До­ро­га ігра­шка

«Світ Юр­сько­го пе­рі­о­ду» вже не є та­кою но­ва­ці­єю, як пер­ший фільм ци­клу про ди­но­зав­рів, хо­ча те­хно­ло­гі­чно до­ско­на­лі­ший

Den (Ukrainian) - - Культура - Дми­тро ДЕСЯТЕРИК, «День»

Зні­ма­ти про­дов­же­н­ня ві­до­мих кар­тин — спра­ва ри­зи­ко­ва­на; ори­гі­нал, за по­оди­но­ки­ми ви­ня­тка­ми, зав­жди ви­грає. Ви­хід «Сві­ту Юр­сько­го пе­рі­о­ду» (ре­жи­сер — Ко­лін Тре­вор­роу) — з та­ких аван­тюр. Адже, не ра­ху­ю­чи по­ча­тко­во­го блок­ба­сте­ра Сті­ве­на Спіл­бер­га «Парк Юр­сько­го пе­рі­о­ду» (1993), за ми­ну­лі ро­ки ви­пу­ще­но ще дві ча­сти­ни ци­клу: «Парк Юр­сько­го пе­рі­о­ду: За­гу­бле­ний світ» (1997, Стівен Спіл­берг) і «Парк Юр­сько­го пе­рі­о­ду III» (2001, Джо Джон­стон). По­ле для ма­нев­ру не­ве­ли­ке.

Чим, вла­сне, в пер­шу чер­гу за­жив сла­ви «Парк»? Спе­це­фе­кта­ми. Ні­ко­ли до­сі в ка­дрі не бі­га­ли з та­кою пруд­кі­стю і пе­ре­кон­ли­ві­стю справ­жні­сінь­кі ди­но­зав­ри, ні­ко­ли ще їх не ма­лю­ва­ли, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи комп’ютер­ну гра­фі­ку в та­ко­му об­ся­зі. Но­вий атра­кціон вра­жав, і як атра­кціон за­ли­шив­ся в істо­рії.

Що за­ли­ша­ло­ся ро­би­ти Тре­вор­роу, не­хай на­віть за на­яв­но­сті Спіл­бер­га як ви­ко­нав­чо­го про­дю­се­ра? На­ро­щу­ва­ти ан­ту­раж і все ті ж спе­це­фе­кти. З цим впо­ра­ли­ся: пла­сти­ка ру­хів і де­та­лі ана­то­мії ви­ко­пних тва­рин, що во­скре­сли, а та­кож офі­си і ту­ри­сти­чна ін­фра­стру­кту­ра роз­ва­жаль­но­го за­по­від­ни­ка «Світ Юр­сько­го пе­рі­о­ду» окре­сле­ні ду­же до­бре, так са­мо як і роз­гром, що не­за­ба­ром там роз­по­чи­на­є­ться.

На­ба­га­то скла­дні­ше врів­но­ва­жи­ти всю цю па­леон­то­ло­гі­чно-пі­ро­те­хні­чну пи­шність на змі­стов­но­му, люд­сько­му рів­ні, бо дра­ма­тур­гія та­ких жан­ро­вих роз­ва­жань бі­дна ва­рі­а­ці­я­ми. Пер­со­на­жам не до пси­хо­ло­гі­чних ню­ан­сів — за­ли­ши­тись би жи­ви­ми. То­му на екра­ні пе­ре­ма­гає ти­паж.

Го­лов­ний ге­рой на ім’я Оу­ен (Кріс Пратт) — зви­чай­но ж, ко­ли­шній мор­піх, пле­чи­стий ма­чо при обов’яз­ко­вих мо­то­ци­клі і ру­шни­ці, до то­го ж і зда­тний при­ру­ча­ти ди­но­зав­рів. Ге­ро­ї­ня, ме­не­джер за­по­від­ни­ка Клер (Бріс Дал­лас Хо­вард) — при­ро­дно, ру­да і на під­бо­рах, які во­на не зні­має на­віть се­ред пов­но­го ха­о­су, але тут спо­сте­рі­га­є­ться де­який по­ступ: ре­жи­сер теж дає їй стрель­ну­ти па­ру ра­зів, вря­ту­ва­ти жи­т­тя ге­ро­є­ві і по­бі­га­ти нав­ви­пе­ред­ки з ти­ран­но­зав­ром. Про­та­го­ні­сти по­ча­тко­вих епі­зо­дів — два бра­ти, Грей і Зак, пле­мін­ни­ки Клер — теж та­кі ти­по­ві гол­лі­вуд­ські пі­длі­тки, у по­трі­бний мо­мент ладні стри­бну­ти з ве­ли­че­зної ви­со­ти або від­ре­мон­ту­ва­ти ста­рий джип; при­ро­дно, ка­та­стро­фа стає для них чи­мось на зра­зок іні­ці­а­ції.

