Бо­рець з «Дра­ко­ном»

Оле­ксандр ЄЛЬЯШКЕВИЧ: «Всі ці ро­ки я щи­ро ві­рю в те, що без по­ка­зо­вих су­до­вих про­це­сів над спів­твор­ця­ми «си­сте­ми Ку­чми» не бу­де жо­дних пер­спе­ктив ре­фор­му­ва­н­ня Укра­ї­ни»

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Іван КА­ПСА­МУН, Дми­тро КРИВЦУН, «День»

Йо­го прин­ци­по­ва і не­змін­на по­зи­ція — при­клад для тих, хто на­сам­пе­ред хо­че за­йма­ти­ся по­лі­ти­кою. Упро­довж ба­га­тьох ро­ків Оле­ксандр Єльяшкевич є не­при­ми­рен­ним бор­цем із «си­сте­мою Ку­чми». У роз­мо­ві з «Днем» він зі­зна­є­ться, що хо­тів би за­йма­тись ін­шою ді­яль­ні­стю, за­без­пе­чу­ю­чи но­вий рі­вень роз­ви­тку на­шої дер­жа­ви, але до­во­ди­ться вже три­ва­лий час ви­сту­па­ти своє­рі­дним ан­ти­до­том «ві­ру­су Ку­чми». «По­ки ми не ви­лі­ку­є­мо­ся від ці­єї хво­ро­би, го­во­ри­ти про якийсь роз­ви­ток пе­ред­ча­сно. Це ста­гна­ція і му­та­ція си­сте­ми», — під­кре­слює Оле­ксандр.

Свою по­лі­ти­чну кар’єру Єльяшкевич роз­по­чав у да­ле­ких 90-х. У 1994-му він оби­ра­є­ться на­ро­дним де­пу­та­том за ма­жо­ри­тар­ним окру­гом у м. Хер­со­ні. На той час — один із най­мо­лод­ших пар­ла­мен­та­рів (28 ро­ків). Че­рез чо­ти­ри ро­ки Оле­ксандр пе­ре­оби­ра­є­ться в то­му са­мо­му окру­зі. Ві­сім ро­ків ро­бо­ти у Вер­хов­ній Ра­ді (з 1994-го по 2002 рр.) бу­ли яскра­ви­ми і плі­дни­ми. Не­о­дно­ра­зо­во від уча­сни­ків по­дій то­го пе­рі­о­ду до­во­ди­ло­ся чу­ти, що Оле­ксандр Єльяшкевич був одним із най­ха­ри­зма­ти­чні­ших і най­пер­спе­ктив­ні­ших по­лі­ти­ків то­го ча­су. Чо­го вар­ті сло­ва двох спі­ке­рів пар­ла­мен­ту, які ха­ра­кте­ри­зу­ють як їх са­мих, так і на­шо­го ге­роя.

«Єльяшкевич — ду­же ро­зум­ний хло­пець, го­стрий, але він не ту­ди спря­мо­вує свій ро­зум. Я йо­му ска­зав: «Оле­ксан­дре, твій ро­зум ні­ко­му не по­трі­бен, ти йо­го роз­ки­да­єш. Якщо в ку­тку сто­їть мі­шок зо­ло­та, а я хо­джу обір­ва­ний і го­ло­дний — яка ці­на то­му зо­ло­ту? Тре­ба вкла­сти йо­го в спра­ву, при­не­сти ко­ристь со­бі і Ві­тчи­зні», — за­явив якось Оле­ксандр Тка­чен­ко.

«Оле­ксандр Єльяшкевич — на­дба­н­ня укра­їн­сько­го пар­ла­мен­ту. У ньо­му до­во­лі гар­мо­ній­но по­єд­ну­ю­ться енер­гія мо­ло­до­сті з ви­со­ким рів­нем про­фе­сіо­на­лі­зму, ком­пе­тен­тність еко­но­мі­ста і юри­ста, прин­ци­по­вість і гро­ма­дян­ська му­жність. Йо­го не змо­гли ку­пи­ти, за­ля­ка­ти, зла­ма­ти. Як­би Укра­ї­на ма­ла хо­ча бде­ся­ток та­ких де­пу­та­тів, лю­дям бу­ло б не со­ром­но за на­шу вла­ду», — на­пи­сав Оле­ксандр Мо­роз.

