«Роз­ри­ті мо­ги­ли» на­шої зем­лі

Ві­та­лій СКО­ЦИК: «Сьо­го­дні не­має жо­дної дер­жав­ної про­гра­ми що­до до­по­мо­ги фер­ме­рам на при­фрон­то­вих те­ри­то­рі­ях і лі­нії роз­ме­жу­ва­н­ня»

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ва­лен­тин ТОРБА, «День»

«Зем­лі ко­за­цької кра­са у ля­ха в’ яне » пи­сав Та­рас Шев­чен­ко. І по цей день сло­ва Ко­бза­ря акту­аль­ні, адже зна­є­мо, що ни­ні на схо­ді Укра­ї­ни сто­гне по­ні­ве­че­не ті­ло укра­їн­ської зем­лі, тіль­ки вже не від ля­ха, а то­го, хто на­зи­вав се­бе « бра­том » . По­би­ті «Гра­да­ми» тра­кто­ри, за­ги­блі на по­лях (що з жи­тніх пе­ре­тво­ри­ли­ся на за­мі­но­ва­ні) хлі­бо­ро­би. Ті­ка­ють зі сво­єї зем­лі тру­да­рі або за­ли­ша­ю­ться на її «роз­ри­тих мо­ги­лах». Схи­ля­ють го­ло­ви на вла­сних го­спо­дар­ствах фер­ме­ри від сна­ря­дів. Не хо­тів один про­фе­сор- агро­ном по­ли­ша­ти Пє­ски в сер­пні ми­ну­ло­го ро­ку. По­про­сив ав­то­мат у «Дні­про-1», щоб у ви­пад­ку чо­го за­хи­ща­ти вла­сну осе­лю. Так і за­ги­нув на власному го­ро­ді від во­ро­жої мі­ни.

Ще на по­ча­тку вій­ни один сва­тів­ський фер­мер ска­зав: « Сі­я­ти бу­де­мо ми, а хто зби­ра­ти­ме? » . То­ді ро­сій­ські вій­ська впри­тул на­бли­зи­ли­ся до кор­до­нів схо­ду, а Крим вже був ане­ксо­ва­ний. Ко­мусь зов­сім не хо­ті­ло­ся пра­цю­ва­ти. Зла си­ла при­йшла з Ро­сії, щоб ви­ни­щи­ти, роз­то­пта­ти, по­гра­бу­ва­ти. Так і ста­ло­ся. Один із фер­ме­рів Ста­ни­ці Лу­ган­ської з ро­сій­ським прі­зви­щем принципово від­сто­ю­вав свою па­трі­о­ти­чну по­зи­цію. Він го­ду­вав укра­їн­ських вій­сько­вих, всі­ля­ко під­три­му­вав бо­роть­бу з оку­пан­том. Зре­штою Ан­дре­єв по­тра­пив до по­ло­ну то­рік, де про­був по­над ві­сім мі­ся­ців. Ви­жив, не ско­рив­ся. Той, хто не ли­ше обро­бляв рі­дну зем­лю та ще й за­хи­щав її, ви­йшов з по­ло­ну з ва­гою 45 кг і твер­дим, не­злам­ним ду­хом. В час, ко­ли ін­же­не­ри, лі­ка­рі, вчи­те­лі, бі­зне­сме­ни ста­ли вій­сько­ви­ми і про­де­мон­стру­ва­ли взі­рець ге­ро­ї­зму, ті, хто пле­кав зем­лю, хто з 4-ї ран­ку ди­хав її прохо­ло­дою, а в спе­ко­тний день по­кри­вав по­том, ста­ли за ком­бай­ни — по­ко­лі­н­ня­ми вши­ті в на­шу кров без­зу­бі « тан­ки » . А хтось і до­лу­чив­ся до гар­ма­ти, як агро­ном Юрій Фо­мен­ко, що за­хи­щав свою зем­лю і ді­лом, і сло­вом, опи­су­ю­чи весь біль вій­ни на на­ших сте­по­вих го­ри­зон­тах.

