Успіх із «чи­сто­го ар­ку­ша»

«День» зі­брав кіль­ка істо­рій пе­ре­се­лен­ців, для яких вій­на ста­ла по­штов­хом до змін та від­кри­т­тя но­вих мо­жли­во­стей

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ін­на ЛИХОВИД, «День»

«Яро­дом із Лу­ган­щи­ни. Пра­цю­ва­ла вчи те лем ук ра їнсь кої мо ви у Лу - ган­сько­му обла­сно­му лі­цеї. Че­рез вій­ну бу­ла зму­ше­на пе­ре їха ти до ін шо го міс та. За раз ме­шкаю в За­по­ріж­жі, де ор­га­ні­зо­вую що­ти­жне­ві лі­те­ра­тур­ні ве­чо­ри під на­звою «Літературна се­ре­да»», — ді­ли­ться вчи­тель­ка укра­їн­ської мо­ви Оле­на Оль­шан­ська і дя кує ГО « Сві до мі лю ди » , кот ра взя­лась за по­ши­ре­н­ня та­ких істо­рій у ви­гля­ді со­ці­аль­ної ре­кла­ми. Мо­же, звер­та­ли ува­гу на бі­гбор­ди у ва­шо­му мі­сті, при­мі­ром, про ре­пе ти то ра з Лу гансь ка, яка знай - шла но­ву ро­бо­ту в Ки­є­ві, або ро­ди­ни, ко­тра в ін­шо­му мі­сті всти­гла й об лаш ту ва тись, і ди тя на ро ди - ти. Та­ка ре­кла­ма по­трі­бна пе­ре­д­усім сус піль ст ву, що би по ка за ти ба­га­то­гран­ність пе­ре­се­лен­ців, їхнє ба­жа­н­ня ру­ха­тись да­лі, іти впе­ред по­при тру­дно­щі. Бо для ба­га­тьох вій­на, хоч як це див­но, ста­ла по­штов­хом до змін, то­чкою від­лі­ку, ко ли з чис то го ар ку ша пи - ше­ться но ва іс то рія жит тя. « День » ви рі шив зі бра ти кіль ка та­ких істо­рій успі­ху.

«ЛІТЕРАТУРНА СЕ­РЕ­ДА» ТА КУР­СИ «КУМ»

Оле на Оль шан­ська у ве рес ні бу­де від­зна­ча­ти рік, як за­ли­ши­ла рі­дний Лу­ганськ. У мі­сті вчи­лась та пра­цю­ва­ла, ба­тьки ме­шка­ли у се­лі по­бли­зу обла­сно­го цен­тру. До них по­їха­ла пі­сля за­кін­че­н­ня на­вчаль но го ро ку. « Ко ли прой шов цей ре­фе­рен­дум, цен­траль­ною ву­ли­цею вже їзди­ли тан­ки, бу ло за­хо­пле­но СБУ, на око­ли­цях мі­ста стрі­ля­ли, вже бу­ло стра­шно. Я у черв­ні зі­бра­ла пов­ні­стю свої ре­чі і ви­їха­ла до ба­тьків. Там бу­ла ці­ле лі­то. Не зна­ла, чи бу­де пра­цю­ва­ти на­да­лі мій лі­цей. Рі­ше­н­ня да­лось ду же склад но, але на ра зі я не шко дую, що на ва жи лась і ви - їха­ла. У За­по­ріж­жі бу­ли ро­ди­чі, які да­ли жи­тло на пер­ший час, і біль­ше не бу­ло ні­чо­го», — при­га­дує Оле на Оль шан­ська. Бать ки ли ши лись удо ма, але дів чи на ті - ши­ться, що її рі­дня, хоч і роз­ки­да­на по рі­зних ку­то­чках Укра­ї­ни, але три­ма­є­ться ра­зом ду­хов­но на­віть на від­ста­ні.

До­ки у цен­трі зайня­то­сті під - шу ко ву ва ли віль ні ва кан сії для вчи­те­ля, жін­ка ви­рі­ши­ла зайня­тись сво їм про ек том, кот рий успіш но жив і роз ви вав ся у Лу - гансь ку — « Лі те ра тур ною се ре - дою » . « Ми прос то зби ра лись у кав’ яр ні й чи та ли один од но му вір­ші, у За­по­ріж­жі та­ко­го не бу­ло, для ме не це бу ла згад ка про рід не міс то. Спо чат ку зби ра лись у кав’яр­ні на­про­ти уні­вер­си­те­ту, по­ча­ли при­хо­ди­ти сту­ден­ти. Так ста­лось, що зав­дя­ки цьо­му про­е­кту я вла­шту­ва­лась на ро­бо­ту, нас за­про­си­ли про­ве­сти один із за­хо­дів у бібліотеці для юна­цтва. Спо­до бав ся фор мат і те, що при хо - дить ба га то мо ло ді, за раз я тут офі цій но пра цюю та про вод жу свій про ект від іме ні бі б ліо те - ки», — ді­ли­ться Оле­на.

