Про «су­спіль­ну іко­ну»

Ві­ктор ШИ­ШКІН: «Тим, хто сьо­го­дні пи­ше змі­ни до Основ­но­го За­ко­ну, я по­ре­ко­мен­ду­вав би спо­ча­тку п’ять ра­зів про­чи­та­ти Кон­сти­ту­цію Пи­ли­па Ор­ли­ка»

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Іван КА­ПСА­МУН, «День»

Ві­ктор ШИ­ШКІН: «Тим, хто сьо­го­дні пи­ше змі­ни до Основ­но­го За­ко­ну, я по­ре­ко­мен­ду­вав би спо­ча­тку п’ять ра­зів про­чи­та­ти Кон­сти­ту­цію Пи­ли­па Ор­ли­ка»

28черв­ня цьо­го ро­ку ми­нає 19 ро­ків із мо­мен­ту ухва­ле­н­ня Кон­сти­ту­ція Укра­ї­ни. Однак про­тя­гом усьо­го цьо­го ча­су не при­пи­ня­ю­ться роз­мо­ви про не­об­хі­дність вне­се­н­ня змін до Основ­но­го за­ко­ну. І та­ких змін на­ша Кон­сти­ту­ція за­зна­ва­ла вже не­о­дно­ра­зо­во: 2004-го, пі­сля по­ма­ран­че­вих по­дій; 2010-го, за пре­зи­дент­ства Ві­кто­ра Яну­ко­ви­ча (не без уча­сті Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду) і 2014-го, пі­сля Єв­ро­май­да­ну. Над змі­на­ми до Основ­но­го до­ку­мен­та кра­ї­ни пра­цю­ють і сьо­го­дні, на­ра­зі діє Кон­сти­ту­цій­на ко­мі­сія при Пре­зи­ден­то­ві. Що ж в укра­їн­ській Кон­сти­ту­ції не так — чо­му її по­стій­но пра­гнуть змі­ни­ти? Де слід шу­ка­ти про­бле­му? Про це ми го­во­ри­мо з її ав­то­ром, одним із кра­щих фа­хів­ців Укра­ї­ни у сфе­ри пра­ва, чин­ним суд­дею Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду — Ві­кто­ром Ши­шкі­ним. Однак ці­єю те­мою ми не обме­жи­ли­ся — по­го­во­ри­ли та­кож про ре­фор­му су­дів та про­ку­ра­ту­ри, а ще про ре­зо­нан­сну «спра­ву Гон­га­дзе — По­доль­сько­го».

«КУ­ЧМА НЕ МАВ СТО­СУН­КУ ДО РОЗ­РОБ­КИ ТА УХВА­ЛЕ­Н­НЯ КОН­СТИ­ТУ­ЦІЇ. ЦЕ МІФ»

— Не­що­дав­но у Вер­хов­ній Ра­ді, де бу­ли при­су­тні всі пре­зи­ден­ти Укра­ї­ни, мо­жна бу­ло спо­сте­рі­га­ти по­ка­зо­ву си­ту­а­цію, ко­ли лі­дер пар­ла­мент­ської фра­кції «Са­мо­по­міч» Олег Бе­ре­зюк брав автограф на Кон­сти­ту­ції в екс-пре­зи­ден­та Ле­о­ні­да Ку­чми. Пі­зні­ше він по­яснив «Дню», що ро­бив це для сво­го дру­га-юри­ста, адже ухва­ле­н­ня Основ­но­го за­ко­ну 1996 ро­ку є за­слу­гою дру­го­го пре­зи­ден­та. Справ­ді, існує та­ка вер­сія, що са­ме Ку­чма зму­сив де­пу­та­тів у кон­сти­ту­цій­ну ніч про­го­ло­су­ва­ти за Кон­сти­ту­цію. Але чи справ­ді це так? Ви як один з ав­то­рів Кон­сти­ту­ції і на­ро­дний де­пу­тат, який го­ло­су­вав за неї, — як то­ді все від­бу­ва­ло­ся?

— По-пер­ше, Кон­сти­ту­ція — це по­лі­ти­ко-пра­во­вий до­ку­мент. Тоб­то по­лі­ти­чна до­ктри­на роз­ви­тку на­шо­го су­спіль­ства і на­шої дер­жав­но­сті. По-дру­ге, ко­ли ми го­во­ри­мо про те, що укра­їн­ську Кон­сти­ту­цію бу­ло ухва­ле­но за одну ніч, це як мі­ні­мум ма­ні­пу­ля­ція, це озна­чає грі­ши­ти про­ти істи­ни та істо­рії. На­га­даю, Кон­сти­ту­цій­ну ко­мі­сію, де я був за­сту­пни­ком го­ло­ви, бу­ло ство­ре­но ще 1991 ро­ку, а Кон­сти­ту­цію бу­ло ухва­ле­но 1996-го, то­му кон­сти­ту­цій­ний про­цес три­вав ро­ка­ми. Пра­цю­ва­ли рі­зні ро­бо­чі гру­пи. Як на­слі­док, бу­ло пред­став­ле­но дев’ять про­е­ктів Кон­сти­ту­ції. Свої ва­рі­ан­ти вне­сли, зокре­ма, й рі­зні по­лі­ти­чні пар­тії: Хри­сти­ян­сько-де­мо­кра­ти­чна, Ко­му­ні­сти­чна, Со­ці­а­лі­сти­чна... Основ­ним галь­мом на ран­ніх ста­ді­ях якраз ста­ло те, що ці пар­тії по­рі­зно­му ди­ви­ли­ся на Кон­сти­ту­цію.

Якщо бра­ти Вер­хов­ну Ра­ду пер­шо­го скли­ка­н­ня, то во­на на 75% скла­да­ла­ся з ко­му­ні­стів. У дру­го­му скли­кан­ні ко­му­ні­стів офі­цій­но уже ста­ло мен­ше, а все то­му, що ба­га­то хто з них про­сто по­збув­ся пар­ткви­тків. На­при­клад, Ру­слан Бо­де­лан у дру­го­му пар­ла­мен­ті вже не був у Ко­му­ні­сти­чній пар­тії, але всі зна­ли, що ще вчо­ра він був пер­шим се­кре­та­рем оде­сько­го об­ко­му пар­тії. То­му, за ве­ли­ким ра­хун­ком, пер­ші два пар­ла­мен­ти бу­ли ко­му­ні­сти­чни­ми — за них не мо­гла бу­ти ухва­ле­на Кон­сти­ту­ція су­то на­ціо­наль­но-де­мо­кра­ти­чно­го спря­му­ва­н­ня. А от­же, до­ве­ло­ся шу­ка­ли ком­про­мі­сний ва­рі­ант, який зре­штою став ба­зою для ухва­ле­н­ня Основ­но­го за­ко­ну.

До ре­чі, якщо го­во­ри­ти про ніч із 27 на 28 черв­ня 1996 ро­ку, то по­над 40 ста­тей Кон­сти­ту­ції бу­ло ухва­ле­но ра­ні­ше — за по­пе­ре­дні два ти­жні. Най­біль­ша «вій­на» то­чи­ла­ся нав­ко­ло ста­тей про мо­ву, зем­лю, вла­сність, дер­жав­ний устрій, вклю­ча­ю­чи Ав­то­ном­ну ре­спу­блі­ку Крим. Ска­жу від­вер­то: ще 1991 ро­ку я був про­ти та­кої ав­то­но­мії, і сьо­го­дні ми по­ба­чи­ли, чим все це для Укра­ї­ни за­кін­чи­ло­ся. Мо­жна бу­ло пі­ти на крим­сько­та­тар­ську ав­то­но­мію, а не ав­то­но­мію для всьо­го пів­остро­ва.

