«По­пе­ре­ду ве­ли­ка ро­бо­та»

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - На­та­лія БЕЗВОЗЮК, Оде­са

Оде­си­ти — про ба­жа­н­ня змін

ВОде­сі три­ває ту­ри­сти­чний се­зон, про­хо­дять куль­тур­ні за­хо­ди єв­ро­пей­сько­го та сві­то­во­го рів­ня, та­кі як «Odessa Classics» та «Оде­ський між­на­ро­дний кі­но­фе­сти­валь». Від­бу­ва­ю­ться сут­тє­ві по­лі­ти­чні змі­ни — но­ві при­зна­че­н­ня на клю­чо­вих по­са­дах. Оде­си­ти че­ка­ють на ре­фор­ми у ба­га­тьох сфе­рах та по­кра­ще­н­ня жи­т­тя в ре­гіо­ні. Во­дно­час, яким би спо­кій­ним не ви­гля­да­ло мі­сто зов­ні, вій­на да­є­ться взна­ки. До Оде­си при­бу­ва­ють но­ві бор­ти з по­ра­не­ни­ми вій­сько­ви­ми, во­лон­те­ри не­втом­но пра­цю­ють, а ін­фор­ма­цій­на вій­на не по­сла­блю­є­ться.

Оле­на ОЛIЙНИК, на­чаль­ник управ­лі­н­ня куль­ту­ри і ту­ри­зму, на­ціо­наль­но­стей та ре­лі­гій Оде­ської ОДА:

— Куль­тур­ний про­цес як у мі­сті, так і в обла­сті гі­пе­р­актив­ний: гро­мад­ські ор­га­ні­за­ції та акти­ві­сти при­ді­ля­ють йо­му ба­га­то ува­ги та актив­но бе­руть участь, від­бу­ва­є­ться ве­ли­ка кіль­кість за­хо­дів, те­а­траль­них прем’єр. Оде­ські твор­чі ко­ле­кти­ви та ви­ко­нав­ці отри­му­ють на­го­ро­ди на між­на­ро­дних та все­укра­їн­ських фе­сти­ва­лях. Та­кож впер­ше в Оде­сі пред­став­ни­ки ОБСЄ спіль­но з управ­лі­н­ням куль­ту­ри і ту­ри­зму, на­ціо­наль­но­стей та ре­лі­гій ОДА про­ве­ли се­мі­нар з пи­тань прав на­ціо­наль­них мен­шин і ві­ро­спо­від­у­вань. За п’ять мі­ся­ців цьо­го ро­ку іно­зем­них ту­ри­стів в Оде­сі ста­ло на 2% біль­ше по­рів­ня­но з цим пе­рі­о­дом ми­ну­ло­го ро­ку — близь­ко 807 ти­сяч. Це по­ка­зник низь­ко­го се­зо­ну, однак ми в пер­спе­кти­ві очі­ку­є­мо зро­ста­н­ня до 6%. Осо­бли­вою по­пу­ляр­ні­стю за­раз ко­ри­сту­ю­ться етно­мар­шру­ти.

Це все хо­ро­ше. Що­до по­га­но­го, то­чні­ше ска­за­ти, про­блем­но­го. Є про­бле­ми, які по­тре­бу­ють ви­рі­ше­н­ня на за­ко­но­дав­чо­му рів­ні. Ми на шля­ху ре­фор­му­ва­н­ня, як і вся кра­ї­на. І один з най­ва­жли­ві­ших на­прям­ків ре­фор­му­ва­н­ня куль­ту­ри — це не­об­хі­дність вве­де­н­ня кон­тра­ктної осно­ви в те­а­трах — тоб­то змі­ни до За­ко­ну Укра­ї­ни «Про те­а­три і те­а­траль­ну спра­ву». Крім то­го, є чи­ма­ло про­блем, пов’яза­них з ре­мон­том, ма­те­рі­аль­ною ба­зою, не­об­хі­дні­стю пе­ре­гля­ну­ти і ор­га­ні­зу­ва­ти ро­бо­ту му­зе­їв, те­а­трів, твор­чих на­вчаль­них за­кла­дів.

