«Учи­ти­ся з «Днем» – ці­ка­во!»

На­тхнен­на істо­рія про те, як не­бай­ду­жа ви­кла­да­чка від­кри­ла світ на­шо­го ви­да­н­ня сво­їм сту­ден­там

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ма­рія ПРО­КО­ПЕН­КО, «День» Фо­то Ні­ни КОВАЛЕНКО

До книж­ко­во­го фле­шмо­бу «Дня» (на­га­да­є­мо, для цьо­го всі охо­чі за­пи­су­ють ві­део, де за­чи­ту­ють уривки з кни­жок на­шої бі­бліо­те­ки) актив­но до­лу­чив­ся На­ціо­наль­ний пе­да­го­гі­чний уні­вер­си­тет іме­ні М. П. Дра­го­ма­но­ва. Сту­ден­ти про­ве­ли се­мі­нар, на яко­му го­во­ри­ли про осві­тні й куль­тур­ні цін­но­сті Укра­ї­ни очи­ма га­зе­ти «День». Мо­лодь роз­по­від­а­ла про улю­бле­ні ви­да­н­ня з на­шої бі­бліо­те­ки, сту­ден­ти ді­ли­ли­ся вра­же­н­ня­ми від га­зе­ти, глян­цю і на­віть від ре­клам­них ба­не­рів «Зні­ма­є­мо пор­чу» на зу­пин­ках транс­пор­ту. Ми по­спіл­ку­ва­ли­ся з іні­ці­а­то­ром ці­єї по­дії, кан­ди­да­том фі­ло­соф­ських на­ук, до­цен­том ка­фе­дри куль­ту­ро­ло­гі­ї­Ін­сти­ту­ту фі­ло­соф­сько­ї­о­сві­ти і на­у­ки На­ціо­наль­но­го пе­да­го­гі­чно­го уні­вер­си­те­ту іме­ні М. П. Дра­го­ма­но­ва Сві­тла­ною ХРИ­ПКО.

«МО­ЛОДЬ ЗА­ХО­ПИВ МАС­ШТАБ ПРО­Е­КТІВ «ДНЯ»»

— У рам­ках кур­су «Укра­їн­ська і за­ру­бі­жна куль­ту­ра», який я ви­кла­даю, з пев­них тем про­по­ну­ва­ла ди­ви­ти­ся книж­ки з Бі­бліо­те­ки «Дня». Так сту­ден­ти по­зна­йо­ми­ли­ся з цим про­е­ктом, і по­тім я за­про­по­ну­ва­ла вла­шту­ва­ти се­мі­нар, на яко­му по­го­во­ри­ти про осві­тні й куль­тур­ні цін­но­сті Укра­ї­ни на шпаль­тах га­зе­ти «День», — по­чи­нає роз­мо­ву па­ні Сві­тла­на. — Сту­ден­тів за­хо­пи­ла ця ідея. За­ня­т­тя про­йшло ду­же не­ви­му­ше­но, лег­ко та ці­ка­во. На ка­ме­ру сту­ден­ти ді­ли­ли­ся вра­же­н­ня­ми від кни­жок з Бі­бліо­те­ки «Дня», пре­зен­ту­ва­ли улю­бле­ні ви­да­н­ня. Най­біль­ше їм спо­до­ба­ла­ся «Укра­ї­на Incognita. ТОП-25», а книж­ки зі збі­рок «Бро­не­бій­на пу­блі­ци­сти­ка» та «Пі­дрив­на лі­те­ра­ту­ра» йдуть на «ура».

Де­я­кі сту­ден­ти не зна­ли про га­зе­ту «День», до­ки я їм не роз­по­ві­ла про неї. Для ме­не це був нон­сенс, але до­бре, що во­ни те­пер від­кри­ли її для се­бе. Мо­лодь ди­ву­ва­ла­ся, що в Укра­ї­ні є та­кий гар­ний про­ект, а во­ни ні­чо­го про ньо­го не зна­ють. Сту­ден­тів за­хо­пив сайт ви­да­н­ня, мас­штаб «Де­ре­ва пі­зна­н­ня «Дня». До ре­чі, сту­ден­ти за­ці­ка­ви­ли­ся іде­єю Лі­тньої шко­ли жур­на­лі­сти­ки «Дня». Га­даю, ще і ту­ди по­да­ду­ться.

— Як за­охо­ти­ти до на­вча­н­ня су­ча­сних сту­ден­тів?