Те­пер, що сто­су­є­ться кон­кре­тно то­ді­шньо­го пре­зи­ден­та. Мо­жли­во, Ле­о­нід Ку­чма на яко­мусь ета­пі і став пев­ним ка­та­лі­за­то­ром, але го­во­ри­ти про те, що він зі­грав якусь ви­да­тну роль, зви­чай­но, не вар­то, тим біль­ше, що в кон­сти­ту­цій­ну ніч він ко­гось там «на­ги­нав». Нав­па­ки. На­при­клад, Ви­щу ра­ду юсти­ції Укра­ї­ни бу­ло про­пи­са­но за зраз­ком Ви­щої ра­ди ма­гі­стра­ту­ри Фран­ції. Цю ідею за­про- по­ну­вав я і на­ро­дний де­пу­тат Новиков. У Фран­ції по­ді­бну стру­кту­ру очо­лює пре­зи­дент, і в нас та­кож бу­ло за­пи­са­но, що її має очо­лю­ва­ти гла­ва дер­жа­ви, але де­пу­та­ти на­стіль­ки не­на­ви­ді­ли Ку­чму, що в остан­ній мо­мент ви­ки­ну­ли звід­ти це по­ло­же­н­ня.

На мі­сці на­ро­дно­го де­пу­та­та, який брав автограф, я не го­во­рив би про ве­ли­ку роль Ку­чми в ухва­лен­ні Кон­сти­ту­ції. Не тре­ба по­ши­рю­ва­ти мі­фи. Він вза­га­лі не мав сто­сун­ку до роз­роб­ки ни­ні­шньої Кон­сти­ту­ції. От ко­го тре­ба зга­ду­ва­ти, то це, на жаль, уже по­кій­них Ми­хай­ла Си­ро­ту і Ва­ди­ма Геть­ма­на. Я го­во­рив би про цих лю­дей, а не про Ку­чму. Остан­ній на­віть не знав, що бу­дуть ухва­лю­ва­ти Кон­сти­ту­цію, а ко­ли ді­знав­ся, то з пе­ре­ля­ку при­біг до пар­ла­мен­ту, де ми вже при­йма­ли остан­ні роз­ді­ли. Це Оле­ксандр Мо­роз ска­зав, що не ви­йде­мо з пар­ла­мен­ту, до­ки не про­го­ло­су­є­мо Кон­сти­ту­цію, він на­віть дав зав­да­н­ня ви­кли­ка­ти тих де­пу­та­тів, яких не бу­ло в той мо­мент у Вер­хов­ній Ра­ді.

До сло­ва, єди­на моя дер­жав­на на­го­ро­да — За­слу­же­ний юрист Укра­ї­ни, якою ме­не на­го­ро­ди­ли за роз­роб­ку Кон­сти­ту­ції. Так за­зна­че­но в ука­зі, який під­пи­сав той же Ку­чма, хоч я був йо­го во­ро­гом.

«ПРО­БЛЕ­МА — НА­ВЧИ­ТИ­СЯ ВИ­КО­НУ­ВА­ТИ КОН­СТИ­ТУ­ЦІЮ, А НЕ ПО­СТІЙ­НО НА­МА­ГА­ТИ­СЯ ВНО­СИ­ТИ ЗМІ­НИ»

— От­же, ухва­ле­на Кон­сти­ту­ція отри­ма­ла по­зи­тив­ні від­гу­ки. Го­во­ри­ли про те, що це одна з най­кра­щих Кон­сти­ту­цій у Єв­ро­пі. Це так?

— До­ку­мент, справ­ді, ви­йшов які­сний. Єв­ро­пей­ські екс­пер­ти це під­твер­ди­ли. Про ту ж Ви­щу ра­ду юсти­ції са­мі фран­цу­зи, які є ба­тька­ми по­ді­бних уста­нов, го­во­ри­ли нам, що ви при­ду­ма­ли най­кра­щий ва­рі­ант із по­гля­ду пред­став­ле­н­ня в цій стру­кту­рі рі­зних юри­ди­чних про­шар­ків. У нас же ВРЮ сфор­мо­ва­на сі­мо­ма по­то­ка­ми — шість по­то­ків оби­ра­ю­ться, а сьо­мий за по­са­дою. Ана­ло­гів не­має. Єди­не, що до­да­ли фран­цу­зи — во­ни ска­за­ли, що оскіль­ки ва­ше су­спіль­ство ще не ви­зрі­ло, тоб­то ви за­ли­ша­є­те­ся «сов­ка­ми», ви мо­же­те ста­ти за­ру­чни­ка­ми сво­їх «ро­же­вих оку­ля­рів». Так і ста­ло­ся. При­га­дай­мо, які ма­ні­пу­ля­ції тво­рив то­ва­риш Сер­гій Кі­ва­лов.

До­ктри­наль­но у нас все бу­ло ви­пи­са­но пра­виль­но. Кон­сти­ту­ція хо­ро­ша. Але ж ми всі ро­зу­мі­є­мо, що го­лов­на на­ша про­бле­ма — це на­вчи­ти­ся її ви­ко­ну­ва­ти, а не по­стій­но на­ма­га­ти­ся вно­си­ти змі­ни. Аме­ри­кан­ці ж не змі­ню­ють сво­єї Кон­сти­ту­ції. Во­ни ли­ше до­да­ва­ли по­прав­ки — це не зміна ста­тей.

— До ре­чі, дня­ми ми­ну­ло 800 ро­ків бри­тан­ській Ве­ли­кій хар­тії воль­но­стей, яка по су­ті не є Кон­сти­ту­ці­єю, але за нею бри­тан­ці жи­вуть уже ба­га­то сто­літь. У чо­му їхній се­крет?

— Се­крет у то­му, що во­ни прийня­ли для се­бе те, що в те­о­рії іно­ді на­зи­ва­є­ться «су­спіль­ний до­го­вір». Во­ни про­сто до­мо­ви­ли­ся ви­ко­ну­ва- ти свої рі­ше­н­ня. Бри­тан­ці ви­хо­ву­ють ді­тей зма­ле­чку так, щоб во­ни з по­ва­гою ста­ви­ли­ся до сво­го пи­са­но­го за­ко­ну. Зви­чай­но, у них та­кож бу­ли про­бле­ми, ко­ли якісь там ко­ро­лі чи ще хто-не­будь хо­ті­ли пе­ре­пи­са­ти все «під се­бе». Але су­спіль­ство не да­ва­ло цьо­го зро­би­ти. Він­стон Чер­чілль ка­зав: «Якщо на­ші ко­ро­лі за­ду­ма­ли змі­ню­ва­ти кон­сти­ту­цій­ні осно­ви, то ми мі­ня­є­мо ко­ро­лів, а не Кон­сти­ту­цію». Са­ме та­ке зав­да­н­ня сто­їть сьо­го­дні пе­ред на­шим су­спіль­ством. Адже у нас хай би хто при­хо­див до вла­ди — всі хо­чуть змі­ни­ти Кон­сти­ту­цію. Так бу­ло за ра­дян­ських ча­сів, ко­ли ко­жен ген­сек ухва­лю­вав чи го­ту­вав свою Кон­сти­ту­цію, так во­но від­бу­ва­є­ться й у не­за­ле­жній Укра­ї­ні, ко­ли ко­жен пре­зи­дент на­ма­га­є­ться вно­си­ти змі­ни. Адже і Ві­ктор Ющен­ко, і Ві­ктор Яну­ко­вич, і Пе­тро По­ро­шен­ко — всі ство­рю­ва­ли і ство­рю­ють кон­сти­ту­цій­ні ко­мі­сії. А чи по­трі­бно це? По­вто­рюю, да­вай­те на­вчи­мо­ся ви­ко­ну­ва­ти спо­ча­тку те, що вже про­пи­са­ли, а по­тім, якщо в цьо­му бу­де по­тре­ба, бу­де­те щось змі­ню­ва­ти.

