На­ро­дне ми­сте­цтво – на ака­де­мі­чний рі­вень!

Den (Ukrainian) - - Культура - Юлія ПАЛЬЦЕВИЧ, му­зи­ко­зна­вець

Ві­ктор ГУ­ЦАЛ: «Ма­ти ор­кестр укра­їн­ських ін­стру­мен­тів у 1960-ті ро­ки за­бо­ро­ня­ли — над­то би вже впа­да­ла у ві­чі на­ша своє­рі­дність, ві­дмін­ність від ро­сій­ської му­зи­ки, що ви­зна­ти у той час де­ко­му бу­ло не­лег­ко»

Хоч які б бу­ли ча­си, свою на­ціо­наль­ну куль­ту­ру тре­ба не­сти, яко­юсь мі­рою на­віть і на­са­джу­ва­ти. Ма­ю­чи ко­ло­саль­ну на­ро­дну му­зи­чну спад­щи­ну, ми не ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли цю по­ту­жну си­лу для кон­со­лі­да­ції, ви­хо­ва­н­ня ду­хов­но­сті, під­йо­му мо­ра­лі

21 чер в ня в Ко лон но му за лі ім. Ли сен ка у суп ро во ді На ці о наль но го ака де міч - но­го ор­ке­стру на­ро­дних ін­стру мен тів Укра ї ни ( НАОНІ) ви - сту пить опер на спі вач ка На та лія Ше­ле­пни­цька (со­пра­но). Зву­ча­ти­муть укра­їн­ські на­ро­дні пі­сні, тво­ри Фран ца Шу бер та, Фран сі са Лея, ком по зи ції На та лії Ше леп - ни­цької, а та­кож ан­глій­ської поп­спі вач ки Adele Adkins в аран жу - ва­н­нях для ор­ке­стру на­ро­дних ін­стру мен тів. Спе ці аль ним гос тем ве чо ра ста не лі дер гур ту Mad Heads XL Ва дим Крас но о кий. Стро­ка­та про­гра­ма ма­ла б зди­ву­ва­ти ша­ну­валь­ни­ків на­ро­дної ін­стру­мен­таль­ної му­зи­ки. Утім, во­на від­би ває різ но пла но ву твор чість ор - кес т ру, кот ра вже дав но не об ме - жу єть ся тіль ки фоль к лор ним ре - пер ту а ром. Так, із На та лі­єю Ше - ле­пни­цькою ще 2007-го бу­ло за­пи­са­но аль­бом укра­їн­ської кла­си­чної та на род ної му зи ки ( влас не, спів - пра ця з віт чиз ня ни ми спі ва ка ми та ком по зи то ра ми є дав ньою тра - ди ці­єю ор кес т ру), ка вер- вер сії та аран­жу­ва­н­ня по­пу­ляр­ної за­ру­бі­жної му зи ки — « АВВА » , The Beatles, фран цузь ких та іта лійсь - ких ес т рад них пі сень — теж у пра­кти­ці На­ціо­наль­но­го ор­ке­стру на­ро­дних ін­стру­мен­тів. Тож і май­бу­тній кон­церт, і то­рі­шній юві­лей ор­ке­стру, і низ­ка успі­шних, ре­зо­нан­сних, ім­през, про­ве­де­них упро­довж остан­ніх ро­ків, — усе це при­во­ди зу­стрі­ти­ся з ху­до­жнім ке­рів­ни ком та го лов ним ди ри ген том зна­но­го ко­ле­кти­ву Ві­кто­ром Гу­ца­лом і по го во ри ти про іс то рію та пер с пек ти ви йо го твор чо го « ді - ти­ща».