У «Лі­те­ра­тур­ної се­ре­ди» ни­ні лі­тні ка­ні­ку­ли, але за­мість ньо­го ді­я­ти­ме «Літературна штоль­ня», твор­чі за­ня­т­тя зі сло­вом. А па­ра­лель­но Оле­на Оль­шан­ська ви­кла - дає на во лон терсь ких за са дах на кур­сах укра­їн­ської мо­ви. Вже ви­пус ти ла дві гру пи уч нів, але ба - жан ня вчи ти ук ра їнсь ку у них ли­ши­лось, то­му за­ня­т­тя пе­ре­ро­сли у лі­тній Клуб укра­їн­ської мо­ви — «КУМ».

« За раз я жи ву тим, що ме ні ду­же по­до­ба­є­ться. І вся ця си­ту­а­ція, пе ре їзд у мо є му жит ті да ли ли ше урок та пош товх, що ко ли хо­чеш чо­гось до­сяг­ти, не від­кла­да­ти на зав­тра, а ро­би­ти це за­раз, бо в будь- який мо мент усе мо же за­кін­чи­тись, а ти не бу­деш до цьо­го го­то­вий», — ре­зю­мує Оле­на.

ВОЛ­НО­ВА­ХА — ПО­РА­НЕ­Н­НЯ, КИ­ЇВ — ША­ХО­ВИЙ КЛУБ

На ро­зі ву­лиць Жи­лян­ської та Си­мо­на Пе­тлю­ри у Ки­є­ві не­вдов­зі за­пра­цює ша­хо­вий клуб. Йо­го за­снов­ник — Во­ло­ди­мир Хле­пі­тько — за пле­чи­ма має не­про­стий жит­тє­вий до­свід. Ро­дом з Ма­кі­їв­ки, там пра­цю­вав тре­не­ром із ша­хів сім ро­ків (сам грає у ша­хи з п’яти). Ча­сто бу­вав у Ки­є­ві, і ко­ли по­вер­тав­ся зі сто­ли­ці до Ма­кі­їв­ки, їхній ав­то­бус по­тра­пив під той жа­хли­вий об­стріл під Вол­но­ва­хою. Хло­пець отри­мав по­ра­не­н­ня, був у лі­кар­ні, і ви­рі­шив, що з та­ки­ми по­їзд­ка­ми тре­ба зав’язу­ва­ти.

«Пі­сля Вол­но­ва­хи я по­їхав у бік Укра­ї­ни, пе­ре­тин (лі­нії роз­ме­жу­ва­н­ня оку­по­ва­них та кон­тро­льо­ва­них Укра­ї­ною те­ри­то­рій. — Ред.) став не­без­пе­чним. Зна­є­те, ко­жна істо­рія — це ма­лень­ка тра­ге­дія, а за­га­лом — ве­ли­ка тра­ге­дія. А якщо бра­ти окре­мі ви­пад­ки, то, зві­сно, не­про­сто ли­ша­ти свій дім, зна­йо­мих, ро­ди­ну. Там і жи­тло, усе є, а сю­ди при­їздиш і все з ну­ля, і як­би ще не за­ва­жа­ли», — ка­же Во­ло­ди­мир Хле­пі­тько.

При мі щен ня для ша хо во го клу бу орен дар дає по ки без кош - тов­но, до­ки спра­ва роз­кру­ти­ться. Ін­вес то ри, що го то ві до по мог ти, на чеб то знай ш лись, обі ця ли до - по мог ти із сто ла ми- стіль ця ми, ша­ха­ми, але на­ра­зі все на сло­вах. Що­би за­пу­сти­ти спра­ву на пов­ну си­лу, тре­ба близь­ко пів­то­ри ти­ся­чі до ла рів. За те ау­ди то рію для ігор Во ло ди мир Хле піть ко вже зна­йшов. Акцент ро­бить са­ме на до­ро­слих, бо для ді­тей мо­жли­во­стей гра­ти в ша­хи ви­ста­чає. За­ці­ка ви ти пла нує хо ро шою друж - ньою атмо­сфе­рою, ча­ю­ва­н­ням чи ка­ву­ва­н­ням (бу­де вклю­че­но у вар­тість гри, а це 60 гри­вень).

Із ми ну лим зв’ яз ки не по ри - ває, з рі­дни­ми Во­ло­ди­мир спіл­ку­єть ся те ле фо ном і хо че, щоб про пе ре се лен ців зву ча ло біль ше по - зи тив них но вин. Хо ча сам чо ло - вік від цьо­го ста­ту­су від­мо­вив­ся. «На­справ­ді ви­їха­ло ба­га­то ін­те­лі­ген­ції. Се­ред мо­їх зна­йо­мих ба­га­то му зи кан тів, юрис тів, а став - лен ня до всіх од на ко ве. І це не - пра виль но, все од но ма ють бу ти ін ди ві ду аль ні під хо ди. Є лю ди, які хо­чуть пра­цю­ва­ти, щось ро­би­ти, бу ти ак тив ни ми у со ці аль но­му та гро мадсь ко му жит ті. Але важ ко пе ре ко на ти гро ма дян, що мож на до ві ря ти лю дям зі схо - ду», — до­дає ша­хіст.

