«Укра­їн­ців не «ви­ши­ку­ва­ти»

Дня­ми Юрій Фо­мен­ко — во­їн із Дні­про­пе­тров­щи­ни, який має свої уні­каль­ні спо­сте­ре­же­н­ня за на­шою мен­таль­ні­стю і вла­сне по­зи­тив­не ба­че­н­ня май­бу­тньо­го Укра­ї­ни, став го­стем «Дня»

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Ва­лен­тин ТОРБА, «День»

ЗЮрі­єм Фо­мен­ком — во­ї­ном, бло­ге­ром, агрономом — ми по­зна­йо­ми­ли­ся в бе­ре­зні цьо­го ро­ку че­рез Ін­тер­нет. Йо­го роз­по­віді й фо­то з пе­ре­до­вої вра­жа­ли. Свої за­пи­си, зро­бле­ні ще до вій­ни, яка по­кли­ка­ла йо­го з мир­ної дні­про­пе­тров­ської осе­лі, пан Юрій на­зи­вав «За­пи­ски па­на Бро­дни­ка» — до­сту­пні роз­ду­ми про­сто­го укра­їн­ця що­до на­шої до­лі, на­ших лю­дей, на­шої мен­таль­но­сті та істо­рії. Одно­го ра­зу в роз­пал во­єн­них дій ав­тор «за­пи­сок » по­тра­пив у кадр в мо­мент огля­ду ози­мої пше­ни­ці. Ав­то­мат, не­без­пе­ка, вій­на... і пше­ни­чка в ру­ках агро­но­ма. Ар­хе­тип укра­їн­ця — на­шо­го Ан­тея.

Зре­штою, це зна­йом­ство ви­ли­ло­ся в роз­ло­гий, опри­лю­дне­ний ма­те­рі­ал про вій­ну, про се­ло, про лю­дей. Го­во­ри­ли ми то­ді на­чеб­то про вій­ну, а на­справ­ді шу­ка­ли се­бе че­рез неї. Впри­тул вдив­ля­лись у свої бі­ди і ва­ди, си­лу і слаб­кість, та­лан­ти і ни­цість. І все це з гу­мо­ром та уза­галь­не­н­ня­ми, пір­на­ю­чи в істо­рію і прав­ду сьо­го­де­н­ня. А дня­ми вір­ту­аль­ним дру­зям до­ве­ло­ся «роз­вір­ту­а­лі­зу­ва­ти­ся». Пе­ре­бу­ва­ю­чи у від­пус­тці, пан Юрій за­ві­тав до ре­да­кції га­зе­ти «День». Го­лов­ний ре­да­ктор «Дня» Ла­ри­са Ів­ши­на по­да­ру­ва­ла на­шо­му ге­рою-сте­по­ви­ку книж­ки з бі­бліо­те­ки ре­да­кції, які ще до вій­ни ві­щу­ва­ли, на­тя­ка­ли та по­пе­ре­джу­ва­ли. «До ни­ні­шньої вій­ни три­ва­ла ін­ша вій­на, — го­во­рить Ла­ри­са Ів­ши­на в бе­сі­ді з Юрі­єм Фо­мен­ком, — вій­на, в якій ми бу­ли на са­мо­ті. Вій­на на­шої га­зе­ти з ре­жи­мом Ку­чми». Дій­сно, ко­рі­н­ня бі­ди на Дон­ба­сі ся­гає гли­би­ни, і шу­ка­ти при­чи­ни її на по­верх­ні урив­ча­стих фа­ктів із те­ле­е­кра­нів не вар­то. До тра­ге­дії ми йшли ще з ча­сів Ле­о­ні­да Ку­чми, ко­ли роз­по­ча­ло­ся ви­ми­ва­н­ня на­ціо­наль­но­го кі­стя­ка, ко­ли кла­но­во-олі­гар­хі­чні гру­пи та по­лі­ти­ки ста­ли на бік не­без­пе­чної гри із вла­сним на­ро­дом, роз­ри­ва­ю­чи йо­го на «сво­їх» і «чу­жих». На жаль, кра­ї­на йшла шля­хом інер­ції, а не ре­фор­му­ва­н­ня. Так ми при­йшли до стра­шної ре­аль­но­сті.

« За­раз у Дні­про­пе­тровськ лі­та­ють вер­то­льо­ти з по­ра­не­ни­ми, а вно­чі по­чи­на­ють кри­ча­ти « швид­кі до­по­мо­ги » — мчать з ае­ро­пор­ту в го­спі­таль, — го­во­рить Юрій Фо­мен­ко, — Ось та­ка ре­аль­ність, яка на­га­дує на­віть у мир­но­му мі­сті про те, що три­ває вій­на».