Ми­хай­ло ЖУ­РА­ВЕЛЬ, ди­ре­ктор «Оде­сько­го куль­тур­но­го цен­тру»:

— З хо­ро­шо­го хо­чу від­зна­чи­ти, що на стра­те­гі­чній се­сії ре­гіо­ну за уча­сті го­ло­ви Оде­ської ОДА Мі­хе­і­ла Са­а­ка­шві­лі кла­стер куль­ту­ри був роз­гля­ну­тий на рів­ні з еко­но­мі­чним се­кто­ром. На се­сії бу­ло за­фі­ксо­ва­но ба­га­то ці­ка­вих ду­мок, на­пра­цьо­ва­на стра­те­гія та ба­че­н­ня куль­тур­ної Оде­си до 2020 ро­ку. За­раз оде­ське управ­лі­н­ня куль­ту­ри про­во­дить фе­сти­валь фе­сти­ва­лів «Хо­чу в Оде­су», де ор­га­ні­за­то­ри рі­зних за жан­ром куль­тур­них фо­ру­мів пред­став­лять свої ді­ти­ща. Осо­би­сто для ме­не ва­жли­во, що в Оде­сі, по­при всі тру­дно­щі та пе­ре­шко­ди, від­бу­де­ться во­сьмий те­а­траль­ний фе­сти­валь «Мо­ло­ко». Однак, на мою дум­ку, в біль­шо­сті ви­пад­ків без­від­по­від­аль­ність, ди­ле­тан­тизм та не­про­фе­сіо­на­лізм галь­му­ють роз­ви­ток куль­ту­ри в ре­гіо­ні. Не ви­ста­чає мо­ло­дих спе­ці­а­лі­стів — ам­бі­тних, кре­а­тив­них, гли­бо­ких. У лю­дей, які по­вин­ні ру­ха­ти куль­тур­ний се­ктор, за­зви­чай від­су­тня мо­ти­ва­ція. Для них го­лов­не за­ро­би­ти гро­ші, і то­му ця ді­яль­ність втра­чає куль­тур­ну цін­ність. Час швид­ко мі­няє прі­о­рі­те­ти та цін­но­сті, то­му істин­ні цін­но­сті забуваються, їх скла­дно до­не­сти. Оле­на IВАНОВА, до­ктор на­ук з со­ці­аль­них ко­му­ні­ка­цій:

— Спо­сте­ре­же­н­ня за оде­ським ін­фор­ма­цій­ним про­сто­ром, йо­го грав­ця­ми і спо­жи­ва­ча­ми в ре­жи­мі «тут і те­пер» про­во­ку­ють по­яву су­пе­ре­чли­вих і по­хму­рих ду­мок. З одно­го бо­ку, уже май­же ко­жен знає, що те­ле­ба­че­н­ня, та й ін­ші ЗМІ, чи­нять на ау­ди­то­рію силь­ний і пе­ре­ва­жно не­га­тив­ний вплив. На­то­мість, як са­ме це від­бу­ва­є­ться і де кри­є­ться ін­фор­ма­цій­на не­без­пе­ка, усві­дом­лює да­ле­ко не ко­жен чи­тач, гля­дач, слу­хач, на­віть се­ред тих, хто спе­ці­аль­но ці­ка­ви­ться пи­та­н­ня­ми ве­де­н­ня ін­фор­ма­цій­ної вій­ни, про­па­ган­ди. Ін­фор­ма­цій­ний про­стір ду­же за­смі­че­ний не ли­ше спе­ці­аль­ни­ми «пас­тка­ми», які ма­ють вве­сти в ома­ну гро­мад­ськість, а й зна­чною кіль­кі­стю не­то­чних, не­акту­аль­них, без­глу­здих по­ві­дом­лень (ін­ши­ми сло­ва­ми — шу­му), які втом­лю­ють ау­ди­то­рію та штов­ха­ють її до «аль­тер­на­тив­них» дже­рел ін­фор­ма­ції, зокре­ма чу­ток. Май­же ко­жен з нас охо­че до­лу­ча­є­ться до спо­жи­ва­н­ня та по­ши­ре­н­ня чу­ток, хоч і ро­зу­міє не­на­дій­ність цьо­го ка­на­лу. Вар­то ли­ше ви­йти на лю­ди (транс­порт, кав’яр­ня, ма­га­зин), аби по­чу­ти по­ясне­н­ня всьо­му то­му, про що по­ві­до­ми­ли про­фе­сій­ні ЗМІ: хто на­справ­ді ке­рує ка­дро­ви­ми при­зна­че­н­ня­ми, ко­му вій­на на схо­ді ви­гі­дна і як са­ме, що по су­ті сто­їть за па­трі­о­ти­чною по­ве­дін­кою то­що. Так і жи­ве­мо: ді­зна­є­мо­ся, ді­ли­мо нав­піл, слу­ха­є­мо по­ясне­н­ня, ні­ко­му не до­ві­ря­є­мо, ні від ко­го ні­чо­го не че­ка­є­мо, по­стій­но від­чу­ва­є­мо ін­фор­ма­цій­ний голод та жа­лі­є­мо­ся на пе­ре­на­си­че­н­ня ін­фор­ма­ці­єю.

