Iн­ший прогноз роз­ви­тку Ро­сії

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Дми­тро ШУШАРІН, істо­рик, пу­блі­цист; Мо­сква, спе­ці­аль­но для «Дня»

По­лі­ти­чним ре­зер­вом Пу­ті­на, як і всі­хро­сій­ських ца­рів і ди­кта­то­рів, за­ли­ша­є­ться на­род, об’єд­нан­ню яко­го не­аби­як спри­я­ла вій­на з Укра­ї­ною

Цей текст не при­зна­чав­ся для дру­ку, оскіль­ки є дай­дже­стом книж­ки, ро­бо­ту над якою я за­раз за­кін­чую. У ньо­му пов­то­рю­є­ться ба­га­то то­го, що зна­йо­мо чи­та­чам «Дня» з ін­ших мо­їм пу­блі­ка­цій. Та все ж я ви­рі­шив звер­ну­ти­ся до ре­да­кції з про­ха­н­ням про пу­блі­ка­цію. При­во­дом ста­ла кам­па­нія в ро­сій­ській пре­сі, під час якої з’яви­ли­ся схо­жі один на одно­го текс­ти з про­гно­за­ми на най­ближ­че май­бу­тнє Ро­сії. Тоб­то май­же під ко­пір­ку. Пе­ре­ра­ху­ва­н­ня ав­то­рів по­ка­зує, що це ду­же сер­йо­зна кам­па­нія: Ан­дрій Піонтковський, Ми­хай­ло Хо­дор­ков­ський, Олег Ка­шин, Ми­ко­ла Зло­бін та ін­ші гі­дні лю­ди.

Ці текс­ти зов­ні гли­бо­ко опо­зи­цій­ні. У них мі­стя­ться твер­дже­н­ня про на­бли­же­н­ня ро­сій­ської сму­ти, не­за­до­во­ле­н­ня ре­жи­мом Пу­ті­на в ши­ро­ких на­ро­дних ма­сах, але при цьо­му во­ни звер­не­ні до по­лі­ти­чної елі­ти за­хі­дних кра­їн. Її пе­ре­ко­ну­ють у не­об­хі­дно­сті по­ди­ви­ти­ся на Ро­сію ін­ши­ми очи­ма, уни­ка­ти кон­фрон­та­ції то­що.

Якщо вра­ху­ва­ти, що будь-яка ро­сій­ська сму­та, будь-яка за­гро­за де­ста­бі­лі­за­ції, не ка­жу­чи вже про роз­пад Ро­сії, — стра­шний сон не ли­ше за­хі­дної по­лі­ти­чної елі­ти, а й еле­кто­ра­ту, то стає зро­зумі­ло: всі ці текс­ти є про­пу­тін­ськи­ми й прокрем­лів­ськи­ми. Не­да­рем­но во­ни з’яви­ли­ся одно­ча­сно з про­лон­га­ці­єю санкцій і по­ча­тком аре­штів ро­сій­сько­го май­на за по­зо­ва­ми акціо­не­рів ЮКОС. Осо­бли­во актив­ний Хо­дор­ков­ський, який по­вто­рює (це озву­чу­ва­ли вже до ньо­го) ста­ре клі­ше про наслідки по­ста­чань аме­ри­кан­ської зброї Укра­ї­ні. Мов­ляв, ро­сі­я­ни вва­жа­ти­муть, що во­ю­ють з США.

У від­по­відь на все це я про­по­ную ін­ший прогноз роз­ви­тку Ро­сії. Текст, по­вто­рю, при­зна­чав­ся для ін­шо­го, але за­раз, ме­ні зда­є­ться, са­ме час йо­го опу­блі­ку­ва­ти. От­же. Для стра­те­гі­чно­го про­гно­зу роз­ви­тку Ро­сії не­об­хі­дно ви­зна­чи­ти йо­го ме­то­ди­чну осно­ву — за­галь­не ро­зу­мі­н­ня її істо­рії та на­пря­мок її ру­ху як ці­лі­сно­сті. Іна­кше не­ми­ну­че по­стій­не про­е­кту­ва­н­ня на ро­сій­ську си­ту­а­цію кри­те­рі­їв, вжи­ва­них при оцін­ці тих су­спільств і тих кра­їн, яким Ро­сія се­бе про­ти­став­ляє.

Ро­сій­ська мо­дель роз­ви­тку є не­до­ро­з­ви­не­н­ням, яке ви­да­ють за осо­бли­ву якість. Від­ста­лість, що при­йма­є­ться за осо­бли­вість. І ця під­мі­на ле­жить в осно­ві ро­сій­ської на­ціо­наль­ної ідентичності, що ба­зу­є­ться пе­ре­д­усім на про­ти­став­лен­ні ци­ві­лі­зо­ва­но­му сві­ту. Але що фор­му­є­ться під впли­вом йо­го де­мон­стра­цій­но­го ефе­кту, в ре­зуль­та­ті втя­гу­ва­н­ня в гло­баль­ні про­це­си. Це вкрай су­пе­ре­чли­вий со­ці­ум.