А ось ха­ра­кте­ри­сти­ка від то­ді­шньо­го пре­зи­ден­та Ле­о­ні­да Ку­чми, як вва­жає Оле­ксандр Єльяшкевич, но­си­ла зов­сім ін­ший ха­ра­ктер. 9 лю­то­го 2000 р. на ньо­го бу­ло здій­сне­но за­мах, який за­кін­чив­ся для на­ро­дно­го де­пу­та­та ре­а­ні­ма­ці­єю. Дя­ку­ва­ти Бо­го­ві, ви­жив! Але був під­би­тий на під­йо­мі по­лі­ти­чної кар’єри. Від­то­ді для Оле­ксан­дра Єлья­шке­ви­ча про­ти­сто­я­н­ня з Ку­чмою пе­ре­йшло в но­ву жорс­тку фа­зу. До­ве­ло­ся ря­ту­ва­ти вла­сне жи­т­тя і жи­т­тя сво­єї сім’ї. Єльяшкевич став єди­ним дер­жав­ним ді­я­чем Укра­ї­ни, який отри­мав по­лі­ти­чний при­ту­лок у США (2002 р.). До Укра­ї­ни він по­вер­нув­ся вже пі­сля по­ма­ран­че­вих по­дій. І про­дов­жив бо­роть­бу з Ку­чмою, яку не за­кін­че­но й до сьо­го­дні.

29 черв­ня Оле­ксан­дру Єлья­шке­ви­чу — 50 ро­ків. Ми зу­стрі­ли­ся з юві­ля­ром. При­ві­та­ли. По­ста­ви­ли ці­ка­ві за­пи­та­н­ня, від­по­віді на які про­по­ну­є­мо ва­шій увазі.

— На да­ний мо­мент в Апе­ля­цій­но­му су­ді Ки­є­ва три­ва­ють за­сі­да­н­ня у «спра­ві Пу­ка­ча». Яка кар­ти­на по­дій у су­ді, на яко­му ви пред­став­ля­є­те ін­те­ре­си по­тер­пі­ло­го Оле­ксія По­доль­сько­го? Яка ва­ша ме­та в цьо­му про­це­сі?

— Суд зі зви­ну­ва­че­н­ня Пу­ка­ча — це про­цес, який по­ви­нен ста­ти по­ка­зо­вим і зна­ко­вим для всі­єї істо­рії Укра­ї­ни. Це пер­ша ста­дія про­це­су над зло­чин­ною «си­сте­мою Ку­чми—Яну­ко­ви­ча», ав­то­ром, ар­хі­те­кто­ром і го­лов­ним на­тхнен­ни­ком якої був Ле­о­нід Ку­чма. На жаль, зло­чин­на си­сте­ма ні­ку­ди не зни­кла, а про­сто мо­ди­фі­ку­ва­ла­ся пі­сля двох май­да­нів, жертв ге­ро­їв Не­бе­сної со­тні і ти­сяч па­трі­о­тів на Схо­ді Укра­ї­ни. Це пов’яза­но з тим, що т.з. «прав­ля­ча елі­та» зде­біль­шо­го є учня­ми Ку­чми, і во­ни ро­блять усе, щоб не да­ти ви­рва­ти­ся на­зов­ні тій прав­ді, яка по­слу­жи­ла бпо­ча­тком очи­ще­н­ня всьо­го укра­їн­сько­го су­спіль­ства. І то­му за остан­ні 15 ро­ків ні Ле­о­нід Ку­чма, ні Во­ло­ди­мир Ли­твин, ні ін­ші уча­сни­ки ор­га­ні­зо­ва­но­го зло­чин­но­го угру­пу­ва­н­ня, ке­рів­ни­ком яко­го був екс-пре­зи­дент, — я маю всі під­ста­ви так вва­жа­ти і мрію зу­стрі­ти­ся з ни­ми в су­ді, щоб­це до­ве­сти, — не ді­йшли до су­ду на­віть як свід­ки. Во­ни ду­же силь­но бо­я­ться опри­лю­дне­н­ня ін­фор­ма­ції, за­фі­ксо­ва­ної не ли­ше на «плів­ках Мельниченка», але й у чи­слен­них до­ка­зах, які зби­ра­ли я, По­доль­ський та ба­га­то ін­ших лю­дей. Усі ці ро­ки ми щи­ро ві­ри­мо в те, що без по­ка­зо­вих су­до­вих про­це­сів над лі­де­ра­ми си­сте­ми не бу­де жо­дних пер­спе­ктив ре­фор­му­ва­н­ня Укра­ї­ни.