«Є фер­ме­ри, які ма­ють або всі, або ча­сти­ну сво­їх зе­мель­них на­ді­лів між­лі­ні­я­ми обо­ро­ни, тоб­то в бу­фер­ній зо­ні, — го­во­рить агро­ном, во­їн­хлі­бо­роб Юрій Фо­мен­ко. — Ба­га­то з них бо­я­ться на­зи­ва­ти свої прі­зви­ща на­за­гал, адже си­ту­а­ція там за­над­то скла­дна і не­без­пе­чна. Не­що­дав­но спіл­ку­вав­ся з фер­ме­ром, у яко­го зем­ля са­ме в цій зо­ні, і що бу­де зав­тра, чи бу­де­мо на­сту­па­ти ми, чи бо­йо­ви­ки — ні­хто не знає. Він ви­явив­ся за­ру­чни­ком. У ньо­го двоє ро­бі­тни­ків пі­дір­ва­ло­ся на мі­нах. Три тра­кто­ри роз­би­то. Ще три тра­кто­ри­сти по­ра­не­ні. А у ме­не, на­при­клад, бро­не­те­хні­ка вся ці­ла. Тоб­то уявіть вра­зли­вість мир­них ма­шин, мир­них лю­дей, мир­ної пра­ці під час вій­ни. Ми — сол­да­ти — ін­ко­ли са­мі сі­да­ли за тра­кто­ри, то­му що зви­чай­ні тра­кто­ри­сти бо­я­ться за своє жи­т­тя. Де­хто на­кли­кав на се­бе і на сво­їх зем­ля­ків стра­шну бі­ду».

Ті, що за­ли­ши­ли­ся на­ра­зі на при­фрон­то­вих те­ри­то­рі­ях, фа­кти­чно пе­ре­бу­ва­ю­чи між­двох во­гнів, по­тра­пи­ли в над­скла­дне ста­но­ви­ще. Це тор­ка­є­ться не ли­ше зви­чай­них мі­сце­вих лю­дей, бу­дин­ки ба­га­тьох з яких бу­кваль­но роз­тро­ще­но. Під по­стій­ни­ми об­стрі­ла­ми, ре­гу­ляр­но за­зна­ю­чи втрат, зна­хо­дя­ться фер­ме­ри. «Зем­лю з со­бою не за­бе­реш», — го­во­рить один із тих, хто на со­бі від­чу­ває всі бі­ди го­спо­да­ря під час вій­ни, Ва­дим Ка­пля. Йо­го го­спо­дар­ство роз­мі­ще­не на звіль­не­ній те­ри­то­рії бі­ля оку­по­ва­ної Гор­лів­ки. Ще на по­ча­тку 1990- х він один із пер­ших ви­ві­сив укра­їн­ський пра­пор на сво­є­му го­спо­дар­стві. Че­рез 23 ро­ки за свою па­трі­о­ти­чну по­зи­цію, ко­ли при­йшла на йо­го зем­лю бі­да, попла­тив­ся. В Укра­ї­ну при­йшов зло­дій. Хтось чи то по сво­їй на­їв­но­сті, чи то від не­да­ле­ко­сті че­кав на цьо­го зло­дія і на­віть всі­ля­ко до­по­ма­гав йо­му. Ре­зуль­тат ві­до­мий — ви­па­ле­на зем­ля. Те­пер, як ка­же сам Ка­пля, ці ба­жа­ю­чі при­хо­ду Ро­сії при­мов­кли, як сі­рі ми­ші, хоч їх, на від­мі­ну від ньо­го, ні­хто не по­гра­бу­вав. У ньо­го та­кож під­ри­ва-ли­ся ро­бі­тни­ки на по­лях. «Ко­ли при­їха­ло МНС, то це якось нас за­спо­ко­ї­ло, — ка­же Ва­дим Ка­пля, — прой­ду­ться, роз­мі­ну­ють. Але я знаю, що це ли­ше пси­хо­ло­гі­чний фа­ктор. Уявіть со­бі, що ли­ше не­що­дав­но офі­цій­но за­кін­чи­ли роз­мі­ну­ва­н­ня ко­ли­шньої Юго­сла­вії. Що вже ка­за­ти про нас».

Та не­лег­ко жи­ве­ться фер­ме­рам не в зо­ні роз­ме­жу­ва­н­ня не ли­ше від са­мо­го фа­кту руй­на­ції і втрат, а ще й то­му, що зов­сім не існує по­лі­ти­ки дер­жа­ви що­до під­трим­ки під­при­ємств на цій те­ри­то­рії. Дер­жа­ва ні­як не піклується про тих, хто не про­сто все втра­тив, а ба­жає на­да­лі про­дов­жу­ва­ти пра­цю­ва­ти, ро­бить усе, щоб ця зем­ля жи­ла і бу­ла на­ша. На зни­ще­ну те­хні­ку ні­як не роз­по­всю­джу­є­ться стра­хов­ка. Кре­ди­тні уста­но­ви не ма­ють жо­дної лі­нії ло­яль­но­сті (так зва­них кре­ди­тних ка­ні­кул) для них і про­дов­жу­ють на­ра­хо­ву­ва­ти бор­ги й від­со­тки, бу­кваль­но за­га­ня­ю­чи фер­ме­рів в глу­хий кут. Те жтор­ка­є­ться і по­да­тко­вої, яка так са­мо нон-стоп на­ра­хо­вує по­да­тки. На втра­ти те­хні­ки, вро­жаю і на­віть лю­дей ні­хто не зва­жає. На­че хтось сві­до­мо не ба­жає про­стя­гну­ти ру­ку до­по­мо­ги вла­сним гро­ма­дя­нам, укра­їн­ським го­спо­дар­ствам, на яких сто­лі­т­тя­ми три­ма­лась Укра­ї­на. Нев­дя­чні ми до сво­їх гро­ма­дян, нев­дя­чні й до сво­єї зем­лі, на­че це во­на нам зо­бов’ яза­на сво­єю ро­дю­чі­стю, на­че не кров пі­дір­ва­них на мі­нах хлі­бо­ро­бів про­ся­кла її.