— Осо­би­сто я ке­ру­ю­ся одним кри­те­рі­єм: щоб бу­ло ці­ка­во і їм, і ме­ні. Не маю стан­дар­тно­го пла­ну се­мі­на­ру. Є пев­ні те­ми, при­бли­зний пе­ре­лік пи­тань, до­да­тко­ва лі­те­ра­ту­ра, і па­ра­лель­но до­зво­ляю го­ту­ва­ти якісь ці­ка­вин­ки, щоб до­по­віді не бу­ли ста­ти­чни­ми. На се­мі­на­рі ми тро­хи від­хо­ди­мо від під­ру­чни­ка і за­галь­но­ві­до­мої ін­фор­ма­ції.

Так, у рам­ках кур­су з укра­їн­ської і за­ру­бі­жної куль­ту­ри вчу сту­ден­тів орі­єн­ту­ва­ти­ся у рі­дно­му та чу­жо­му. Дав­ні пла­сти рі­зних куль­тур ті­сно пе­ре­плі­та­ю­ться, ча­сто схо­жі між со­бою. Не зна­ю­чи пев­них еле­мен­тів укра­їн­ської куль­ту­ри, скла­дно зро­зу­мі­ти де­що з япон­ської куль­ту­ри. Одне на одне на­кла­да­є­ться, то­му до­бре по­рів­ню­ва­ти рі­зні істо­ри­чні пе­рі­о­ди в Укра­ї­ні та в ін­ших кра­ї­нах. На­при­клад, що бу­ло в Укра­ї­ні, ко­ли у Єв­ро­пі ді­я­ла ін­кві­зи­ція? Що ко­ї­ло­ся в Єв­ро­пі, ко­ли в Укра­ї­ні від­бу­ва­ли­ся якісь «ахо­ві» по­дії? У та­ко­му ра­кур­сі ви­пли­ва­ють рі­зні ці­ка­ві мо­мен­ти.

Чи, на­при­клад, скіф­ська куль­ту­ра. Мо­жна ба­га­то і гар­но роз­по­від­а­ти про скі­фів, їхній по­бут і тра­ди­ції. Але по­глянь­мо на то­го­ча­сну Єв­ро­пу. Існує мо­гу­тня Рим­ська ім­пе­рія. І те­ри­то­рія Скі­фії не уві­йшла до скла­ду ці­єї дер­жа­ви. Рим усе за­во­ю­вав, а те­ри­то­рію су­ча­сної Укра­ї­ни — ні. Та­кож слово «скі­фи» фі­гу­рує в Бі­блії. Якщо так «по­ко­па­ти­ся», мо­жна ба­га­то ці­ка­вих ре­чей зна­йти.

«УСІХ СТУ­ДЕН­ТІВ НА­ПРАВ­ЛЯЮ У СОФІЮ КИ­ЇВ­СЬКУ»

— Яка ди­сци­плі­на є ва­шою улю­бле­ною?

— У ме­не ба­га­то спец­кур­сів. Це й істо­рія укра­їн­ської куль­ту­ри, і її се­ман­ти­ка, ре­лі­гі­є­знав­ство. Але улю­бле­ний пре­дмет — етно­куль­ту­ро­ло­гія. Ме­не ду­же ці­кав­лять етні­чні куль­ту­ри, ду­хов­ний пласт тра­ди­цій­ної укра­їн­ської куль­ту­ри. Ці пи­та­н­ня при­плі­таю до будь-чо­го, що ви­кла­даю. Се­ман­ти­ка слів, сим­во­ли, обра­зна мо­ва, не­вер­баль­не спіл­ку­ва­н­ня — це за­хо­плює, і у цих пи­та­н­нях рі­зні куль­ту­ри ду­же близь­кі між со­бою.

— Які пам’ятки куль­ту­ри ра­ди­те по­ди­ви­ти­ся мо­ло­ді?

— Усіх на­прав­ляю у Софію Ки­їв­ську. Ви­яв­ля­є­ться, ба­га­то сту­ден­тів з при­їжджих не зна­ють, що це і де це. Так-так, сту­ден­ти ін­ко­ли не зна­ють якісь то­по­ві мі­сця на кшталт Ма­рі­їн­сько­го пар­ку. Спо­ча­тку тре­ба озна­йо­ми­ти їх з яки­мись еле­мен­тар­ни­ми ре­ча­ми, а по­тім з рі­зни­ми му­зе­я­ми, на­при­клад, Бо­г­да­на та Вар­ва­ри Ха­нен­ків.

— Як змі ни ли ся сту ден ти за остан ні п’ять ро­ків?