Оле­ксій По­доль­ський фа­кти­чно є «жи­вим Гон­га­дзе » , яко­го ви­кра­ли, ви­ве­зли в ліс, жор­сто­ко зну­ща­ли­ся з ньо­го і ди­вом за­ли­ши­ли в жи­вих. Він став жер­твою і ви­кри­ва­чем « си­сте­ми Ку­чми- Яну­ко­ви­ча » . Я як йо­го пред­став­ник ви­ко­ри­сто­вую цей су­до­вий про­цес, що­бдо­не­сти до всьо­го укра­їн­сько­го су­спіль­ства весь ци­нізм правосуддя в Укра­ї­ні. Ме­та — до­би­ти­ся в хо­ді нор­маль­но­го роз­гля­ду су­дом спра­ви, пов’ яза­ної зі зви­ну­ва­че­н­ня­ми ге­не­ра­ла Пу­ка­ча, з тим, щоб­про­зву­ча­ли ті жа­хли­ві факти, які дав­но ві­до­мі ба­га­тьом, але не всьо­му укра­їн­сько­му су­спіль­ству. Щоб­су­до­вий про­цес над ви­ко­нав­цем зло­чин­них на­ка­зів Ку­чми — ге­не­ра­лом Пу­ка­чем — став ло­гі­чною лан­кою в по­ка­ран­ні за­мов­ни­ків ре­зо­нан­сних зло­чи­нів — тих лю­дей, які ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли вла­дні пов­но­ва­же­н­ня і си­ло­ві стру­кту­ри не для ви­ко­на­н­ня ни­ми ро­лі пра­во­охо­рон­них ор­га­нів, а що­бзаб ез­пе­чи­ти со­бі спо­кій для ре­а­лі­за­ції гі­гант­сько­го зба­га­че­н­ня за ра­ху­нок укра­їн­сько­го на­ро­ду.

— Сьо­го­дні ча­сто мо­жна по­чу­ти від ко­лег-жур­на­лі­стів, та й по­лі­ти­ків, що за­го­стре­на ува­га до ці­єї істо­рії, зокре­ма в ефі­рі те­ле­ка­на­ла «1+1», є ні­би­то на­слід­ком роз­би­рань олі­гар­хів. Вас і По­доль­сько­го зви­ну­ва­чу­ють у то­му, що ви гра­є­те на бо­ці одно­го з них. Як би ви це про­ко­мен­ту­ва­ли?

— Ко­мен­ту­ва­ти те, що жо­дним чи­ном не від­по­від­ає ре­аль­но­сті, і про­сто, і скла­дно. Про­сто — то­му що на­ша по­зи­ція і дії бу­ли пу­блі­чни­ми упро­довж ба­га­тьох ро­ків. Во­ни не змі­ню­ва­лись ні за пре­зи­ден­тів — Ку­чми, Ющен­ка, Яну­ко­ви­ча, не змі­ню­ю­ться й за­раз, ко­ли один із ви­хід­ців « си­сте­ми Ку­чми » , спів­за­снов­ник Пар­тії ре­гіо­нів, є пре­зи­ден­том кра­ї­ни, олі­гар­хом, який уміє кра­си­во ви­сту­па­ти пе­ред ау­ди­то­рі­я­ми в Укра­ї­ні і за її ме­жа­ми. Якщо упро­довж пев­них ета­пів рі­зні по­лі­ти­чні си­ли або пред­став­ни­ки фі­нан­со­вих стру­ктур че­рез свої ін­те­ре­си ста­ва­ли по­пу­тни­ка­ми в до­не­сен­ні на­шої по­зи­ції — об’ єктив­ної ін­фор­ма­ції про те, що від­бу­ва­ло­ся і від­бу­ва­є­ться в Укра­ї­ні, то це свід­чить про те, що ра­но чи пі­зно су­спіль­ство не про­сто ді­зна­є­ться всю прав­ду, а зро­бить від­по­від­ні ви­снов­ки і прой­де че­рез про­цес очи­ще­н­ня. На­ше зав­да­н­ня — на­бли­зи­ти цей про­цес, щоб те ста­но­ви­ще, у яко­му до­сі пе­ре­бу­ває Укра­ї­на, за­вер­ши­лось що­най­швид­ше. Що­бзло­чин­ці опи­ни­лись на ла­ві під­су­дних, а не у вла­ді, що­бу вла­ду йшли не за­ра­ди зба­га­че­н­ня, а за­ра­ди слу­жі­н­ня сво­їй кра­ї­ні, на­ро­ду, і щоб­по­лі­ти­ка бу­ла ін­стру­мен­том для ре­а­лі­за­ції тих ці­лей, які за­пи­са­ні в на­шій Кон­сти­ту­ції.

