НА ВАРТI

Жур­на­лі­сти «Дня» по­бу­ва­ли на вій­сько­во­му ви­шко­лі для ки­ян та ді­зна­ли­ся, хто і на­ві­що від­ві­дує по­ді­бні тре­ну­ва­н­ня

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Оле­на БЕРЕЖНЮК, фо­то Ми­ко­ли ТИМЧЕНКА, «День»

Не­ді­ля, 8.30 ран­ку. На зу­пин­ці по­бли­зу ву­ли­ці Ака­де­мі­ка Кур­ча­то­ва зби­ра­ю­ться лю­ди у ка­му­фля­жі та спор­тив­ній фор­мі. Кіль­ка до­бро­воль­ців пе­ре­хо­дять ву­ли­цю з ав­то­ма­та­ми на­пе­ре­віс та ма­ке­том РПГ. Мі­сце­ві на ка­му­фляж та зброю ува­ги не звер­та­ють, та й хло­пців тут зна­ють дав­но. У лі­сі по­бли­зу зу­пин­ки май­же пів­то­ра ро­ку тре­ну­ю­ться бій­ці те­ри­то­рі­аль­ної обро­ни Де­снян­сько­го ра­йо­ну. Пе­ре­ва­жно, за­ня­т­тя за­кри­ті, але час від ча­су до них до­пу­ска­ють і всіх охо­чих.

«ХО­ЧУ БУ­ТИ В ЕПІ­ЦЕН­ТРІ ПО­ДІЙ»

Алі­на — сту­ден­тка мі­сце­во­го ко­ле­джу. У май­бу­тньо­му її про­фе­сія бу­де пов’яза­на з вій­сько­вою спра­вою, то­му по­ба­чив­ши ого­ло­ше­н­ня, дів­чи­на ви­рі­ши­ла від­мо­ви­ти­ся від дов­го­го не­діль­но­го сну та ви­тра­ти­ти ра­нок на ви­шкіл.

«На цьо­му тре­ну­ван­ні я впер­ше, — роз­по­від­ає Алі­на. — Учо­ра вве­че­рі ми з по­друж­кою по­ба­чи­ли ого­ло­ше­н­ня в Ін­тер­не­ті й ви­рі­ши­ли при­йти. У май­бу­тньо­му я хо­чу бу­ти вій­сько­вим про­ку­ро­ром, то­му кра­ще за­раз яко­мо­га біль­ше ді­зна­ти­ся про те, що че­кає ме­не зго­дом. Зві­сно, для хло­пців, які тут за­йма­ю­ться, ми не кон­ку­рен­тки, але тру­дно­щів не бо­ї­мо­ся. Ра­ні­ше я бра­ла участь у спор­тив­них зма­га­н­нях, то­му до фі­зи­чних вправ ме­ні не зви­ка­ти».

По­друж­ка Алі­ни, Ла­на, та­кож спортс­мен­ка, але за­раз сер­йо­зно за­ми­слю­є­ться про вій­сько­ву кар’єру. «Я цьо­го ро­ку за­кін­чи­ла шко­лу, — ді­ли­ться Ла­на. — З ди­тин­ства мрі­я­ла про те, щоб за­хи­ща­ти свою Ба­тьків­щи­ну, то­му зби­ра­ю­ся до ар­мії. Ма­ма ме­не під­три­мує у цьо­му, але хо­че, щоб я пі­шла в про­ку­ра­ту­ру. Я ж не лю­блю офі­сну ро­бо­ту і хо­чу бу­ти в епі­цен­трі по­дій. Ви­шкіл ці­ка­вий ме­ні і як спортс­мен­ці. Я про­фе­сій­но за­йма­ю­ся лег­кою атле­ти­кою, і ме­ні ста­ло ці­ка­во, на­скіль­ки я змо­жу від­по­від­а­ти ви­мо­гам до фі­зи­чної під­го­тов­ки. Окрім то­го, ці­ка­во бу­ло по­ба­чи­ти, як тре­ну­ю­ться на­ші до­бро­воль­ці».