«ЯКЩО ЙДЕ­ТЬСЯ ПРО РОЗБА­ЛАН­СО­ВА­НІСТЬ ГІ­ЛОК ВЛА­ДИ, МО­ЖЛИ­ВО, Й ПО­ТРІ­БНІ ЗМІ­НИ ДО КОН­СТИ­ТУ­ЦІЇ»

— У чо­му все-та­ки по­ля­гає ко­рінь про­бле­ми?

— Все це від­бу­ва­є­ться від пра­во­вої не­ви­хо­ва­но­сті. Не­має усві­дом­ле­н­ня то­го, що Кон­сти­ту­ція — це су­спіль­на іко­на. Са­ме так на неї й тре­ба ди­ви­ти­ся. Якщо щось змі­ню­ва­ти, то ду­же обе­ре­жно. Не­да­рем­но ж ми в 1990-х ро­ках за­кла­ли та­кий скла­дний по­ря­док змін у XIII роз­ді­лі. Хі­ба в аме­ри­кан­ців не бу­ло про­блем? У них був і Во­тер­гейт­ський скан­дал, ко­ли ого­ло­си­ли ім­пі­чмент пре­зи­ден­то­ві Рі­чар­до­ві Ні­ксо­ну. І Біл­лу Клін­то­ну го­ту­ва­ли ім­пі­чмент.

— З об’єктив­ної то­чки зо­ру — чи є сьо­го­дні в Укра­ї­ні не­об­хі­дність змі­ню­ва­ти Кон­сти­ту­цію?

— Мо­жли­во, якщо ми ве­де­мо мо­ву про розба­лан­со­ва­ність гі­лок вла­ди. Кон­сти­ту­ція 1996 ро­ку все­та­ки ство­ри­ла зба­лан­со­ва­ну вла­ду, ін­ше пи­та­н­ня, що не всі хо­ті­ли її до­три­му­ва­ти­ся. Ро­зу­мі­є­те, хоч би що ми ви­пи­су­ва­ли, якщо хтось із са­мо­го по­ча­тку намагатиметься пе­ре­тя­гну­ти на се­бе ков­дру, то жо­дні ор­га­ні­за­цій­ні фор­му­ли чи нор­ма­тив­ні акти не зу­пи­нять цю лю­ди­ну. А от уже змі­ни до Кон­сти­ту­ції 2004 ро­ку ви­кли­ка­ли де­яку розба­лан­со­ва­ність у вла­дно­му три­ку­тни­ку: Пре­зи­дент, Ка­бі­нет Мі­ні­стрів, Вер­хов­на Ра­да.

Че­сно ка­жу­чи, ще то­го ж 1996-го, ко­ли ми обра­ли пре­зи­дент­сько-пар­ла­мент­ську фор­му прав­лі­н­ня, я не був її при­хиль­ни­ком. Я гер­ма­но­філ, то­му ме­ні рад­ше ім­по­нує ні­ме­цька мо­дель — пар­ла­мент­ській устрій. Там є фе­де­раль­ний кан­цлер, є фе­де­раль­ний пре­зи­дент, є пар­ла­мент, і ко­жен ви­ко­нує те, що на­пи­са­но в Кон­сти­ту­ції — ні­хто не на­ма­га­є­ться тя­гну­ти на се­бе ков­дру і щось пе­ре­пи­су­ва­ти. У Ні­меч­чи­ні ні­хто не руй­ну­вав основ дер­жав­но­го устрою, як це ро­би­ться у нас.

То­му змі­ни 2004 ро­ку до­ктри­наль­но я ві­тав, але я кри­ти­ку­вав те, як це бу­ло ви­пи­са­но та ухва­ле­но, адже під час ухва­ле­н­ня змін до Кон­сти­ту­ції бу­ло по­ру­ше­но про­це­ду­ру. Вже по­тім, ко­ли Ві­ктор Ющен­ко з 2006 ро­ку по­зба­вив­ся ча­сти­ни сво­їх пов­но­ва­жень, він по­чав ви­ду­му­ва­ти всі­ля­кі «при­йо­ми». У ни­ні­шній си­ту­а­ції у ме­не та­кож ви­ни­ка­ють пі­до­зри — чи не тим са­мим за­йма­є­ться Пе­тро По­ро­шен­ко? То­му я маю за­пи­та­н­ня — ті, хто за­раз ви­пи­су­ють змі­ни, чи бу­дуть во­ни по­тім їх ви­ко­ну­ва­ти?

«ДІ­ЯЛЬ­НІСТЬ НИ­НІ­ШНЬОЇ КОН­СТИ­ТУ­ЦІЙ­НОЇ КО­МІ­СІЇ Я НА­ЗИ­ВАЮ ФЕЙ­КО­ВОЮ»

— Існу­ють рі­зні дум­ки з при­во­ду пра­во­во­го до­ку­мен­та Пи­ли­па Ор­ли­ка від 1710 ро­ку. Що ви ду­ма­є­те з цьо­го при­во­ду — чи мо­жна вва­жа­ти йо­го пер­шою укра­їн­ською Кон­сти­ту­ці­єю?

— Мо­жна. Ні­хто ж не ка­же, що до­ку­мент обов’яз­ко­во має бу­ти ви­пи­са­но в то­му ви­гля­ді, до яко­го ми зви­кли. Ви­хо­дя­чи з то­го, як ви­пи­са­ні па­ра­ме­три в до­ку­мен­ті Пи­ли­па Ор­ли­ка, йо­го мо­жна вва­жа­ти Кон­сти­ту­ці­єю. Мо­жли­во, во­ни ви­пи­са­ні не за стан­дар­та­ми, але аме­ри­кан­ська Кон­сти­ту­ція теж ви­пи­са­на не­зви­чно для нас. Існу­ють ета­пи на­у­ко­во­го роз­ви­тку, і на це тре­ба зва­жа­ти. Кон­сти­ту­ція Пи­ли­па Ор­ли­ка ви­пи­са­на під ку­том зо­ру ін­те­ле­кту­аль­но­го по­тен­ці­а­лу то­го­ча­сно­го су­спіль­ства. Якщо по су­ті до­ку­мен­та, то там є ста­т­тя, в якій іде­ться про за­ко­но­дав­чий ор­ган (Ко­за­цька ра­да), є ста­т­тя про пре­зи­ден­та (геть­ман) і є ста­т­тя про су­до­ву вла­ду (ге­не­раль­ний су­д­дя). Геть­ман, при­мі­ром, не мав пра­ва втру­ча­ти­ся в ді­яль­ність ге­не­раль­но­го суд­ді. Те ж са­ме в аме­ри­кан­ській Кон­сти­ту­ції, яка з’яви­ла­ся че­рез 70 ро­ків. У Кон­сти­ту­ції 1710 ро­ку та­кож ви­пи­са­ні со­ці­аль­ні пра­ва. На­при­клад, ді­ти за­ги­блих ко­за­ків ма­ють пе­ре­бу­ва­ти на утри­ман­ні Вій­ська За­по­різь­ко­го. У цьо­му ж до­ку­мен­ті ви­пи­са­ні ан­ти­ко­ру­пцій­ні нор­ми. Одним сло­вом, тим, хто сьо­го­дні пи­ше змі­ни до Кон­сти­ту­ції, я по­ре­ко­мен­ду­вав би спо­ча­тку п’ять ра­зів про­чи­та­ти Кон­сти­ту­цію Пи­ли­па Ор­ли­ка. Адже геть­ма­ни Укра­ї­ни бу­ли осві­че­ни­ми лю­дьми — на­вча­ли­ся у ві­до­мих уні­вер­си­те­тах, зна­ли по п’ять-шість мов.