Сьо­го­дні­шні жур­на­лі­сти зде­біль­шо­го за­бу­ли про свій мо­раль­ний і про­фе­сій­ний обов’ язок пе­ред Ге­ор­гі­єм Гон­га­дзе і ба­га­тьма ін­ши­ми жер­тва­ми си­сте­ми, яка пе­ре­шко­джа­ла сво­бо­ді сло­ва, ство­рю­ва­ла не­стер­пні умо­ви для жур­на­лі­сти­ки і при­зве­ла до тих хво­роб, на які хво­ріє ця про­фе­сія. За­мов­ні ма­те­рі­а­ли і слу­жі­н­ня вла­сни­кам тих чи ін­ших ЗМІ — це на­слі­док то­го, що до­сі не ви­рі­ше­но про­бле­ми, ство­ре­ні в да­ле­кі 90-ті ро­ки. Їх дов­ко­ла се­бе сфо­ку­су­вав Ле­о­нід Ку­чма, за­ра­зив­ши укра­їн­ське су­спіль­ство й іно­зем­ний по­лі­ти­кум ко­ру­пці­єю, яка роз’ їдає осно­ви по­лі­ти­ки, гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства, мо­ра­лі і мо­раль­но­сті. Жур­на­лі­стам рі­зних ЗМІ ні­ко­ли не пі­зно під­клю­чи­ти­ся до під­трим­ки на­шої по­зи­ції, так са­мо, як не пі­зно по­ка­я­ти­ся «Укра­їн­ській прав­ді » за те, що во­ни про­да­ли і зра­ди­ли пам’ ять сво­го за­снов­ни­ка, став­ши ру­по­ром сім’ ї Ку­чми, і ба­га­тьом ін­шим пред­став­ни­кам ЗМІ, які чи­ни­ли амо­раль­но і не­гі­дно. Я ду­же вдя­чний га­зе­ті « День » , яка ба­га­то ро­ків об’ єктив­но від­обра­жає всі пе­ри­пе­тії дов­ко­ла су­до­вих за­сі­дань, роз­слі­ду­ва­н­ня су­до­вих про­це­сів дов­ко­ла Ку­чми та йо­го спіль­ни­ків. Я вдя­чний і жур­на­лі­стам те­ле­ка­на­лу « 1+ 1 » , які впер­ше за ба­га­то ро­ків до­зво­ли­ли з’ яви­ти­ся на ТБ тим осо­бам, чия по­ява вже дав­но за­бо­ро­не­на че­рез не­с­прийня­т­тя їхньої по­зи­ції не ли­ше екс- пре­зи­ден­том, але й ба­га­тьма по­лі­ти­ка­ми. Остан­ні ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли « спра­ву Гон­га­дзе » й ін­ші ре­зо­нан­сні спра­ви, зокре­ма зло­чи­ни на Май­да­ні, у сво­їх цілях, а по­тім тор­гу­ва­ли ни­ми. Це три­ває, то­му що по­лі­ти­ки, пред­став­ни­ки пра­во­охо­рон­них ор­га­нів і су­до­вої си­сте­ми ви­ко­ри­сто­ву­ють ре­зо­нан­сні спра­ви як еле­мент зба­га­че­н­ня на кро­ві жертв ба­га­тьох ді­я­чів « си­сте­ми Ку­чми-Яну­ко­ви­ча».

— Ми­ну­ло 15 ро­ків з ча­су ва­шо­го по­би­т­тя та ви­кра­де­н­ня Оле­ксія По­доль­сько­го, ско­ро 15-та рі­чни­ця вбив­ства Гон­га­дзе. Чо­му су­спіль­ство так дов­го до­зрі­ває до прав­ди?

