А чи не ді­ли­ти нам «зі­рок» по­рів­ну?

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Во­ло­ди­мир ШТЕЛЬМАХ, за­слу­же­ний жур­на­ліст Укра­ї­ни, Кри­вий Ріг

Фра­за, ви­не­се­на в за­го­ло­вок, узя­та мною з не­дав­ньої ін­тер­не­тів­ської стат­ті на сай­ті На­ціо­наль­ної спіл­ки жур­на­лі­стів Укра­ї­ни (НСЖУ). За­пи­та­н­ня ви­ни­кло у гру­пи ша­но­ва­них жур­на­лі­стів під час їхньо­го не­дав­ньо­го спіл­ку­ва­н­ня у Ки­є­ві з гру­пою ша­но­ва­них пар­ла­мен­та­рів.

Про яких «зі­рок» іде­ться? Дум­ку про спів­о­чі та­лан­ти до­во­ди­ться відкинути одра­зу. Бо якщо, на­при­клад, по­пу­ляр­на естра­дна спів­а­чка ще мо­же за су­мі­сни­цтвом бу­ти на­ро­дним де­пу­та­том, то «аку­лою пе­ра» їй ста­ти яв­но скла­дні­ше. Ні, мо­ва про зі­рок спор­ту, якщо бу­ти то­чним, то про зі­рок ін­те­ле­кту­аль­но­го спор­ту — ша­хів. Сам ша­хіст-пер­шо­ро­зря­дник, я не стри­ма­ю­ся від кра­си­вої ци­та­ти зна­ме­ни­то­го грос­мей­сте­ра Зі­гбер­та Тар­ра­ша про на­шу гру: «Як у ко­хан­ні, як у му­зи­ці, в ша­хах кри­є­ться си­ла, що при­но­сить лю­дям ра­дість».

Фа­бу­ла про­ста. Пе­ред Днем жур­на­лі­ста Укра­ї­ни і юві­ле­єм пар­ла­мен­та­ри­зму збір­ні ко­ман­ди ша­хі­стів НСЖУ й Асо­ці­а­ції на­ро­дних де­пу­та­тів Укра­ї­ни ви­рі­ши­ли про­ве­сти то­ва­ри­ський матч. Хо­ча матч про­хо­див на «по­лі» жур­на­лі­стів, нар­де­пи ді­я­ли на­по­ри­сто. Пе­ред грою во­ни по­про­си­ли жур­на­лі­стів до­зво­ли­ти вне­сти до сво­єї за­яв­ки... грос­мей­сте­ра, чем­піон­ку Укра­ї­ни 2011 ро­ку Ка­те­ри­ну Дол­жи­ко­ву і чин­но­го чем­піо­на кра­ї­ни се­ред юні­о­рів Ки­ри­ла Шев­чен­ка.

При­чи­на? На від­по­від­аль­ну гру ко­ман­да де­пу­та­тів при­бу­ла, ви­яв­ля­є­ться, у не­пов­но­му скла­ді. Не­хай чи­тач, по­клав­ши ру­ку на сер­це, ска­же, чи мо­же він в прин­ци­пі уяви­ти пар­ла­мен­та­рів у пов­но­му скла­ді? Не мо­же? То ж бо й во­но. Втім, мої ко­ле­ги як ко­ре­ктні го­спо­да­рі по­ля да­ли зго­ду. Не зри­ва­ти жза­хід. До то­го жна­зва­ні чем­піо­ни бу­ли, так би мо­ви­ти, під ру­кою. Як пе­ре­мож­ці ша­хо­во­го кон­кур­су пар­ла­мент­сько­го жур­на­лу «Ві­че».

« Тим­ча­со­вий нар­деп » Дол­жи­ко­ва і «нар­деп-юні­ор» Шев­чен­ко при­не­сли сво­їй ко­ман­ді від­по­від­но 10 і 9,5 очка з 10! Чем­піон Укра­ї­ни се­ред жур­на­лі­стів Оле­ксандр Ма­лі­єн­ко не осо­ро­мив­ся, але на­віть йо­го ві­сім очок із 10 пе­ре­ла­ма­ти си­ту­а­цію не мо­гли. Для « акул пе­ра » як за­спо­ко­є­н­ня ( бо оста­то­чний ре­зуль­тат зро­зумі­лий) від су­пер­ни­ків про­зву­ча­ло під­ба­дьо­рю­ю­че: «Пе­ре­мо­гла дру­жба!»