Основ­не йо­го про­ти­річ­чя — за­по­зи­че­н­ня сві­то­вих еко­но­мі­чних пра­ктик і вбу­до­ву­ва­н­ня у сві­то­ві еко­но­мі­чні стру­кту­ри при збе­ре­жен­ні й на­віть по­си­лен­ні на­ціо­наль­ної ідентичності, що фор­му­є­ться на осно­ві про­ти­став­ле­н­ня сві­то­во­му ци­ві­лі­за­цій­но­му цен­тру. Сту­пінь еко­но­мі­чно­го за­по­зи­че­н­ня й за­ле­жно­сті мо­же бу­ти рі­зним і да­ле­ко не зав­жди він про­пор­цій­ний сту­пе­ню на­ціо­наль­но­по­лі­ти­чно­го про­ти­став­ле­н­ня. За ра­дян­ської вла­ди, осо­бли­во в її остан­ні де­ся­ти­лі­т­тя, еко­но­мі­ка СРСР ду­же від­рі­зня­ла­ся від сві­то­вої й від ни­ні­шньої ро­сій­ської. Але ан­ти­а­ме­ри­ка­нізм і шо­ві­нізм не бу­ли на­стіль­ки гли­бо­ко вкорінені в су­спіль­стві, як за­раз.

По­ясню­є­ться це тим, що Ро­сія пе­ре­бу­ває в ін­шій, по­рів­ня­но з пі­знім СРСР, ста­дії сво­го зви­чай­но­го ци­клі­чно­го ру­ху в ча­сі. Ро­сій­ська мо­дель на­стіль­ки жи­ву­ча то­му, що зда­тна час від ча­су ро­би­ти са­ма со­бі мо­дер­ні­за­цій­ні ва­кци­на­ції, де­ко­ли на­віть зна­чно мінятися, як сім­над­ця­то­го ро­ку ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя або на ру­бе­жі во­сьми­де­ся­тих і дев’яно­стих, але при цьо­му збе­рі­га­ти най­го­лов­ні­ше — своє вну­трі­шнє ядро, свої не­від­чу­жу­ва­ні су­тні­сні ри­си.

Та­кою ци­клі­чною ва­кци­на­ці­єю бу­ла пе­ре­бу­до­ва — спро­ба мо­дер­ні­за­ції то­та­лі­та­ри­зму, йо­го пе­ре­бу­до­ва на ра­ціо­наль­них за­са­дах, від­мо­ва від най­більш ар­ха­ї­чних йо­го рис. Че­рез трид­цять ро­ків пі­сля пер­ших кро­ків Гор­ба­чо­ва в цьо­му на­прям­ку мо­жна ви­зна­ти, що все вда­ло­ся.

При­га­дай­мо, на що бу­ла спря­мо­ва­на пе­ре­бу­до­ва й що ви­ни­кло че­рез два де­ся­ти­лі­т­тя. Де­і­де­о­ло­гі­за­ція всіх сто­рін жи­т­тя: є — на­віть вла­да по­за іде­о­ло­гі­єю, якщо не ра­ху­ва­ти пра­гма­тизм і ути­лі­та­ризм, яки­ми про­ся­кло все су­спіль­ство. По­до­ла­н­ня все­вла­д­дя пар­тій­но­го апа­ра­ту — йо­го геть не­має, «Єди­на Ро­сія» ні­чо­го спіль­но­го з КПРС не має, ось за­раз, на­при­клад, во­на слу­жить гро­мо­від­во­дом, як і Ду­ма, де­пу­тат­ський кор­пус, ре­гіо­наль­на вла­да.

Еко­но­мі­ка на­чеб­то рин­ко­ва, але віль­но­го рин­ку не­має. Во­на очи­сти­ла­ся від пла­но­во­го ма­ра­зму, ін­те­гру­є­ться в сві­то­ву го­спо­дар­ську си­сте­му під пов­ним кон­тро­лем вла­ди. Те са­ме і в по­лі­ти­ці. Ни­ні­шня прав­ля­ча елі­та за­без­пе­чи­ла со­бі не­за­мін­ність без ре­пре­сій, без зни­ще­н­ня елі­ти опо­зи­цій­ної. Ви­бо­ри на­чеб­то є, але ви­бор­ної де­мо­кра­тії не­має, як не­має і еле­кто­ра­ту — ли­ше на­се­ле­н­ня.