«МИ РОЗ­ПО­ЧА­ЛИ ТРЕ­НУ­ВА­Н­НЯ ОДРА­ЗУ ПІ­СЛЯ МАЙ­ДА­НУ»

Щой­но всі зі­бра­ли­ся, ко­ман­ди­ри ве­дуть бій­ців та ци­віль­них до лі­су, щоб по­да­лі від сто­рон­ніх вух по­ясни­ти усім план дій. Пер­ша ко­ман­да — ви­ши­ку­ва­ти­ся у ко­ло­ни по­троє. На пер­ший по­гляд — спра­ва про­ста, але вран­ці во­на да­є­ться не всім. «Ши­куй­мо­ся за зро­стом у ко­ло­ни по три! — лу­нає на­каз одно­го з ко­ман­ди­рів. До­бро­воль­ці швид­ко пе­ре­мі­ща­ю­ться, шу­ка­ю­чи мі­сце. — Де ви вчи­ли­ся, що до трьох не ра­ху­є­те? — ке­пкує ко­ман­дир. — Ось у ко­ло­ні чо­ти­ри. А зі зро­стом що? До­сить се­6е обманювати. Ти ж ниж­че!»

Для роз­мин­ки до­бро­воль­цям про­по­ну­ють прой­ти­ся по ко­ло­ді. Пі­сля цьо­го всю ко­ман­ду че­кає пе­ре­мі­ще­н­ня до тре­ну­валь­ної га­ля­ви­ни, що за три кі­ло­ме­три звід­си. За­зви­чай до неї пе­ре­су­ва­ю­ться бі­гом, але че­рез спе­ку ко­ман­ди­ри ви­рі­ши­ли про­сто йти. За го­ди­ну гру­па при­бу­ває у пункт при­зна­че­н­ня і бе­ре­ться до справ. Сьо­го­дні во­ни ма­ють осво­ї­ти осно­ви тактичної ме­ди­ци­ни, стріль­би з автомата, а та­кож та­кти­ки пе­ре­мі­ще­н­ня.

«Ми роз­по­ча­ли тре­ну­ва­н­ня одра­зу пі­сля Май­да­ну, — роз­по­від­ає один з ко­ман­ди­рів, член гро­мад­сько­го об’єд­на­н­ня «Син­ди­кат», до яко­го вхо­дять бій­ці те­ри­то­рі­аль­ної обо­ро­ни, Єв­ген Че­пе­лян­ський. — То­ді все ро­би­ли сво­ї­ми си­ла­ми, ма­ю­чи ли­ше те­о­ре­ти­чні уяв­ле­н­ня про та­ку під­го­тов­ку. Пі­сля уча­сті в АТО на­ших тре­не­рів, ми тро­хи змі­ни­ли стру­кту­ру за­нять. За­раз пра­цю­є­мо спіль­но із за­го­на­ми те­ри­то­рі­аль­ної обо­ро­ни Де­снян­сько­го ра­йо­ну, вста­нов­лю­є­мо зв’яз­ки з військ­ко­ма­та­ми, з ра­йон­ною адмі­ні­стра­ці­єю. Не зав­жди спів­пра­ця ви­хо­дить успі­шною. До при­кла­ду, ко­ли ми на­ма­га­ли­ся по­тра­пи­ти в АТО в скла­ді одно­го з ба­таль­йо­нів МВС, да­ні на­ших уча­сни­ків по­тім опи­ни­ли­ся у ба­зі се­па­ра­ти­стів. Окрім цьо­го, у нас тра­пля­ли­ся й ін­ші не­при­єм­ні ви­пад­ки, але ми не втра­ча­є­мо на­дії на те, що з вла­дни­ми стру­кту­ра­ми мо­жна ефе­ктив­но спів­пра­цю­ва­ти».

Роз­мов­ля­ю­чи з на­ми, Єв­ген пе­ре­кла­дає з ру­ки у ру­ку пе­тар­ди та сір­ни­ки. Та­ким не­хи­трим спосо­бом хло­пці на­ма­га­ю­ться хоч тро­хи на­бли­зи­ти тре­ну­ва­н­ня до умов ре­аль­них бо­йо­вих дій. Пі­сля роз­мо­ви чу­є­мо ви­бух, пі­сля яко­го «но­во­бран­ці», мов під­ко­ше­ні, па­да­ють на зем­лю. За кіль­ка се­кунд під­ні­ма­ю­ться і про­дов­жу­ють за­йма­ти­ся сво­ї­ми спра­ва­ми.

