На­ціо­наль­на фі­лар­мо­нія від­ро­джує му­зи­чні ше­дев­ри

Den (Ukrainian) - - Культура - На­та­лія СЕМЕНЕНКО, му­зи­ко­зна­вець Алі­са АНТОНЕНКО

Спе­кта­клем одно­го з опер­них ше­дев­рів ви­да­тно­го « пе­зар­сько­го ле­бе­дя » ( як ша­но­бли­во ве­ли­ча­ли ком­по­зи­то­ра йо­го су­ча­сни­ки) На­ціо­наль­на фі­лар­мо­нія про­дов­жи­ла тра­ди­цію по­ста­но­вок ма­ло­ві­до­мих ка­мер­них тво­рів за­ру­бі­жних кла­си­ків, за­по­ча­тко­ва­ну з іні­ці­а­ти­ви ху­до­жньо­го ке­рів­ни­ка Во­ло­ди­ми­ра Лу­ка­ше­ва кіль­ка ро­ків то­му. Ки­є­ву дав­но бра­кує кон­цер­тних за­лів для ви­ко­на­н­ня ака­де­мі­чної му­зи­ки, зокре­ма для ка­мер­них му­зи­чних ви­став, тож фі­лар­мо­нія пе­ре­би­рає на се­бе ва­жли­ву мі­сію «про­вай­де­ра» одно­актних опер, що зав­жди ви­кли­ка­ють під­ви­ще­ний ін­те­рес ме­ло­ма­нів. Клю­чо­ви­ми фі­гу­ра­ми в цьо­му про­це­сі ви­сту­па­ють мо­ло­ді ре­жи­се­ри й со­лі­сти. Здій­сне­на ви­пу­скни­цею НМАУ Юлі­єю Жу­рав­ко­вою, за під­трим­ки По­соль­ства Іта­лії та Іта­лій­сько­го ін­сти­ту­ту куль­ту­ри, по­ста­нов­ка ран­ньо­го ше­дев­ра Рос­сі­ні ( на­пи­са­но­го ком­по­зи­то­ром у 21- рі­чно­му ві­ці) не ли­ше ста­ла по­да­рун­ком справ­жнім по­ці­но­ву­ва­чам му­зи­ки ве­ли­ко­го ма­е­стро, а й за­ну­ри­ла слу­ха­чів у світ лю­бо­ві, лег­ко­го гу­мо­ру, ку­ме­дної по­ве­дін­ки ге­ро­їв...

У цій опе­рі Рос­сі­ні про­де­мон­стру­вав ви­тон­че­ність і ви­шу­ка­ність ме­ло­ди­чно­го та­лан­ту, лег­кість і при­ро­дність ри­тму, про­зо­рість і ди­на­мі­чну за­паль­ність ор­ке­стро­во­го зву­ча­н­ня, взір­це­вість во­каль­них пар­тій у сти­лі бель­кан­то, вправ­не ке­ру­ва­н­ня фа­буль­ни­ми ко­лі­зі­я­ми, май­стер­ність « лан­цю­го­во­го» ди­ха­н­ня в стрім­ко­му му­зи­чно­му « роз­кру­чу­ван­ні » сю­же­тних пе­ри­пе­тій. Утім, прем’ єру цьо­го ве­се­ло­го фар­су, що від­бу­ла­ся 1813 р. у ве­не­ці­ан­сько­му те­а­трі « Сан Мо­зе » під час кар­на­ва­лу, успіх не су­про­во­джу­вав. Адже спе­ктакль різ­ко по­ри­вав з існу­ю­чи­ми ка­но­на­ми опе­ри XVIII сто­лі­т­тя. Му­зи­ка ма­е­стро від­вер­то тя­жі­ла до ро­ман­ти­чно­го сти­лю, що спов­на роз­кві­тне в май­бу­тніх ше­дев­рах Рос­сі­ні — « Се­віль­сько­му ци­руль­ни­ку » та « По­пе­лю­шці » . Чи­ма­ло мо­мен­тів ви­да­ли­ся су­ча­сни­кам не­зви­чни­ми у «Синь­йо­рі Бру­скі­но » . Так, пу­блі­ка бу­ла шо­ко­ва­на увер­тю­рою, де, за ком­по­зи­тор­ським за­ду­мом, дру­гі скри­пки пе­рі­о­ди­чно сту­ка­ли де­рев’ яною ча­сти­ною сми­чків по за­лі­зних аба­жу­рах сві­тиль­ни­ків над пуль­та­ми, ні­би ви­ма­га­ю­чи по­си­ле­ної ува­ги гля­да­чів... Та й за­трим­ка на дві го­ди­ни під­ня­т­тя за­ві­си в за­лі не до­да­ла на­строю пар­те­ру... Тож ця опе­ра ли­ше зрід­ка з’яв­ля­ла­ся на ка­мер­них сце­нах окре­мих єв­ро­пей­ських те­а­трів. Ре­зо­нан­сний успіх че­кав на по­ста­нов­ку 1985 р. на Рос­сі­ні­єв­сько­му фе­сти­ва­лі в Пе­за­ро — рі­дно­му мі­сті ком­по­зи­то­ра. Ця по­дія ні­би від- кри­ла дру­ге ди­ха­н­ня сце­ні­чно­му жи­т­тю « Синь­йо­ра Бру­скі­но». А ни­ні цей ма­лень­кий ше­девр ве­ли­ко­го ма­е­стро про­дов­жив трі­ум­фаль­ний шлях сво­го ви­зна­н­ня на укра­їн­ській сто­ли­чній сце­ні.

