Про­мо­у­тер укра­їн­сько­го пи­та­н­ня на чу­жи­ні

Не­ві­до­мі факти з істо­рії ви­дав­ни­цтва Ва­си­ля Фе­до­рон­чу­ка в Ри­мі

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ми­ко­ла ТИ­МО­ШИК, до­ктор фі­ло­ло­гі­чних на­ук, про­фе­сор, жур­на­ліст Ки­їв — Рим — Ки­їв

З-по­між не­чи­слен­ної ко­гор­ти укра­їн­ських ді­я­чів, хто упро­довж ба­га­тьох ро­ків че­сно і зви­тя­жно пра­цю­вав на укра­їн­сько­му ви­дав­ни­чо­му та жур­на­ліст­сько­му по­лі Іта­лії, по­стать Ва­си­ля Лу­ки­но­ви­ча Фе­до­рон­чу­ка най­менш ви­вче­на. Кіль­ка ряд­ків над­зви­чай­но сти­сло по­да­ної йо­го біо­гра­фії від­на­хо­ди­мо в па­ризь­ко-мюн­хен­ській «Ен­ци­кло­пе­дії укра­ї­но­знав­ства». Чу­жин­ці мо­жуть про­чи­та­ти ан­глій­ською мо­вою ко­ро­тку ста­т­тю про цю не­пе­ре­сі­чну осо­би­стість зі сто­рі­нок ви­да­ної То­ронт­ським уні­вер­си­те­том у Ка­на­ді «Ен­ци­кло­пе­дії Укра­ї­ни» (Encyclopedia of Ukraine).

Ре­да­ктор, ви­да­вець, жур­на­ліст, по­лі­тик, гро­мад­ський ді­яч — та­кий пе­ре­лік про­фе­сій­них і гро­мад­ських на­ви­чок ді­яль­но­сті він на­був у Ри­мі, де про­жив біль­шу по­ло­ви­ну сво­го жи­т­тя — від 1942-го до сво­єї смер­ті (1984 рік). На­ро­див­ся 1915 ро­ку в се­лі Ско­лів на Тер­но­піль­щи­ні. Пі­сля за­кін­че­н­ня гім­на­зії у Льво­ві 1936 ро­ку по­їхав здо­бу­ва­ти ви­щу осві­ту в Па­риж. Сту­ді­ю­вав у Сор­бон­ні жур­на­лі­сти­ку, істо­рію, до­ско­на­ло ви­вчив кіль­ка єв­ро­пей­ських мов.

Опи­нив­шись у Ри­мі 1942 ро­ку, він по­чи­нає спів­пра­цю­ва­ти з італійськими та укра­їн­ськи­ми га­зе­та­ми, на­ла­го­джує кон­та­кти з про­сві­тни­цьки­ми та на­у­ко­ви­ми си­ла­ми.

Пі­сля не­спо­ді­ва­но­го аре­шту нім­ця­ми в Ри­мі пред­став­ни­ка про­во­ду ОУН в Іта­лії Єв­ге­на Она­цько­го та за­сла­н­ня йо­го в бер­лін­ське ге­ста­по пе­ред про­во­дом на­ціо­на­лі­стів-мель­ни­ків­ців по­ста­ла не­об­хі­дність по­шу­ку гі­дної за­мі­ни. Ви­бір ви­пав на Ва­си­ля Фе­до­рон­чу­ка. Ма­ю­чи від­дав­на на­ціо­на­лі­сти­чні пе­ре­ко­на­н­ня, він по­го­див­ся на цю спів­пра­цю. Во­дно­час сту­ді­ю­вав у Рим­сько­му уні­вер­си­те­ті, за­хи­щав до­кто­рат із по­лі­то­ло­гії, очо­лю­вав Укра­їн­ську сту­дент­ську гро­ма­ду Іта­лії, а зго­дом — Укра­їн­ську гро­ма­ду в Ри­мі.