Зно­ву зу­стрі­ча­є­мо спортс­мен­ку Ла­ну, яка з до­по­мо­гою тре­не­ра вчи­ться роз­би­ра­ти ав­то­мат: «Зві­сно, трі­шки важ­ко, — ді­ли­ться вра­же­н­ня­ми дів­чи­на. — Зброя — це не зов­сім жі­но­ча спра­ва. Тут по­трі­бно при­кла­да­ти си­лу. Але якщо ма­єш ба­жа­н­ня — мо­жна на­вчи­ти­ся одра­зу».

«ЗА­РАЗ НЕ МО­ЖНА ЗА­ЛИ­ША­ТИ­СЯ БАЙ­ДУ­ЖИМ»

На ло­ка­ції по­бли­зу вчать на­да­ва­ти пер­шу до­ме­ди­чну до­по­мо­гу та ева­ку­ю­ва­ти по­ра­не­них. По­ки хло­пці тре­ну­ю­ться ви­но­си­ти сво­го по­бра­ти­ма з по­ля бою, до­бро­во­лець Ка­те­ри­на вчи­ться на­кла­да­ти джгут на но­гу.

«На­вча­ю­ся тут з бе­ре­зня мі­ся­ця, на­ма­га­ю­ся при­хо­ди­ти ре­гу­ляр­но, — роз­по­від­ає Катя. — У ко­жної лю­ди­ни є зо­на впли­ву та зо­на хви­лю­ва­н­ня. На­ра­зі я не мо­жу ви­лі­ку­ва­ти по­ра­не­них, на­го­ду­ва­ти ви­му­ше­них пе­ре­се­лен­ців, вря­ту­ва­ти стіль­ки лю­дей, скіль­ки б хо­ті­ло­ся. Але є ре­чі, які я мо­жу ро­би­ти, хо­ча во­ни не та­кі зна­чні. Се­ред них — по­хо­ди на акції, на ці тре­ну­ва­н­ня. Це все ж кра­ще, ніж си­ді­ти пе­ред те­ле­ві­зо­ром і хви­лю­ва­ти­ся. Тут зі­бра­ла­ся ду­же хо­ро­ша ко­ман­да лю­дей, у яких не роз­хо­дя­ться сло­ва і спра­ви».

До сло­ва, дів­чат на сьо­го­дні­шньо­му тре­ну­ван­ні ледь не по­ло­ви­на. За сло­ва­ми чле­на ор­га­ні­за­ції «Син­ди­кат» Альо­ни Двор­нік, це ста­ла пра­кти­ка.

«Зва­жа­ю­чи на по­дії, які за­раз від­бу­ва­ю­ться у на­шій кра­ї­ні, дів­ча­та теж по­вин­ні вмі­ти за­хи­сти се­бе. За­раз не мо­жна за­ли­ша­ти­ся бай­ду­жим. Жін­ки мо­жуть за­хи­ща­ти кра­ї­ну так са­мо успі­шно, як і чо­ло­ві­ки. У нас мен­ша фі­зи­чна під­го­тов­ка, то­му нам, мо­жли­во, дов­ше до­ве­де­ться тре­ну­ва­ти­ся, але на­вчи­ти­ся мо­жуть усі. Я що­ти­жня хо­джу на ви­шко­ли, щоб ма­ти хоч мі­ні­маль­ні бо­йо­ві на­ви­чки. Ме­ні тут по­до­ба­є­ться, га­даю, це корисно. За­йма­ю­ся для се­бе, щоб бу­ти го­то­вою до будь-яких си­ту­а­цій», — ка­же Альо­на.

«МОЇ ПО­ГЛЯ­ДИ НА ВІЙ­НУ ТРО­ХИ ЗМІ­НИ­ЛИ­СЯ»

Се­ред уча­сни­ків тре­ну­вань є і про­фе­сій­ні бій­ці, які по­вер­ну­ли­ся із зо­ни АТО та на­ма­га­ю­ться під­три­му­ва­ти се­бе у фор­мі. Ко­стян­тин Фе­до­тов був до­бро­воль­цем «Ай­да­ру», але пі­сля уча­сті в бо­йо­вих ді­ях ста­ви­ться до си­ту­а­ції більш ске­пти­чно.

