Дій, Сью­зан!

Den (Ukrainian) - - Тайм-аут\ - Дми­тро ДЕСЯТЕРИК, «День»

У про­кат ви­йшла ко­ме­дія «Шпи­гун­ка» — дав­но на­зрі­ла фе­мін­на від­по­відь

Бон­ду

Но­ва ко­ме­дія «Шпи­гун­ка» по­чи­на­є­ться стан­дар­тно: удар­на сце­на зі стрі­ля­ни­ною та пе­ре­слі­ду­ва­н­ням, зір­ка епі­зо­ду — су­пе­р­агент Бре­длі Файн у ви­ко­нан­ні без­до­ган­но­го Джу­да Лоу, по­тім — за­став­ка з ані­мо­ва­ни­ми бій­ка­ми під па­те­ти­чну му­зи­ку. Але це ре­жи­сер­ський при­йом.

Бо агент Файн ні­що без го­ло­су в за­ма­ско­ва­но­му на­ву­шни­ку — офі­сно­го ана­лі­ти­ка Сью­зан Ку­пер (Ме­ліс­са Ма­кКар­ті), яка про­си­джує ро­бо­чий день у під­ва­лі, де роз­ро­бля­ю­ться опти­маль­ні мар­шру­ти для пе­ре­мі­щень аген­тів і де жи­вуть зграї ми­шей, яких ЦРУ ні­як не ви­ве­де.

Сью­зан — па­ні се­ре­дніх ро­ків, з пи­шни­ми фор­ма­ми. Ко­ли при­йшла до Управ­лі­н­ня, спо­ді­ва­ла­ся на адре­на­лі­но­ву ці­ка­ву ро­бо­ту, але за­мість цьо­го за­стря­гла се­ред ми­шей і та­ких са­мих, як во­на, клер­ків. Осо­би­сте жи­т­тя не вла­што­ва­не, пер­спе­кти­ви кар’єр­но­го ро­сту — ну­льо­ві. До пев­но­го ча­су — по­ки ра­птом всі спри­тні, ро­зум­ні і силь­ні аген­ти не про­ва­ля­ться, і ЦРУ не до­ве­де­ться від­пра­ви­ти на не­без­пе­чне зав­да­н­ня ко­гось не­ві­до­мо­го.

Фільм По­ла Фей­га — зну­щаль­на ін­вер­сія ти­по­во­го блок­ба­сте­ра про Джейм­са Бон­да. Всі пі­зна­ва­ні при­кме­ти, від по­бо­ї­ща в ка­зи­но і ек­зо­ти­чних місць дії до спе­ці­аль­но­го уста­тку­ва­н­ня, за­ма­ско­ва­но­го ма­ло не під про­клад­ки і пі­гул­ки від про­но­су, тут є. Але своє­рі­дність «Шпи­гун­ки» в ін­шо­му: чо­ло­ві­ки пе­ре­ва­жно пред­став­ле­ні або як пи­ха­ті па­ви­чі, або як ідіо­ти чи зло­дії. Во­ни про­ва­лю­ють зав­да­н­ня, по­во­дя­ться як не­до­ум­ку­ва­ті, не­суть якусь ні­се­ні­тни­цю, вбивають на­пра­во і на­лі­во без по­тре­би. І бу­ла б зов­сім бі­да, як­би не ро­зум­ні, силь­ні жін­ки. Хо­ро­ші дів­ча­та пе­ре­ма­га­ють по­га­них дів­чат і хло­пців, ря­ту­ють хло­пців дур­них і за це по­тра­пля­ють у рай хеп­пі-ен­да.

Втім, жо­дної не­на­ви­сті до чо­ло­ві­ків тут не­має. То­му що на­мір ав­то­рів зов­сім ін­ший.