— Ви кри­ти­ку­є­те ді­яль­ність ни­ні­шньої Кон­сти­ту­цій­ної ко­мі­сії. Чо­му?

— Я на­зи­ваю її фей­ко­вою. Во­ни мо­жуть ме­не за це «по­би­ти», але са­ме так я їх на­зи­ваю.

— Ці­ка­во, чи про­во­дять сьо­го­дні пред­став­ни­ки Кон­сти­ту­цій­ної ко­мі­сії кон­суль­та­ції з су­д­дя­ми Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду, щоб уни­кну­ти мо­жли­вих подаль­ших не­то­чно­стей чи про­блем? Чи існує вза­є­мо­дія?

— Суд­дів Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду, які на сьо­го­дні пе­ре­бу­ва­ють у від­став­ці, за­лу­ча­ють до ці­єї спра­ви. На­скіль­ки ме­ні ві­до­мо, там пра­цю­ють Ми­ко­ла Ко­зю­бра, Іван Тим­чен­ко. Чин­них суд­дів КС за­лу­ча­ти до цьо­го про­це­су не мо­жна, ми не ма­є­мо пра­ва.

«ЗА­КОН 2004 РО­КУ ПРО ЗМІ­НИ КОН­СТИ­ТУ­ЦІЇ ПО­ТРІ­БНО БУ­ЛО СКА­СО­ВУ­ВА­ТИ, ОДНАК ТРЕ­БА БУ­ЛО ВКА­ЗА­ТИ, ЩО І КО­МУ ДА­ЛІ РО­БИ­ТИ»

— В істо­рії Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду бу­ли рі­ше­н­ня, які сер­йо­зно пі­дір­ва­ли ре­пу­та­цію цьо­го ор­га­ну. На­при­клад, за ча­сів пре­зи­дент­ства Ві­кто­ра Яну­ко­ви­ча 2010 ро­ку за до­по­мо­гою КС по­вер­ну­ли в дію Кон­сти­ту­цію у вер­сії 1996 ро­ку. Як ви це про­ко­мен­ту­є­те?

— У ме­не по­двій­не став­ле­н­ня до рі­ше­н­ня 2010 ро­ку. З одно­го бо­ку, я вва­жаю, що за­кон від 2004 ро­ку, яким вне­сли змі­ни до Кон­сти­ту­ції, слід бу­ло ска­су­ва­ти, бо йо­го бу­ло ухва­ле­но з по­ру­ше­н­ням кон­сти­ту­цій­ної про­це­ду­ри. Кон­сти­ту­цій­ний Суд це вста­но­вив і прийняв пра­виль­не рі­ше­н­ня. Але як­би йо­му ви­ста­чи­ло смі­ли­во­сті роз­по­ча­ти ска­су­ва­н­ня за­ко­нів, які го­ло­су­ю­ться на­ро­дни­ми де­пу­та­та­ми че­рез «пі­а­ні­но», то вза­га­лі бу­ло б ще кра­ще. Адже во­ни та­ким чи­ном по­ру­шу­ють кон­сти­ту­цій­ну про­це­ду­ру го­ло­су­ва­н­ня. І не має зна­че­н­ня, скіль­ки лю­дей го­ло­су­ва­ло за ко­гось, якщо хтось один про­го­ло­су­вав з по­ру­ше­н­ням, і це вста­но­ви­ли, на­віть якщо го­ло­сів, ска­жі­мо, 245, зна­чить, про­це­ду­ра вже по­ру­ше­на.

З ін­шо­го бо­ку, ви­на КС у то­му, що він не за­зна­чив, що і ко­му да­лі по­трі­бно ро­би­ти. У сво­їй окре­мій дум­ці я якраз на­по­ля­гав на цьо­му, але суд ухва­лив ін­ше рі­ше­н­ня. Та­кою «кон­сти­ту­цій­ною ва­тні­стю» по­лі­ти­ки й ско­ри­ста­ли­ся. Хоч КС і не да­вав пра­ва Адмі­ні­стра­ції Пре­зи­ден­та дру­ку­ва­ти Кон­сти­ту­цію 1996 ро­ку, мі­ністр юсти­ції Во­ло­ди­мир Лав­ри­но­вич все одно це зро­бив. Так, у тре­тьо­му пун­кті бу­ло на­пи­са­но, що всім ор­га­нам по­трі­бно при­ве­сти за­ко­но­дав­ство у від­по­від­ність до рі­ше­н­ня Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду. Але КС по­трі­бно бу­ло чі­тко на­пи­са­ти, що Вер­хов­на Ра­да, якщо во­на ба­жає зно­ву про­го­ло­су­ва­ти за від­по­від­не рі­ше­н­ня, по­вин­на це зро­би­ти з до­три­ма­н­ням кон­сти­ту­цій­них про­це­дур.

— Ни­ні­шній прем’єр-мі­ністр Ар­се­ній Яце­нюк, та й не тіль­ки він, ще до за­йма­ної по­са­ди за­яв­ляв, що КС вза­га­лі не­об­хі­дно лі­кві­ду­ва­ти і пе­ре­да­ти йо­го пов­но­ва­же­н­ня до Вер­хов­но­го Су­ду.

— По­ді­бні за­яви без­від­по­від­аль­ні. Во­ни зву­чать або від не­до­лу­го­сті, або від не­у­цтва. По­вер­та­ю­чись до слів Чер­чі­л­ля — по­трі­бно змі­ню­ва­ти та­ких по­лі­ти­ків, які не ро­зу­мі­ють кон­стру­кції дер­жав­но­го устрою. Тре­ба чи­та­ти юри­спру­ден­цію, на­у­ко­ві до­слі­дже­н­ня і те­ма­ти­чні ма­те­рі­а­ли юри­стів XX сто­лі­т­тя в Єв­ро­пі, вклю­ча­ю­чи ав­стрій­сько­го юри­ста Ган­са Кель­зо­на — ба­тька кон­сти­ту­цій­ної юсти­ції. До ре­чі, ді­ди Кель­зо­на ро­дом із Львів­щи­ни. Кон­сти­ту­цій­на юсти­ція має фун­кціо­ну­ва­ти. За до­ктри­ною кон­ти­нен­таль­ної Єв­ро­пи Вер­хов­ний Суд не мо­же ви­ко­ну­ва­ти фун­кції Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду, то­му що у ньо­го фун­кція ви­ко­ну­ва­ти за­кон, тоб­то за­сто­со­ву­ва­ти за­кон, а Кон­сти­ту­цій­ний Суд — су­дить за­кон. Один і той же суд не мо­же ви­ко­ну­ва­ти всі ці фун­кції. На цьо­му і ба­зу­є­ться «до­ктри­на Кель­зо­на», яка сприйня­та всі­єю Єв­ро­пою, на­віть Се­ре­дньою Азі­єю (ін­ша спра­ва, як во­на там пра­цює).