— Су­спіль­ство до­зрі­ває. Але укра­їн­ські ЗМІ ще не ста­ли ін­стру­мен­том усві­дом­ле­н­ня су­спіль­ством мас­шта­бу зло­чи­нів вла­ди і не­без­пе­ки, яка сто­їть пе­ред кра­ї­ною. Лю­ди, які ви­ко­ри­сто­ву­ють кри­ва­ві ме­ха­ні­зми для до­ся­гне­н­ня вла­ди і каз­ко­во­го зба­га­че­н­ня, над­зви­чай­но не­без­пе­чні не ли­ше для жертв зло­чи­нів, але і для кра­ї­ни. Те, що бу­ло по­бу­до­ва­не Ку­чмою, твор­чо ви­ко­ри­ста­не і до­ве­де­не до до­ско­на­ло­сті йо­го учнем Ві­кто­ром Яну­ко­ви­чем — це ту­пи­ко­ва гіл­ка в істо­рії дер­жа­ви, яка при­зво­дить до втра­ти дер­жав­но­сті. Як­би жур­на­лі­сти за­йма­ли актив­ну гро­ма­дян­ську по­зи­цію і об’єктив­но ви­сві­тлю­ва­ли про­це­си, які пов’яза­ні з до­сить не­без­пе­чни­ми те­ма­ми, то на­ше су­спіль­ство на­ба­га­то ра­ні­ше ді­зна­ло­ся боб ’єктив­ну ін­фор­ма­цію про вла­ду, опа­ну­ва­ло бді­а­гноз хво­ро­би в Укра­ї­ні і вже на по­ча­тко­вих ста­ді­ях про­ве­ло «хі­рур­гі­чне лі­ку­ва­н­ня». З ро­ка­ми стає все скла­дні­шим, адже по­лі­ти­ки і жур­на­лі­сти, яких ви­го­ду­ва­ла сім’я Ку­чми, ста­ли за­ру­чни­ка­ми си­сте­ми і на­ма­га­ю­ться за­мов­кну­ти або ви­прав­да­ти зло­чи­ни екс-пре­зи­ден­та з йо­го спіль­ни­ка­ми. Цим во­ни ви­прав­до­ву­ють са­мих се­бе, адже їм скла­дно по­ясни­ти, що во­ни ро­блять на за­хо­дах, які ор­га­ні­зо­вує сім’я Ку­чми, в ефі­рах її те­ле­ка­на­лів, і чо­му во­ни не со­ром­ля­ться, по­да­ва­ти ру­ку екс-пре­зи­ден­ту або йо­го зя­те­ві Ві­кто­ру Пін­чу­ку. При­ро­дна ре­а­кція «не­о­ку­чмі­стів» — зна­хо­ди­ти ви­прав­да­н­ня для се­бе, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи те­зу про те, що ви­сві­тле­н­ня фаль­си­фі­ка­цій у ре­зо­нан­сних спра­вах — пи­та­н­ня бі­знес-роз­бо­рок. І ця мо­лодь з кра­си­ви­ми на­зва­ми — якто «Єв­ро­Опти­мі­сти» — ду­же не­без­пе­чний ре­ци­див ку­чмі­зму на ни­ні­шньо­му ета­пі.

— Оле­ксан­дре, мо­же­те роз­по­ві­сти, що на са­мо­му по­ча­тку спо­ну­ка­ло вас зайня­ти­ся по­лі­ти­кою?

