«Фі­лан­тро­пія – як аль­тер­на­ти­ва без­по­ра­дно­сті»

Den (Ukrainian) - - Суспільство - На­та­лія МАЛІМОН, «День», Луцьк

Іри­на Кон­стан­ке­вич — про сми­сли сво­єї щой­но за­хи­ще­ної до­ктор­ської ди­сер­та­ції і від­нов­ле­ні тра­ди­ції укра­їн­сько­го су­спіль­ства

На­у­ко­вець, за­сту­пник го­ло­ви прав­лі­н­ня фон­ду Іго­ря Па­ли­ці «Но­вий Луцьк » , який є пар т не ром га зе ти «День», дав­ній друг на­шо­го ви­да­н­ня Іри­на КОН­СТАН­КЕ­ВИЧ сьо­го­дні від­зна­чає День на­ро­дже­н­ня. «День» щи­ро ба­жає Іри­ні Ми­ро­сла­вів­ні на­тхне­н­ня і на­сна­ги для но­вих звер­шень. Та­кож ми ско­ри­ста­ли­ся свя­тко­вою на­го­дою, щоб по­ста­ви­ти іме­нин­ни­ці кіль­ка акту­аль­них за­пи­тань:

— Най­пер­ше ві­та­є­мо вас із ви­зна­чною по­ді­єю у ва­шо­му жит­ті: не­що­дав­но за­хи­сти­ли ди­сер­та­цію на зва­н­ня до­кто­ра фі­ло­ло­гі­чних на­ук. Це ве­ли­ка пра­ця! Чо­му ви­рі­ши­ли її здій­сни­ти, звер­ши­ти? Яка те­ма­ти­ка ва­шої на­у­ко­вої пра­ці, на­скіль­ки во­на ці­ка­ва за­га­лом для су­спіль­ства, на­скіль­ки ці­ка­вим бу­ло це до­слі­дже­н­ня для вас?

— Ду­же спо­ді­ва­ю­ся, що ця те­ма ці­ка­ва не ли­ше для ме­не як лі­те­ра­ту­ро­знав­ця, ви­кла­да­ча істо­рії укра­їн­ської лі­те­ра­ту­ри ХХ сто­лі­т­тя, а й для ши­ро­ко­го ко­ла чи­та­чів. Ін­те­рес до на­пи­са­н­ня про се­бе, до тво­ре­н­ня пам’яті ін­ди­ві­ду­аль­ної (ав­то­біо­гра­фії) і ко­ле­ктив­ної (куль­тур­ної) за­яв­ле­но сьо­го­дні в істо­рії, фі­ло­со­фії, пси­хо­ло­гії, со­ціо­ло­гії, фі­ло­ло­гії. Осо­бли­во акту­аль­ною є ця про­бле­ма в кон­текс­ті ХХ сто­лі­т­тя, де пи­та­н­ня на­ціо­наль­но-куль­тур­ної ідентичності, трав­ма­ти­чно­го до­сві­ду по­ста­ють осо­бли­во го­стро, ви­ра­зно. Ав­то­біо­гра­фія є тим ла­кму­сом, який ви­зна­чає мі­ру сво­бо­ди пи­сьмен­ни­ка, і не ли­ше йо­го, мо­жли­во, за­га­лом лю­ди­ни. «У ді­а­ло­зі з жи­т­тям ва­жли­ве не йо­го пи­та­н­ня, а на­ша від­по­відь», — за­ува­жу­ва­ла Ма­ри­на Цвє­та­є­ва. То­му я пра­гну­ла про­ана­лі­зу­ва­ти укра­їн­ську лі­те­ра­ту­ру пер­шої по­ло­ви­ни ХХ сто­лі­т­тя са­ме в кон­текс­ті ав­то­біо­гра­фі­чно­го ди­скур­су.

— Ва­ша ро­ди­на при­ві­та­ла вас із за­хи­стом ди­сер­та­ції ори­гі­наль­но: ве­ли­ким тор­том, на яко­му зо­бра­же­но об­кла­дин­ку ва­шої мо­но­гра­фії. Без­пе­ре­чно, що без під­трим­ки ро­ди­ни, близь­ких бу­ло б важ­ко за­йма­ти­ся на­у­кою. Як вда­ло­ся ви­хо­ва­ти у рі­дних ро­зу­мі­н­ня ва­жли­во­сті ва­шої ро­бо­ти?

— Це ще ве­ли­ке пи­та­н­ня, хто у ко­го біль­ше ви­хо­ву­вав ро­зу­мі­н­ня ва­жли­во­сті за­вер­ше­н­ня дав­но роз­по­ча­тої спра­ви. Най­біль­ши­ми мо­ти­ва­то­ра­ми для ме­не бу­ли ба­тько, чо­ло­вік і ді­ти. Якось кон­со­лі­ду­ва­ли­ся во­ни у сво­є­му ба­жан­ні та до­по­ма­га­ли, як мо­гли, не ли­ше мо­раль­но, а ко­ли тре­ба бу­ло, сі­да­ли й за комп’ютер. Зви­чай­но, ма­ла ве­ли­ку під­трим­ку від ко­лег на ка­фе­дрі, уні­вер­си­те­ті й у фон­ді.

