Про­ку­рор­ська скринь­ка Пан­до­ри

Про­па­ган­дист­ські при­йо­ми що­до Кри­му на­га­ду­ють дії бор­ця з «вер­саль­ським при­ни­же­н­ням» і за­во­йов­ни­ка «спо­кон­ві­чно ні­ме­цьких» Ав­стрії й Су­дет, яко­го по­тім до­ве­ло­ся зу­пи­ня­ти й кру­ши­ти всім сві­том

Den (Ukrainian) - - Подробиці -

Рі­ше­н­ня, по­ді­бні то­му, що прийня­ла ро­сій­ська ген­про­ку­ра­ту­ра що­до Кри­му, спря­мо­ва­ні як на вну­трі­шнє спо­жи­ва­н­ня, так і на ту ча­сти­ну гро­мад­ської дум­ки за­хі­дних кра­їн, яка схиль­на ви­прав­до­ву­ва­ти по­лі­ти­ку ро­сій­сько­го пре­зи­ден­та. Тим, хто сим­па­ти­зує Пу­ті­ну, в ру­ки да­є­ться до­да­тко­вий про­па­ган­дист­ський ко­зир. Мов­ляв, якщо Крим бу­ло пе­ре­да­но Укра­ї­ні не­за­кон­но, а Ра­дян­ський Со­юз, ціл­ком імо­вір­но, бу­ло ліквідовано не ціл­ком за­кон­но, по­ве­дін­ку Пу­ті­на, як мі­ні­мум, мо­жна зро­зу­мі­ти і хоч би час­тко­во ви­прав­да­ти

Ро­сія яв­но жи­ве у яко­мусь за­дзер­каль­но­му сві­ті. Тут Ге­не­раль­на про­ку­ра­ту­ра при­ймає рі­ше­н­ня про кон­сти­ту­цій­ність або не­кон­сти­ту­цій­ність за­ко­но­дав­чих актів, прийня­тих більш як шістдесят ро­ків то­му в уже не­і­сну­ю­чій ни­ні дер­жа­ві. Ці акти — ука­зи Пре­зи­дії Вер­хов­ної Ра­ди СРСР і Вер­хов­ної Ра­ди РРФСР про пе­ре­да­чу Крим­ської обла­сті зі скла­ду Ро­сії до скла­ду Укра­ї­ни. Їх не­кон­сти­ту­цій­ність ви­зна­на про­ку­ро­ра­ми на тій під­ста­ві, що Кон­сти­ту­ція СРСР «пи­та­н­ня за­твер­дже­н­ня змі­ни кор­до­нів між со­ю­зни­ми ре­спу­блі­ка­ми від­но­си­ла до ве­де­н­ня СРСР в осо­бі йо­го най­ви­щих ор­га­нів дер­жав­ної вла­ди і ор­га­нів дер­жав­но­го управ­лі­н­ня й не пе­ред­ба­ча­ла пов­но­ва­жень Пре­зи­дії Вер­хов­ної Ра­ди СРСР з пи­та­н­ня про змі­ну те­ри­то­рій со­ю­зних ре­спу­блік». Від­по­від­но, та­ких пов­но­ва­жень не бу­ло ні­би­то й у Пре­зи­дії Вер­хов­ної Ра­ди РРФСР. А мі­сто Се­ва­сто­поль ні­би­то вза­га­лі ні­ко­ли не втра­ча­ло ста­ту­су мі­ста со­ю­зно­го під­по­ряд­ку­ва­н­ня.