— Наш виш гу­ма­ні­тар­ний, тут на­вча­ю­ться, в основ­но­му, дів­ча­та. Ме­ні з ни­ми ду­же при­єм­но пра­цю­ва­ти. Те­пла, ла­гі­дна ау­ди­то­рія. Ко­ли тіль­ки по­чи­на­ла пра­цю­ва­ти ви­кла­да­чем, це бу­ло близь­ко 20 ро­ків то­му в ін­шо­му уні­вер­си­те­ті, сту­ден­ти бу­ли тро­хи злі. За­раз ба­га­то сту­ден­тів па­трі­о­ти­чні, до­брі. Усе си­дять в Ін­тер­не­ті, книж­ки не ду­же чи­та­ють. Для них те, що во­ни по­чи­та­ли па­пе­ро­ві книж­ки «Дня», ста­ло сюр­при­зом.

Від­гу­ки на книж­ки «Дня» сту­ден­тів Ін­сти­ту­ту укра­їн­ської фі­ло­ло­гії та лі­те­ра­тур­ної твор­чо­сті іме­ні Ан­дрія Ма­ли­шка На­ціо­наль­но­го пе­да­го­гі­чно­го уні­вер­си­те­ту іме­ні М. П. Дра­го­ма­но­ва

«МО­ЖЛИ­ВІСТЬ ЯКО­ЮСЬ МІ­РОЮ ЗРО­ЗУ­МІ­ТИ, ЩО МИ РО­БИ­МО НЕ ТАК»

Ка­те­ри­на ГАР­МАШ: — Я познайомилася з га­зе­тою «День» не­що­дав­но і ду­же шко­дую, що не зро­би­ла цьо­го ра­ні­ше. Це — не про­сто га­зе­та, що дру­кує факти, це су­ча­сний по­гляд з ми­ну­ло­го у май­бу­тнє. Тут є ці­ка­ва, ко­ри­сна і акту­аль­на ін­фор­ма­ція як для мо­ло­ді, так і для стар­шо­го по­ко­лі­н­ня.

На­си­че­ність ма­те­рі­а­лом вра­жає: новини, виставки, дум­ки рі­зних лю­дей, але ме­не за­ці­ка­ви­ла Бі­бліо­те­ка га­зе­ти «День», зокре­ма се­рії «Пі­дрив­на лі­те­ра­ту­ра» та «Бро­не­бій­на пу­блі­ци­сти­ка». Кіль­ка кни­жок звід­ти одра­зу при­вер­ну­ли мою ува­гу на­віть на­зва­ми: «Ма­ло­ро­сій­ство. На­ри­си з істо­рії на­шої куль ту ри » Єв­ге на Ма ла ню ка та « Що ден­ник» Та­ра­са Шев­чен­ка. Не­ве­ли­кі кни­же­чки, до­сту­пна ці­на і са­ма ідея дру­ку са­ме та­ких праць — це те, що по­трі­бно су­ча­сній Укра­ї­ні. Мо­жли­вість по­чу­ти ві­до­мих осо­би­сто­стей, зі­ста­ви­ти їхні мір­ку­ва­н­ня з на­шим сьо­го­де­н­ням і з’ясу­ва­ти, на­скіль­ки акту­аль­ні дум­ки лю­дей, що жи­ли за­дов­го до нас. Це — мо­жли­вість яко­юсь мі­рою зро­зу­мі­ти, що ми ро­би­мо не так, де ми схи­би­ли і як ста­ти на пра­виль­ний шлях. Це мо­жли­вість по­зна­йо­ми­ти­ся з жи­т­тям, яко­го мо­лодь не знає, і ро­би­ти вла­сні ви­снов­ки.

Я вдя­чна всім, хто пра­цює над та­ки­ми про­е­кта­ми. Із за­до­во­ле­н­ням пе­ре­чи­ту­ва­ти­му ці книж­ки з олів­цем.