— Офі­цій­ним ро­ком за­сну­ва­н­ня на­шо­го ко­ле­кти­ву є 1969-й. Але на­справ­ді все роз­по­ча­ло­ся де­ся­ти­річ­чям ра­ні­ше, ко­ли ви­ни­кла са­ма ідея ор­га­ні­за­ції в Укра­ї­ні ор­ке­стру на род них ін стру мен тів, — ідея, більш ніж ло гіч на, з огля ду на те не­ймо­вір­не роз­ма­ї­т­тя на­ро­дно-му­зи­чно­го ін­стру­мен­та­рію, що здавна іс нує на ук ра їнсь ких те ре нах ( по - над 60 різ но ви дів, не вра хо ву ю чи під­ви­дів), — при­га­дує ГУ­ЦАЛ. — На той час по­ді­бні ор­ке­стри вже існу­ва­ли фа­кти­чно в усіх со­ю­зних рес пуб лі ках — у Вір ме нії, Азер - бай­джа­ні, Ка­зах­ста­ні та ін­ших. А в Укра­ї­ні бу­ли: Пол­тав­ська ка­пе­ла бан ду рис тів Гна та Хо­тке­ви­ча ( в якій гра ли на род ні му зи кан ти без му­зи­чної осві­ти), ор­кестр, ство­ре­ний при Хар­ків­сько­му клу­бі «Ме­та­ліст» Ле­о­ні­дом Гай­да­ма­кою ( ор га ні зо ва ні у 1920- ті, обид ва ці ор­ке­стри при­пи­ни­ли своє існу­ва­н­ня че рез ре пре сії вла ди у1930- ті), За­кар­пат­ський Ра­хів­ський ор­кестр ( там гра ли со піл ка рі, скри па лі, цим ба ліс ти, трем бі та рі), Мель ни - це-По­діль­ський на Тер­но­піль­щи­ні, ство­ре­ний Ва­си­лем Зу­ля­ком 1956 ро­ку. Київський ор­кестр на­ро­дних ін стру мен тів мав по єд на ти тра ди - ції на род но го му зи ку ван ня з усіх ук ра їнсь ких ре гі о нів на осно ві «тро­їстих му­зик» — най­улю­бле­ні­шо го ук ра їн ця ми ан сам бле во го скла ду. Однак вті ли ти цей за дум ви яви ло ся не прос то, оскіль ки по - ряд із при­бі­чни­ка­ми ор­ке­стру укра їнсь ких на род них ін стру мен тів (а це — по­ет Ма­ксим Риль­ський, композитори бра­ти Ге­ор­гій і Пла­тон Май­бо­ро­ди, Лев Ре­ву­цький, Ста­ні­слав Люд­ке­вич, Пи­лип Ко - зи­цький, Ми­хай­ло Ве­ри­ків­ський) бу­ли й ті, хто ви­сту­пав за ство­ре­н­ня в Ки­є­ві ор­ке­стру... Ро­сій­ських на­ро­дних ін­стру­мен­тів.

— За раз про та кі « про жек ти » до­сить див­но чу­ти...

— Так, але то­ді це бу­ла про­ду­ма на ан ти ук ра їнсь ка куль тур на по­лі­ти­ка! Ба­ла­лай­ка, дом­ра та ба­ян і так бу ли най по ши ре ні ши ми на схо­ді Укра­ї­ни (ба­ла­лай­ка, при - мі­ром, ко­шту­ва­ла най­де­шев­ше — 1 рубль 70 ко пій ок!), то ще й на - вча­н­ня на них усі­ля­ко за­охо­чу­ва­ло­ся — ор­га­ні­зо­ву­ва­ли­ся від­ді­ле­н­ня в му­зу­чи­ли­щах, ка­фе­дри в кон­сер ва то рі ях. На віть у Льво ві на - сад жу ва ла ся ро сійсь ка на род на му зи ка — це я мо жу ствер д жу ва - ти, бо ви­ріс там.

Бо роть ба ве ла ся в куль тур них сфе­рах. І по той бік «ба­ри­кад» теж сто­я­ли ду­же впливові, по­ва­жні, ді­я­чі му­зи­чно­го ми­сте­цтва. Тож ма­ти ор­кестр укра­їн­ських ін­стру­мен­тів бу­ло зась — над­то би вже впа­да­ла у ві­чі на­ша своє­рі­дність, ві­дмін­ність від ро­сій­ської му­зи­ки, що ви­зна­ти в той час де­ко­му бу­ло не­лег ко. Най ці ка ві ше, що ор кестр ви­ник не як дер­жав­ний ко­ле­ктив, а «під кри­лом» Му­зи­чно-хо­ро­во­го то ва рис т ва УРСР — гро мадсь кої ор га ні за ції, яка взя ла на се бе всі ор га ні за цій ні та фі нан со ві кло по - ти. Уявіть со бі, яку ро бо ту бу ло про­ве­де­но: зна­йти і при­вез­ти му­зи­кан­тів до Ки­є­ва, за­без­пе­чи­ти жи­тлом і за ро біт ною пла тою, на да ти ре пе ти цій ну ба зу. Доб ре, що на той час до То­ва­ри­ства вхо­ди­ли та­кі зна­ні ми­тці- па­трі­о­ти, як опер­ний спі­вак і ком­по­зи­тор, го­ло­ва му­зи­чно-хо­ро­во­го то­ва­ри­ства Сер­гій Ко­зак, пи­сьмен­ник Оле­ксандр Чу­мак — во­ни вбо­лі­ва­ли за цю спра­ву й під­три­ма­ли її. І вже то­ді, ко­ли наш ор­кестр за­пра­цю­вав, по­чав актив­но ви­сту­па­ти, дер­жа­ва взя­ла­ся йо­го за­без­пе­чу­ва­ти. Спо­ча­тку він був Ор­ке­стром на­ро­дних ін­стру­мен­тів, зго­дом отри­мав ста­тус « дер­жав­но­го » , по­тім — « на­ціо­наль­но­го » і, зре­штою, — « на­ціо­наль­но­го ака­де­мі­чно­го».

