пра­цю­ва­ти. Бо на пост во­лон­тер­ки у со­цме­ре­жах, що є та­ка про­бле­ма, від­ра­зу зна­йшлись охо­чі ски­ну­тись грі­шми та ку­пи­ти дру­жи­ні ті зло­ща­сні ба­та­реї. Але спра­ва не в тім — во­лон­те­ри та не­бай­ду­жі гро­ма­дя­ни вже ви­ро­би­ли ре­флекс від­гу­ку­ва­тись на чу­жу бі­ду мит­тє­во. Ко­ли цей ре­флекс ви­ро­би­ться у дер­жа­ви та її чи­нов­ни­ків?

От­же, пер­ша ін­стан­ція — КП «Го­ло­сі­є­во Жи­тло­сер­віс». Тут роз­по­від­а­ють, що звер­не­н­ня від На­та­лі Яцен­ко вже за­кри­те і дій­сно на­прав­ле­не до Управ­лі­н­ня пра­ці та соц­за­хи­сту на­се­ле­н­ня Го­ло­сі­їв­сько­го ра­йо­ну. « Бо це ком­пе­тен­ція управ­лі­н­ня при адмі­ні­стра­ції. Тре­ба ту­ди на­пи­са­ти за­яву, там зна­хо­ди­ться під­го­тов­ле­ний на­ми ко­што­рис, і їй ви­ді­лять ці ко­шти на ба­та­рею. Ці ро­бо­ти ви­ко­ну­ю­ться або за мі­ські про­гра­ми, або від управ­лі­н­ня пра­ці, у них є своя про­гра­ма, якщо піль­ги під­хо­дять під цю ка­те­го­рію», — ко­мен­тує спів­ро­бі­тни­ця КП « Го­ло­сі­є­во Жи­тло­сер­віс».

Звер­та­є­мось до управ­лі­н­ня пра­ці та соц­за­хи­сту. Спо­ча­тку ка­жуть, що та­кий лист їм тіль­ки при­йшов, по­тім, що пи­та­н­ня вже роз­гля­ну­ли, а від­по­віді гро­ма­дян­ці на­ді­сла­ли. Але нас ці­ка­вить не від­по­відь, а ре­зуль­тат. Пер­ший за­сту­пник на­чаль­ни­ка управ­лі­н­ня Оле­ксандр Дзю­ба роз­по­вів, що є ж до­гма­ти, ко­му мо­жна ро­би­ти ре­монт, а ко­му — ні. При­мі­ром, ін­ва­лі­ди вій­ни та­ку піль­гу справ­ді ма­ють, а от з піль­га­ми для ро­дин за­ги­блих є за­ко­но­дав­ча про­га­ли­на. У за­ко­ні «Про ста­тус ве­те­ра­нів вій­ни, га­ран­тії їх со­ці­аль­но­го за­хи­сту» іде­ться, що пра­во на по­за­чер­го­вий без­пла­тний ка­пі­таль­ний ре­монт вла­сних жи­тло­вих бу­дин­ків і пер­шо­чер­го­вий по­то­чний ре­монт жи­тло­вих бу­дин­ків і квар­тир ма­ють уча­сни­ки бо­йо­вих дій. Однак у на­шо­му ви­пад­ку це ро­ди- на за­ги­бло­го уча­сни­ка АТО, а, от­же, в цю ка­те­го­рію справ­ді не вхо­дить.

Однак є ще мі­сце­ві піль­ги, які вста­нов­лю­ють ор­га­ни мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня для во­ї­нів АТО. У Ки­є­ві це одно­ра­зо­ва гро­шо­ва до­по­мо­га у роз­мі­рі 2500 гри­вень, зниж­ки на ко­му­наль­ні по­слу­ги то­що. Та­кож у КМДА роз­гля­да­ю­ться та­кі до­да­тко­ві га­ран­тії для уча­сни­ків ан­ти­те­ро­ри­сти­чної опе­ра­ції та чле­нів їх сі­мей, як до­по­мо­га з ре­мон- том квар­тир ро­ди­нам за­ги­блих та по­ра­не­них ки­ян. Але ки­їв­ська вла­да до­сі ці піль­ги офі­цій­но не вста­но­ви­ла.