— Чи впли­ва­ють по­лі­ти­ки на КС? Як ви до цьо­го ста­ви­те­ся?

— На­віть якщо взя­ти той факт, що до­стро­ко­во змі­ню­вав­ся склад Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду, то це вже вка­зує на те, що є втру­ча­н­ня.

«НА­ЯВ­НІСТЬ УМОВ ВО­ЄН­НО­ГО СТА­НУ УНЕ­МО­ЖЛИВ­ЛЮЄ ВНЕ­СЕ­Н­НЯ ЗМІН ДО КОН­СТИ­ТУ­ЦІЇ УКРА­Ї­НИ»

— Не­що­дав­но Кон­сти­ту­цій­ний Суд опри­лю­днив ви­сно­вок у спра­ві за звер­не­н­ням Вер­хов­ної Ра­ди про роз’ясне­н­ня що­до від­по­від­но­сті за­ко­но­про­е­кту про вне­се­н­ня змін до Кон­сти­ту­ції від­но­сно недоторканності на­ро­дних де­пу­та­тів та суд­дів ви­мо­гам ста­тей 157 і 158 Кон­сти­ту­ції. Ви­сно­вок КС — змі­ни від­по­від­а­ють ви­мо­гам ста­тей 157 і 158 Основ­но­го за­ко­ну. Ві­до­мо, що ви під­го­ту­ва­ли окре­му дум­ку з цьо­го при­во­ду. Яку?

— Ви­мо­га, яка мі­сти­ться у ча­сти­ні дру­гій стат­ті 157 Кон­сти­ту­ції, сто­су­є­ться то­го, що Основ­ний за­кон не мо­же бу­ти змі­не­ний в умо­вах во­єн­но­го або над­зви­чай­но­го ста­ну. Зви­чай­но, вве­де­н­ня в Укра­ї­ні во­єн­но­го або над­зви­чай­но­го ста­ну є кон­сти­ту­цій­ною пре­ро­га­ти­вою Пре­зи­ден­та, від­по­від­ний указ яко­го має бу­ти за­твер­дже­но пар­ла­мен­том. Однак зміст ча­сти­ни дру­гої стат­ті 157 Кон­сти­ту­ції вка­зує не на сам факт ого­ло­ше­н­ня гла­вою дер­жа­ви акту про вве­де­н­ня во­єн­но­го або над­зви­чай­но­го ста­ну, а на на­яв­ність умов існу­ва­н­ня одно­го з та­ких ста­нів.

Орі­єн­тов­ний пе­ре­лік умов во­єн­но­го ста­ну мі­сти­ться у по­ло­же­н­нях стат­ті 1 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про пра­во­вий ре­жим во­єн­но­го ста­ну» від 12 трав­ня 2015 ро­ку, а са­ме: 1) на­яв­ність зброй­ної агре­сії чи за­гро­зи на­па­ду на дер­жа­ву; 2) не­без­пе­ка дер­жав­ної не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни та її те­ри­то­рі­аль­ної ці­лі­сно­сті; 3) на­да­н­ня від­по­від­ним ор­га­нам дер­жав­ної вла­ди, вій­сько­во­му ко­ман­ду­ван­ню пов­но­ва­жень, не­об­хі­дних для від­вер­не­н­ня за­гро­зи та га­ран­ту­ва­н­ня на­ціо­наль­ної без­пе­ки; 4) тим­ча­со­ве обме­же­н­ня, зу­мов­ле­не агре­сі­єю чи за­гро­зою на­па­ду на Укра­ї­ну, кон­сти­ту­цій­них прав і сво­бод лю­ди­ни і гро­ма­дя­ни­на та прав і за­кон­них ін­те­ре­сів юри­ди­чних осіб; 5) за­зна­че­н­ня стро­ку дії обме­же­н­ня.

Усі на­ве­де­ні в цьо­му за­ко­ні умо­ви ма­ють мі­сце в Укра­ї­ні, але до них ще мо­жна до­да­ти про­ве­де­н­ня час­тко­вої мо­бі­лі­за­ції у зв’яз­ку з не­при­хо­ва­ною агре­сі­єю Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції про­ти Укра­ї­ни. Та­ка мо­бі­лі­за­ція вже від­бу­ва­ла­ся у кіль­ка ета­пів на під­ста­ві ука­зу Пре­зи­ден­та. Кон­сти­ту­цій­но­му Су­ду для ви­зна­н­ня існу­ва­н­ня умов во­єн­но­го або над­зви­чай­но­го ста­ну не обов’яз­ко­во орі­єн­ту­ва­ти­ся на на­яв­ність акта про йо­го вве­де­н­ня.

Для ви­снов­ку про на­яв­ність умов са­ме во­єн­но­го ста­ну є та­кі під­ста­ви:

в ре­зуль­та­ті пря­мо­го втор­гне­н­ня військ РФ від­бу­ла­ся оку­па­ція ча­сти­ни те­ри­то­рії Укра­ї­ни — Ав­то­ном­ної Ре­спу­блі­ки Крим та мі­ста Се­ва­сто­поль — з на­сту­пною їх ане­ксі­єю. У про­це­ду­рі та­кої ане­ксії, шля­хом прийня­т­тя від­по­від­них актів взя­ли участь дер­жав­ні ор­га­ни Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції — пре­зи­дент, пар­ла­мент, кон­сти­ту­цій­ний суд, що під­твер­джує на­яв­ність одні­єї зі скла­до­вих умов во­єн­но­го ста­ну;

низ­ка по­лі­ти­чних звер­нень i за­яв, за­ко­но­дав­чих та ін­ших нор­ма­тив­но-пра­во­вих актів ор­га­нів дер­жав­ної вла­ди, за змі­стом яких без­по­се­ре­дньо ви­зна­є­ться на­яв­ність фа­кту зброй­ної агре­сії з бо­ку Ро­сії і ре­аль­ної не­без­пе­ки су­ве­ре­ні­те­ту та те­ри­то­рі­аль­ної ці­лі­сно­сті Укра­їн­ської дер­жа­ви;

са­ме з на­яв­ні­стю умов во­єн­но­го ста­ну, а не з прийня­т­тям акта про йо­го вве­де­н­ня пов’яза­не про­го­ло­ше­н­ня Вер­хов­ною Ра­дою мо­жли­во­сті тим­ча­со­во­го обме­же­н­ня прав лю­ди­ни і гро­ма­дя­ни­на в Укра­ї­ні.