— Остан­ні­ми ро­ка­ми ви по­єд­ну­є­те ви­кла­да­цьку ро­бо­ту у Схі­дно­єв­ро­пей­сько­му на­ціо­наль­но­му уні­вер­си­те­ті іме­ні Ле­сі Укра­їн­ки (де ба­га­то ро­ків бу­ли про­ре­кто­ром з на­вчаль­но-ви­хов­ної ро­бо­ти) з ро­бо­тою за­сту­пни­ка го­ло­ви прав­лі­н­ня фон­ду Іго­ря Па­ли­ці «Но­вий Луцьк». Фонд ві­до­мий ба­га­тьма сво­ї­ми до­бро­чин­ни­ми спра­ва­ми. На ва­шу дум­ку, на­скіль­ки до­бро­чин­ним є на­ше ни­ні­шнє су­спіль­ство, на­скіль­ки без­ко­ри­сли­вість вла­сти­ва на­шим лю­дям?

— Мої по­гля­ди що­до гу­ман­но­сті й до­бро­чин­но­сті на­шо­го су­спіль­ства зна­чно змі­ни­ли­ся в кон­текс­ті су­спіль­но-по­лі­ти­чних по­дій в Укра­ї­ні остан­ніх ро­ку пів­то­ра. Ми свід­ки то­го, як укра­їн­ське су­спіль­ство об’єд­на­ло­ся пе­ред зов­ні­шні­ми і вну­трі­шні­ми не­без­пе­ка­ми, яки­ми об’єд­на­ни­ми бу­ли у пра­гнен­ні до­по­ма­га­ти укра­їн­ським вій­сько­вим, пе­ре­се­лен­цям, по­ра­не­ним, ді­тям уча­сни­ків АТО. Лю­дя­ність, ми­ло­сер­дя в іє­рар­хії цін­но­стей укра­їн­ців зав­жди бу­ли до­мі­ну­ю­чи­ми. І це ду­же ва­жли­во, що ми не зчер­стві­ли, не збай­ду­жі­ли і не втра­ти­ли зда­тно­сті ре­а­гу­ва­ти на чу­жий біль. Укра­їн­ські ме­це­на­ти кін­ця ХІХ — по­ча­тку ХХ сто­лі­т­тя до­бре зна­ні сво­ї­ми бла­го­дій­ни­ми спра­ва­ми. Але цю тра­ди­цію пе­ре­р­ва­но у ра­дян­ські ча­си, щоб від­ро­ди­ти­ся у но­ві­тній істо­рії Укра­ї­ні. Во­лон­тер­ство і фі­лан­тро­пія по­ста­ли як аль­тер­на­ти­ва без­по­ра­дно­сті, без­ді­яль­но­сті вла­ди.

— Від­зна­ча­є­те пре­кра­сний юві­лей. Про вас мо­жна ска­за­ти, що ви — успі­шна лю­ди­на. Як до­ся­га­ю­ться жит­тє­ві успі­хи? Що ра­ди­те у цьо­му пла­ні сво­їм ді­тям, вза­га­лі мо­ло­ді?

— Успі­шність лю­ди­ни — це щось та­ке умов­не. Хо­ча актив­но по­бу­тує як один із оці­но­чних кри­те­рі­їв на­шо­го пра­гма­ти­чно-мер­кан­тиль­но­го ча­су. То­му успіх для ме­не то­то­жний із мо­жли­ві­стю бу­ти ща­сли­вим. Я по-ста­ро­світ­ськи ска­жу, що справ­ді по­чу­ва­ю­ся ща­сли­вою у сім’ї, ро­ди­ні, ко­лі близь­ких дру­зів. Я маю ве­ли­ку ра­дість спіл­ку­ва­ти­ся з ці­ка­ви­ми лю­дьми, са­мо­ре­а­лі­зо­ву­ва­ти­ся у ро­бо­ті, ви­кла­да­цькій, гро­мад­ській, на­у­ко­вій, твор­чій. Я ра­дію що­ден­ним від­кри­т­тям ви­шу­ка­но­го сло­ва, вір­ту­о­зної дум­ки-обра­зу, гар­ної кві­тки, ці­ка­вої лю­ди­ни. Че­рез ма­ле, як ди­во, від­кри­ваю для се­бе світ.

ФО­ТО РУ­СЛА­НА КАНЮКИ / «День»

СЬО­ГО­ДНІ ДА­ЛЕ­КО НЕ ВСІ ЖИ­ТЕ­ЛІ НА­СЕ­ЛЕ­НИХ ПУН­КТІВ У ЗО­НІ АТО МО­ЖУТЬ ОТРИ­МА­ТИ ВЧА­СНУ І ЯКІ­СНУ МЕ­ДИ­ЧНУ ДО­ПО­МО­ГУ. ЧАС­ТКО­ВО ТА­КИМ ЛЮ­ДЯМ ДО­ПО­МА­ГА­ЮТЬ МЕ­ДИ­КИ-ДО­БРО­ВОЛЬ­ЦІ, ЯКІ ОПІ­КУ­Ю­ТЬСЯ ВІЙ­СЬКО­ВИ­МИ. НА ФО­ТО — МЕ­ДИ­КИ ПЕР­ШО­ГО ДО­БРО­ВОЛЬ­ЧО­ГО МО­БІЛЬ­НО­ГО ШПИ­ТА­ЛЮ ІМ. МИ­КО­ЛИ ПИ­РО­ГО­ВА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.