Уривки з бе­сі­ди про­по­ну­є­мо чи­та­чам:

ПРО ЗНА­ЧЕ­Н­НЯ КНИЖ­КИ НА ФРОНТІ

« За­раз я чи­таю « Си­лу м’ яко­го зна­ка». Бі­бліо­те­ка бро­не­бій­ної пу­блі­ци­сти­ки цьо­го ти­жня по­їде на фронт. Вру­чу ці книж­ки за­сту­пни­ку ко­ман­ди­ра ба­таль­йо­ну по ви­хов­ній ро­бо­ті. Це бу­де ко­ри­сним дже­ре­лом для то­го, щоб «на­ван­та­жу­ва­ти» бій­ців ін­те­ле­кту­аль­ною збро­єю. На вій­ні я ба­га­то чи­тав, зокре­ма Фран­ка, Шев­чен­ка, Па­у­стов­сько­го, Че­хо­ва. Че­хов, як ви­дно з йо­го тво­рів, вза­га­лі на­ша лю­ди­на. Він пи­ше « бджо­ла » і « ве­дмідь » у ро­сій­ській мо­ві. Про­чи­тав зре­штою все про гі­бри­дну вій­ну в Ле­ні­на. Ні­чо­го но­во­го Кремль не ви­га­дав. Гро­ма­дян­ська вій­на в Укра­ї­ні пла­ну­ва­ла­ся за схе­ма­ми Ле­ні­на. Май­дан, про­ти­сто- ян­ня, про­ли­та кров, щоб по­ка­за­ти Єв­ро­пі, що з на­ми го­ді й зв’язу­ва­ти­ся, а зго­дом втру­ча­н­ня « ми­ро­твор­чих» сил Ро­сії — це фор­му­ла втор­гне­н­ня на на­ші зем­лі, як це бу­ло ще на по­ча­тку ХХ сто­лі­т­тя. Але гро­ма­дян­ської вій­ни на­ра­зі в Укра­ї­ні не ви­йшло. Нав­па­ки, су­спіль­ство згур­ту­ва­ло­ся про­ти во­ро­га».

ПРО МАЙ­БУ­ТНЄ УКРА­Ї­НИ

« Вва­жаю, що тре­ба зро­би­ти став­ку на мо­лодь. До­свід і обе­ре­жність мо­жуть до­по­мог­ти, мо­жуть на­вчи­ти, мо­жуть збе­рег­ти те, що ма­є­мо. Але про­рив мо­жна зро­би­ти ли­ше на ба­зі не­ор­ди­нар­них кро­ків, тоб­то сві­жо­го, не­стан­дар­тно­го ми­сле­н­ня, носієм яко­го є мо­лодь. Так ме­ні ка­зав один дід і до­дав: чу­жо­го ро­зу­му не по­зи­чиш, тре­ба свій за­то­чу­ва­ти об чу­жий».

ПРО ФІ­ЛО­СО­ФІЮ І ВІЙ­НУ

« Мо­жли­во, лю­ди­на, яка ви­ро­сла у се­лі, має осо­бли­ве ми­сле­н­ня і при­ро­дну схиль­ність до пі­зна­н­ня люд­ської су­тно­сті. Всі агро­но­ми, лісники, фер­ме­ри по жи­т­тю сво­є­му ма­ють бу­ти спо­сте­ре­жли­ви­ми. Ко­ли я слу­жив у ар­мії ще впер­ше, то був у Мо­на­стир­сько­му са­ду в Охтир­ці на Чер­не­чій го­рі, де Гри­го­рій Савич Ско­во­ро­да ви­рі­шив ста­ти фі­ло­со­фом. Мо­жли­во, ко­ли я рив око­пи, під­хо­пив цю схиль­ність до роз­ду­мів і пі­зна­н­ня. Са­ме жи­т­тя роз­ки­дає пе­ред на­ми спектр си­ту­а­цій, ти­пів лю­дей, їхніх ори­гі­наль­них ду­мок. Це на­ші лю­ди, і в них пуль­сує наш ген. А це від­по­віді на над­скла­дні пи­тан- ня: на­сам­пе­ред, що ми ма­є­мо пам’ята­ти про се­бе і як ви­жи­ти».

