Ді­тям — про ге­ро­їв фрон­ту і ти­лу

За­по­ча­тко­ва­но се­рію ви­дань про уча­сни­ків АТО. Пер­ша збір­ка з 15-ти­ся­чним ти­ра­жем ро­зі­йшла­ся за два ти­жні!

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ін­на ЛИХОВИД, «День»

Пер­ша збі­ро­чка для ді­тей про ге­ро­їв АТО у ви­дав­ни­цтві «Ма­ми­не со­не­чко» ви­йшла під на­звою «Ге­ро­ям сла­ва!». Не­ве­ли­кий ти­раж — 15 ти­сяч при­мір­ни­ків — ро­зі­йшов­ся Укра­ї­ною за два ти­жні. Те­пер у ви­дав­ни­цтві пла­ну­ють пе­ре­ви­да­ти збір­ку і взя­ти­ся за під­го­тов­ку ви­дань з ці­єї ж се­рії. Тож пер­ша спро­ба ви­дав­ців та пи­сьмен­ни­ків роз­по­ві­сти про су­ча­сну вій­ну ді­тям май­же вда­ла­ся. Ге­ро­їв ви­ста­чає, тре­ба ли­ше зна­йти тих, хто ві­зьме­ться про них на­пи­са­ти для ді­тей.

Ав­то­ри та ви­дав­ці зга­ду­ють, як не­лег­ко бу­ло упо­ряд­ку­ва­ти пер­ше ви­да­н­ня. У ньо­му вмі­сти­ли ві­сім опо­від­ок про жи­вих ге­ро­їв і, на жаль, за­ги­блих: про тих, хто не зрадив при­ся­зі й ли­шив­ся слу­жи­ти Ба­тьків­щи­ні пі­сля ане­ксії Кри­му, про стар­шо­го бра­та, ко­трий пі­шов за­хи­ща­ти рі­дних та кра­ї­ну на фронт, про мо­ло­до­го роз­ві­дни­ка з по­зив­ним «Ківі», який за­ги­нув, ма­ю­чи за пле­чи­ма ли­ше 22 ро­ки жи­т­тя (ра­ні­ше «День» зга­ду­вав про збір­ку у стат­ті «Під па­лі­тур­кою: жи­т­тя як во­но є» від 10 черв­ня 2015 ро­ку).

Ав­то­рів для пер­шої спро­би шу­ка­ли че­рез кон­курс, на який на­ді­йшло по­над 50 опо­відань. Окса­на Да­ви­до­ва, від­по­від­аль­ний ре­да­ктор збір­ки, за­зна­чає, що де­я­кі тво­ри по­вер­та­ли ав­то­рам по кіль­ка ра­зів на до­о­пра­цю­ва­н­ня. «Бо пи­са­ти для ді­тей скла­дні­ше, ніж для до­ро­слих, і тре­ба по­да­ти зро­зумі­лою мо­вою, не на­ля­ка­ти ді­тей, до­да­ти їм ві­ри та опти­мі­зму. Бу­ли опо­віда­н­ня, що все гір­ко, тяж­ко, все бу­де по­га­но, але тре­ба по­ка­за­ти ге­ро­їзм во­ї­нів, не акцен­ту­ва­ти на тяж­ких мо­мен­тах», — по­яснює Окса­на Да­ви­до­ва.

Те­сту­ва­ли ві­ді­бра­ні опо­віда­н­ня на со­бі, та­кож їх чи­та­ли ро­ди­ни ре­да­кто­рів-ви­дав­ців і ді­ти. Про­то­ти­па­ми ге­ро­їв ста­ли ре­аль­ні осо­би, ча­сто ті, ко­го ав­то­ри зна­ли осо­би­сто, або ті, ко­му до­по­ма­га­ли як во­лон­те­ри. Ав­тор­ка одно­го з опо­відань, во­лон­тер Ле­ся Бор­су­кЯн­ків­ська пи­са­ла про 23рі­чно­го бій­ця Ру­сла­на, який слу­жить на­ві­дни­ком БМП. Для йо­го під­роз­ді­лу зби­ра­ла по­сил­ки на фронт, а він у від­по­відь над­си­лав їй смс з усмі­хне­ни­ми смай­ли­ка­ми. У текс­ті опо­віда­н­ня ці смай­ли­ки теж при­су­тні.