«ПІД­РИ­ВА­ТИ «БУН­КЕ­РИ» ВІДЖИЛОГО МИ­СЛЕ­Н­НЯ»

На­та­ля ГОН­ЧАР: — Ме­ні спо­до­ба­ла­ся книж­ка «Укра­їн­ська ін­те­лі­ген­ція — жер­тва боль­ше­ви­цько­го те­ро­ру» Ві­кто­ра Петрова, яка ви­йшла у се­рії «Пі­дрив­на лі­те­ра­ту­ра». До цьо­го ча­су про цю книж­ку я ні­чо­го не чу­ла. На­справ­ді книж­ка ла­ко­ні­чна і за­хо­плю­ю­ча, про­чи­тав­ши її, мо­жна від­чу­ти се­бе тим са­мим ін­те­лі­ген­том у ча­си біль­шо­ви­цько­го те­ро­ру. У ній роз­по­від­а­є­ться про той пе- рі­од, ко­ли жи­т­тя не ко­шту­ва­ло ні­чо­го, роз­кві­та­ли до­но­си на дру­га, су­сі­да, бра­та, то­ва­ри­ша і най­го­лов­ні­ше — про те, як НКВС ви­ни­щу­ва­ло цвіт на­ції, ру­ші­їв про­гре­су: ін­те­ле­кту­а­лів, му­зи­кан­тів, пи­сьмен­ни­ків. Вза­га­лі книж­ка ці­ка­ва як для лі­те­ра­ту­ро­знав - ців, так і для істо ри­ків, адже тут зга­ду­ю­ться та­кі ор­га­ні­за­ції, як ВАПЛІТЕ, МАРС, «Но­ва ге­не­ра­ція», «Нео кла­си­ки»...

Я вва­жаю, що ця книж­ка бу­ла на­пи­са­на для то­го, щоб, по-пер­ше, пе­ре­не­сти чи­та­ча у ча­си те­ро­ру, ко­ли вби­ва­ли за те, що ти по­ду­мав не так, як це по­трі­бно бу­ло вла­ді. Дру­ге, сві­то­гля­дне, зав­да­н­ня ці­єї книж­ки — під­ри­ва­ти «бун­ке­ри» віджилого ми­сле­н­ня, ви­віль­ня­ти дум­ки лю­дей. І для цьо­го по­трі­бна мо­дер­ні­за­ція на­ціо­наль­но­го ха­ра­кте­ру, і ми ма­є­мо бу­ти го­то­ві до цьо­го, ма­є­мо роз­би­ра­ти «Бер­лін­ський мур» не ли­ше все­ре­ди­ні Укра­ї­ни, а й все­ре­ди­ні ко­жно­го із нас.

«ЯК­БИ МЕ­НІ У ШКО­ЛІ ВЧИ­ТЕ­ЛІ ПО­РА­ДИ­ЛИ ЧИ­ТА­ТИ КНИЖ­КУ «УКРА­Ї­НА INCOGNITA», ІН­ТЕ­РЕС ДО ВИВ­ЧЕ­Н­НЯ ТВОР­ЧО­СТІ ПИ­СЬМЕН­НИ­КІВ ТА ІСТО­РИ­ЧНИХ ДІ­Я­ЧІВ ЗРІС БИ ВТРИ­ЧІ»

Сві­тла­на ГРИ­ГОР’ЄВА: — Ме­ні спо­до­ба­ли­ся «Ли­сти з Укра­ї­ни Над­дні­прян­ської» Бо­ри­са Грін­чен­ка, ви­да­ні у се­рії «Пі­дрив­на лі­те­ра­ту­ра». Вра­жає, яки­ми акту­аль­ни­ми є сло­ва Бо­ри­са Грін­чен­ка: «Сум­но, сум­но ста­не то­му, хто по­ди­ви­ться те­пер по на­шій Укра­ї­ні!». Зда­є­ться, во­ни адре­со­ва­ні Укра­ї­ні ХХІ сто­лі­т­тя. У «Ли­стах з Укра­ї­ни Над­дні­прян­ської» мо­жна по­ба­чи­ти ба­га­то до­ти­чно­го до на­шо­го сьо­го­де­н­ня. Го­во­рить Бо­рис Дми­тро­вич про на­дію на вла­сні си­ли, що є сум­ною кон­ста­та­ці­єю, в якій си­ту­а­ції те­пер опи­ни­ла­ся на­ша ба­тьків­щи­на: «Укра­їн­цям до­во­ди­ться по­кла­да­ти­ся єди­но на свою вла­сну си­лу й більш ні на чию». «Ли­сти з Укра­ї­ни Над­дні­прян­ської» ці­ка­ві для су­ча­сно­го чи­та­ча.