ІТАЛОМОВНА СЕ­РІЯ БРО­ШУР ПРО УКРА­Ї­НУ

По за­кін­чен­ні Дру­гої сві­то­вої вій­ни у За­хі­дній Ні­меч­чи­ні з іні­ці­а­ти­ви укра­їн­ців ство­рю­є­ться між­на­ціо­наль­на по­лі­ти­чна ор­га­ні­за­ція «Ін­тер­на­ціо­нал сво­бо­ди». Про­грам­ною її ме­тою про­го­ло­ше­но бо­роть­бу про­ти ро­сій­сько-біль­шо­ви­цької іде­о­ло­гії. До ці­єї ор­га­ні­за­ції жва­во до­лу­ча­лись емі­гран­ти з Укра­ї­ни, Бі­ло­ру­сі, Гру­зії, Поль­щі, Румунії, Сло­вач­чи­ни, Че­хії, Хор­ва­тії, Ал­ба­нії. У зв’яз­ку з роз­ши­ре­н­ням ді­яль­но­сті з 1952 ро­ку цен­траль­ним осе­ред­ком про­во­ду ці­єї ор­га­ні­за­ції стає сто­ли­ця Іта­лії. Від цьо­го ча­су Ва­силь Фе­до­рон­чук стає ге­не­раль­ним се­кре­та­рем Ін­тер­на­ціо­на­лу сво­бо­ди (го­ло­вою пре­зи­дії був від 1954 ро­ку уго­рець К. Ка­л­ляї).

Ро­бо­та са­ме в цій між­на­ро­дній ор­га­ні­за­ції, що ма­ла ста­біль­не фі­нан­су­ва­н­ня, да­ла мо­жли­вість Фе­до­рон­чу­ко­ві здій­сни­ти кіль­ка ва­жли­вих ви­дав­ни­чих про­е­ктів, пов’яза­них з озна­йом­ле­н­ням сві­то­вої спіль­но­ти з про­бле­ма­ми Укра­ї­ни та укра­їн­ців у пі­сля­во­єн­ну по­ру. Іде­ться пе­ре­д­усім про се­рію про­па­ган­дист­ських бро­шур, що їх він сам на­пи­сав, з істо­рії укра­їн­сько­го пи­та­н­ня та ро­сій­сько-укра­їн­ських від­но­син. Це зокре­ма, Realta’ Storia del problema Ukraino (Істо­ри­чна ре­аль­ність ук ра їнсь кої проб ле ми), Il problema Ukraino attraverso la storia (Укра­їн­ська проб ле ма в іс то рич ній тяг лос ті), L’Ukraina sottoil di Moska (Укра­ї­на під яр­мом Мо­скви).

Ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи та­ку рід­кі­сну на­го­ду ско­ри­ста­ти­ся мо­жли­во­стя­ми мі­жна­ро­дної ор­га­ні­за­ції для про­мо­ції «укра­їн­сько­го пи­та­н­ня» на між­на­ро­дно­му рів­ні, укра­їн­ський се­кре­тар Ін­тер­на­ціо­на­лу сво­бо­ди ви­рі­шує ство­ри­ти ви­дав­ни­цтво з на­звою Edizioni Ukraina (Ви­дав­ни­цт во «Укра­ї­на»). Ар­хів­них ма­те­рі­а­лів про за­сну­ва­н­ня та фі­нан­со­ві за­са­ди цьо­го ви­дав­ни­цтва ав­то­ром цих ряд­ків в Іта­лії не ви­яв­ле­но. Однак книж­ки з ви­хі­дни­ми ві­до­мо­стя­ми «Укра­ї­на» в бібліотеці-ар­хі­ві УКУ в Ри­мі збе­ре­же­ні. Так, якщо в пер­ший рік пра­ці в «Ін­тер­на­ціо­на­лі» Фе­до­рон­чук пи­ше і ви­дає іта­лій­ською мо­вою роз­від­ку «Істо­ри­чна ре­аль­ність укра­їнсь- кої про­бле­ми» з ви­хі­дни­ми ві­до­мо­стя­ми рим­сько­го Edizioni del Lavoro, то на ти­ту­лі на­сту­пної — «Укра­їн­ська про­бле­ма в істо рич ній тяг лос ті» — вже за зна ча­є­ться Edizioni Ukraina.