ПРО ФЕ­НО­МЕН ДНІ­ПРО­ПЕ­ТРОВ­СЬКА

« Тре­ба по­ча­ти з пи­та­н­ня: що є на­ціо­наль­ною іде­єю укра­їн­ця? На­ша на­ціо­наль­на ідея — це усві­дом­ле­н­ня вла­сної са­мо­до­ста­тно­сті. Мій ху­тір, моя хата, мій бі­знес, моя те­ри­то­рія. І тіль­ки-но хтось за­зі­хає на на­ше, то тут мир­ний дух укра­їн­ця спа­ла­хує. Справ­ді, не всі бу­ли впев­не­ні в то­му, що укра­їн­ці в то­му стра­шно­му ви­про­бу­ван­ні, яке ви­па­ло на на­шу до­лю, про­яв­лять се­бе так во­йов­ни­чо, зав­зя­то і жер­тов­но.

Сво­го ча­су Дні­про­пе­тров­ський уні­вер­си­тет під­по­ряд­ко­ву­вав­ся Мо­скві, а не Ки­є­ву. То­ді ра­дян­ський Ки­їв не по­мі­чав ба­га­тьох про­це­сів у цьо­му вузі, а Мо­сква бу­ла до­сить да­ле­ко. Там ви­ро­сла ці­ла пле­я­да істо­ри­ків, у яких бу­ли ці­ка­ві до­слі­дже­н­ня. Зокре­ма ви­слов­ле­но та­ку дум­ку — ко­ли на на­ші зем­лі за­хо­ди­ли тур­ки з та­та­ра­ми, во­ни за­зви­чай обме­жу­ва­ли­ся да­ни­ною. Ро­сія ж змі­ню­ва­ла став­ле­н­ня до вла­сно­сті. Це су­пе­ре­чить укра­їн­ській мен­таль­но­сті, бо для нас вла­сність, свій ху­тір — це свя­те. Ко­ли ми­ну­ло­го ро­ку роз­по­ча­ла­ся вій­на, на Дні­про­пе­тров­щи­ні без­ліч лю­дей під­ня­ли­ся не­за­ле­жно від на­ціо­наль­но­сті. Во­ни по­чу­ли за­гро­зу для вла­сно­сті. Тре­ба ще від­зна­чи­ти, що пев­ну роль у па­трі­о­ти­чно­му ви­хо­ван­ні, хоч як це див­но, зі­гра­ли про­ро­сій­ські ви­кла­да­чі. Бре­хня бу­ла на­стіль­ки оче­ви­дною, що по­ро­джу­ва­ла пра­гне­н­ня шу­ка­ти істи­ну. На­ві­ю­ва­ла­ся дум­ка про не­пов­но­цін­ність укра­їн­ської на­ції, що про­во­ку­ва­ло вну­трі­шнє обу­ре­н­ня. Якщо на­ших лю­дей не «зпо­ї­ти», не «знар­ко­ма­ни­ти», то зем­ля ві­зьме своє. Во­на на­га­дає і про на­ціо­наль­ну пам’ять, і про ко­рі­н­ня. Укра­їн­ців не мо­жна ви­ши­ку­ва­ти. Тре­ба і дер­жа­ву бу­ду­ва­ти, від­штов­ху­ю­чись від ці­єї істи­ни. Ми зда­тні на Май­дан. Ро­сія в цьо­му пла­ні на Май­дан не зда­тна. Ли­ше на гра­бі­жни­цький бунт — «бес­смыслен­ный и бе­спо­ща­дный».

Ігор Ко­ло­мой­ський — це бі­знес. Він так са­мо став на за­хист сво­їх ін­те­ре­сів, які бу­ли спле­те­ні з ін­те­ре­са­ми Дні­про­пе­тров­щи­ни. В Укра­ї­ні олі­гар­хів вва­жа­ють «зли­ми ан­ге­ла­ми » . Але ко­ли по­ча­ла­ся вій­на, то Ко­ло­мой­ський із йо­го ко­ман­дою ста­ли на за­хист на­ціо­наль­них ін­те­ре­сів, і це ві­ді­гра­ло ве­ли­ку роль, адже вій­сько­ві від­чу­ли, що за ни­ми сто­їть ді­є­ва си­ла. Десь во­ни ви­тра­ча­ли свої ко­шти, десь чу­жі, десь був і пі­ар, але все це зі­гра­ло на ко­ристь Укра­ї­ні. Ми ви­гра­ли час, і во­рог не зо­рі­єн­ту­вав­ся, що міг пі­ти у на­ступ да­лі, ко­ли ми бу­ли ще ду­же слаб­кі. Зре­штою, на­звіть ме­ні те­ри­то­рію, яку за­во­ю­ва­ла Ро­сія, й во­на по­ча­ла про­цві­та­ти? Все пі­сля них зруй­но­ва­но, ви­ни­ще­но, по­гра­бо­ва­но».