Як­би ме­ні та мо­їм одно­кла­сни­кам у шко­лі вчи­те­лі укра­їн­ської лі­те­ра­ту­ри та істо­рії, окрім під­ру­чни­ків, по­ра­ди­ли чи­та­ти книж­ку «Укра­ї­на Incognita», впев­не­на, ін­те­рес до вив­че­н­ня твор­чо­сті пи­сьмен­ни­ків та істо­ри­чних ді­я­чів зріс би втри­чі то­чно! На­стіль­ки креативно й ці­ка­во по­да­но основ­ні факти з істо­рії Укра­ї­ни, факти про її ви­да­тних си­нів та до­чок, від ан­ти­чно­сті й до сьо­го­де­н­ня. Спо­до­ба- ли­ся са­мі те­ма­ти­чні на­зви роз­ді­лів: «Юні лі­та на­ро­ду: кня­жа до­ба», «Тем­ні ві­ки»: Ор­да, Ли­тва», «Ще як ми бу­ли ко­за­ка­ми» то­що. Так са­мо за­ці­ка­ви­ли те­ми окре­мих ма­те­рі­а­лів: «Со­фія Ки­їв­ська. Ефект ви­со­ко­го не­ба», «Май­стер і мі­сто (Ки­їв і Бул­га­ков)», «Про­ро­ка не чують на сво­їй зем­лі». Чи­та­ти книж­ку над­зви­чай­но ці­ка­во, адже, окрім не­стан­дар­тної опо­віді, мо­жна зна­йо­ми­ти­ся з пев­ни­ми до­ку­мен­та­ми, фа­кта­ми із істо­рії, те­ма­ти­чни­ми ілю­стра­ці­я­ми до те­ми.

Фор­мат книж­ки зру­чний і за зов­ні­шні­ми па­ра­ме­тра­ми, і за вну­трі­шнім на­пов­не­н­ням. На мою дум­ку, не тіль­ки пе­ре­сі­чним лю­дям, яким хо­че­ться ді­зна­ти­ся ці­ка­вин­ки із істо­рії, лі­те­ра­ту­ри, а й вчи­те­лям ця книж­ка ста­ла б у при­го­ді, адже «ми всі — спад­ко­єм­ці со­тень по­ко­лінь лю­дей, що жи­ли на укра­їн­ській зем­лі до нас».

«НАЙ­ГО­ЛОВ­НІ­ШЕ ДЛЯ РОЗ­ВИ­ТКУ УКРА­ЇН­СТВА — ЗМІ­НИ ВСЕ­РЕ­ДИ­НІ КО­ЖНОЇ ЛЮ­ДИ­НИ»

Ма­рія ЖУ­КОВ­СЬКА: — Весь Ки­їв ря­сніє шпаль­та­ми га­зе­ти «День», які при­ва­блю­ють сво­ї­ми про­во­ка­цій­ни­ми за­го­лов­ка­ми. Лю­блю ін­ко­ли на ав­то­бу­сній зу­пин­ці про­чи­та­ти один із них і ду­ма­ти, про що ж йти­ме­ться в сю­же­ті.

Із га­зе­тою «День» познайомилася не­дав­но. Те, що га­зе­та має свій сайт, а та­кож ви­пу­скає книж­ки — зу­си­л­ля­ми сво­го го­лов­но­го ре­да­кто­ра — для ме­не ста­ло не­спо­ді­ван­кою.

Ко­ли на­ша ви­кла­да­чка за­про­по­ну­ва­ла нам озна­йо­ми­ти­ся з про­е­кта­ми «Дня» й обра­ти щось ці­ка­ве для се­бе, я, від­вер­то ка­жу­чи, тро­хи роз­гу­би­ла­ся. Оби­ра­ти книж­ки за об­ся­гом не до­ве­ло­ся, адже се­рія «Пі­дрив­на лі­те­ра­ту­ра», з якої я оби­ра­ла ви­да­н­ня, мі­стить невеличкі за об­ся­гом кни­же­чки, що ду­же зру­чно для сту­ден­тів, які зов­сім не ма­ють віль­но­го ча­су, однак зав­жди шу­ка­ють для се­бе чо­гось ці­ка­вень­ко­го.

Обра­ла книж­ку Сте­па­на Бан­де­ри «Пи­та­н­ня атом­ної вій­ни і ви­зволь­на ре­во­лю­ція». Ви­чи­та­ла для се­бе кіль­ка фа­ктів із біо­гра­фії Сте­па­на Бан­де­ри, які ме­не зди­ву­ва­ли. Ні­ко­ли не уяв­ля­ла со­бі, що по­ряд з по­лі­ти­чною ді­яль­ні­стю він пи­сав пу­блі­ци­сти­чні тво­ри. До­сить не­спо­ді­ва­но ви­йшло.