Ві­кто­рія КРОТОВА, во­лон­тер:

— Во­лон­тер­ство ко­шту­ва­ло ме­ні гар­ної ро­бо­ти. Го­лов­не, що сім’я ме­не під­три­мує, і ро­зу­міє, що на­віть ко­ли я вдо­ма, ме­не «не­має»: я не про­во­джу час з ни­ми, а пи­шу зві­ти, роз­мов­ляю по те­ле­фо­ну з бій­цям то­що. Ме­ні ду­же хо­че­ться, щоб вій­на за­кін­чи­ла­ся ско­рі­ше, щоб мо­жна бу­ло по­вер­ну­ти­ся до нор­маль­но­го жи­т­тя. Хо­ча я усві­дом­люю, що по­пе­ре­ду ще ве­ли­ка ро­бо­та по по­вер­нен­ню хло­пців, які по­вер­ну­ли­ся з вій­ни, до цьо­го нор­маль­но­го жи­т­тя, ре­а­бі­лі­та­ція, со­ці­аль­на ада­пта­ція, по­шук ро­бо­ти для них. За ці май­же пів­то­ра ро­ку всі ду­же вто­ми­ли­ся. До­по­мо­га ско­ро­ти­ла­ся в ра­зи, і ко­жен да­ру­валь­ник (як ми їх на­зи­ва­є­мо) на ва­гу зо­ло­та. Ба­га­то во­лон­те­рів «зло­ви­ли зір­ку» і ста­ли вва­жа­ти се­бе ма­ло не не­бо­жи­те­ля­ми, за­був­ши про те, хто та­кий на­справ­ді во­лон­тер і для чо­го во­ни при­йшли в це во­лон­тер­ство. Во­і­сти­ну, ви­про­бу­ва­н­ня «мі­дни­ми тру­ба­ми» най­важ­че. Про­хо­дять да­ле­ко не всі. Хтось пра­цює на ре­зуль­тат, а хтось лю­бить се­бе в цьо­му про­це­сі і йо­му ре­зуль­тат не так ва­жли­вий, як за­галь­не по­кло­ні­н­ня. Най­гір­ше те, що си­ту­а­ція в кра­ї­ні в ці­ло­му не змі­ни­ла­ся. Все та ж гни­ла си­сте­ма, все ті ж лю­ди на мі­сцях. Так са­мо ні­чо­го і ні­хто не хо­че змі­ню­ва­ти­ся. Я не знаю, скіль­ки ро­ків має ще прой­ти, щоб під­хід у лю­дей в го­ло­вах змі­нив­ся. Але одне знаю то­чно: ми обов’яз­ко­во пе­ре­мо­же­мо, про­сто ви­про­бу­ва­н­ня ви­па­ли ду­же скла­дні і всі від­ра­зу. Але ко­ли чу­єш в труб­ці: «Ві­ка, при­віт, це я, Ко­ля, спа­си­бі то­бі за все, у ме­не все вже до­бре» — це до­ро­го­го вар­те, по­вір­те.

Оле­на ПАВ­ЛЕН­КО, пре­зи­дент бла­го­дій­но­го фон­ду «Бджіл­ка»:

— Ба­га­то хто за­раз пе­ре­мкнув­ся на до­по­мо­гу пе­ре­се­лен­цям, ар­мії, по­ра­не­ним вій­сько­вим. Бла­го­дій­но­му фон­ду пра­цю­ва­ти ста­ло зна­чно скла­дні­ше. Але ска­за­ти, що гро­ші на ді­тей зов­сім не над­хо­дять, я теж не мо­жу. Го­лов­на про­бле­ма за­раз не в то­му, що пі­до­пі­чним на­шо­го фон­ду не пе­ре­ка­зу­ють ко­шти, а в то­му, що зро­сли ці­ни на ме­ди­ка­мен­ти, а курс до­ла­ра не­ста­біль­ний. За­явок на на­да­н­ня до­по­мо­ги ста­ло біль­ше, а не­об­хі­дні су­ми на опе­ра­ції зі­бра­ти май­же не­мо­жли­во, оскіль­ки грив­ня силь­но зне­ці­ню­є­ться. В ре­зуль­та­ті стра­жда­ють най­більш не­за­хи­ще­ні лю­ди — ма­лень­кі ді­ти.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.