Що­прав­да, під­ба­дьо­ри­ли­ся не всі жур­на­лі­сти-ша­хі­сти, че­рез те і про­зву­ча­ло за­пи­та­н­ня, ви­ко­ри­ста­не в за­го­лов­ку: «А чи не ді­ли­ти нам «зі­рок» між­ко­ман­да­ми по­рів­ну?». «Во­ни вже бу­ли за­яв­ле­ні за на­шу ко­ман­ду, — про­зву­ча­ла від­по­відь, — ми їх ні­ко­му не від­да­мо!». Втім, бу­ло дру­жно ви­рі­ше­но зро­би­ти та­кі ма­тчі ре­гу­ляр­ни­ми. Кі­нець істо­рії?

Боюся, що ні. Але жво­на, ця істо­рія, до­сить зви­чай­на. У чо­мусь на­віть пе­ре­сі­чна, хі­ба жні? Якраз у цьо­му і спра­ва: у зви­чай­но­сті і пе­ре­сі­чно­сті. Зна­йде­ться, на­при­клад, кри­во­різь­кий ді­йшлий чи­тач, який ска­же: « А ми теж не ли­ком ши­ті».

І ма­ти­ме ра­цію. То­му для пов­но­ти кар­ти­ни до­да­мо, що і в на­шо­му мі­сті про­хо­див не­що­дав­но жур­на­ліст­ський ша­хо­вий тур­нір ама­то­рів. До ре­чі, теж­при­уро­че­ний до Дня жур­на­лі­ста. І так са­мо честь ама­то­рів в одній із ко­манд за­хи­ща- ла «зір­ка». А са­ме — ві­до­мий ша­хо­вий май­стер ( не бу­ло б пре­тен­зій, ве­ди май­стер, на­при­клад, ша­хо­ву ру­бри­ку в га­зе­ті або пе­ре­да­чу на ТБ). Ко­ман­да ця, не­хай і че­рез вер­хи, пе­ре­мо­гла ( іна­кше, зро­зумі­ло, ви­йшов би кон­фуз). Але ра­до­сті, обі­ця­ної грос­мей­сте­ром Тар­ра­шем, ко­ман­да-пе­ре­мо­жець, схо­же, не від­чу­ла.

От­же, про що йде­ться? Оби­дві істо­рії, роз­ка­за­ні тут, про­він­цій­ні. «Ма­буть, ні від­стань від сто­ли­ці, ні по­вер­хи, ні асфальт вже не мо­жуть слу­жи­ти мі­ри­лом про­він­цій­но­сті, по­ді­бно до то­го, як осві­тою не мі­ря­є­ться ін­те­лі­ген­тність. Що ж то­ді? Я не бу­ду ори­гі­наль­ний, за­стій дум­ки — ось мі­ри­ло», — пи­сав мій вчи­тель, кра­щий ра­дян­ський жур­на­ліст 70— 80- х ро­ків Ана­то­лій Агра­нов­ський.

Ви­хо­дить, Ки­їв — не зав­жди при­клад? Ви­хо­дить. У ша­хах, за­зна­чу, ці­єї ве­сни ста­ли чем­піон­ка­ми Єв­ро­пи і сві­ту се­ред жі­нок від­по­від­но укра­їн­ки На­та­ля Жу­ко­ва і Ма­рія Му­зи­чук. Більш ні­жві­дмін­но! Жу­ко­ва — оде­си­тка, а Му­зи­чук — ува­га — з рай­цен­тру Стрий Львів­ської обла­сті. І тре­не­ри у Ма­рії не сто­ли­чні зна­ме­ни­то­сті, а ма­ма і та­то — за­слу­же­ні тре­не­ри Укра­ї­ни На­та­ля і Олег Му­зи­чу­ки. Які жво­ни про­він­ці­а­ли?! (Ці­ка­во, як би ці по­дви­жни­ки ша­хів про­ко­мен­ту­ва­ли на­їзд ша­хо­ви­ми « ка­тка­ми » на спор­тив­ну ети­ку). Вза­га­лі, при­клад ці­єї сім’ї не слаб­кий, прав­да? Зокре­ма для сто­ли­ці, яка, на жаль, до цьо­го ча­су не має на­ле­жно­го ре­спу­блі­кан­сько­го ша­хо­во­го клу­бу.