Зва­жа­ю­чи на факт зброй­ної агре­сії Ро­сії про­ти Укра­ї­ни за уча­стю ре­гу­ляр­них Зброй­них сил РФ, а та­кож незаконних зброй­них фор­му­вань, ке­ро­ва­них, кон­тро­льо­ва­них і фі­нан­со­ва­них Ро­сій­ською Фе­де­ра­ці­єю, пар­ла­мент по­ста­но­вою від 21 трав­ня 2015 ро­ку зро­бив без­пре­це­ден­тну за­яву про ви­му­ше­ний в умо­вах зов­ні­шньої агре­сії пев­ний від­ступ від зо­бов’язань, взя­тих Укра­ї­ною як дер­жа­вою-уча­сни­цею, що­до при­пи­сів ста­тей 5,6, 8, 13 Кон­вен­ції про за­хист прав лю­ди­ни і осно­во-

по­ло­жних сво­бод. Та­кі дії укра­їн­сько­го пар­ла­мен­ту у мир­ний для Укра­ї­ни час бу­ли б, ско­рі­ше за все, під­ста­вою для зу­пи­не­н­ня або на­віть при­пи­не­н­ня член­ства Укра­ї­ни в Ра­ді Єв­ро­пи у зв’яз­ку з не­до­три­ма­н­ням взя­тих зо­бов’язань.

Ви­хо­дя­чи з ви­кла­де­но­го ана­лі­зу нор­ма­тив­ної ба­зи, що сфор­му­ва­ла­ся в Укра­ї­ні на під­ста­ві пра­во­вих актів ор­га­нів дер­жав­ної вла­ди, прийня­тих пі­сля вій­сько­во­го втор­гне­н­ня РФ і ане­ксії крим­сько­го пів­остро­ва — між­на­ро­дне ви­зна­ної те­ри­то­рії Укра­ї­ни, у Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду бу­ло до­ста­тньо пра­во­вих мо­жли­во­стей си­стем­но оці­ни­ти об’єктив­ну си­ту­а­цію та ви­зна­ти на­яв­ність умов во­єн­но­го ста­ну, що уне­мо­жлив­лює вне­се­н­ня змін до Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни.

«Я НЕ БА­ЧИВ КОН­ЦЕ­ПЦІЇ НО­ВОЇ ПРО­КУ­РА­ТУ­РИ... ЩО ХО­ЧЕ НА­ША ПРО­КУ­РА­ТУ­РА? Я ДО­СІ НЕ ЗНАЮ»

— Ви є пер­шим Ге­не­раль­ним про­ку­ро­ром не­за­ле­жної Укра­ї­ни. Хо­ті­ло­ся б по­чу­ти ва­шу дум­ку що­до ре­фор­му­ва­н­ня про­ку­ра­ту­ри. Як ми зна­є­мо, вже дві­чі від­кла­да­ють но­вий За­кон «Про про­ку­ра­ту­ру», на­ра­зі до 15 ли­пня 2015-го. В чо­му, на ва­шу дум­ку, про­бле­ма? Чи справ­ді но­вий за­кон по­кли­ка­ний і зда­тний ре­фор­му­ва­ти про­ку­ра­ту­ру?

— Че­сно ка­жу­чи, я цей но­вий за­кон ще не чи­тав. Але якщо ви від­кри­є­те ві­до­мо­сті Вер­хов­ної Ра­ди 1990-х рр., то по­ба­чи­те, що спо­ча­тку пар­ла­мент по­ста­но­вою ухва­лю­вав кон­це­пцію за­ко­ну, де бу­ло вка­за­но, в яко­му на­прям­ку ми ру­ха­ти­ме­мо­ся. І ли­ше по­тім пи­са­ли за­кон. Сьо­го­дні ж ті, хто пи­шуть за­ко­ни, вза­га­лі не ро­зу­мі­ють, про що во­ни пи­шуть. Я не ба­чив кон­це­пції но­вої про­ку­ра­ту­ри, то­му я не знаю, яку роль у на­шій пра­во­вій і дер­жав­ній си­сте­мі во­ни їй від­во­дять. Єв­ро­па знає дві мо­де­лі про­ку­ра­ту­ри — це фран­цузь­ка і ні­ме­цька. На­при­клад, у Ро­сій­ській ім­пе­рії і Ра­дян­сько­му Со­ю­зі фун­кціо­ну­ва­ла ні­ме­цька фор­ма про­ку­ра­ту­ри. Хай во­на бу­ла не­де­мо­кра­ти­чною, але кон­стру­кція існу­ва­ла. Так-от спо­ча­тку по­трі­бно ви­зна­чи­ти­ся, яку кон­це­пцію ви хо­че­те на­пи­са­ти. Якщо фран­цузь­ку, то­ді ви бу­де­те ча­сти­ною су­до­вої вла­ди. Ді­яль­ність Ви­щої ра­ди ма­гі­стра­ту­ри Фран­ції сто­су­є­ться та­кож про­ку­ро­рів. А от ні­ме­цька — Мі­ні­стер­ством юсти­ції. Так са­мо аме­ри­кан­ська. Що хо­че на­ша про­ку­ра­ту­ра? Я до­сі не знаю.

«З ТО­ЧКИ ЗО­РУ ПРО­ФЕ­СІО­НА­ЛІ­ЗМУ, ЯКІСТЬ ЧИН­НО­ГО ПАР­ЛА­МЕН­ТУ — НИЖ­ЧЕ ВАТЕРЛІНІЇ»

— Як на­ро­дний де­пу­тат пер­ших трьох скли­кань як ви оці­ню­є­те якість ни­ні­шньо­го пар­ла­мен­ту?

— Хай во­ни на ме­не не обра­жа­ю­ться, але з то­чки зо­ру про­фе­сіо­на­лі­зму, з то­чки зо­ру під­го­тов­ки за­ко­нів, це ниж­че ватерлінії.

— З пли­ном ча­су і рі­зних по­дій у кра­ї­ні чи мо­же­те ви сьо­го­дні ска­за­ти, що на­ша дер­жа­ва стає більш пра­во­вою?

— Ду­маю, ні. Штам­пу­ва­н­ня за­ко­нів не го­во­рить про на­яв­ність пра­во­вої дер­жа­ви. Одни­ми з еле­мен­тів пра­во­вої дер­жа­ви ма­ють бу­ти пра­во­сві­до­мість і зна­н­ня пра­ва. Не­зва­жа­ю­чи на те, що у нас всю­ди «штам­пу­ють» юри­стів, ні­яко­го тол­ку я не ба­чу. Не­має які­сної осві­ти. Пра­во­сві­до­мість в кра­ї­ні ми не під­ня­ли. Чо­му на­ші су­ди за­ва­ле­ні спра­ва­ми? То­му що чи­нов­ни­ки не­пра­во­сві­до­мі і не ма­ють від­по­від­них пра­во­вих знань. Від­по­від­но укра­їн­ські гро­ма­дя­ни і за­ва­лю­ють Страс­бурзь­кий суд по­зо­ва­ми.

«ВСЯ ПРО­БЛЕ­МА СУ­ДІВ — НЕ В ЇХ ОР­ГА­НІ­ЗА­ЦІЙ­НІЙ СТРУ­КТУ­РІ, А В ДО­БО­РІ КАДРІВ»

— Ре­фор­му­ва­н­ня су­до­вої гіл­ки вла­ди — одна з най­більш на­галь них за дач. Про це ба га то дис ку ту ють, пар ла мент на віть прий няв не од но ра зо ві змі ни до за­ко­но­дав­ства, пі­сля чо­го ми чу­ли від де пу та тів і екс пер тів, що це кар ди наль но змі нить си ту а - цію. Про­те час по­ка­зує, що сут­тє­вих змін на­справ­ді не від­бу­ва­є­ться — су­ди в біль шос ті за­ли­ша - ються за­ле­жни­ми і ко­рум­по­ва - ни­ми. Ва­ше ба­че­н­ня як про­фе­сіо­на­ла — чи у пра­виль­но­му на­пря­мі ми ру­ха­є­мо­ся? Яке ре­фор­му­ва­н­ня нам по­трі­бно?