Не­ви­га­дли­ва сю­же­тна кан­ва фар­су: Іта­лія XVIII сто­лі­т­тя. Флор­віль і Со­фія хо­чуть по­бра­ти­ся, про­те в пла­нах опі­ку­на дів­чи­ни — Га­у­ден­ціо — ви­да­ти її за­між за си­на синь­йо­ра Бру­скі­но. Що­бдо­сяг­ти ме­ти, Флор­віль ви­дає се­бе за юно­го Бру­скі­но, та тут ви­ни­кає низ­ка пе­ре- шкод, ку­ме­дних ро­зі­гра­шів, хи­тро­му­дрих ін­триг і сва­рок, але все за­кін­чу­є­ться хе­пі-ен­дом.

У по­ста­нов­ці Ю. Жу­рав­ко­вої весь ре­жи­сер­ський ін­стру­мен­та­рій бу­ло під­ко­ре­но то­му, що­бу ка­лей­до­ско­пі чи­слен­них мі­зан­сцен опе­ри Рос­сі­ні ані на мить не збав­ляв­ся стрім­кий тем­по­ритм дій­ства, що­бу пу­блі­ки не вщу­хав ін­те­рес до то­го, що від­бу­ва­є­ться на сце­ні. За­мі­ша­на сце­ні­чна ін­три­га пі­ді­грі­ва­ла гра­дус спе­кта­клю сце­но­гра­фі­чни­ми зна­хід­ка­ми, ре­мі­ні­сцен­ці­я­ми: па­рою ян­го­лят ( або Амура та Пси­хеї) на бал­ко­ні над сце­ною, що весь час ку­ме­дною мі­мі­кою по­си­лю­ва­ли іро­ні­чну то­наль­ність дій­ства; час від ча­су еле­ган­тно-пла­сти­чна зміна по­зи «ожи­ва­ю­чої» скуль­пту­ри фон­та­на з ам­фо­рою у цен­трі сце­ни, ви­ко­ри­ста­н­ня для роз­ви­тку сце­ні­чної дії усьо­го про­сто­ру за­лу то­що. Та, зві­сно, основ­не му­зи­чно-дра­ма­тур­гі­чне на­ван­та­же­н­ня не­сли го­лов­ні ге­рої — Со­фія (А. Ро­ді­на), Га­у­ден­ціо ( А. Юр­чен­ко), Ма­рі­ан­на ( О. Та­бу­лі­на), Фі­лі­бер­то ( Р. Смоляр), Ко­мі­сар (О. Хар­ла­мов), мо­ло­дий і стар­ший Бру­скі­но ( С. Бор­тник і А. Ма­сла­ков), які про­де­мон­стру­ва­ли тем­пе­ра­мент, во­каль­ну май­стер­ність, ви­ра­зну ар­ти­ку­ля­цію, що бу­ла аб­со­лю­тно до­ско­на­лою й у те­хні­чно вір­ту­о­зних соль­них но­ме­рах, і в ан­сам­блях. Осо­бли­во вра­жа­ли ско­ро­мов­ки — справ­жні пер­лин­ки бель­кан­то. Аб­со­лю­тним цен­тром ува­ги слу­ха­чів став Бру­скі­но-стар­ший у ви­ко­нан­ні чу­до­во­го со­лі­ста На­ціо­наль­ної опе­ри Ан­дрія Ма­сла­ко­ва, ін­то­на­цій­на па­лі­тра пар­тії яко­го під­ко­ря­ла швид­кою змі­ною на­стро­їв і ре­а­кцій на ре­плі­ки пар­тне­рів по сце­ні. Жва­ва й не­ви­му­ше­на сце­ні­чна пла­сти­ка ви­ко­нав­ців під­ку­па­ла роз­ку­ті­стю та ім­про­ві­за­цій­ні­стю, так ім­по­ну­ю­чи­ми ве­се­лій, ме­ту­шли­вій атмо­сфе­рі спе­кта­клю. Вза­га­лі го­лов­ним вра­же­н­ням від спе­кта­клю ста­ла сти­льо­ва єд­ність ре­жи­сер­ської вер­сії, актор­сько-спів­а­цько­го ан­сам­блю, аку­сти­чно й ди­на­мі­чно зба­лан­со­ва­не зву­ча­н­ня Ака­де­мі­чно­го сим­фо­ні­чно­го ор­ке­стру На­ціо­наль­ної фі­лар­мо­нії під ору­дою ди­ри­ген­та Ві­та­лія Про­та­со­ва. До ре­чі, ця ви­ста­ва при­кра­си­ла ре­пер­ту­ар фі­лар­мо­нії.