Остан­нє, втім, су­пе­ре­чить та­кій ав­то­ри­те­тній і офі­ці­о­зній пра­ці, як Ве­ли­ка Ра­дян­ська Ен­ци­кло­пе­дія, 3-тє ви­да­н­ня якої ви­хо­ди­ло в 1970- ті ро­ки. Там у від­по­від­ній стат­ті го­во­ри­ться, що Се­ва­сто­поль — це мі­сто ре­спу­блі­кан­сько­го під­по­ряд­ку­ва­н­ня УРСР. Що ж до то­го, що в Ро­сії Ге­не­раль­на про­ку­ра­ту­ра, а не Кон­сти­ту­цій­ний Суд ви­зна­чає кон­сти­ту­цій­ність тих чи ін­ших за­ко­но­дав­чих актів, то Кремль по­ді­бні дрі­бні юри­ди­чні не­сти­ку­ва­н­ня аб­со­лю­тно не хви­лю­ють. Судова вла­да у нас ві­до­мо, яка не­за­ле­жна, і Кон­сти­ту­цій­ний Суд, якщо йо­му на­ка­жуть, ба­дьо­ро за­явить, що вхо­дже­н­ня Кри­му й Се­ва­сто­по­ля до скла­ду Укра­ї­ни 1954 ро­ку су­пе­ре­чи­ло кон­сти­ту­ці­ям СРСР і РРФСР. А за­ра­зом, щоб під­стра­ху­ва­ти­ся, Ген­про­ку­ра­ту­ра на­пи­са­ла у сво­їй від­по­віді на за­пит де­пу­та­та Ду­ми, есе­ра Сер­гія Ми­ро­но­ва: « Іні­ці­ю­ва­ти роз­гляд у су­ді за­галь­ної юрис­ди­кції пи­та­н­ня про ви­зна­н­ня не­чин­ним Ука­зу Пре­зи­дії Вер­хов­ної Ра­ди СРСР від 19.02.1954 «Про пе­ре­да­чу Крим­ської обла­сті зі скла­ду РРФСР до скла­ду УРСР» не є мо­жли­вим, оскіль­ки ви­мо­ги фа­кти­чно зво­дя­ться до за­пе­ре­чу­ва­н­ня За­ко­ну СРСР, пе­ре­вір­ка кон­сти­ту­цій­но­сті яко­го не на­ле­жить до юрис­ди­кції су­дів за­галь­ної юрис­ди­кції ( ухва­ла Вер­хов­но­го Су­ду Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції від 19.02.2015 у спра­ві № АКПІ 15242 » . Це зро­бле­но на той ви­па­док, якщо хто-не­будь у Ро­сії спро­бу­вав­ши пе­ре­ві­ри­ти за­кон­ність ука­зів 1954 ро­ку про пе­ре­да­чу Кри­му Укра­ї­ні й, зро­зумі­ло, отри­мав­ши від­мо­ву, ді­йде до єв­ро­пей­ських су­до­вих ін­стан­цій, які, не дай Бо­же, під­твер­дять, що Крим Укра­ї­на отри­ма­ла ціл­ком за­кон­но.

Рі­ше­н­ня Ген­про­ку­ра­ту­ри на­справ­ді від­кри­ває ве­ли­кі мо­жли­во­сті для про­па­ган­дист­сько­го за­без­пе­че­н­ня ни­ні­шньої агре­сив­ної зов­ні­шньої по­лі­ти­ки Пу­ті­на. Адже з ті­єю ж під­ста­вою мо­жна ви­зна­ти не­за­кон­ним пе­ре­тво­ре­н­ня Ка­зах­ської Ав­то­ном­ної Ра­дян­ської Со­ці­а­лі­сти­чної Ре­спу­блі­ки на со­ю­зну Ка­зах­ську Ра­дян­ську Со­ці­а­лі­сти­чну Ре­спу­блі­ку і ви­хід її зі скла­ду РРФСР. Зро­бле­но це бу­ло про­стим прийня­т­тям но­вої Кон­сти­ту­ції СРСР 5 гру­дня 1936 ро­ку, але при цьо­му ні­яких спе­ці­аль­них по­ста­нов про ви­хід Ка­зах­ста­ну зі скла­ду Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції ор­га­на­ми вла­ди Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції й Ка­зах­ської ав­то­но­мії на­віть не при­йма­ло­ся. То­чно так са­мо мо­жна по­ста­ви­ти під сум­нів роз­фор­му­ва­н­ня За­кав­казь­кої Фе­де­ра­ції, оскіль­ки її лі­кві­да­ція й ство­ре­н­ня Азер­бай­джа­ну, Вір­ме­нії й Гру­зії як со­ю­зних ре­спу­блік, без­по­се­ре­дньо в скла­ді СРСР, бу­ли здій­сне­ні все ті­єю ж Кон­сти­ту­ці­єю СРСР 1936 ро­ку, при­чо­му від­по­від­ні кон­сти­ту­ції цих ре­спу­блік бу­ли прийня­ті ли­ше в лю­то­му — бе­ре­зні 1937 ро­ку. Про­те прийня­т­тю Кон­сти­ту­ції СРСР і лі­кві­да­ції За­кав­казь­кої Со­ці­а­лі­сти­чної Фе­де­раль­ної Ра­дян­ської Ре­спу­блі­ки не пе­ре­ду­ва­ли які-не­будь рі­ше­н­ня ор­га­нів вла­ди Гру­зії, Азер­бай­джа­ну й Вір­ме­нії про лі­кві­да­цію За­кав­казь­кої Фе­де­ра­ції і вступ цих ре­спу­блік без­по­се­ре­дньо до скла­ду СРСР на пра­вах со­ю­зних.