— Уся про­бле­ма су­дів — не в її ор­га­ні­за­цій­ній стру­кту­рі, то­му що і Кон­сти­ту­ція, і про­філь­ний за­кон у нас нор­маль­ні. Вся про­бле­ма по­ля­гає в до­бо­рі кадрів, їх че­сно­сті, по­ря­дно­сті й про­фе­сіо­на­лі­змі. Важ­ко сьо­го­дні ска­за­ти, на­скіль­ки ней­тра­лі­зо­ва­ні ці не­га­ра­зди че­рез Ви­щу ква­лі­фі­ка­цій­ну ко­мі­сію. Але ви­хо­дя­чи зі сво­єї пра­кти­ки, мо­жу ска­за­ти, що са­ме тут най­біль­ші про­бле­ми. До ре­чі, як і в ці­ло­му з ка­дро­вою по­лі­ти­кою в на­шій дер­жа­ві.

От я десь два мі­ся­ці то­му звер­нув­ся до Адмі­ні­стра­ції Пре­зи­ден­та з про­ха­н­ням і про­по­зи­ці­єю зу­стрі­ти­ся з гла­вою дер­жа­ви. По­пер­ше, в Кон­сти­ту­цій­ний Суд ме­не при­зна­че­но за кво­тою Пре­зи­ден­та, а по-дру­ге, че­рез пів­то­ра мі­ся­ця у ме­не за­кін­чу­є­ться тер­мін пе­ре­бу­ва­н­ня на по­са­ді. Але до­сі ні­якої ре­а­кції не­має. Пре­зи­дент же мо­же пу­блі­чно ви­йти і ска­за­ти: «Ось у па­на Ши­шкі­на за­кін­чу­ю­ться пов­но­ва­же­н­ня, і на йо­го мі­сце я про­по­ную та­кі-то кан­ди­да­ту­ри — що ви, на­род Укра­ї­ни, ду­ма­є­те з цьо­го при­во­ду, а мо­жли­во, у вас є свої про­по­зи­ції?» Це еле­мен­ти гла­сно­сті й кон­та­кту з на­ро­дом. Усьо­го цьо­го не­має.

Ще одна про­бле­ма су­дів — у са­мо­му про­це­сі. Осо­бли­во кри­мі­наль­но­му. Адмі­ні­стра­тив­ні й ци­віль­ний про­це­си у нас пра­цю­ють не­по­га­но. А от зав­дя­ки то­ва­ри­шу Ан­дрію Пор­тно­ву но­вий Кри­мі­наль­но-про­це­су­аль­ний ко­декс (готувала на­ша гру­па) бу­ло спо­тво­ре­но. Вні­сши ту­ди свої змі­ни, він ство­рив про­бле­ми для слід­чих і суд­дів. Все це по­трі­бно ви­прав­ля­ти.

«ПЛІВ­КИ МЕЛЬНИЧЕНКА» МО­ЖУТЬ БУ­ТИ ДО­КА­ЗОМ... «СПРА­ВА ГОН­ГА­ДЗЕ — ПО­ДОЛЬ­СЬКО­ГО» — ЦЕ ДЖО­МО­ЛУН­ГМА»

— Яскра­вим при­кла­дом ста­ну на­шої пра­во­охо­рон­но-су­до­вої си­сте­ми є «спра­ва Гон­га­дзе — По­доль­сько­го». На­ра­зі в Апе­ля­цій­но­му су­ді Ки­є­ва вже про­тя­гом май­же двох ро­ків три­ває під­го­тов­ча ста­дія до роз­гля­ду апе­ля­цій­них скарг по су­ті у ви­ро­ку що­до го­лов­но­го ви­ко­нав­ця зло­чи­нів про­ти Гон­га­дзе і По­доль­сько­го — екс-ге­не­ра­ла Оле­ксія Пу­ка­ча. На одно­му з остан­ніх за­сі­дань пред­став­ник по­тер­пі­ло­го Оле­ксія По­доль­сько­го в су­ді Оле­ксандр Єльяшкевич за­явив кло­по­та­н­ня, в яко­му за­про­по­ну­вав суд­дів­ській ко­ле­гії за­про­си­ти на за­сі­да­н­ня суд­дю Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду Ві­кто­ра Ши­шкі­на як спе­ці­а­лі­ста. Це про­зву­ча­ло, як сен­са­ція. У вас є по­зи­ція з цьо­го при­во­ду? Яка?

— По-пер­ше, оскіль­ки во­се­ни 2000-го я був за­сту­пни­ком го­ло­ви пар­ла­мент­ської ко­мі­сії, яка роз­слі­ду­ва­ла ре­зо­нан­сні зло­чи­ни, зокре­ма про­ти на­ро­дно­го де­пу­та­та II та III скли­кань Оле­ксан­дра Єлья­шке­ви­ча, гро­мад­сько­го ді­я­ча Оле­ксія По­доль­сько­го, жур­на­лі­ста Ге­ор­гія Гон­га­дзе, зви­чай­но, я маю по­зи­цію. Зокре­ма, що­до ана­лі­зу рі­ше­н­ня Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду від 2011 р. — як ста­ви­ти­ся до допу­сти­мо­сті зі­бра­них до­ка­зів. Са­ме з цим пи­та­н­ням до ме­не і звер­тав­ся Оле­ксандр Єльяшкевич. По­дру­ге, без­умов­но, в су­ді, який на­пря­му або опо­се­ред­ко­ва­но пов’яза­ний зі «спра­вою Гон­га­дзе — По­доль­сько­го», ме­ні є що ска­за­ти. Ці два зло­чи­ни пе­ре­ти­на­ю­ться, то­му й об’єд­на­ні в одну спра­ву: про них го­во­ри­ться на «плів­ках Мельниченка», крім цьо­го, ке­рів­ник гру­пи ви­ко­нав­ців зло­чи­нів у них та­кож один — Оле­ксій Пу­кач.

Однак тут про­бле­ма не ли­ше в рішенні КС — то­му що во­но, як і де- які ін­ші вер­ди­кти Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду, мо­же бу­ти де­фе­ктним че­рез по­лі­ти­чне за­барв­ле­н­ня, —а й у то­му, в яких си­ту­а­ці­ях ми по­ста­ви­ли під кон­троль ді­яль­ність спе­ці­аль­них ор­га­нів, які за­йма­ю­ться спо­сте­ре­же­н­ням? При­клад. Да­вай­те про­слу­хо­ву­ва­н­ня пре­зи­дент­сько­го ка­бі­не­ту Мель­ни­чен­ком по­рів­ня­є­мо з ві­део­ре­є­стра­то­ром будь-яко­го во­дія ав­то­мо­бі­ля. Чи мо­же ін­фор­ма­ція з да­но­го ві­део­ре­є­стра­то­ра бу­ти до­ка­зом? Мо­же. А чо­му ж «плів­ки Мельниченка» не мо­жуть бу­ти до­ка­зом? Теж мо­жуть. Так са­мо, як мо­жуть бу­ти до­ка­зом зйом­ки під час вбивств лю­дей на Май­да­ні.