— Впер­ше до пар­ла­мен­ту я при­йшов 1994 ро­ку, ко­ли ме­ні ви­пов­ни­ло­ся 28, і був одним з най­мо­лод­ших де­пу­та­тів ті­єї Ра­ди. Я вва­жаю пар­ла­мент­ські ви­бо­ри 1994 ро­ку най­де­мо­кра­ти­чні­ши­ми за всю істо­рію не­за­ле­жної Укра­ї­ни. На жаль, із при­хо­дом Ле­о­ні­да Ку­чми на по­са­ду пре­зи­ден­та про це до­ве­ло­ся за­бу­ти. Са­ме то­му 2004 ро­ку під­няв­ся пер­ший Май­дан, який ви­сту­пав в пер­шу чер­гу про­ти фаль­си­фі­ка­ції все­на­ро­дно­го во­ле­ви­яв­ле­н­ня на пре­зи­дент­ських ви­бо­рах. Я був го­ло­вою ко­мі­сії з пи­тань до­три­ма­н­ня ви­бор­чо­го за­ко­но­дав­ства на пре­зи­дент­ських ви­бо­рах 1999 ро­ку, то­му мо­жу ска­за­ти, що ви­бо­ри 2004 ро­ку бу­ли на­ба­га­то «чи­сті­ші», ніж ви­бо­ри 1999 ро­ку. «Си­сте­мою Ку­чми» бу­ло ство­ре­но ба­га­то пе­ре­шкод для по­яви но­вих по­лі­ти­чних сил і мо­раль­них по­лі­ти­ків. На­при­клад, у ни­ні­шньо­му пар­ла­мен­ті ду­же ма- ло лю­дей, які мо­гли бпре­тен­ду­ва­ти на те, щоб­по­сі­да­ти своє мі­сце. 1994 ро­ку бу­ло на­ба­га­то лег­ше ре­а­лі­зу­ва­ти­ся лю­ди­ні з актив­ною жит­тє­вою і гро­ма­дян­ською по­зи­ці­єю. То­ді ма­те­рі­аль­ні ре­сур­си гра­ли мен­шу роль, ніж за­раз, і де­мо­кра­ти­чні про­це­ду­ри бу­ли роз­ви­не­ні­ші.

Ін­ше пи­та­н­ня — чо­му я ви­рі­шив пе­ре­йти з бі­зне­су в по­лі­ти­ку. То­ді я вва­жав, що змо­жу біль­ше ре­а­лі­зу­ва­ти свій по­тен­ці­ал. Я був зав­жди до­сить актив­ною та ві­до­мою лю­ди­ною і у се­бе в Хер­со­ні, і тут, у Ки­є­ві, то­му зав­жди, хоч і не без­по­се­ре­дньо, був пов’яза­ний із по­лі­ти­чним про­це­сом. Я ро­зу­мів, що сво­єю при­су­тні­стю в Ра­ді змо­жу зро­би­ти щось ко­ри­сне для кра­ї­ни. Але про­бле­ма в то­му, що в цьо­му ме­ні актив­но за­ва­див Ле­о­нід Ку­чма з усі­єю йо­го ко­ман­дою. По­чи­на­ю­чи з пер­ших мі­ся­ців по­яви в пар­ла­мен­ті, про­яв­ля­ю­чи іні­ці­а­ти­ву, як на­ро­дний де­пу­тат, я зі­ткнув­ся з тим, що ми ре­а­лі­зу­є­мо аб­со­лю­тно рі­зне ба­че­н­ня. Вла­дна ко­ман­да Ку­чми бу­ду­ва­ла дер­жав­но-мо­но­по­лі­сти­чний ка­пі­та­лізм і за­без­пе­чу­ва­ла йо­го за­ко­но­дав­чи­ми нор­ма­ми за до­по­мо­гою Вер­хов­ної Ра­ди. А я і мої не­чи­слен­ні ко­ле­ги хо­ті­ли ство­ри­ти со­ці­аль­но-рин­ко­ву мо­дель еко­но­мі­ки, яка про­пи­са­на в Кон­сти­ту­ції. Це кон­це­пту­аль­не про­ти­річ­чя ви­ли­ло­ся в ду­же сер­йо­зні кон­флі­кти між ко­ман­дою Ку­чми і йо­го опо­нен­та­ми. Про­ти Ку­чми ви­сту­па­ло ба­га­то лю­дей, але ідеї ча­сти­ни з них я не під­три­му­вав — пов’яза­ні з ко­му­ні­змом та ін­ши­ми не­прийня­тни­ми для ме­не ре­ча­ми. Я зі сво­ї­ми ко­ле­га­ми по пар­ла­мен­ту пра­гнув уті­ли­ти іде­о­ло­гію по­бу­до­ви су­спіль­ства, в яко­му бвід­чу­ва­ли се­бе ком­фор­тно під­при­є­мець і на­йма­ний ро­бі­тник, бу­ла бкон­ку­рен­тна еко­но­мі­ка і по­лі­ти­ка, пра­цю­ва­ли со­ці­аль­ні лі­фти. Але, ма­буть, із са­мо­го по­ча­тку си­ли бу­ли не­рів­ні. А су­спіль­ство у зв’яз­ку з сер­йо­зни­ми еко­но­мі­чни­ми про­бле­ма­ми і не­пі­дго­тов­ле­ні­стю пі­сля ра­дян­ської епо­хи ду­же ма­ло ува­ги при­ді­ля­ло еко­но­мі­чній про­бле­ма­ти­ці. Те, як про­йшла при­ва­ти­за­ція, яку охре­сти­ли «при­хва­ти­за­ці­єю», як бу­ли здій­сне­ні ме­ха­ні­зми, які до­по­мо­гли Ку­чмі сфор­му­ва­ти кла­но­во-мо­но­по­лі­сти­чну мо­дель, при­зве­ло до не­мо­жли­во­сті по­лі­ти­чни­ми і пра­во­ви­ми ме­то­да­ми змі­ни­ти тра­є­кто­рію роз­ви­тку на­шої дер­жа­ви, яка при­рі­ка­ла Укра­ї­ну на сер­йо­зні по­тря­сі­н­ня.