ВИ­ДАВ­НИ­ЦТВО І ЖУР­НАЛ UKRAINA

Мо­жна при­пу­сти­ти, що і за­сно­ва­ний цим ді­я­чем у по­ру йо­го пра­ці в «Ін­тер­на­ціо­на­лі» що­квар­таль­ний (на по­ча­тку за­ду­му­вав­ся як дво­мі­ся­чний) жур­нал іта­лій­ською мо­вою Ukraina та­кож пе­ре­хо­див че­рез одно­ймен­не ви­дав­ни­цтво. Про­те на ви­хі­дних ві­до­мо­стях жур­на­лу йо­го на­зву не за­зна­че­но.

Пер­ше чи­сло по­ба­чи­ло світ на­при­кін­ці 1954 ро­ку. На­сту­пні три — 1955 ро­ку. При­вер­тає ува­гу сер­йо­зність на­мі­рів го­лов­но­го ре­да­кто­ра пред­ста­ви­ти іта­лій­ській спіль­но­ті та­ке пе­рі­о­ди­чне ви­да­н­ня про Укра­ї­ну, яке б не за­ли­ши­ло­ся не­по­мі­че­ним. Най­пер­ше, звер­ну­ли ува­гу на мо­дер­не ху­до­жнє оформ­ле­н­ня об­кла­дин­ки та верс­тки. Друк об­кла­ди­нок бу­ло ви­ко­на­но в одно­му з ко­льо­рів — си­ньо­му, жов­то­му, ма­ли­но­во­му, зе­ле­но­му. Го­лов­ною ві­зу­аль­ною до­мі­нан­тою бу­ло ви­бра­но один з укра­їн­ських сим­во­лів або вга­ду­ва­них зо­бра­жень: три­зуб, пор­трет ми­тро­по­ли­та Ан­дрея Ше­пти­цько­го, чер­во­ний кор­пус Ки­їв­сько­го уні­вер­си­те­ту, го­лов­на ка­фе­дра УККЦ — со­бор Св. Юра у Льво­ві.

Згі­дно з тра­ди­ці­єю укра­їн­ської пе­рі­о­ди­ки на мі­гра­ції, ну­ме­ра­цію сто­рі­нок цьо­го ви­да­н­ня та­кож ви­ко­на­но з ура­ху­ва­н­ням на­ро­ста­ю­чої па­гі­на­ції з по­пе­ре­дніх чи­сел. Так, че­твер­те чи­сло за 1955 рік (п’яте від по­ча­тку ви­да­н­ня, яке бу­ло ви­яв­ле­но в бібліотеці-ар­хі­ві УКУ як остан­нє) за­кін­чу­ва­ло­ся на сто­рін­ці 375.

Окрім актив­ної ви­дав­ни­чої ді­яль­но­сті, Ва­силь Фе­до­рон­чук при­слу­жив­ся укра­їн­ській спра­ві і як ра­діо­жур­на­ліст. Май­же чверть сто­лі­т­тя (від 1951-го до 1975 ро­ку) він був не­змін­ним ке­рів­ни­ком укра­їн­ської про­гра­ми іта­лій­сько­го дер­жав­но­го ра­діо. Ця про­гра­ма фі­нан­су­ва­ла­ся іта­лій­ським уря­дом і зна­чно до­пов­ню­ва­ла укра­їн­ську про­гра­му «Ра­діо Ва­ти­ка­ну».