Те­пер, як від­рі­зня­ти сан­кціо­но­ва­ні фі­кса­ції до­ка­зів від не­сан­кціо­но­ва­них? Ін­фор­ма­ція з ві­део­ре­є­стра­то­ра — це не­сан­кціо­но­ва­ний до­каз, то­му що зви­чай­ний во­дій не є пред­став­ни­ком спец­служб. А от до­каз, який вста­нов­ле­но спец­слу­жбою, не бу­де вва­жа­ти­ся до­ка­зом, якщо на ньо­го не­має сан­кції (ра­ні­ше її да­ва­ла про­ку­ра­ту­ра, за­раз — суд). Тоб­то дер­жав­ні ор­га­ни по­став­ле­ні під кон­троль, щоб во­ни не ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли свої пов­но­ва­же­н­ня на вла­сну ко­ристь чи з ін­шою ме­тою.

Да­лі ста­ви­ться пи­та­н­ня: хто вста­но­вив апа­рат для про­слу­хо­ву­ва­н­ня у пре­зи­дент­сько­му кабінеті? Мель­ни­чен­ко. А чи вхо­ди­ло це в йо­го слу­жбо­ві обов’яз­ки? Якщо так, то він мав отри­ма­ти сан­кцію. Але у ньо­го не бу­ло слу­жбо­вих обов’яз­ків — ве­сти опе­ра­тив­не спо­сте­ре­же­н­ня. Від­по­від­но, йо­му не по­трі­бна бу­ла сан­кція, а от­же, він ні­чо­го не по­ру­шу­вав. Та­ким чи­ном, йо­го плів­ки мо­жуть бу­ти до­ка­зом. Біль­ше то­го, ці кон­кре­тні до­ка­зи має оці­ню­ва­ти суд. Це та­кі ж свід­че­н­ня, як і свід­че­н­ня оче­вид­ця.

— Не­зва­жа­ю­чи на те, що в Укра­ї­ні вже не­о­дно­ра­зо­во змі­ню­ва­ла­ся вла­да, мі­ня­ли­ся ген­про­ку­ро­ри і суд­дів­ські ко­ле­гії, спра­ве­дли­вої юри­ди­чної кра­пки в цій ре­зо­нан­сній спра­ві до­сі не­має. На­при­клад, не ви­ко­на­ні ті ж ви­снов­ки і ре­ко­мен­да­ції пар­ла­мент­ської ко­мі­сії, ку­ди ви вхо­ди­ли. А го­лов­не, до­сі не покарані за­мов­ни­ки. Як ви га­да­є­те, чо­му?

— То­му що ба­га­то лю­дей, яких за­ве­де­но на­зи­ва­ти «силь­ни­ми сві­ту цьо­го», при­че­тні до зга­да­них зло­чи­нів. Той са­мий Ку­чма не ду­же за­ці­кав­ле­ний у то­му, щоб до­ве­сти цю спра­ву до кін­ця, бо то­ді стир­ча­ти­муть йо­го ву­ха. Але з ним пов’яза­но й ба­га­то ін­ших лю­дей. Чо­му, на­при­клад, до кін­ця не роз­слі­ду­ва­ла­ся ця спра­ва пі­сля по­ма­ран­че­вих по­дій 2004 ро­ку, ко­ли до вла­ди при­йшов Ві­ктор Ющен­ко? То­му що ще під час акції «Укра­ї­на без Ку­чми», де я та­кож брав актив­ну участь, нас — акти­ві­стів — за­су­ди­ли та­кі лю­ди, як Плющ і Ющен­ко, ле­две не на­звав­ши «зра­дни­ка­ми ін­те­ре­сів Укра­ї­ни». Чо­му? Бо Ющен­ко та­кож пов’яза­ний із Ку­чмою. І не­зва­жа­ю­чи на те, що він кляв­ся ма­те­рі Гон­га­дзе, що роз­слі­дує цю спра­ву до кін­ця, він цьо­го так і не зро­бив. За ана­ло­гі­чним при­кла­дом бу­ли і до­сі пов’яза­ні із Ку­чмою й пред­став­ни­ки ни­ні­шньої вла­ди.

«Спра­ва Гон­га­дзе — По­доль­сько­го» є ба­га­то­гран­ною. Во­на тор­кну­ла­ся ба­га­тьох лю­дей — тут і ко­ру­пція, й фаль­си­фі­ка­ції, й за­ля­ку- ва­н­ня, й за­се­кре­че­н­ня ма­те­рі­а­лів, і но­ві смер­ті... То­му на­віть сьо­го­дні, че­рез стіль­ки ро­ків, ні­ко­му не хо­че­ться до­во­ди­ти цю спра­ву до кін­ця. Скіль­ки ра­зів ми сво­го ча­су звер­та­ли­ся з тим, щоб хо­ча би про­ве­сти оста­то­чний ана­ліз «та­ра­щан­сько­го ті­ла»: на­ша слід­ча ко­мі­сія пе­ре­да­ла Ген­про­ку­ра­ту­рі ре­аль­ний ге­но­код Ге­ор­гія Гон­га­дзе, за яким мо­жна да­ти від­по­відь — на­ле­жить зга­да­не ті­ло Гон­га­дзе чи ні. Якщо так, то­ді по­трі­бно на­ре­шті йо­го по­хо­ва­ти. Бо це вже пе­ре­хо­дить будь-які рам­ки. І тут ма­ють до­лу­ча­ти­ся су­спіль­ство і жур­на­лі­сти. Це ж ваш ко­ле­га! Ви­ма­гай­те!

Із юри­ди­чної то­чки зо­ру — це спра­ва як спра­ва, хо­ча скла­дна і ре­зо­нан­сна, але з по­гля­ду по­лі­ти­ко-со­ці­аль­но­го зна­че­н­ня, це — Джо­мо­лун­гма. То­му що від оста­то­чної юри­ди­чної кра­пки у «спра­ві Гон­га­дзе — По­доль­сько­го» за­ле­жить — або Укра­ї­на на­ре­шті очи­сти­ться і по­чне які­сно змі­ню­ва­ти­ся, або ми і да­лі втра­ча­ти­ме­мо час, те­ри­то­рії й люд­ські жи­т­тя. Тре­тьо­го не да­но. Вла­да має пам’ята­ти, що її став­ле­н­ня до ці­єї спра­ва — це тест, від яко­го за­ле­жить її май­бу­тнє і май­бу­тнє всі­єї кра­ї­ни.

ФО­ТО БО­РИ­СА КОРПУСЕНКА

ФО­ТО УКРІНФОРМ

28 ЧЕРВ­НЯ 1996 р. БІ­ЛЯ ВЕР­ХОВ­НОЇ РА­ДИ. ЦЕ ФО­ТО ОБЛЕТІЛО ВСІ ЗА­СО­БИ МА­СО­ВОЇ ІН­ФОР­МА­ЦІЇ УКРА­Ї­НИ І ТИРАЖУВАЛОСЯ ЗА КОР­ДО­НОМ. ПІ­СЛЯ ПРИЙНЯ­Т­ТЯ КОН­СТИ­ТУ­ЦІЇ УКРА­Ї­НИ НА­РО­ДНІ ДЕ­ПУ­ТА­ТИ НА РА­ДО­ЩАХ ПІД­КИ­ДА­ЮТЬ ОДНО­ГО З ДОПОВІДАЧІВ ПРО­Е­КТУ ОСНОВ­НО­ГО ЗА­КО­НУ, НА ЖАЛЬ, ПО­КІЙ­НО­ГО ВЖЕ МИ­ХАЙ­ЛА СИ­РО­ТУ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.