«ДО­НЕ­ЦЬКІ-КИ­ЇВ­СЬКІ»

Ви­пад­ко­во тра­пи­лась у со­цме­ре­жі гру­па «До­не­цькі-ки­їв­ські», не­важ­ко здо­га­да­тись, хто пе­ре­пи­су­є­ться у ній. На­віть обла­шту­вав- ши по бут, оче вид но, є по тре ба спіл­ку­ва­н­ня із зем­ля­ка­ми. До ре­чі, ті, ко­му вда­лось на­ла­го­ди­ти чи від­кри­ти свою спра­ву з ну­ля, ча­сто бе­руть на ро­бо­ту са­ме зем­ля­ків, пе­ре­се­лен­ців, чий ста­тус іно­ді так від ля кує ро бо то дав ців. Са ме так учи­нив вла­сник ба­ру «Спле­тни», що не дав но від крив ся у Ки є ві. Єв­ге ній Ва сі лі мав ана ло гіч ний бар у До­не­цьку, йо­го то­чну ко­пію вда лось від тво ри ти у Ки є ві, з ін - тер’ єром, ак се су а ра ми, з усім до ма­лень­кої дрі­бни­чки. І пра­цю­ють тут пе ре се лен ці. Сла ва про не - зви­чний бар вже пі­шла сто­ли­цею, хо ча час ті ше від ві ду ва ча ми є «свої», «до­не­цькі-ки­їв­ські».

Або ж клі ні ка діа гнос ти ки «Ге­ном», що за­раз пра­цює у Ки­є­ві, а « ро дом » із До нець ка, окрім спів ро біт ни ків- пе ре се лен ців, та - ким ви­му­ше­ни­ми вті­ка­ча­ми мо­жна на­зва­ти і ме­ди­чне обла­дна­н­ня. Ди рек тор клі ні ки Олек сандр Крас нов роз по ві дає, що під час Єв­ро май да ну спів ро бі т ни ки цен - тру хо­ди­ли на мі­тин­ги, від­кри­то за­яв­ля­ли, що з бан­ди­та­ми пра­цю­ва­ти не бу­дуть. Ко­ли у мі­сті по­ча­лись по ряд ки та за ко ни « ДНР » , по­ча­ли по мо­жли­во­сті пе­ре­во­зи­ти до сто ли ці об лад нан ня, а спів ро - біт ни ки — пе ре їз ди ли вже за ним. До ре чі, псев до- » Ге ном » у До­не­цьку пра­цює, однак вже без ква­лі­фі­ко­ва­но­го пер­со­на­лу, хо­ро­шо го об лад нан ня та якос ті по - слуг. Ли­ши­лось ли­ше ім’я, ре­пу­та ція пе ре їха ла до Ки є ва. А ке - рів­ни­цтво взя­ло на се­бе ще й со­ці­аль­ну мі­сію, окрім пра­це­вла­шту­ва­н­ня пе­ре­се­лен­ців, тут на­да­ють без кош тов но по слу ги дру жи нам во­ї­нів АТО.

По­ді­бні істо­рії не­що­дав­но по­ча­ла зби­ра­ти та пу­блі­ку­ва­ти гро­мадсь ка іні ці а ти ва « Крим SOS » . Зде біль­шо го ідеть ся про успіш ні біз нес- про ек ти пе ре се лен ців зі схо­ду та Кри­му, які ви­гра­ли гран­ти у про гра мі Агент ст ва ООН зі справ бі жен ців в Укра ї ні. Так, у Ки­є­ві за­пра­цю­ва­ла «Ма­лень­ка кав’ яр ня » на Обо ло ні. Спо чат ку влас ни ки Оль га Сер гє є ва та Ан­дрій Остри­ков (лу­ган­ча­ни) пла­ну ва ли да ти теп лу на зву « Сви - тер » , об ві ша ти при мі щен ня ку - пою кофт, але прий ш ла вес на, і те­ма в’яза­них ре­чей ста­ла не­акту­аль ною. І роз мі ри кав’ яр ні не ве - ли­кі. А зем­ля­ки кав’яр­ни­ків від­кри­ли у Він­ни­ці пер­шу і єди­ну на мі­сто дитячу пе­ру­кар­ню «Гар­ню­ня » . Теж за гран то ві кош ти. Прав­да, від від­ві­ду­ва­чів при­хо­ву­ють, що пе­ре­се­лен­ці, аби не при­вер­та­ти до се­бе зай­вої ува­ги, а ді­тям по до ба єть ся стриг ти во лос - ся­чко у ігра­шко­во­му ав­то за­мість крі­сла.

Упев­не­ні, що та­ких жит­тє­вих при кла дів знач но біль ше. А їх ні ге­рої не опу­сти­ли ру­ки пі­сля вте­чі від вій­ни і за­слу­го­ву­ють, щоб ми ни­ми пи­ша­лись, як «укра­їн­ці укра­їн­ця­ми». Бу­де­мо?

ВО­ЛО­ДИ­МИР ХЛЕ­ПІ­ТЬКО

ОЛЕ­КСАНДР КРА­СНОВ

ОЛЕ­НА ОЛЬ­ШАН­СЬКА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.