Ана­ло­гі­чним чи­ном на­ціо­наль­но-те­ри­то­рі­аль­не роз­ме­жу­ва­н­ня в Се­ре­дній Азії у 1924—1936 ро­ках да­ле­ко не зав­жди мо­жна бу­ло під­ве­сти під нор­ми кон­сти­ту­ції СРСР, РРФСР, а та­кож існу­ю­чих до 1924 ро­ку Хо­ре­зм­ської та Бу­хар­ської На­ро­дних Со­ці­а­лі­сти­чних Ре­спу­блік. Та й ра­ні­ше пе­ре­да­ча ря­ду те­ри­то­рій Укра­їн­ської РСР до скла­ду РРФСР, так са­мо як і обмі­ни те­ри­то­рі­я­ми між ін­ши­ми со­ю­зни­ми й ав­то­ном­ни­ми ре­спу­блі­ка­ми, від­бу­ва­ла­ся так са­мо, як і пі­зні­ше від­бу­ва­ла­ся пе­ре­да­ча Кри­му з Ро­сії до Укра­ї­ни. А от­же, якщо слі­ду­ва­ти під­хо­ду ро­сій­ської ге­не­раль­ної про­ку­ра­ту­ри, ці зем­лі пе­ре­да­ні не­за­кон­но і їх тре­ба бу­ло б по­вер­ну­ти Укра­ї­ні, хо­ча Ро­сія яв­но не зби­ра­є­ться цьо­го ро­би­ти. Так, згі­дно з По­ста­но­вою Пре­зи­дії ЦВК СРСР «Про вре­гу­лю­ва­н­ня кор­до­нів Укра­їн­ської Со­ці­а­лі­сти­чної Ра­дян­ської Ре­спу­блі­ки з Ро­сій­ською Со­ці­а­лі­сти­чною Фе­де­раль­ною Ра­дян­ською Ре­спу­блі­кою й Бі­ло­ру­ською Со­ці­а­лі­сти­чною Ра­дян­ською Ре­спу­блі­кою» від 16 жов­тня 1925 ро­ку, пе­ре­да­ю­ться до скла­ду Ро­сій­ської Со­ці­а­лі­сти­чної Фе­де­раль­ної Ра­дян­ської Ре­спу­блі­ки ниж­че­на­ве­де­ні ча­сти­ни те­ри­то­рії Укра­їн­ської Со­ці­а­лі­сти­чної Ра­дян­ської Ре­спу­блі­ки: а) Фе­до­рів­ський, Ми­ко­ла­їв­ський (з м. Та­ган­ро­гом), Ма­тві­ї­во-Кур­ган­ский, Со­вє­тін­ський, Го­ло­да­єв­ський ра­йо­ни і схі­дна ча­сти­на Єка­те­ри­нів­сько­го ра­йо­ну Та­ган­розь­ко­го окру­гу; б) Глу­бо­кин­ський, Ленінський, Ка­мен­ський, Усть-Бе­ло­ка­лі­твен­ський, Во­ло­ди­мир­ський, Су­лін­ський, Ша­хтін­ський (з м. Ша­хти) ра­йо­ни і ча­сти­ни те­ри­то­рії Со­ро­кін­сько­го й Але­ксє­єв­сько­го ра­йо­нів Ша­хтін­сько­го окру­гу». Ті­єю ж по­ста­но­вою до скла­ду Укра­ї­ни з РРФСР пе­ре­да­ва­ли­ся: а) Се­ме­нів­ська во­лость Но­во­зиб­ків­сько­го по­ві­ту Го­мел­ської гу­бер­нії; б) се­ли­ще Зноб Труб­чев­ськой во­ло­сті По­чеп­сько­го по­ві­ту Брян­ської гу­бер­нії; в) се­ли­ща Хі­нель­ської во­ло­сті Сев­сько­го по­ві­ту Брян­ської гу­бер­нії: Фа­те­віж, Ба­ра­нів­ка, Дем’янів­ка, Му­ра­вей­ня, Тол­сто­ду­бо­ве (ко­лиш. Ле­ме­шків­ської во­ло­сті) і Сель­цо-Ни­кіт­ське, Се­тне, се­ло Груд­ська (ко­лиш. По­ди­від­ської во­ло­сті); г) весь ко­лиш. Пу­тивль­ський по­віт (з м. Пу­тів­лем), за ви­ня­тком ко­лиш. Кру­пе­цької во­ло­сті в ста­рих її кор­до­нах; д) ко­лиш. Кри­ни­чев­ська во­лость ко­лиш. Су­джан­сько­го по­ві­ту Кур­ської гу­бер­нії; е) пів­ден­на ча­сти­на Грай­во­рон­ської во­ло­сті Грай­во­рон­сько­го по­ві­ту Кур­ської гу­бер­нії; ж) пів­ден­на ча­сти­на Му­ром­ської во­ло­сті Біл­го­род­сько­го по­ві­ту Кур­ської гу­бер­нії і з) Тро­ї­цька во­лость і ча­сти­на Ура­зов­ської во­ло­сті Ва­луй­сько­го по­ві­ту Во­ро­незь­кої гу­бер­нії.

