Азбу­ка на­ро­дно­го ми­сте­цтва

Den (Ukrainian) - - Тайм-аут\ - Ма­рія ПРОКОПЕНКО, фото Ар­те­ма СЛІПАЧУКА, «День»

Каз­ко­ві пта­хи, фан­та­сти­чні ро­сли­ни й див­ні ор­на­мен­ти, чи­ма­ло сві­тлин та кіль­ка на­у­ко­вих текс­тів — все це мі­стить но­ва книж­ка, яку го­ту­ва­ли близь­ко де­ся­ти ро­ків. Дня­ми ви­да­н­ня пред­ста­ви­ли у На­ціо­наль­но­му цен­трі на­ро­дної куль­ту­ри «Му­зей Іва­на Гон­ча­ра». Ви­да­ва­ли збір­ку куль­тур­ні ді­я­чі Во­ли­ні за до­по­мо­ги пред­став­ни­ків мі­сце­вої вла­ди.

Ва­силь Па­ра­хін ме­шкає на ху­то­рі Че­ру­ко­ва­ти­ця на ме­жі Во­лин­ської та Львів­ської обла­стей. Ми­тець опа­ну­вав пле­ті­н­ня з ко­ре­ня со­сни та со­ло­ми, рі­зьбле­н­ня по де­ре­ву та ка­ме­ню, тка­цтво, ви­шив­ку і ство­рює де­ся­тки ори­гі­наль­них тво­рів. Та­кож Ва­силь Па­ра­хін пе­ре­дає свою май­стер­ність чи­слен­ним учням. У за­галь­но­осві­тній се­ре­дній шко­лі су­сі­дньо­го се­ла Жу­рав­ни­ки ми­тець ор­га­ні­зу­вав сту­дію на­ро­дно­го ма­ляр­ства, де вчить ді­тей ма­лю­ва­ти за дав­ні­ми тра­ди­ці­я­ми. «Ді­ти пра­цю­ють по три-чо­ти­ри го­ди­ни на день, на­віть у мі­ну­со­ву тем­пе­ра­ту­ру. Якщо за­мер­зли — зро­би­ли за­ряд­ку і ма­лю­є­мо да­лі», — усмі­ха­є­ться Ва­силь Па­ра­хін. Учні Ва­си­ля Гри­го­ро­ви­ча ма­лю­ють гу­аш­шю, крей­дою, ру­чка­ми, олів­ця­ми, пле­туть го­бе­ле­ни, рі­жуть по де­ре­ву.

Ху­тір Че­ру­ко­ва­ти­ця Ва­силь Па­ра­хін пе­ре­тво­рює на та­кий со­бі му­зей під від­кри­тим не­бом, де екс­по­на­ти — зраз­ки укра­їн­ської ар­хі­те­кту­ри, де­рев’яні скуль­пту­ри, гон­чар­ні й ко­ва­ні ви­ро­би. За со­рок ро­ків ро­бо­ти ху­до­жник вря­ту­вав від зни­ще­н­ня со­тні тво­рів на­ро­дних ми­тців. Як Ва­силь Па­ра­хін пра­цює зі шко­ля­ра­ми, як обла­што­вує Че­ру- ко­ва­ти­цю, мо­жна по­ба­чи­ти у книж­ці «Про­мінь во­скре­сі­н­ня» на сві­тли­нах ві­до­мо­го во­лин­сько­го фо­то­гра­фа Віктора Чу­храя.