Вла­да від на­се­ле­н­ня не­за­ле­жна, гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства не існує, жо­дна су­спіль­на й по­лі­ти­чна си­ла не є носієм де­мо­кра­ти­чних прин­ци­пів і цін­но­стей. Та­ка по­лі­ти­чна ре­а­лі­за­ція ро­сій­ської на­ціо­наль­ної ідентичності. І то­му по­лі­ти­чні змі­ни в Ро­сії не мо­жуть пов’язу­ва­ти­ся з ре­а­лі­за­ці­єю при­кла­дних по­лі­ти­чних про­грам, змі­ною або онов­ле­н­ням елі­ти, а тим па­че з ре­во­лю­ці­я­ми й за­ко­ло­та­ми. Мо­ва мо­же йти про ко­рін­ні, прин­ци­по­ві, гли­бо­кі мо­ти­ва­ції по­лі­ти­чної по­ве­дін­ки.

Не­має ані­най­мен­ших під­став вва­жа­ти, що змі­ни на цьо­му рів­ні мо­жуть ста­ти­ся в се­ре­дньо­стро­ко­вій пер­спе­кти­ві. У Ро­сії, як і ра­ні­ше, все ви­рі­шу­ва­ти­ме­ться у вну­трі­шньо­е­лі­тно­му кон­флі­кті, який уже йде і за­го­стрю­ва­ти­ме­ться на тлі еко­но­мі­чних про­блем, ба­га­то в чо­му по­ро­дже­них ре­а­лі­за­ці­єю ро­сій­ської мо­де­лі ім­пер­сько­го роз­ши­ре­н­ня.

Це роз­ши­ре­н­ня за­мі­нює на­ціо­наль­ну дер­жа­ву, су­спіль­ний до­го­вір і гро­ма­дян­ське су­спіль­ство. Ни­ні еко­но­мі­чні про­бле­ми, пе­ре­біль­шу­ва­ти які не вар­то, ро­з­гля­да­ю­ться біль­ші­стю на­се­ле­н­ня як пла­та за збе­ре­же­н­ня вла­сної ідентичності. По­лі­ти­чним ре­зер­вом Пу­ті­на, як і всіх ро­сій­ських ца­рів і ди­кта­то­рів, за­ли­ша­є­ться на­род, на­се­ле­н­ня, об’єд­нан­ню яко­го чи­ма­ло спри­я­ла вій­на з Укра­ї­ною. Пу­тін — най­більш на­ро­дний вождь за всю істо­рію Ро­сії. У ньо­го аб­со­лю­тний збіг з ро­сій­ською іден­ти­чні­стю й по­ро­дже­ни­ми нею устрем­лі­н­ня­ми, то­му йо­му не по­трі­бна ні­яка іде­о­ло­гія й ін­ші дур­ни­ці. І ха­ри­зма йо­му не по­трі­бна. Йо­го ха­ри­зма у від­су­тно­сті неї. Це вождь епо­хи ма­со­вої куль­ту­ри, а не теорій, іде­о­ло­гій і ве­ли­ко­го сти­лю.

Опора на на­се­ле­н­ня, ім­пер­ський по­пу­лізм, то­та­лі­тар­ний ега­лі­та­ризм — все це укрі­плює по­зи­ції Пу­ті­на, який по­ки збе­рі­гає го­лов­не своє до­ся­гне­н­ня — кон­со­лі­да­цію еліт. Зро­зумі­ло, най­ближ­чим ча­сом ста­не­ться пе­ре­гляд ста­ту­сів не ли­ше в прав­ля­чій елі­ті — на со­ці­аль­ну стру­кту­ру всьо­го су­спіль­ства че­ка­ють змі­ни. Це сто­су­є­ться в пер­шу чер­гу ви­ми­ва­н­ня тих ша­рів, що за­без­пе­чу­ва­ли в не­дав­ні ча­си ін­те­ле­кту­аль­ні й куль­тур­ні по­тре­би офі­цій­но­го кон­су­мі­зму. Але від­хід у со­ці­аль­не не­бу­т­тя тор­кне­ться всіх. І вже тор­кнув­ся.

За­раз уже мо­жна го­во­ри­ти про по­ча­ток ве­ли­ко­го те­ро­ру но­во­го ти­пу. В оцін­ці то­го, що від­бу­ва­ло­ся в дру­гій по­ло­ви­ні трид­ця­тих ро­ків, слово «те­рор» озна­чає ли­ше ме­тод, те­хні­ку пе­ре­бу­до­ви су­спіль­ства, що вже скла­ло­ся. На від­мі­ну від ко­ли­шніх ре­пре­сій, ве­ли­кий те­рор дру­гої по­ло­ви­ни трид­ця­тих ро­ків, пі­сля з’їзду пе­ре­мож­ців, був не со­ці­аль­но-ло­каль­ним (про­ти се­лян, ін­же­не­рів, істо­ри­ків), а вер­ти­каль­но ор­га­ні­зо­ва­ним, спря­мо­ва­ним про­ти но­вої вла­дної й су­спіль­ної вер­ти­ка­лі, а не пред­став­ни­ків ста­ро­го сві­ту.