Ста­ло­ся так, що пі­сля ви­їзду Єв­ге­на Она­цько­го до Бу­е­нос-Ай­ре­са Ва­си­ле­ві Фе­до­рон­чу­ко­ві су­ди­ло­ся за­пов­ню­ва­ти ні­шу в тих осво­є­них «ви­да­тним рим­ським укра­їн­цем» мі­сцях, де по­стій­на при­су­тність укра­їн­ців бу­ла вкрай ва­жли­вою. Так ста­ло­ся і з Рим­ським уні­вер­си­те­том, де кур­си з вив­че­н­ня укра­їн­ської мо­ви не при­пи­ня­ли­ся від 1940 ро­ку. За їх від­нов­ле­н­ня на по­ча­тку 1960-х ро­ків і взяв­ся Ва­силь Фе­до­рон­чук. У тре­тьо­му чи­слі «Ві­стей із Ри­му» з 1963 ро­ку чи­та­є­мо про ре­зуль­тат: «Зав­дя­ки ве­ли­ким і жер­твен­ним за­хо­дам п. д-ра В. Фе­до­рон­чу­ка, ко­трий уже від де­ся­ток ро­ків про­жи­ває в Ри­мі і про­яв­ляє тут зна­чну по­лі­ти­чну ді­яль­ність та ве­де укра­їн­ські ра­діо­пе­ре­да­чі на іта­лій­ській ра­діо­стан­ції, — з по­ча­тком цьо­го 1963/1964 ака­де­мі­чно­го ро­ку від­кри­то при фі­ло­соф­ськім фа­куль­те­то­ві дер­жав­но­го Рим­сько го уні вер си те ту ( при Ін­сти ту ті слов’ян­ської фі­ло­ло­гії) кур­си укра­їн­ської мо­ви. Що ці дов­гі ста­ра­н­ня увін­ча­ли­ся успі­хом, зав­дя­чу­є­мо при­хиль­но­сті іта­лій­сько­го про­фе­со­ра до­кто­ра Рі­кар­до Пік­кіо. У цьо­му ж уні­вер­си­те­ті ще пе­ред вій­ною по­ді­бні ви­кла­ди вів проф. Єв­ген Она­цький, ни­ні в Ар­ген­ти­ні». На цих кур­сах, до ре­чі, окрім ін­тен­сив­ної про­гра­ми з вив­че­н­ня укра­їн­ської мо­ви, ви­кла­дав­ся та­кож пре­дмет «Етно­гра­фія та істо­рія Укра­ї­ни». Ке­рів­ни­ком кур­су був про­фе­сор Ро­ман Ска­ба — ви­кла­дач Укра­їн­ської пап­ської ко­ле­гії св. Йо­са­фа­та.

Ді­яль­ність ви­дав­ни­цтва Ва­си­ля Фе­до­рон­чу­ка при­пи­ня­є­ться від по­ча­тку 1960-х ро­ків. Го­лов­ною при­чи­ною бу­ло при­пи­не­н­ня ді­яль­но­сті Ін­тер­на­ціо­на­лу сво­бо­ди.

У 1960—1970-х ро­ках ко­ли­шній ре­да­ктор і ви­да­вець пра­цює на від­по­від­аль­них по­са­дах ек­зиль­но­го уря­ду УНР (від 1967 ро­ку — ке­рів­ни­ком від­ді­лу зов­ні­шніх справ, а два ро­ки (1972—1974) — го­ло­вою цьо­го уря­ду. Ча­сто їздить по Іта­лії та ін­ших кра­ї­нах За­хі­дної Єв­ро­пи з до­по­від­я­ми про си­ту­а­цію з пра­ва­ми лю­ди­ни в ра­дян­ській Укра­ї­ні та в СРСР. По­мер і по­хо­ва­ний у Ри­мі 1984 ро­ку.

В істо­рію укра­їн­сько­го пре­со- і кни­го­ви­да­н­ня цей ді­яч уві­йшов як не­втом­ний про­мо­у­тер укра­їн­сько­го пи­та­н­ня на чу­жи­ні.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.