На дум­ку Олександра Сер­гі­єн­ка, ди­ре­кто­ра ГО «Ін­сти­тут мі­ста», це пи­та­н­ня най­про­сті­ше вре­гу­лю­ва­ти якраз на рів­ні мі­сце­вої вла­ди: «Ду­же дов­го про­во­ди­ти та­ку піль­гу че­рез за­ко­но­дав­чі акти чи по­ста­но­ву Ка­бмі­ну, ло­гі­чно, щоб мі­сце­ва вла­да, яка має для цьо­го всі пов­но­ва­же­н­ня, че­рез своє рі­ше­н­ня про­ве­ла ду­же про­сту фра­зу — ка­пі­таль­ний ре­монт за ра­ху­нок мі­сце­вої гро­ма­ди. Я би пі­шов по цьо­му шля­ху, що­би пе­ред­усім звер­ну­тись до сум­лін­но­сті мі­сце­вих рад. Пра­кти­чно ко­жна область утво­рю­ва­ла свій до­бро­воль­чий ба­таль­йон, опі­ку­є­ться ци­ми лю­дьми, то­му це про­дов­же­н­ня цих справ. Бо че­ка­ти че­рез за­кон те­хні­чно ду­же дов­го».

На­та­ля, про­ста і щи­ра у спіл­ку­ван­ні, на­віть не знає про усі піль­ги, що їй пе­ред­ба­ча­ю­ться, але бю­ро­кра­ти­чна бо­роть­ба тро­хи її зне­си­лює. Зга­дує, як чо­ло­вік Юрій хо­див на Єв­ро­май­дан, що з си­ном на­віть то­го не зна­ли. Був там і 20 лю­то­го, у день стра­шних роз­стрі­лів. На за­пи­та­н­ня дру­жи­ни, а як­би влу­чи­ла ку­ля в те­бе, від­по­вів, що ще ж жи­вий. А по­тім мо­бі­лі­зу­ва­ли до 25-го БТО «Ки­їв­ська Русь».

«У ньо­го бу­ло та­ке ба­жа­н­ня, я ба­чи­ла. Бу­ли в ньо­го та­кі фра­зи: «Хто як не я, ви ж не пі­де­те, тре­ба, щоб­чо­ло­ві­ки ішли». Він був па­трі­о­ти­чний, — зга­дує На­та­ля. — За­ги­нув 25 сер­пня. На­скіль­ки я зро­зумі­ла, ішла ко­ло­на і по­тра­пи­ла в за­сід­ку. Во­ни бу­ли в Лу­ган­ській обла­сті, в се­лі Ко­мі­са­рів­ка. У до­від­ці на­пи­са­но, що отри­мав по­ра­не­н­ня, не­су­мі­сні з жи­т­тям. Він був жи­вий, по­ки йо­го до­ве­зли до лі­кар­ні, то по­мер від втра­ти кро­ві».

Жін­ка ка­же, що мо­же зі­бра­ти гро­ші на ре­монт, ві­рить, що від­гу­кну­ться не­бай­ду­жі лю­ди, сан­те­хнік по­обі­цяв, що для неї по­ста­вить ту ба­та­рею без­ко­штов­но. Во­лон­те­ри ж ра­дять шу­ка­ти яко­гось спон­со­ра або звер­та­тись до де­пу­та­тів, що во­се­ни зби­ра­ю­ться ба­ло­ту­ва­тись від їхньо­го окру­гу. Але На­та­ля зу­стрі­ча­лась вже не з одним чи­нов­ни­ком, які за­ли­ши­ли їй свої кон­та­кти, обі­ця­ли, що до­по­мо­жуть усім, а ко­ли те­ле­фо­ну­ва­ла, то не ма­ли ча­су на роз­мо­ву.

І що най­при­крі­ше, в управ­лін­ні пра­ці теж ба­чать тіль­ки один ви­хід із си­ту­а­ції — що­бжін­ка зна­йшла ін­ве­сто­ра. «Дер­жав­ним бю­дже­том це не пе­ред­ба­че­но, ні про­гра­мою «Тур­бо­та», ні по­ста­но­ва­ми Ка­бмі­ну, по­при на­ше ба­жа­н­ня. То­рік бу­ло 54 ти­ся­чі гри­вень на ре­монт, але там є обме­же­н­ня: не біль­ше, ніж дві квар­ти­ри, не біль­ше, ніж 21 ква­дра­тний метр для ре­мон­ту, а по су­ті це на­зи­ва­є­ться — га­ло­чку по­ста­ви­ти, що ко­мусь щось зро­бле­но. Я ро­зу­мію, що лю­ди­ні хо­че­ться до­по­мог­ти, але не ви­хо­дить», — ви­прав­до­ву­є­ться Оле­ксандр Дзю­ба.

А На­та­ля Яцен­ко спо­ді­ва­є­ться, що за лі­то вда­сться щось при­ду­ма­ти хо­ча біз ба­та­ре­єю у ди­тя­чій, бо зі ста­ри­ми ві­кна­ми без опа­ле­н­ня взим­ку бу­де хо­ло­дно.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.