«Оку­по­ва­на Гор­лів­ка на­ра­зі го­ло­дує, — до­дає фер­мер з- під Гор­лів­ки Ва­дим Ка­пля, — і во­ни всі­ля­ко їздять до укра­їн­сько­го Ар­те­мів­ська, щоб щось ку­пи­ти по­їсти. Лю­ди по­ти­хень­ку про­зрі­ва­ють, і впев­не­ний, на­ста­не час, ко­ли ті з них, хто че­кав на Ро­сію, оду­ма­є­ться. Ви­зна­ти це вго­лос їм, мо­жли­во, не до­зво­ляє слаб­кість. По­годь­те­ся — не всім ви­ста­чить си­ли ви­зна­ти, що ти був не­пра­вий».

«На жаль, на сьо­го­дні­шній день не­має жо­дних дер­жав­них про­грам із до­по­мо­ги фер­ме­рам на при­фрон­то­вих те­ри­то­рі­ях і лі­нії роз­ме­жу­ва­н­ня, — ко­мен­тує «Дню» еко­но­міст Ві­та­лій Ско­цик. — Ми са­мі по­стій­но їзди­мо в Лу­ган­ську і До­не­цьку обла­сті, ви­вча­ю­чи їхні про­бле­ми. Ма­ло то­го, що став­ле­н­ня до цих ви­ро­бни­ків ні­чим не від­рі­зня­є­ться від ін­ших ре­гіо­нів, які не по­стра­жда­ли від вій­ни, сьо­го­дні дер­жав­ний аграр­ний фонд, ко­мер­цій­ні бан­ки не пра­цю­ють в тих ре­гіо­нах. Біль­ше то­го, у фер­ме­рів на при­фрон­то­вій те­ри­то­рії не­має тих ін­стру­мен­тів, які є у агра­рі­їв на мир­них зем­лях. Є й ін­ші про­бле­ми. Ба­га­то по­лів за­ки­да­ні боє­при­па­са­ми, час­тко­во за­мі­но­ва­ні. Фер­ме­ри шу­ка­ють рі­ше­н­ня, як їх роз­мі­ну­ва­ти, адже є по­ля, які не зі­бра­ні ще з ми­ну­ло­го ро­ку. Бу­ли ви­пад­ки, ко­ли лю­ди бу­ли по­ра­не­ні, а те­хні­ка по­шко­дже­на. Ці лю­ди пе­ре­бу­ва­ють в ду­же не­ком­фор­тно­му ста­ні. Ви­слів у агра­рі­їв схо­ду Укра­ї­ни на­ра­зі та­кий: всі з ре­гіо­ну пов­ті­ка­ли — бан­кі­ри, тор­гов­ці, а за­ли­ши­ли­ся одні агра­рії. Тоб­то ті лю­ди, які з со­бою зем­лю не за­бе­руть, ко­рів не по­ве­зуть. Ди­тя­чі са­до­чки, шко­ли ні­хто, крім них, там не під­три­мує. А фа­кти­чно ре­гіо­ни на Лу­ган­щи­ні і До­неч­чи­ні на­ра­зі три­ма­ю­ться на ро­бо­ті фер­мер­ських го­спо­дарств, хоч їм ду­же і ду­же не­лег­ко. Ускла­дне­н­ня ще бу­ло ми­ну­ло­го ро­ку, в то­му, що там на­ціо­наль­ні трей­де­ри не пра­цю­ва­ли, а з’ яви­ли­ся ки­шень­ко­ві ком­па­нії, які під при­во­дом то­го, що тре­ба зі­бра­ти зер­но на ко­ра­бель, а по­тім роз­ра­ху­ва­ли­ся, фа­кти­чно зі­бра­ли зер­но і не роз­ра­ху­ва­ли­ся».

ФО­ТО РЕЙТЕР

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.