ПРО ПРА­ПО­РИ НА БЛОК­ПО­СТУ

« У ме­не на блок­по­сту дій­сно роз­ві­ша­ні пра­по­ри рі­зних кра­їн — Укра­ї­ни, США, Ка­на­ди, Ізра­ї­лю, бло­ку НАТО, ін­ших. Се­ля­нам я ка­жу, що бі­знес Ізра­ї­лю за­ці­ка­вив­ся вкла­сти ін­ве­сти­ції в мі­сце­вий ла­рьок. Хтось на ці жар­ти ве­де­ться, хтось по­смі­ха­є­ться. Сво­го ча­су тра­пи­ла­ся би­тва на­ро­дів про­ти Тев­тон­сько­го ор­де­ну. А за­раз три­ває вій­на на­ро­дів про­ти ро­сій­ської агре­сії. Я про­сто ви­ві­сив пра­по­ри тих кра­їн, які нам до­по­ма­га­ють мо­раль­но і ма­те­рі­аль­но».

ПРО ГУ­МОР НА ВІЙ­НІ І СТО­СУН­КИ З МІ­СЦЕ­ВИМ НА­СЕ­ЛЕ­Н­НЯМ СХО­ДУ

«На вій­ні без жар­тів про­жи­ти не­ре­аль­но. Гу­мор до­по­ма­гає і ві­дво­лі­кти­ся, і на­ла­го­ди­ти сто­сун­ки з мі­сце­вим на­се­ле­н­ням. Ми при­йшли на Дон­бас за­ра­ди цих лю­дей. Ко­ли во­ни ба­чать на­ше до них став­ле­н­ня, ба­чать, що сол­да­ти чи­сті, чем­ні, тве­ре­зі, до­бро­зи­чли­ві, то ста­ють на наш бік. Ко­ли ми при­йшли до одно­го се­ла бі­ля Гор­лів­ки, по­ло­ви­на на­се­ле­н­ня бу­ла про­ти нас, по­ло­ви­на — ні за ко­го, і ли­ше кіль­ка лю­дей — за нас. Ко­ли нам до­ве­ло­ся пе­ре­дис­ло­ку­ва­ти­ся, біль­ша ча­сти­на бу­ла за нас, мен­ша ча­сти­на ра­зом із го­ло­вою сіль­ра­ди і ба­тю­шкою Мо­сков­сько­го па­трі­ар­ха­ту — про­ти. Про роль остан­ніх на ко­ристь Ро­сії — окре­ма те­ма. Мо­жу ска­за­ти, що се­ля­ни­на не обду­риш, і він, роз­див­ля­ю­чись се­ло в те­пло­ві­зор, ба­чить, чиї ха­ти обі­грі­ва­ли­ся взим­ку без всі­ля­кої еко­но­мії. Це ха­ти ба­тю­шок, яких ми на блок­по­стах не ба­чи­ли всі 10 мі­ся­ців. Са­мі ж лю­ди і те­хні­ку нам ла­го­ди­ли, і пе­кли нам пи­ріж­ки, і всі­ля­ко до­по­ма­га­ли».

ПРО БО­ЙО­ВИЙ ДУХ

« На­ші бій­ці в бо­ях до­ве­ли, що укра­їн­ський сол­дат вар­тий як мі­ні­мум трьох ро­сій­ських. Ми не про­сто вмі­є­мо би­ти­ся. Ми ви­со­ко мо­ти­во­ва­ні вій­сько­ві. Ро­сі­я­ни й їхні на­йман­ці яв­но сто­ми­ли­ся. Їх ви­ко­ри­сто­ву­ють як гар­ма­тне м’ ясо, і на Дон­ба­сі во­ни не за­ра­ди ідей, а за гро­ші чи за на­ка­зом. Від­по­від­но ба­жа­н­ня ги­ну­ти у них вщу­хає до­сить швид­ко. За що во­ни во­ю­ють? Що ро­блять на чу­жій зем­лі? Ра­но чи пі­зно, не­зва­жа­ю­чи на всю по­ту­жну про­ро­сій­ську про­па­ган­ду, та­кі пи­та­н­ня ви­ни­ка­ють у них в го­ло­ві».

ФО­ТО РУ­СЛА­НА КАНЮКИ / «День»

ЮРІЮ ФОМЕНКУ ДУ­ЖЕ СПО­ДО­БА­ЛА­СЯ ІДЕЯ ГО­ЛОВ­НО­ГО РЕ­ДА­КТО­РА: ЧИ­ТА­ТИ «БРО­НЕ­БІЙ­НУ ПУ­БЛІ­ЦИ­СТИ­КУ» З ОЛІВ­ЦЕМ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.