«Я при­йшов на ці тре­ну­ва­н­ня близь­ко ро­ку то­му, щоб ма­ти хоч якесь уяв­ле­н­ня про вій­сько­ву спра­ву. Із то­го ча­су на­ма­га­ю­ся при­хо­ди­ти сю­ди що­ти­жня. Найскладніше — це фі­зи­чна під­го­тов­ка. Не зав­жди, ко­ли ти при­хо­диш, твій рі­вень від­по­від­ає то­му, що то­бі до­ве­де­ться ро­би­ти. Ми ба­га­то бі­га­є­мо, ро­би­мо си­ло­ві впра­ви. До то­го ж, в ар­мії не­об­хі­дно слу­ха­ти ко­ман­ди­ра і ви­ко­ну­ва­ти всі йо­го на­ка­зи. Для но­во­бран­ців це ча­сто скла­дно. Пі­сля кіль­кох мі­ся­ців тре­ну­вань я ви­ру­шив до «Ай­да­ру». Там мої по­гля­ди на вій­ну тро­хи змі­ни­ли­ся, і по­ки я не пла­ную по­вер­та­ти­ся на­зад. Ко­ли я був у Ки­є­ві, осо­бли­во на по­ча­тку вій­ни, ме­ні зда­ва­ло­ся, що змо­жу щось змі­ни­ти, щой­но ви­ру­шу на Дон­бас. Але те­пер ба­чу, що вій­на ве­де­ться не на по­лі, а зна­чно ви­ще. То­му сво­єї ро­лі у ній я за­раз не ба­чу. Однак, якщо вій­на та­ки пе­ре­йде у від­кри­те про­ти­сто­я­н­ня, я бу­ду го­то­вий ста­ти на за­хист сво­го мі­ста і кра­ї­ни», — роз­по­від­ає Ко­стян­тин.

Що­ти­жня тре­ну­ва­н­ня про­хо­дять близь­ко 30 осіб. Се­ред них є ті, хто від­ві­дує ви­шкіл ре­гу­ляр­но, в ін­ших ці­ка­вість зни­кає пі­сля пер­шо­го ж тре­нін­гу. Схо­жі тре­ну­ва­н­ня про­во­дить те­ри­то­рі­аль­на обо­ро­на ко­жно­го ра­йо­ну, то­му охо­чі ки­я­ни мо­жуть обра­ти для се­бе за­ня­т­тя у най­більш зру­чно­му мі­сці.

ФО­ТО МИ­КО­ЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

БІЙ­ЦІ ТЕ­РИ­ТО­РІ­АЛЬ­НОЇ ОБО­РО­НИ ДЕ­СНЯН­СЬКО­ГО РА­ЙО­НУ ТРЕ­НУ­Ю­ТЬСЯ ТУТ УЖЕ ПІВ­ТО­РА РО­КУ, ІН­КО­ЛИ ЗА­ПРО­ШУ­ЮТЬ І ЦИ­ВІЛЬ­НИХ. НА ФО­ТО БО­ЄЦЬ «МА­КО­ВІЙ»

ОХО­ЧІ МО­ЖУТЬ ОСВО­Ї­ТИ ОСНО­ВИ ТАКТИЧНОЇ МЕ­ДИ­ЦИ­НИ, СТРІЛЬ­БИ З АВТОМАТА, А ТА­КОЖ ТА­КТИ­КИ ПЕ­РЕ­МІ­ЩЕ­Н­НЯ

17-РІ­ЧНА ЛА­НА: «ЯПРОФЕСІЙНО ЗАЙМАЮСЯЛЕГКОЮ АТЛЕ­ТИ­КОЮ, І МЕ­НІ СТА­ЛО ЦІ­КА­ВО, ЧИ ДО­СТА­ТНЯ У МЕ­НЕ ФІ­ЗИ­ЧНА ПІД­ГО­ТОВ­КА»

ЖІ­НОК ТА ЧО­ЛО­ВІ­КІВ НА ТРЕ­НУ­ВАН­НІ ПРА­КТИ­ЧНО ПО­РІВ­НУ. НА ФО­ТО ЧЛЕ­НИ ОБ’ЄД­НА­Н­НЯ«СИН­ДИ­КАТ» АЛЬО­НА ДВОР­НІК ТА ЄВ­ГЕН ЧЕ­ПЕ­ЛЯН­СЬКИЙ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.