Ін­ша ав­тор­ка, Вероніка Ба­ра­нов­ська, роз­по­ві­ла про вже зга­да­но­го бій­ця «Ківі», хло­пця зна­ла осо­би­сто, як пи­ше в опо­від­ці, бу­ли су­сі­да­ми. За­ги­нув Олег Бо­га­чов (справ­жнє ім’я бій­ця) 13 кві­тня 2015 ро­ку у се­лі Пі­ски. Як зі­зна­лась жін­ка «Дню», опо­віда­н­ня пи­са­ла май­же одра­зу пі­сля по­хо­ва­н­ня хло­пця. По­бра­тим «Ківі» — Бог­дан Ти­цький — роз­по­вів нам об­ста­ви­ни за­ги­бе­лі сво­го то­ва­ри­ша, з яким слу­жи­ли ра­зом у до­бро­воль­чо­му ба­таль­йо­ні «ОУН».

«На Ве­лик­день, 12 кві­тня, ро­сій­ські вій­ська ви­рі­ши­ли нас «при­ві­та­ти», по­ча­ли ма­со­ва­ний об­стріл Пі­сок, го­рі­ли ма­ши­ни, бу­дин­ки. На­сту­пно­го ран­ку бу­ло рі­ше­н­ня про­ве­сти роз­від­ку, що­бу­ря­ту­ва­ти біль­шість вій­сько­вих, що ба­зу­ва­лись у Пі­сках. Ко­ли гру­па «Ківі» від­хо­ди­ла, то на­тра­пи­ла на ро­сій­ські вій­ська, по­чав­ся бій, ко­ли Олег ря­ту­вав по­ра­не­но­го дру­га, сам отри­мав по­ра­не­н­ня у ле­ге­ні. Ко­ли вже ря­ту­ва­ли «Ківі», він ска­зав, що на­ших бе­руть в ото­че­н­ня, цим по­пе­ре­див по­бра­ти­мів про не­без­пе­ку і вря­ту­вав від смер­ті», — зга­дує бо­єць.

Сам Бог­дан — ще та­кий юний, во­ює з сі­чня цьо­го ро­ку на Дон­ба­сі, хо­тів пі­ти на фронт ра­ні­ше, але, ка­же, бу­ли пев­ні об­ста­ви­ни, що за­ва­жа­ли. І в йо­го ар­се­на­лі знань, у йо­го та­ко­му мо­ло­до­му жит­ті, яко­му бзрі­ти не в умо­вах вій­ни, ге­рой­ських істо­рій на­зби­ра­лось чи­ма­ло. Як­би до­ве­ло­ся ра­ди­ти пи­сьмен­ни­кам, про ко­го пи­са­ти ще для ді­тей, зна­йшов би ба­га­то при­кла­дів. «Роз­ві­дник «Слі­до­пит» — це один з пер­ших за­ги­блих у на­шо­му ба­таль­йо­ні, хло­пець, який по­да­ру­вав ма­лень­ко­го цу­ци­ка Оле­гу. «Слі­до­пит» ду­же ба­га­то до­по­ма­гав укра­їн­ським вій­ськам, за­хо­див у тил до во­ро­га так близь­ко, як ні­хто, і ви­хо­див звід­ти не­по­мі­че­ним. Ішов на ри­зик, ча­сто бу­ли не­без­пе­чні опе­ра­ції, і під час одні­єї з них за­ги­нув, са­ме ко­ли зно­ву про­брав­ся у во­ро­жий тил, він звід­ти ви­йшов, але тяж­ко по­ра­не­ний».

Мо­же, хтось на­пи­ше опо­віда­н­ня і про са­мо­го Бо­г­да­на, який, по­при свою мо­ло­дість, го­то­вий ди­ви­ти­ся в очі смер­ті, на що ча­сто не зва­жу­ю­ться стар­ші за ньо­го чо­ло­ві­ки. Бо хо­че­ться, що­бді­ти ма­ли сво­їх ге­ро­їв, а не ко­пі­ю­ва­ли чу­жих спай­дер­ме­нів чи бе­тме­нів.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.