— На яких най­більш яскра­вих ета­пах ва­шої по­лі­ти­чної кар’єри ви б на­го­ло­си­ли?

— Най­яскра­ві­ші вра­же­н­ня — це, без­умов­но, прийня­т­тя Кон­сти­ту­ції 1996 ро­ку. Во­на пи­са­ла­ся ду­же ба­га­тьма лю­дьми і про­фе­сіо­на­ла­ми в га­лу­зі кон­сти­ту­цій­но­го пра­ва та дер­жав­но­го бу­дів­ни­цтва. Я б хо­тів на­го­ло­си­ти на ве­ли­кій ро­лі в на­пи­сан­ні і прийнят­ті кон­сти­ту­ції та­ких лю­дей як Ві­ктор Мусіяка, Ві­ктор Ши­шкін, Ми­хай­ло Си­ро­та, ду­же ва­жли­вою бу­ла по­зи­ція Єв­ге­на Мар­чу­ка під час прийня­т­тя Кон­сти­ту­ції. Не­об­хі­дно на­го­ло­си­ти і то­му, що в на­йостан­ні­ший мо­мент Оле­ксандр Мо­роз зро­бив мі­ні-по­двиг, від­мо­вив­шись від догм Со­ці­а­лі­сти­чної пар­тії і за­ра­ди прийня­т­тя до­ку­мен­та пе­ре­ко­нав про­го­ло­су­ва­ти за ньо­го сво­їх одно­пар­тій­ців і ча­сти­ну КПУ. 1/ 3 Ком­пар­тії під­три­ма­ла прийня­т­тя Кон­сти­ту­ції, за що ба­га­то хто з них був ви­клю­че­ний з по­лі­ти­чної си­ли. Для ве­ли­кої кіль­ко­сті де­пу­та­тів це го­ло­су­ва­н­ня ста­ло до­сить смі­ли­вим гро­ма­дян­ським вчин­ком, адже на ко­ристь Укра­ї­ни во­ни жер­тву­ва­ли по­лі­ти­чною кар’єрою, ста­ри­ми уяв­ле­н­ня­ми про бу­дів­ни­цтво дер­жа­ви.

Це був ду­же зна­чи­мий про­цес — до­ку­мент не був на­ро­дже­ний за одну ніч. Та­ку ви­га­да­ну істо­рію спе­ці­аль­но під­ки­да­ли Ку­чма та йо­го со­ра­тни­ки, що­бви­прав­да­ти без­со­ром­ну і ци­ні­чну про­ти­дію прийня­т­тю Кон­сти­ту­ції в то­му ва­рі­ан­ті, в яко­му во­на бу­ла прийня­та. Пре­зи­ден­то­ві по­трі­бний був ін­ший ва­рі­ант Основ­но­го за­ко­ну — за ро­сій­ським зраз­ком, який би до­зво­лив вста­но­ви­ти ав­то­ри­тар­ну мо­дель. До неї Ку­чма при­йшов де-фа­кто, але вже по­ру­шу­ю­чи Кон­сти­ту­цію. І те, що ми зро­би­ли в кін­ці черв­ня 1996 ро­ку, ма­ло не про­сто зна­чний вплив на ме­не як по­лі­ти­ка. Ті ре­чі, які ми за­кла­ли в Основ­ний за­кон, ду­же зце­мен­ту­ва­ли кра­ї­ну і не да­ли мо­жли­во­сті роз­хи­та­ти си­ту­а­цію, як це від­бу­ва­є­ться за­раз. Ін­ша спра­ва — ре­сурс ці­єї Кон­сти­ту­ції не міг бу­ти чи­ма­лим, оскіль­ки він не під­крі­плю­вав­ся за­ко­но­до­три­му­ва­н­ням го­лов­них ді­йо­вих осіб­кра­ї­ни. На­ша го­лов­на про­бле­ма не із за­ко­но­дав­ством, а з тим, що йо­го не ви­ко­ну­ють, перш за все, пре­зи­ден­ти і прем’ єри — ті лю­ди, які ма­ють бу­ти при­кла­дом у їх до­три­ман­ні. У нас вла­сті зав­жди ді­я­ли за прин­ци­пом ге­не­ра­ла Фран­ка: «Дру­зям — все, во­ро­гам — за­кон».

