«Пов­стан­ське тан­го»

Оль­зі Іль­ків, ле­ген­дар­ній зв’яз­ко­вій го­лов­но­го ко­ман­ди­ра УПА Ро­ма­на Шу­хе­ви­ча, ба­га­то­лі­тньо­му по­літв’язню ра­дян­ських та­бо­рів, ми­ну­ло 95 ро­ків

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Йо­сип МАРУХНЯК, Львів­щи­на Фо­то ав­то­ра

УЛьвів­ській фі­лар­мо­нії з ці­єї на­го­ди від­був­ся урочистий ве­чір і пред­став­ле­н­ня книж­ки її по­е­зій «У те­не­тах двох «за­кри­ток». Це був зво­ру­шли­вий ве­чір, на яко­му зву­ча­ли пі­сні на сло­ва Оль­ги Іль­ків і де львів’яни від­кри­ли для се­бе по­е­ти­чний та­лант ці­єї му­жньої, не­здо­лан­ної жін­ки. Мо­же, тро­хи за­пі­зно...

«Пов­стан­ське тан­го», яке Оль­га Іль­ків на­пи­са­ла 1944 ро­ку, а на му­зи­ку по­кла­ла ще одна під­піль­ни­ця, при­я­тель­ка Оль­ги Мар­та Па­шків­ська, спів­а­ли во­ї­ни УПА. Сьо­го­дні цю пі­сню спів­а­ють ті, хто від­сто­ює на­шу не­за­ле­жність на схі­дних кор­до­нах, а ми­ну­лої не­ді­лі її ви­ко­ну­вав увесь зал фі­лар­мо­нії, під­спі­ву­ю­чи ар­ти­сту Оре­сту Цим­ба­лі, який був іні­ці­а­то­ром ви­да­н­ня книж­ки по­е­зій Оль­ги Іль­ків «У те­не­тах двох «за­кри­ток» з но­та­ми на вір­ші, на які на­пи­са­на му­зи­ка.

...Цій жін­ці ви­па­ла та­ка важ­ка до­ля, що, ма­буть, ті 95 ро­ків, ко­ли во­на ще хо­дить на пу­блі­чні за­хо­ди (що­прав­да, вже у су­про­во­ді си­на Во­ло­ди­ми­ра), — на­го­ро­да Все­ви­шньо­го за все пе­ре­жи­те. На­ро­ди­ла­ся Оль­га Іль­ків (у під­піл­лі « Ро­ксо­ля­на » , « О. Зві­ро­бій » ) 21 черв­ня 1920 ро­ку в мі­сті Стрий. На­вча­ла­ся у Стрий­ській, а зго­дом у Пе­ре­ми­шль­ській гім­на­зії, там всту­пи­ла до Пла­сту. Взим­ку 1941 ро­ку Оль­га стає чле­ном Ор­га­ні­за­ції укра­їн­ських на­ціо­на­лі­стів, і з то­го ча­су її жи­т­тя — це су­ціль­на бо­роть­ба. Пра­цю­ю­чи у Го­лов­ній ди­ре­кції Львів­ської за­лі­зни­ці, Оль­га Іль­ків на свої до­ку­мен­ти ді­ста­ва­ла кви­тки на поїзди для оу­нів­ців, ви­ко­ну­ва­ла рі­зну під­піль­ну ро­бо­ту. У Льво­ві ще всту­пи­ла до ме­ди­чно­го ін­сти­ту­ту і вчи­ла­ся на кур­сах ко­сме­ти­ки. З 1942 ро­ку — провідниця жі­но­чої ме­ре­жі ОУН у Льво­ві.

1943 ро­ку во­на взя­ла шлюб із пов­стан­цем Во­ло­ди­ми­ром Ли­ком, з яким познайомилася у Вар­ша­ві, однак їм су­ди­ло­ся про­жи­ти ра­зом ( і то зде­біль­шо­го на не­ле­галь­но­му ста­но­ви­щі) усьо­го п’ ять ро­ків. Її чо­ло­вік ге­ро­ї­чно за­ги­нув у бою з ен­ка­ве­ди­ста­ми в бе­ре­зні 1945 ро­ку. Двоє ді­тей за­ли­ши­ли­ся без ба­тька, а пі­сля аре­шту Оль­ги Іль­ків — і без ма­те­рі. Ді­тей за­бра­ли до ін­тер­на­ту і на­віть змі­ни­ли їм іме­на та прі­зви­ща. Во­ни мо­гли вже ні­ко­ли не зу­стрі­тись, але до­ля роз­по­ря­ди­лась іна­кше. Чо­тир­над­цять ро­ків у тюр­мах, у цих ро­сій­ських «за­кри­тках » Оль­га без­пе­ре­стан­ку мо­ли­ла­ся за сво­їх ді­тей, пе­ре­дав­ши їх під опі­ку Бо­жої Ма­те­рі, ви­ли­ва­ла свою ту­гу на па­пір у вір­шах, і ці вір­ші — ту­га ма­те­рі за ді­тьми — важ­ко чи­та­ти без сліз, або ж лі­ри­чну по­е­зію Оль­ги Іль­ків, над­зви­чай­но ду­шев­ну, гли­бо­ку, де її ду­ша ту­жить за ко­ха­ним чо­ло­ві­ком... Ко­лись одна на­гля­да­чка тюр­ми, озна­йо­мив­шись з її біо­гра­фі­єю, за­пи­та­ла, як во­на ще не збо­же­во­лі­ла. Ні, не збо­же­во­лі­ла, ви­йшла звід­ти твер­дою й силь­ною ду­хом, без по­ка­я­н­ня за ми­ну­ле, яко­го так від неї ви­ма­га­ли. Во­на зно­ву вли­ла­ся у ря­ди тих, хто бо­ре­ться за Укра­ї­ну. Не­що­дав­но на­віть всту­пи­ла у ря­ди по­лі­ти­чної пар­тії « Сво­бо­да » , бо вва­жає, що тіль­ки та­кі ра­ди­каль­ні по­гля­ди ни­ні мо­жуть вря­ту­ва­ти на­шу дер­жа­ву, а не лі­бе­ра­лізм, від яко­го ба­га­то бі­ди.

... У цей свя­тко­вий ве­чір ви­сту­пав на­ро­дний са­мо­ді­яль­ний хор «Не­ско­ре­ні», октет «Ор­фей», тріо «Край­ня хата», ака­де­мі­чний ін­стру­мен­таль­ний ан­самбль «Ви­со­кий за­мок » , юві­ляр­ку ві­та­ли ви­ко­нав­ці пі­сень на її сло­ва Орест Цим­ба­ла, Іри­на Лон­чи­на, Лі­лі­а­на Рав­рук, На­та­лія Ку­хар, Адрі­а­на Цір­ка та ін­ші, а на­при­кін­ці Оль­га Іль­ків звер­ну­ла­ся зі сво­їм по­лум’яним сло­вом до при­су­тніх, під­пи­су­ва­ла книж­ку під час автограф-се­сії й по­обі­ця­ла ще одне та­ке свя­то — до­жи­ти до сво­го сто­лі­тньо­го юві­лею.

ЮРІЙ ШУ­ХЕ­ВИЧ ВІ­ТАЄ ОЛЬ­ГУ ІЛЬ­КІВ. ПО­РУЧ АР­ТИСТ ОРЕСТ ЦИМ­БА­ЛА І СИН ОЛЬ­ГИ ІЛЬ­КІВ — ВО­ЛО­ДИ­МИР

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.