Упо­ря­дник аль­бо­му Зоя Нав­ро­цька вра­же­на тим, як ми­тець пра­цює зі шко­ля­ра­ми. «Го­ту­ва­ла ви­став­ку «Дре­во» про на­ро­дне ми­сте­цтво су­ча­сної Во­ли­ні і при­їха­ла до Ва­си­ля Гри­го­ро­ви­ча. Той по­го­див­ся да­ти ро­бо­ти сво­їх учнів, і ми по­їха­ли до шко­ли, де він ви­кла­дає. До­ро­гою за­хо­пи­ли дів­чин­ку, яка з ма­мою ви­би­ра­ла ци­бу­лю на го­ро­ді. За­хо­ди­мо у шко­лу — не ба­чу ро­біт. На сті­нах — зо­бра­же­н­ня Че­бу­ра­шок, пла­стма­со­ві со­ня­хи. Вре­шті за­хо­ди­мо у ма­ле­сень­кий клас, і там без­ліч ро­біт, які він ство­рює з учня­ми. Від цих ро­біт у ме­не му­ра­хи по­бі­гли по шкі­рі — так вра­зи­ли! По­тім Ва­силь Гри­го­ро­вич по­ста­вив дів­чин­ку бі­ля до­шки і по­про­сив на­ма­лю­ва­ти ко­ня. Дів­чин­ка по­ча­ла впев­не­ни­ми ру­ха­ми, на­че у ди­ри­ген­та, ма­лю­ва­ти. І ви­йшов справ­жній кінь — не якась по­чва­ра. Це бу­ло те, що тре­ба! Ми взя­ли ро­бо­ти для ви­став­ки, зав’яза­ла­ся спів­пра­ця, і за­хо­ті­ло­ся за­фі­ксу­ва­ти у про­сто­рі ідеї, які спо­від­ує Ва­силь Гри­го­ро­вич», — зга­дує Зоя Нав­ро­цька.

Май­стер з Че­ру­ко­ва­ти­ці на­го­ло­шує, що люд­ська ду­ша ті­сно пов’яза­на з на­ціо­наль­ним се­ре­до­ви­щем. То­му руй­ну­ва­н­ня одно­го зу­мов­лює де­гра­да­цію дру­го­го. До­ктор ми­сте­цтво­знав­ства, один із ав­то­рів аль- бо­му «Про­мінь во­скре­сі­н­ня» Ми­хай­ло Се­лі­ва­чов ствер­джує: «Ва­силь Па­ра­хін по­ка­зав, що на­ро­дне ми­сте­цтво мо­жна опер­ти не на су­ве­нір­но-по­да­рун­ко­ву, а на ре­аль­ну ужи­тко­ву тра­ди­цію. Та­кож Ва­силь Гри­го­ро­вич те­о­ре­ти­чно об­ґрун­ту­вав аль­тер­на­тив­ність на­ро­дно­го і ака­де­мі­чно­го ми­стецтв. У ко­жно­го з цих на­прям­ків свої за­ко­ни, во­ни одне одним на­ди­ха­ю­ться, одне на одно­го впли­ва­ють і у вся­кій здо­ро­вій куль­ту­рі ма­ють існу­ва­ти ра­зом».

Це — дру­га книж­ка про твор­чість Ва­си­ля Па­ра­хі­на. Пер­ша, «Лі­нія в тра­ди­цій­но­му на­ро­дно­му ми­сте­цтві», ви­йшла близь­ко де­ся­ти ро­ків то­му і при­зна­ча­ла­ся, на­сам­пе­ред, пе­да­го­гам. У «Про­ме­ні во­скре­сі­н­ня» біль­ше ви­сві­тле­на осо­би­стість Ва­си­ля Па­ра­хі­на, ото­че­н­ня, що йо­го сфор­му­ва­ло. «Но­ва книж­ка — ли­ше вер­хів­ка айс­бер­гу. Де­сять ро­ків цей про­ект «ва­рив­ся», і за цей час ми зро­би­ли п’ять ве­ли­че­зних ви­ста­вок на­ро­дно­го ми­сте­цтва, про­ве­ли не одну екс­пе­ди­цію, — ді­ли­ться упо­ря­дник аль­бо­му Зоя Нав­ро­цька. — Для Ва­си­ля Па­ра­хі­на го­лов­не — збе­рег­ти тра­ди­цію і ада­пту­ва­ти її у су­ча­сно­му се­ре­до­ви­щі. Сво­єю пра­цею цей ми­тець до­вів, що сьо­го­дні тра­ди­ція мо­же існу­ва­ти й роз­ви­ва­ти­ся».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.