На­да­лі ча­сти­на те­ри­то­рій Го­мель­ської й Брян­ської гу­бер­ній то­чно так са­мо пе­ре­да­ва­ла­ся з РРФСР до скла­ду Бі­ло­ру­ської РСР, а ті­єю ж по­ста­но­вою Пре­зи­дії ЦВК СРСР від 16 жов­тня 1925 ро­ку від Укра­ї­ни Бі­ло­ру­сії бу­ли пе­ре­да­ні ча­сти­на те­ри­то­рій Олев­сько­го, Сла­ве­чан­сько­го й Ов­ру­цько­го ра­йо­нів Ко­ро­стень­сько­го окру­гу. Крім то­го, в жов­тні 1928 ро­ку на змі­ну по­ста­но­ви від 16 жов­тня 1925 ро­ку Ро­сії бу­ли пе­ре­да­ні два по­се­ле­н­ня По­чеп­сько­го й Сев­сько­го по­ві­тів, а Укра­ї­на отри­ма­ла низ­ку се­лищ Сев­сько­го, Біл­го­род­сько­го й Грай­во­рон­сько­го по­ві­тів.

Тим ча­сом, Кон­сти­ту­ція СРСР 1924 ро­ку фор­маль­но не на­ді­ля­ла Пре­зи­дію ВЦИК СРСР пов­но­ва­же­н­ня­ми мі­ня­ти кор­до­ни між ре­спу­блі­ка­ми. Та й пі­сля прийня­т­тя Кон­сти­ту­ції СРСР 1936 ро­ку всі змі­ни кор­до­нів між со­ю­зни­ми ре­спу­блі­ка­ми, так са­мо як і обмін те­ри­то­рі­я­ми з ін­ши­ми дер­жа­ва­ми, здій­сню­ва­ли­ся згі­дно з ука­за­ми Пре­зи­дії Вер­хов­ної Ра­ди. На­при­клад, 1954 ро­ку за ра­дян­сько-іран­ською уго­дою се­ли­ще й при­кор­дон­ний ра­йон Фі­рю­за бу­ло ви­зна­не ча­сти­ною те­ри­то­рії Ра­дян­ської Тур­кме­нії, а на­то­мість Іран отри­мав рів­ну за пло­щею ді­лян­ку в се­ли­щі Хі­сар і на пра­во­му бе­ре­зі рі­чки Аракс на те­ри­то­рії ра­дян­сько­го Азер­бай­джа­ну. Ра­ти­фі­ка­ція уго­ди бу­ла здій­сне­на Пре­зи­ді­єю Вер­хов­ної Ра­ди СРСР 1955 ро­ку, й ні­хто ці те­ри­то­рі­аль­ні змі­ни до­сі не оскар­жу­вав. Якщо всі сто­ро­ни ке­ру­ва­ти­му­ться під­хо­дом ро­сій­ської Ге­не­раль­ної про­ку­ра­ту­ри, то на пост­ра­дян­сько­му про­сто­рі за­па­нує справ­жній по­лі­ти­ко-гео­гра­фі­чний ха­ос. А те, що всі по­ста­но­ви Пре­зи­дії ВЦИК СРСР, так са­мо як і ука­зи Пре­зи­дій Вер­хов­ної Ра­ди СРСР і со­ю­зних ре­спу­блік у подаль­шо­му обов’яз­ко­во за­твер­джу­ва­ли­ся се­сі­я­ми ВЦИК і від­по­від­них Вер­хов­них Рад, що фа­кти­чно озна­ча­ло їх прийня­т­тя най­ви­щи­ми ор­га­на­ми дер­жав­ної вла­ди, в ро­сій­ській ген­про­ку­ра­ту­рі вва­жа­ють за кра­ще не по­мі­ча­ти.