У Ки­є­ві з успі­хом від­бу­ла­ся прем’єра опе­ри-фар­су Дж.Рос­сі­ні «Синь­йор Бру­скі­но, або Ви­пад­ко­вий син»»

му­зи­ка Ба­ха і Ген­де­ля, а та­кож ком­по­зи­то­рів ХХ сто­річ­чя Фі­лі­па Глас­са, Ар­во Пяр­та та укра­їн­ця Ва­лен­ти­на Силь­ве­стро­ва, по­ві­дом­ляє museshore. com. « Цей про­ект — роз­мо­ва про мир і про пе­ред­чу­т­тя ін­шої кра­ї­ни. Про пе­ред­чу­т­тя ті­єї Укра­ї­ни, в якій ми мрі­я­ли бжи­ти, і що­бу ній жи­ли на­ші ді­ти, якою мо­жна пи­ша­ти­ся, за яку не со­ром­но » , — під­кре­слив В. ТРО­Ї­ЦЬКИЙ.

У рам­ках « Odessa Classics » про­йшла збірна ви­став­ка су­ча­сно­го ми­сте­цтва « Слід Ор­фея » . Для екс­по­зи­ції ку­ра­то­ри Ро­ман Гро­мов та Єв­ген Де­ме­нок зі­бра­ли ро­бо­ти по­над 20-ти оде­ських ми­тців, се­ред яких Оль­га Лан­ник, Ми­ко­ла Ка­ра­би­но­вич, Окса­на Мась, Ан­дрій Баб­чин­ський. Усі екс­по­на­ти гру­по­вої виставки обі­гра­ва­ли те­му вза­є­мо­дії зву­ку й ко­льо­ру, му­зи­ки та ма­ляр­ства.

УЛі­те­ра­тур­но­му му­зеї від­бу­ла­ся се­рія му­зи­чно- по­е­ти­чних ве­чо­рів « Му­зи­ка і слово » . На пер­шо­му з них ви­сту­пив ле­ген­дар­ний оде­ський пі­а­ніст Сер­гій Те­рен­тьєв і по­е­те­си Оле­на Бо­ри­шпо­лець і Вла­да Ільїн­ська. По­тім за ро­яль Зо­ло­тої за­ли сі­ла Ма­рія Кли­мен­ко з Ільї­чів­ська, яка до 13 ро­ків всти­гла отри­ма­ти ви­зна­н­ня на 17 (!) між­на­ро­дних кон­кур­сах. На ве­че­рі пі­а­ніс­тка зі­гра­ла тво­ри Ба­ха, Шо­пе­на, Ра­хма­ні­но­ва, Скря­бі­на, Про­коф’єва та Чай­ков­сько­го. За­вер­шу­вав се­рію кон­цер­тів у Лі­те­ра­тур­но­му му­зеї ви­ступ львів­сько­го пі­а­ні­ста Йо­же­фа Ер­мі­ня та оде­сько­го ар­ти­ста-са­ти­ри­ка Ва­ле­рія Ха­ї­та. Ра­зом во­ни пред­ста­ви­ли не­зви­чай­ну про­гра­му «Гу­мор і му­зи­ка».

У ра­мах « Odessa Classics » про­йшла дис­ку­сія «Про­су­ва­н­ня куль­тур­но­го імі­джу Укра­ї­ни в сві­ті», а за­кри­ла фе­сти­валь му­зи­чна про­гра­ма естон­сько­го скри­па­ля Ан­дре­са Му­сто­не­на «Се­ре­дньо­віч­чя зу­стрі­ча­є­ться з джа­зом».

ФО­ТО НА­ДА­НО ПРЕС-СЛУ­ЖБОЮ НА­ЦІО­НАЛЬ­НОЇ ФІ­ЛАР­МО­НІЇ УКРА­Ї­НИ

ЖВА­ВА Й НЕ­ВИ­МУ­ШЕ­НА СЦЕ­НІ­ЧНА ПЛА­СТИ­КА ВИ­КО­НАВ­ЦІВ ПІД­КУ­ПА­ЛА РОЗ­КУ­ТІ­СТЮ ТА ІМ­ПРО­ВІ­ЗА­ЦІЙ­НІ­СТЮ, ЩО ТАК ІМ­ПО­НУ­ЮТЬ ВЕ­СЕ­ЛІЙ, МЕ­ТУ­ШЛИ­ВІЙ АТМО­СФЕ­РІ СПЕ­КТА­КЛЮ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.