Що­до змі­сту книж­ки, хо­че­ться ска­за­ти, що це ці­ка­во, а го­лов­не — корисно. Кни­жеч- ка не тіль­ки мі­стить ці­ка­ві ві­до­мо­сті про Дру­гу сві­то­ву вій­ну, атом­ну зброю та ви­зволь­ну ре­во­лю­цію, а й під­штов­хує до роз­ду­мів на те­му: «Чи вар­та якась зброя або між­дер­жав­ні зма­га­н­ня за­ги­бе­лі лю­дей?».

Ду­же при­па­ли ме­ні до ду­ші сло­ва го­лов­но­го ре­да­кто­ра га­зе­ти «День» Ла­ри­си Ів­ши­ної про роз­по­діл су­спіль­ства на два сві­ти: «Світ віль­ної дум­ки та світ віджи­лих раб­ських догм і сте­ре­о­ти­пів». Ду­же акту­аль­но зву­чать її сло­ва. Хо­че­ться, щоб су­ча­сне су­спіль­ство звіль­ня­ло­ся від сте­ре­о­ти­пів, ми­сли­ло са­мо­стій­но, йшло в но­гу з ча­сом. При­єм­но, що є лю­ди, які мо­жуть че­рез за­со­би ма­со­вої ін­фор­ма­ції до­не­сти до нас не­об­хі­дні зна­н­ня, до­по­мог­ти нам роз­ши­ри­ти кру­го­зір.

Ці­ка­ве і креативне «Де­ре­во пі­зна­н­ня га­зе­ти «День». Одра­зу ува­гу при­вер­тає те, що ін­фор­ма­ція з’яв­ля­є­ться на екра­ні у ви­гля­ді «жи­во­го де­ре­ва». Про­сто на очах з ма­лень­ко­го па­рос­тку ви­ро­стає ве­ли­ке роз­га­лу­же­не де­ре­во з ку­пою ін­фор­ма­ції. Зру­чно, що для не­до­свід­че­них ко­ри­сту­ва­чів є до­від­ка, як ко­ри­сту­ва­ти­ся де­ре­вом пі­зна­н­ня, от­же, будь-хто змо­же без тру­дно­щів по­чи­та­ти ці­ка­ві для ньо­го стат­ті. Ко­жна гі­ло­чка цьо­го де­ре­ва роз­по­від­ає про ці­ка­ві й акту­аль­ні по­дії, що від­бу­ва­ю­ться в на­шій кра­ї­ні.

Ме­ні спо­до­ба­ло­ся, що «Де­ре­во пі­зна­н­ня» мі­стить по­си­ла­н­ня на пер­ший но­мер га­зе­ти «День», а та­кож на юві­лей­ний ви­пуск га­зе­ти. Це дає змо­гу про­слід­ку­ва­ти, як змі­ни­ла­ся по­да­ча ма­те­рі­а­лу в га­зе­ті, а та­кож зна­йти ві­до­мо­сті про дав­но ми­ну­лі по­дії, адже га­зе­та ви­пу­сти­ла пер­ший но­мер ще 1996 ро­ку!

Та­кож ме­ні спо­до­ба­ло­ся, що га­зе­та «День» має еле­ктрон­ну бі­бліо­те­ку. Це су­ча­сно, акту­аль­но й зру­чно, адже сьо­го­дні не всі мо­жуть ко­ри­сту­ва­ти­ся ста­ціо­нар­ни­ми бі­бліо­те­ка­ми, а мо­біль­ні га­дже­ти є май­же в ко­жно­го.

Чу­до­вий гля­нець «Мар­шрут №1». Основ­не йо­го спря­му­ва­н­ня — ви­хо­ва­н­ня есте­ти­чно­го сма­ку, фор­му­ва­н­ня на­ціо­наль­ної ідентичності, ство­ре­н­ня об ра­зу су­ча­сно­го укра - їн­ця. Це те, що за­раз ду­же по­трі­бно для су­спіль­ства. Най­го­лов­ні­ше для роз­ви­тку укра­їн­ства за­га­лом — це змі­ни все­ре­ди­ні ко­жної лю­ди­ни.

Та­кож на шпаль­тах та на сай­ті «Дня» є ве­ли­ка кіль­кість фо­то­ма­те­рі­а­лів для тих, хто лю­бить на­о­чність, хто сто­мив­ся від чи­та­н­ня, або про­сто для по­ці­но­ву­ва­чів фо­то­ми­сте­цтва.