Прийня­т­тя Кон­сти­ту­ції 1996 ро­ку ста­ло яскра­вим спа­ла­хом укра­їн­сько­го пар­ла­мен­та­ри­зму — та­кий же, як і прийня­т­тя Акту про Не­за­ле­жність 24 сер­пня 1991 ро­ку. Для ме­не це ду­же яскра­вий спо­гад, який укрі­пив у ме­ні впев­не­ність у пра­виль­но­сті мо­єї по­зи­ції та не­об­хі­дно­сті бра­ти си­ту­а­цію в свої ру­ки. Я ба­чив, що більш до­свід­че­ні та ві­до­мі по­лі­ти­ки не ви­яв­ля­ли у кри­ти­чний мо­мент не­об­хі­дних яко­стей дер­жав­них ді­я­чів. Це до­зво­ли­ло ме­ні і на­да­лі бра­ти іні­ці­а­ти­ву в свої ру­ки, на­віть ко­ли зда­ва­ло­ся, що у те­бе не­має не­об­хі­дної під­трим­ки. Адже якщо ти пе­ре­ко­на­ний у сво­їй правоті та пра­виль­но­сті дій, це ду­же ва­жли­во і дає пра­во на вчин­ки, які з бо­ку мо­жуть зда­ва­ти­ся аб­со­лю­тно без­ум­ни­ми і аван­тюр­ни­ми.

Той же, хто сьо­го­дні зби­ра­є­ться змі­ни­ти Кон­сти­ту­цію, на­ма­га­ю­чись ні­би­то ре­а­лі­зу­ва­ти амо­раль­ні Мін­ські уго­ди, зне­ва­жа­ють за­кон. І в цьо­му є ве­ли­кий ри­зик для Пре­зи­ден­та По­ро­шен­ка. Йду­чи шля­хом змін у Кон­сти­ту­цію, ми не ли­ше по­ру­шу­є­мо про­цес і кон­сти­ту­цій­ні прин­ци­пи, ми йти­ме­мо по за­зда­ле­гідь кон­флі­ктно­му і над­зви­чай­но по­мил­ко­во­му шля­ху, який мо­же ста­ти про­ло­гом для ще біль­ших тра­ге­дій в Укра­ї­ні.

ФО­ТО МИ­КО­ЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

2015 р. АПЕ­ЛЯ­ЦІЙ­НИЙ СУД КИ­Є­ВА. ЧЕ­РЕЗ 15 РО­КІВ ОЛЕ­КСАНДР ЄЛЬЯШКЕВИЧ ПРО­ДОВ­ЖУЄ БО­РОТЬ­БУ ПРО­ТИ «СИ­СТЕ­МИ КУ­ЧМИ». КО­ЛИ БА­ГА­ТО ХТО ВЖЕ СДАВСЯ...

ФО­ТО З АР­ХІ­ВУ «Дня»

2000 р. ВЕР­ХОВ­НА РА­ДА УКРА­Ї­НИ. НА ТОЙ ЧАС ОЛЕ­КСАНДР ЄЛЬЯШКЕВИЧ — ОДИН ІЗ НАЙ­АКТИВ­НІ­ШИХ І ЯСКРА­ВИХ ОПО­ЗИ­ЦІО­НЕ­РІВ РЕ­ЖИ­МУ ДРУ­ГО­ГО ПРЕ­ЗИ­ДЕН­ТА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.