І це не та­кі вже й без­не­вин­ні впра­ви у істо­ри­ко-пра­во­вих сю­же­тах, як мо­же зда­ти­ся на пер­ший по­гляд. Пу­ті­на і йо­го ко­ман­ду тур­бує не пра­во, а про­па­ган­да. Не­ви­пад­ко­во ж п’яте­ро де­пу­та­тів Дер­жав­ної Ду­ми то­рік на­пра­ви­ли за­пит тій же Ген­про­ку­ра­ту­рі з про­ха­н­ням пе­ре­ві­ри­ти за­кон­ність роз­пу­ску СРСР і ви­зна­н­ня Дер­жра­дою Со­ю­зу не­за­ле­жно­сті трьох ре­спу­блік При­бал­ти­ки. Мо­жна не сум­ні­ва­ти­ся, що в по­трі­бний мо­мент про­ку­ра­ту­ра від­по­вість, як на­ле­жить. І то­ді у Пу­ті­на з’яви­ться від­по­від­ний при­від для то­го, щоб у про­це­сі від­нов­ле­н­ня ні­би­то не­за­кон­но роз­пу­ще­но­го Ра­дян­сько­го Со­ю­зу за­до­воль­ни­ти «за­кон­ні спо­ді­ва­н­ня» на­се­ле­н­ня ті­єї чи ін­шої пост­ра­дян­ської дер­жа­ви і, в спро­бі до­би­ти­ся при­єд­на­н­ня ті­єї чи ін­шої кра­ї­ни до Ро­сії, по­ча­ти де­ста­бі­лі­зу­ва­ти си­ту­а­цію хоч у Ка­зах­ста­ні, хоч у Ла­твії.

Рі­ше­н­ня, по­ді­бні то­му, що прийня­ла ро­сій­ська ген­про­ку­ра­ту­ра що­до Кри­му, спря­мо­ва­ні як на вну­трі­шнє спо­жи­ва­н­ня, так і на ту ча­сти­ну гро­мад­ської дум­ки за­хі­дних кра­їн, яка схиль­на ви­прав­до­ву­ва­ти по­лі­ти­ку ро­сій­сько­го пре­зи­ден­та. Тим, хто сим­па­ти­зує Пу­ті­ну, в ру­ки да­є­ться до­да­тко­вий про­па­ган­дист­ський ко­зир. Мов­ляв, якщо Крим бу­ло пе­ре­да­но Укра­ї­ні не­за­кон­но, а Ра­дян­ський Со­юз, ціл­ком імо­вір­но, бу­ло ліквідовано не ціл­ком за­кон­но, по­ве­дін­ку Пу­ті­на, як мі­ні­мум, мо­жна зро­зу­мі­ти і хоч би час­тко­во ви­прав­да­ти. Але тут є й ве­ли­кий під­во­дний ка­мінь, яко­го у Крем­лі не ба­чать. Адже роз­су­дли­вим лю­дям, яких на За­хо­ді біль­шість, про­па­ган­дист­ські при­йо­ми та­ко­го шти­бу ду­же до­бре на­га­ду­ють дії бор­ця з «вер­саль­ським при­ни­же­н­ням» і за­во­йов­ни­ка «спо­кон­ві­чно ні­ме­цьких» Ав­стрії і Су­дет, яко­го по­тім до­ве­ло­ся зу­пи­ня­ти й кру­ши­ти усім сві­том.

Бо­рис СОКОЛОВ, пу­блі­цист, Мо­сква, спе­ці­аль­но для «Дня»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.