За остан­ні пів­сто­лі­т­тя ро­би­ло­ся ба­га­то спроб спа­ро­ді­ю­ва­ти «бон­ді­а­ну», про­те не вар­то за­бу­ва­ти, що і сам Бонд був пев­ним чи­ном па­ро­ді­єю; біль­шість ран­ніх філь­мів пе­ре­ша­ро­ва­на ря­тів­ною іро­ні­єю, зло­дії в них швид­ше ко­мі­чні, ніж стра­шні. З ро­ка­ми фран­ши­за втра­ча­ла у фір­мо­вій лег­ко­ва­жно­сті і обро­ста­ла ба­наль­но­стя­ми, най­го­лов­ні­ша з яких (як і в будь-яко­му шпи­гун­сько­му кі- но), — під­кре­сле­на ма­ску­лін­ність, на яку до­сі ма­ло хто вчи­няв за­мах. Фейг зро­бив спро­бу — час­тко­во вда­лу.

Пи­шні актри­си за ви­зна­че­н­ням на­ле­жать ко­ме­дій­но­му ам­плуа, про­те Ме­ліс­са Ма­кКар­ті (що вже бли­сну­ла в «Ді­вич-ве­чо­рі у Ве­га­сі» то­го ж ре­жи­се­ра) бе­ре не ли­ше фа­кту­рою, але й яскра­ві­стю та­лан­ту, вмі­ю­чи з одна­ко­вою пе­ре­кон­ли­ві­стю і во­ю­ва­ти, і смі­ши­ти; вра­жає про­тив­ни­ка і влу­чним ку­ла­ком, і не менш не­без­пе­чним го­стрим язи­ком. На то­му все і три­ма­є­ться, адже по­ча­ток філь­му не ду­же роз­ва­жає: всі жар­ти по­хо­дять зі стан­дар­тно­го на­бо­ру гол­лі­вуд­ської го­стро­ти про секс і фе­ка­лії — але ста­но­ви­ще ви­прав­ля­є­ться, ко­ли Сью­зан-Ме­ліс­са оста­то­чно бе­ре си­ту­а­цію до сво­їх рук. Ні­ко­ли не ду­мав, що по­ба­чу що-не­будь смі­шне за уча­стю Вєр­ки Сер­дю­чки, але на­віть епі­зод з роз­гро­мом її кон­цер­ту (до ре­чі, ці­ка­во, на­скіль­ки то­чно Фейг встав­ляє у фільм цьо­го пер­со­на­жа — не­справ­жню жін­ку, під­ро­бле­ну тов­сту­ху) тьмя­ніє на тлі кра­сно­мов­ства Шпи­гун­ки. Вір­ту­о­зний по­тік про­кльо­нів, який ви­дає ця Плі­се­цька ли­хо­слів’я, за­хо­плює, адже вар­то зга­да­ти та­кож пла­сти­ку ру­хів, ба­гат­ство мі­мі­ки і вмі­н­ня пі­ді­рва­ти смі­хом будь-яку си­ту­а­цію.

Ін­ші ви­ко­нав­ці та ви­ко­на­ви­ці теж до­ре­чні; Мі­ран­да Харт у ролі по­друж­ки ге­ро­ї­ні та Роз Бірн у ролі зло­чин­ни­ці одна­ко­во ча­рів­но без­глу­зді. Окре­мо зди­ву­вав Джей­сон Сте­тхем. У сер­йо­зно­му сю­же­ті він зда­тен про­ва­ли­ти будь-який фільм, а тут успі­шно ви­смі­ює са­мо­го се­бе, вті­лю­ю­чи ета­лон дур­ня з іні­ці­а­ти­вою — істо­ти, як ві­до­мо, на­ба­га­то більш не­без­пе­чної, ніж ду­рень про­сто.

«Шпи­гун­ка», зви­чай­но, не ве­ли­ке кі­но. Але обі­цян­ки виконує: так, ко­ме­дія, так, іно­ді смі­шна, так, про шпи­гун­ство, і ще раз так — дав­но на­зрі­ла фе­мін­на від­по­відь Бон­ду.

Чи вда­сться зня­ти про­дов­же­н­ня (а це яв­но пла­ну­є­ться) більш ку­ме­дне, аніж пер­ший фільм? Мо­жли­во. Кри­ни­ця штам­пів кі­но­шпіо­но­ма­нії зда­є­ться не­ви­чер­пною.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.