Про ро­сій­сько­го ін­те­лі­ген­та

До­пис Facebook-ко­ри­сту­ва­ча Tatiana Narbut-kondratieva (спів­то­ва­ри­ство «Со­ло із со­цме­реж з... ор­ке­стром»)

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» -

«Ни­ні­шній ро­сій­ський ін­те­лі­гент — пря­мий на­ща­док і спад­ко­є­мець крі­по­сни­ка-воль­тер’ян­ця.

Як­би в Ро­сії бу­ла хоч ку­пка ці­лі­сних лю­дей з роз­ви­не­ною сві­до­мі­стю, тоб­то та­ких, у яких ви­со­ких хід ду­мок ор­га­ні­чно вті­ле­ний в осо­би­стість, — де­спо­тизм був би не­ми­сли­мим.

Але де най­ро­з­ви­не­ні­ші сві­до­мо­сті бу­ли по­збав­ле­ні тіл, а ті­ла жи­ли без сві­до­мо­сті, там де­спо­ти­зму бу­ло ма­кси­маль­но при­віль­но.

Гро­мад­ськість за­пов­ни­ла сві­до­мість; роз­рив між ді­яль­ні­стю сві­до­мо­сті й осо­би­стим плот­сько-во­льо­вим жи­т­тям став за­галь­ною нор­мою, біль­ше то­го — він був ви­зна­ний мі­ри­лом свя­то­сті, єди­ним шля­хом до по­ря­тун­ку ду­ші.

Цей роз­пад осо­би­сто­сті ви­явив­ся фа­таль­ним для ін­те­лі­ген­ції з трьох по­гля­дів: вну­трі­шньо — він зро­бив ін­те­лі­ген­та ка­лі­кою, зов­ні — він ві­ді­рвав ін­те­лі­ген­цію від на­ро­ду, і, на­ре­шті, су­ку­пні­стю цих двох при­чин він при­рік ін­те­лі­ген­цію на пов­не без­си­л­ля пе­ред вла­дою, що гно­бить її.

Пів­сто­лі­т­тя тов­чу­ться во­ни на пло­щі, во­ла­ю­чи й ла­ю­чись. Удо­ма — грязь, убо­гість, без­лад, але го­спо­да­ре­ві не до цьо­го. Він на лю­дях, він ря­тує на­род — та во­но й лег­ше, і ці­ка­ві­ше, ніж ма­ру­дна ро­бо­та бу­дин­ку.

Ні­хто не жив — усі ро­би­ли (або вда­ва­ли, що ро­блять) су­спіль­ну спра­ву.

Не жи­ли на­віть его­їсти­чно, не ра­ді­ли жи­т­тю, не на­со­ло­джу­ва­ли­ся віль­но йо­го роз­ра­да­ми, але урив­ка­ми ха­па­ли шма­тки й ков­та­ли май­же не роз­жо­ву­ю­чи, со­ром­ля­чись і ра­зом жа­ді­бно, як пу­сто­тли­вий со­ба­ка. Це був якийсь див­ний аске­тизм, не зре­че­н­ня від особистого плот­сько­го жи­т­тя, але зре­че­н­ня від ке­рів­ни­цтва ним. Во­но йшло са­ме со­бою, аби­як, по­хму­ро й су­до­ро­жно. То ра­птом сві­до­мість спо­хо­пи­ться — то­ді спа­ла­хує жор­сто­кий фа­на­тизм в одній то­чці: по­чи­на­є­ться свар­ка при­я­те­ля за ви­пи­ту пля­шку шам­пан­сько­го, ви­ни­кає гур­ток з якою-не­будь аске­ти­чною ме­тою. А в ці­ло­му ін­те­лі­гент­ський по­бут жа­хли­вий, справ­жня мер­зен­ність за­пу­сті­н­ня: ані­най­мен­шої ди­сци­плі­ни, ані­най­мен­шої по­слі­дов­но­сті на­віть у зов­ні­шньо­му; день ви­тра­ча­є­ться не ві­до­мо на що, сьо­го­дні так, а зав­тра, по на­тхнен­ню, все до­го­ри дри­гом; не­роб­ство, не­охай­ність, го­ме­ри­чна не­аку­ра­тність в осо­би­сто­му жит­ті, на­їв­на не­до­бро­со­ві­сність у ро­бо­ті, в су­спіль­них спра­вах не­при­бор­ка­на схиль­ність до де­спо­ти­зму й ціл­ко­ви­та від­су­тність по­ша­ни до чу­жої осо­би­сто­сті, пе­ред вла­дою — то гор­дий ви­клик, то по­кла­дли­вість — не колективна, я не про неї говорю, — а осо­би­ста».

«Ві­хи». Збір­ка ста­тей.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.