А ось у нас у Кри­во­му Ро­зі два ро­ки то­му з’ явив­ся пре­кра­сний ша­хо­вий клуб для ді­тво­ри ( і не тіль­ки). При­чо­му цей клуб — від­ді­ле­н­ня ДЮСШ № 3 — су­сі­дить, що чу­до­во, з го­лов­ним мі­ським те­а­тром ім. Та­ра­са Шев­чен­ка. До ре­чі, там чу­до­ві тре­не­ри, зокре­ма ша­хо­ві май­стри: мо­ло­дий — Ар­тем Ко­валь, до­свід­че­ний — Лю­дми­ла Асла­нян.

...Мій «сту­дент­ський» Ки­їв ме­ні по­до­ба­є­ться біль­ше, ні­жни­ні­шній. Див­лю­ся на книж­ки сво­єї до­ма­шньої бі­бліо­те­ки і за­ува­жую, ось ця кни­га і ось ця, і та теж— з ки­їв­сько­го «Бу­кі­ні­ста» (у цен­трі). Яко­го дав­но не­має, як не­має вже і мо­го фір­мо­во­го «Жур­на­лі­ста», ма­га­зи­ну на ву­ли­ці Бо­г­да­на Хмельницького. За­те по­ряд з опер­ним те­а­тром ви­ник ма­га­зин « Еве­рест » . За­хо­див у ньо­го, ці­ни справ­ді над­хмар­ні, спов­на від­по­від­а­ють на­зві ма­га­зи­ну. Го­дин­ник, який там ба­чив, наш те­ле­гля­дач, бу­ває, ба­чить хі­ба що у по­лі­ти­ків.

Роз­по­від­аю все це сво­їм пі­до­пі­чним (тим са­мим під­лі­ткам, які мрі­ють ста­ти жур­на­лі­ста­ми і лю­блять ша­хи, і, до ре­чі, бу­ли при­су­тні й на зга­ду­ва­но­му мі­сце­во­му ша­хо­во­му тур­ні­рі).

«Вза­га­лі жбо, я ду­маю, що у них є спіль­не, у цих ко­мер­цій­них і тур­нір­них « ро­кі­ро­вок » , — го­во­рить Ма­ша Ма­тяж(цьо­го ро­ку дів­чи­на всту­па­ти­ме на жур­фак, шко­лу за­кін­чи­ла зі срі­бною ме­да­л­лю). — На­пев­но, це ду­хов­не мі­щан­ство. Ні­чо­го, ко­ли я ста­ну жур­на­лі­стом, пи­са­ти­му на цю те­му. Ме­ні ці­ка­во, ко­ли го­во­рять, що тре­ба жи­ти по­но­во­му. Але кра­ще да­вай­те ро­би­ти, а не го­во­ри­ти. Мо­жли­во, і про ре­спу­блі­кан­ський ша­хо­вий клуб тре­ба по­ду­ма­ти. Для всіх. Я не жа­ді­бна, не­хай і по­лі­ти­ки там гра­ють...»

Всі за­смі­я­ли­ся. А за мить го­лос по­пу­ляр­ної естра­дної спів­а­чки з чи­йо­гось від­кри­то­го ві­кна (спе­ка!) вже пе­ре­ко­ну­вав нас: « Обычная сов­сем, обычная сов­сем исто­рия, Не­множ­ко гру­стно всем, не­множ­ко гру­стно всем, Не бо­лее...»

Так прав­да це чи ні, що «не бо­лее»?

Дві про­він­цій­ні істо­рії не тіль­ки про ша­хи

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.