Ба­га­то справ­ді вар­тих ува­ги кни­жок сьо­го­дні гу­бля­ться че­рез те, що лю­ди ні­звід­ки про них не ді­зна­ю­ться. Цю про­бле­му ви­рі­ши­ли за до­по­мо­гою ста­тей про но­ві надруковані ре­да­кці­єю книж­ки.

Про ко­жну ру­бри­ку мо­жна дов­го го­во­ри­ти окре­мо, ви­слов­лю­ва­ти свою дум­ку, ви­ді­ля­ти щось актуальне осо­би­сто для се­бе і для укра­їн­ства за­га­лом. Але га­даю, що при на­го­ді та ба­жан­ні ко­жен сам де­таль­но роз­гля­не «Де­ре­во пі­зна­н­ня» і дасть йо­му свою оцін­ку. Що­до ме­не, то я за­до­во­ле­на, що ді­зна­ла­ся про ньо­го, то­му що те­пер маю ще одне на­дій­не дже­ре­ло ці­ка­вої та акту­аль­ної ін­фор­ма­ції.

«СПРО­БА ПО-НО­ВО­МУ ПО­ГЛЯ­НУ­ТИ НА ОСО­БИ­СТО­СТЕЙ, ЯКИХ МИ ЗВИ­КЛИ БА­ЧИ­ТИ ЛИ­ШЕ ЯК ПИ­СЬМЕН­НИ­КІВ»

Сві­тла­на ХИ­ЖНЯК: — Ме­ні ду­же спо­до­ба­ло­ся ви­да­н­ня «За­зив­ний лист до укра­їн­ської ін­те­лі­ген­ції. Ли­сти з ху­то­ра» Пан­те­лей­мо­на Ку­лі­ша. Книж­ка на­ле­жить до се­рії «Бро­не­бій­на пу­блі­ци­сти­ка», що скла­да­є­ться з 15ти ви­дань укра­їн­ських пу­блі­ци­стів ХІХ-ХХ сто­літь. Зі­бра­н­ня пу­блі­ка­цій ві­до­мих ав­то­рів, та­ких як Ми­ко­ла Ко­сто­ма­ров, Ми­хай­ло Дра­го­ма­нов, Іван Фран­ко, Єв­ген Ма­ла­нюк та ба­га­то ін­ших ви­да­тних ді­я­чів, є не­об­хі­дним дже­ре­лом си­ли та на­тхне­н­ня для ко­жно­го укра­їн­ця у не­про­стий для нас час. А ще це, без сум­ні­ву, спро­ба по-но­во­му по­гля­ну­ти на осо­би­сто­стей, яких ми зви­кли ба­чи­ти ли­ше як пи­сьмен­ни­ків...

Пан­те­лей­мон Ку­ліш, пра­ця яко­го по­тра­пи­ла до мо­їх рук, зві­сно, одна з клю­чо­вих по­ста­тей укра­їн­сько­го куль­тур­но­го жи­т­тя кін­ця ХІХ сто­лі­т­тя. Йо­го пу­блі­ци­сти­ка — це жорс­тка кри­ти­ка су­ча­сної йо­му ци­ві­лі­за­ції, і во­дно­час — ве­ли­ке на­тхне­н­ня і ствер­дже­н­ня укра­їн­сько­го на­ро­ду. Це — по­стать, не­по­хи­тно впев­не­на у пра­ві укра­їн­ців на вла­сну су­ве­рен­ність. Ма­ло ска­за­ти, що Пан­те­лей­мон Ку­ліш є ви­да­тним пи­сьмен­ни­ком, який склав блис ку чий гімн ко зац т ву — «Чор­ну ра­ду», це осо­би­стість, що пе­ре­кла­да­ла най­ви­зна­чні­ші тво­ри сві­то­вої лі­те­ра­ту­ри, зна­ла до­ско­на­ло дев’ять мов, бу­ла руй­нів­ни­ком «ко­за­цько­го мі­фу»!

У ви­дан­ні га­зе­ти «День» зі­бра­но дві пу­блі­ка­ції ав­то­ра. Пер­ша — це «За­зив­ний лист до ук ра їнсь кої ін те лі ген ції » . У ній від бив ся вну­трі­шній кон­флікт Пан­те­лей­мо­на Ку­лі­ша, у час, ко­ли йо­го кри­ти­ку­ва­ли че­рез ба­жа­н­ня са­мо­стій­но ми­сли­ти. Це — гу­чний за­клик до спів­ві­тчи­зни­ків пле­ка­ти рі­дне слово, бо­ро­ни­ти свою мо­ву і куль­ту­ру, по­при всі не­га­ра­зди істо­рії.