«УСІ НА­ШІ ОР­КЕ­СТРАН­ТИ ВМІ­ЮТЬ ГРА­ТИ НА КІЛЬ­КОХ МУ­ЗИ­ЧНИХ ІН­СТРУ­МЕН­ТАХ»

— Вік то ре Оме ля но ви чу, роз - ка­жіть, яким чи­ном у ва­шо­му ко­лек ти ві по єд ну єть ся на род не й ака де міч не мис тец т во? Адже му - зи кан ти ор кес т ру не є фоль к ло - ри­ста­ми...

— Наш на прям ді яль нос ті — кон цер т не ви ко нав ст во на на род - них ін стру мен тах. Ко жен ор кес т - рант — про фе сі о нал із кон сер ва - тор­ською осві­тою. По­руч із ав­тен­ти­чним ви­ко­нав­ством, яке ре­кон - стру­ює і фі­ксує фоль­клор у не­змін­но­му, не­до­тор­ка­но­му ви­гля­ді, тим са­мим про­дов­жу­ю­чи жи­т­тя тра­ди­ції, кон­цер­тне ви­ко­нав­ство (че­рез аран жу ван ня) до по ма гає зро би ти цю тра ди цію на дбан ням най шир - шо го слу хаць ко го ко ла. Як по єд - на ти ака де міч ну ма не ру з на род - ною? На по­ча­тку в ор­ке­стрі гра­ли й про­фе­сіо­на­ли, й уні­каль­но май­стер ні му зи кан ти- са мо уки з на ро - ду, без най мен шо го по нят тя про но­тну гра­мо­ту — во­ни й при­не­сли в ор­кестр на­ро­дну ма­не­ру му­зи­ку­ван ня, яка куль ти ву єть ся й до те - пер. Чи ма ло за ле жить від са мо го ін­стру­мен­та: ска­жі­мо, при­йо­ми та ма­не­ра гри на цим­ба­лах, со­піл­ці є пи то мо на род ни ми, а скри па лі, ко­трі вчаться в кон­сер­ва­то­рі­ї­на ака­де­мі­чно­му ре­пер­ту­а­рі, пе­ре­йма­ють еле­мен­ти на­ро­дно­ї­ма­не­ри вже у нас в ор­ке­стрі. До ре­чі, всі на­ші ор­ке­стран­ти вмі­ють гра­ти на кіль­кох му­зи­чних ін­стру­мен­тах! А це — не­ймо­вір­не роз­ма­ї­т­тя: бан­ду­ри, цим­ба­ли, ко­бзи, скри­пки, ба­со­ля, лі­ра, те­лин­ки, зо­зуль­ки, сви­ріль, ко­зо­бас, сур­ма, ко­за­цька тру­ба, бу­гай, фло­я­ра, пол­тав­ський рі­жок, ду­да, дрим­ба, бу­бон, ру­бель і ка­чал­ка, бе­ре­ста й ба­га­то ін­ших.

«МИ — СУ­ЧА­СНІ, МО­ДЕР­НІ...»

— Рік то му ви пред с та ви ли про­гра­му, що ма­ла над­зви­чай­ний успіх у слу ха чів усі­єї Укра ї ни, — збір ку най по туж ні ших хі тів ро­кму зи ки у ви ко нан ні рок- ор кес т ру «НАОНІ Orchestra»: Deep Purple, The Eagles, Queen, Metallica, Dick Dale. Не­що­дав­но від­був­ся ваш ре­зо нан с ний кон церт у На ці о наль - ній опе рі ра зом із гур том « Дру га рі­ка». Що під­штов­хну­ло вас до та­ких про­е­ктів?