Щоб до­да­ти ви­до­ви­щу де­щи­цю осми­сле­но­сті, окрім сю­же­тної лі­нії від­по­від­аль­но­сті лю­ди­ни пе­ред при­ро­дою (з ли­шком ви­ко­ри­ста­на в по­пе­ре­дніх ча­сти­нах), вве­де­но ко­лі­зію Фран­кен­штей­на, яка ті­сно пов’яза­на з те­мою ко­ри­сті. Існу­ва­н­ня «Сві­ту» за­ле­жить від ту­ри­стів. Без­від­мов­ний спо­сіб за­лу­че­н­ня пу­блі­ки — по­став­ля­ти їй сві­жих чу­до­виськ. У під­сум­ку вче­ні дій­сно при­ду­му­ють щось не­бу­ва­ле: ген­но­мо­ди­фі­ко­ва­но­го мон­стра, на­ба­га­то ро­зум­ні­шо­го і спри­тні­шо­го, ніж пе­ре­сі­чний ящір, і, го­лов­не, ду­же схо­жо­го на лю­ди­ну: су­пер­гі­брид Indominus Rex та­кож, як і Homo Sapiens, вби­ває за­ра­ди роз­ва­ги.

Ма­кси­мум пси­хо­ло­гії тут, як не див­но — в сто­сун­ках лю­дей і тва­рин. Остан­ні, у ду­сі ран­ніх філь­мів, на­ді­ле­ні схо­жі­стю вла­сних ха­ра­кте­рів, а сце­на смер­ті ди­пло­до­ка в дру­гій по­ло­ви­ні «Сві­ту» не за жан­ром ме­ло­дра­ма­ти­чна. На пер­ший план та­кож ви­хо­дить мо­тив со­лі­дар­но­сті і спів­пра­ці. Від­но­сно дрі­бні, але лю­ті ве­ло­ци­ра­пто­ри на­па­да­ють згра­єю; Оу­ен зна­хо­дить з ве­ло­ци­ра­пто­ра­ми спіль- ну мо­ву, зав­дя­ки чо­му вря­то­вує жи­т­тя со­бі й ін­шим; Оу­ен і Клер утво­рю­ють зла­го­дже­ну ко­ман­ду, те са­ме і з хло­пчи­ка­ми. У пе­ред­ба­чу­ва­ні по­во­ро­ти сю­же­ту це си­ту­а­тив­не спіль­ни­цтво до­дає де­якої рі­зно­ма­ні­тно­сті.

Пов­то­рю­ся, «Світ Юр­сько­го пе­рі­о­ду» вже не має ви­гля­ду та­кої но­ва­ції, як фільм 1993 ро­ку, хо­ча те­хно­ло­гі­чно до­ско­на­лі­ший. Стан­дар­тне ма­со­ве кі­но, до­ро­га ігра­шка, яка вже зі­бра­ла біль­ше 200 міль­йо­нів у сві­то­во­му про­ка­ті. Але ж це за­ра­ди гро­шей і за­ду­му­ва­ло­ся. Хи­жа па­ща ко­мер­цій­но­го про­ва­лу на­дій­но за­кри­та ре­кла­мою і пі­а­ром. На­пев­но бу­дуть, як у 1990-ті, сплеск по­пу­ляр­но­сті ди­но­зав­рів, зро­ста­н­ня про­да­жів те­ма­ти­чних су­ве­ні­рів і ще біль­ша ка­са.

Але не­на­дов­го.

ФО­ТО З САЙ­ТА KINOPOISK.RU

МА­КСИ­МУМ ПСИ­ХО­ЛО­ГІЇ У ФІЛЬ­МІ, ХОЧ ЯК ЦЕ ДИВ­НО — У СТО­СУН­КАХ ЛЮ­ДЕЙ І ТВА­РИН

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.