Дру­гий твір на­зи­ва­є­ться «Ли­сти з ху­то­ра». Тут охо­пле­но най­більш ва­жли­ві пи­та­н­ня для Пан­те­лей­мо­на Ку­лі­ша — гар­мо­ній­не жи­т­тя бі­ля при­ро­ди, куль­ту­ра, гли­бо­кий ана­ліз по­ста­ті та твор­чо­сті Та­ра­са Шев­чен­ка. Тут ав­тор роз­мір­ко­вує над вар­ті­стю до­роб­ку ве­ли­ко­го по­е­та, дає оцін­ку йо­му як осо­би­сто­сті.

Та­кож за­пам’ята­ла­ся ста­т­тя ві­до­мо­го укра­їн­сько­го істо­ри­ка, фоль­кло­ри­ста, по­лі­то­ло­га Ми­хай­ла Дра­го­ма­но­ва «Про­па­щий час», яку ви­да­но у се­рії «Бро­не­бій­на пу­блі­ци­сти­ка». Са­ме за­раз по­ста­ла не­об­хі­дність озна­йо­ми­ти­ся з го­лов­ни­ми пра­ця­ми Ми­хай­ла Дра­го­ма­но­ва (одні­єю з них і є «Про­па­щий час»). Ста­т­тя — це яскра­вий ви­клад дум­ки ви­да­тної осо­би­сто­сті, де по­єд­ну­є­ться ви­со­кий сту­пінь емо­цій­но­сті та ло­гі­чність ви­снов­ків ав­то­ра.

«Про­па­щий час» — це роз­ду­ми про про­ти­річ­чя між об’єктив­ною по­тре­бою на­ціо­наль­но­го са­мо­ви­зна­че­н­ня Укра­ї­ни та «гро­ма­дів­ською» са­мов­ря­дною де­мо­кра­ті­єю, в іде­а­ли якої ві­рив пи­сьмен­ник. Тут за­сте­ре­же­н­ня про су­пе­ре­чність між за­галь­но­ро­сій­ською де­мо­кра­ті­єю, з при­бі­чни­ка­ми якої Дра­го­ма­нов щи­ро пра­гнув спів­пра­цю­ва­ти, та ро­сій­ськи­ми то­та­лі­тар­но-шо­ві­ні­сти­чни­ми нахилами, які він ба­чив ще то­ді (!)

Ре­а­ліст Дра­го­ма­нов че­рез вла­сні ін­те­ле­кту­аль­ні по­шу­ки дає нам змо­гу пе­ре­гля­ну­ти сьо­го­дні­шні по­мил­ки, звер­ну­ти ува­гу на болючі ре­а­лії на­шо­го жи­т­тя.

ФО­ТО НІ­НИ КОВАЛЕНКО

СВІ­ТЛА­НА ГРИ­ГОР’ЄВА: «МЕ­НІ СПО­ДО­БА­ЛИ­СЯ «ЛИ­СТИ З УКРА­Ї­НИ НАД­ДНІ­ПРЯН­СЬКОЇ» БО­РИ­СА ГРІН­ЧЕН­КА, ВИ­ДА­НІ У СЕ­РІЇ «ПІ­ДРИВ­НА ЛІ­ТЕ­РА­ТУ­РА». ВРА­ЖАЄ, ЯКИ­МИ АКТУ­АЛЬ­НИ­МИ Є ЙО­ГО СЛО­ВА: «СУМ­НО, СУМ­НО СТА­НЕ ТО­МУ, ХТО ПО­ДИ­ВИ­ТЬСЯ ТЕ­ПЕР ПО НА­ШІЙ УКРА­Ї­НІ!». ЗДА­Є­ТЬСЯ, ВО­НИ АДРЕ­СО­ВА­НІ УКРА­Ї­НІ ХХІ СТО­ЛІ­Т­ТЯ»

АНА­СТА­СІЯ МАНУЛІНА: «СПО­ДО­БАВ­СЯ «РІК МОВ­ЧА­Н­НЯ» СИ­МО­НА ПЕ­ТЛЮ­РИ ІЗ ЗБІР­КИ «БРО­НЕ­БІЙ­НА ПУ­БЛІ­ЦИ­СТИ­КА». КНИЖ­КА ЗМУ­ШУЄ ЗА­ДУ­МА­ТИ­СЯ ПРО ТЕ, КИМ МИ БУ­ЛИ І КИМ ЩЕ СТА­НЕ­МО

СВІ­ТЛА­НА ХРИ­ПКО

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.