— Не­зро­зумі­ло, звід­ки і як ви­ник сте­ре­о­тип, що ор­кестр на­ро­дних ін стру мен тів — це не­мо­ло­ді лю­ди, чи, як ви­сло­ви­ла­ся одна па­ні, «стар­цы, ко­то­рые игра­ют на ба­ла­лай­ках». Хо­че­ться зла­ма­ти та­ке уяв лен ня. То му ке рів ниц т во ор - ке­стру актив­но за­йма­є­ться ме­недж мен том, про су ван ням влас ної му­зи­ки. Слід ду­же чі­тко ро­зу­мі­ти, для ко­го ми пра­цю­є­мо, іна­кше це бу­де мар­на пра­ця. Я на­віть за­про­шу вав спе ці а ліс тів, які чи та ли лек ції з му зич но го ме нед ж мен ту не ли ше ад мі ніс т ра тив но му скла - ду, а й усім му зи кан там. У нас в ко лек ти ві пра цю ють і по важ ні май ст ри стар шо го по ко лін ня ( Ге - ор­гій Агра­ті­на, Юрій Яцен­ко, Іри­на Гончарова), але є й ба­га­то мо­ло- ді. Ми су час ні, мо дер ні. Зав ж ди пра­гну­ли до уні­вер­саль­но­сті, ні­ко­ли не пе ре ста ва ли шу ка ти но ві фор­ми, но­ві мо­жли­во­сті ви­слов­лю­ва­ти­ся для рі­зних слу­ха­чів. — А хто ро­бить аран­жу­ва­н­ня? —І я осо­би­сто, і му­зи­кан­ти ор - кес т ру, які ма­ють до свід у цій спра­ві.

— У цьо­му ж ру­слі — ваш май­бу­тній спіль­ний ви­ступ із Ва­ди­мом Кра­сно­оким у фі­лар­мо­нії?

— Так. Це бу­де кіль­ка пі­сень із про гра ми, яка бу ла го то ва ще рік то­му, але че­рез рі­зні при­чи­ни її по­каз від­кла­дав­ся.

«ЗА ВСІ РО­КИ НЕ­ЗА­ЛЕ­ЖНО­СТІ, МИ ЛИ­ШЕ ОДИН РАЗ ВИ­СТУ­ПА­ЛИ В КРИ­МУ»

— За­раз кра­ї­на пе­ре­бу­ває в ста­ні вій­ни, і куль­ту­ра, не­зва­жа­ю­чи на за галь не пат рі о тич не під не сен ня, пе­ре­жи­ває не най­кра­щі ча­си...

— Хоч які б бу­ли ча­си, свою на­ці о наль ну куль ту ру тре ба не сти, яко­юсь мі­рою на­віть і на­са­джу­ва­ти. Ма­ю­чи ко­ло­саль­ну на­ро­дну му­зи­чну спад­щи­ну, ми не ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли цю по­ту­жну си­лу для кон­со лі да ції, ви хо ван ня ду хов нос ті, пі дйо му мо ра лі. На то мість Ро сія ви­тра­ча­ла й ви­тра­чає чи­ма­лі гро­ші на свою куль­ту­ру — кі­не­ма­то­граф, кни­го­дру­ку­ва­н­ня, му­зи­чні ко­ле­кти­ви. За всі ро­ки не­за­ле­жно­сті че­рез брак дер­жав­них ко­штів, що да­ю­ться на га­строль­ну ді­яль­ність, ми всьо го один раз ви сту па ли в Кри - му. То яка пі сля цьо го там бу де куль­ту­ра? Що крим­ча­ни під­три­му­ва ти муть? Так і на схо ді... А кон­цер­тні ор­га­ні­за­ції в за­хі­дних ре­гіо­нах нас за­про­шу­ють, ви­сту­па­ю­чи при­йма­ю­чою сто­ро­ною. Але най­го­лов­ні­ше те, що са­ме дер­жа­ва має цим опі­ку­ва­ти­ся: по­вин­на існу­ва­ти на­ба­га­то біль­ша, ніж це є ни­ні, бю­дже­тна ста­т­тя на ви­да­тки куль­ту ри, тре ба за ко но дав чо спри я ти то­му, щоб з’яв­ля­ли­ся ме­це­на­ти. А в нас, хоч як би ми від цьо­го від­хре­щу ва ли ся, все йде ще за ра дянсь - ки­ми схе­ма­ми: еко­но­мі­ка — ба­зис, куль­ту­ра — на­дбу­до­ва. Куль­ту­ра, мов­ляв, за­че­кає. Ми, ма­ю­чи му­зи­каль­ність, за­кла­де­ну на ге­не­ти­чно­му рів ні, та ку пре крас ну спад щи­ну, зокре­ма та­ке роз­ма­ї­т­тя на ро­дних ін­стру­мен­тів, — най­ба­га­тші у сві ті лю ди. І ми по вин ні пи ша ти - ся цим!

ФО­ТО МИ­КО­ЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.