Як усе­ре­ди­ні Ро­сії, так і у зов­ні­шньо­му сві­ті не на­да­є­ться осо­бли­во­го зна­че­н­ня по­то­чній ін­фор­ма­ції про май­же що­ден­ні ко­ру­пцій­ні аре­шти й кри­мі­наль­ні спра­ви, яких стає де­да­лі біль­ше. За всі­ма ци­ми по­ді­я­ми сто­їть бо­роть­ба за ре­сур­си. На від­мі­ну від ста­лін­сько­го ве­ли­ко­го те­ро­ру це по­ки вну­трі­шньо­е­лі­тні зі­ткне­н­ня, що ма­ють го­ри­зон­таль­ний ха­ра­ктер, а не мо­но­по­лі­зо­ва­не пер­шою осо­бою на­силь­ство. І по­ді­бно­го ро­ду дії не­мо­жли­ві без ви­ко­ри­ста­н­ня в при­ва­тних ін­те­ре­сах пра­во­охо­рон­ної си­сте­ми і си­ло­вих ві­домств.

Ін­ший чин­ник по­си­ле­н­ня ка­раль­но­го апа­ра­ту — со­ці­аль­ний. У ста­лін­ську епо­ху зай­ві лю­ди пе­ре­тво­рю­ва­ли­ся на та­бір­ний пил, ни­ні їх че­кає пе­ре­тво­ре­н­ня на пил со­ці­аль­ний. Про­ку­ра­ту­ра мо­же на якийсь час зу­пи­ни­ти ма­со­ве звіль­не­н­ня ро­бі­тни­ків, але со­ці­аль­на де­ци­ма­ція по­всю­дна, сто­су­є­ться і дер­жав­них стру­ктур, і кор­по­ра­цій, і ме­діа, і хай­те­ку, і на­віть ВПК. З одно­го бо­ку, це ве­де до ще біль­шої кон­со­лі­да­ції й об’єд­на­н­ня тих, ко­му по­ща­стить. А з дру­го­го — по­ро­джує стра­хи пе­ред мо­жли­ви­ми со­ці­аль­ни­ми кон­флі­кта­ми. Стра­хи ма­ти­муть сер­йо­зні­ші наслідки, ніж са­мі кон­флі­кти — ма­ло­ймо­вір­ні, ло­каль­ні й без осо­бли­вих ре­зуль­та­тів, як і в ра­дян­ські ча­си.

Усе це, втім, зв’яза­но з про­ти­став­ле­н­ням Ро­сії сві­ту. Але дру­га ча­сти­на ба­зо­во­го про­ти­річ­чя — за­по­зи­че­н­ня еко­но­мі­чних пра­ктик — за­ли­ши­ться. Мі­ри­лом ефе­ктив­но­сті, зві­сно, як і ра­ні­ше бу­де вплив цьо­го за­по­зи­че­н­ня на змі­цне­н­ня й по­си­ле­н­ня вла­ди ни­ні­шньої прав­ля­чої елі­ти, то­чні­ше ті­єї її ча­сти­ни, що ві­зьме го­ру.

В еко­но­мі­ці екс­пер­ти роз­гля­да­ють три сце­на­рії: два ре­аль­ні й один фан­та­сти­чний. Пер­ший ре­аль­ний — збе­ре­же­н­ня ре­сур­сно­го ха­ра­кте­ру еко­но­мі­ки з не­ми­ну­чою ста­гна­ці­єю. Дру­гий — мо­бі­лі­за­цій­ний, аж до ав­тар­кії й адмі­ні­стра­тив­но-ка­раль­ної си­сте­ми управ­лі­н­ня. Фан­та­сти­чний сце­на­рій — лі­бе­ра­лі­за­ція й ін­сти­ту­цій­ні ре­фор­ми.

По­лі­ти­чна ево­лю­ція без­аль­тер­на­тив­на, зокре­ма й ево­лю­ція зов­ні­шньо­по­лі­ти­чна, бо зов­ні­шня агре­сія ви­ко­нує пе­ре­д­усім фун­кції вну­трі­шньо­го управ­лі­н­ня. Зов­ні ба­га­то що ви­гля­дає й ви­гля­да­ти­ме як кри­за і роз­вал, але так са­мо оці­ню­ва­ли­ся лі­кві­да­ція не­пу й ко­ле­кти­ві­за­ція, ка­та­стро­фі­чні для еко­но­мі­ки й ве­ли­че­зних со­ці­аль­них спіль­нот, та­кі, що при­зве­ли до за­ги­бе­лі міль­йо­нів, але ство­ри­ли но­вий не­вра­зли­вий і на­дмі­цний по­лі­ти­чний ре­жим.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.