А жи­ти де?

Юри­сти під­го­ту­ва­ли за­ко­но­про­ект що­до від­шко­ду­ва­н­ня пе­ре­се­лен­цям вар­то­сті зруй­но­ва­но­го жи­тла. Про­це­ду­ра мо­же роз­тя­гну­ти­ся на 10—15 ро­ків

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ін­на ЛИХОВИД, «День»

На­ти­ска­ти чи ні? Ско­ро зва­жу­ва­ти­муть пар­ла­мен­та­рі у се­сій­ній за­лі, бо на по­ча­тку ли­пня ма­ють роз­гля­да­ти ва­жли­вий і ком­про­ме­ту­ю­чий за­ко­но­про­ект — «Про за­без­пе­че­н­ня прав і сво­бод вну­трі­шньо пе­ре­мі­ще­них осіб» (що­до ком­пен­са­ції вар­то­сті по­шко­дже­но­го май­на). Пер­ше, що ви­кли­кає цей до­ку­мент у пе­ре­сі­чних укра­їн­ців, іро­нію та ве­ли­че­зний сум­нів, чи бу­де про­го­ло­со­ва­ний і най­го­лов­ні­ше — ви­ко­на­ний. У де­пу­та­тів, пев­но, ін­ші сум’ят­тя: си­дя­чи у зру­чних крі­слах, по­стій­но пов­то­рю­ю­чи, як ман­тру, що у бю­дже­ті ко­штів на все бра­кує, а вве­че­рі по­вер­та­ю­чись у за­ти­шні до­мів­ки з над­ком­фор­тни­ми умо­ва­ми, їм тяж­ко уяви­ти се­бе на мі­сці пе­ре­се­лен­ців і зро­зу­мі­ти, на­скіль­ки для них ва­жли­ва та­ка іні­ці­а­ти­ва.

До­ки де­пу­та­ти бу­дуть ра­ди­ти­ся, біль­шість пе­ре­се­лен­ців че­ка­ти­ме, ко­ли ж з’яви­ться хоч якась за­чі­пка по­вер­ну­ти­ся до­до­му або роз­по­ча­ти все з ну­ля на но­во­му мі­сці, але зі сво­їм да­хом. Та й не всім є ку­ди по­вер­та­ти­ся. На­віть у за­ко­но­про­е­кті, який, між ін­шим, ро­зро­бля­ли пра­во­за­хи­сні гро­мад­ські ор­га­ні­за­ції, на­во­дять сум­ну ста­ти­сти­ку ста­ном ще на сі­чень цьо­го ро­ку: «11 325 при­мі­щень бу­ли по­шко­дже­ні, з яких 4501 — жи­тло­ві бу­дин­ки або квар­ти­ри й до­мів­ки...»

КРА­ЩЕ АБО ГО­ТО­ВЕ ЖИ­ТЛО, АБО ПІЛЬ­ГО­ВИЙ КРЕ­ДИТ

Та­кі су­хі ци­фри мо­жуть і не роз­чу­ли­ти де­пу­та­тів. Щоб на­ти­сли по­трі­бну кно­пку, кра­ще роз­по­від­а­ти їм ре­аль­ні істо­рії. Або схо­ди­ти до Цен­тру гу­ма­ні­тар­ної до­по­мо­ги на ву­ли­ці Фро­лів­ській, 9/11. Ко­ор­ди­на­тор цен­тру Ле­ся Литвинова, по­чув­ши від «Дня» та­ку но­ви­ну, по­ча­ла сум­ні­ва­ти­ся у її ре­аль­но­сті. «У жи­тлі по­тре­ба не­ймо­вір­но ве­ли­ка, осо­бли­во у тих, у ко­го во­но зруй­но­ва­не чи на­пів­зруй­но­ва­не. Та, ско­рі­ше за все, це пе­ре­тво­ри­ться на те са­ме, що й чер­ги на квар­ти­ри для ве­те­ра­нів Ве­ли­кої Ві­тчи­зня­ної вій­ни», — до­да­ла во­лон­тер­ка. І пе­ре­да­ла слу­хав­ку дру­го­ві Ві­кто­ру з Пер­во­май­ська (Лу­ган­щи­на), який ли­шив свій дім ще 3 сер­пня і знає як ні­хто, як тяж­ко без вла­сно­го да­ху над го­ло­вою.

Чо­ло­вік за­раз во­лон­те­рить на Фро­лів­ці, ро­бо­ту зна­йти не мо­же, ка­же, в йо­го 49 ро­ків ро­бо­то­дав­ці не ба­чать у ньо­му лю­ди­ни, що мо­же на­вчи­ти­ся чо­гось но­во­го. Жи­ве з донь­кою та дру­жи­ною у ві­дом­чо­му го­те­лі «Зо­ло­тий ра­дар», зна­йшов та­кий при­ту­лок са­мо­стій­но. Спла­чує 48 гри­вень за ліж­ко-мі­сце, оскіль­ки кім­на­та роз­ра­хо­ва­на на чо­ти­рьох, то пла­тить за всі мі­сця одра­зу, та­ка от бю­ро­кра­тія. Від дер­жа­ви отри­мав ли­ше гро­шо­ву до­по­мо­гу як пе­ре­се­ле­нець. Але теж якось див­но — по 420 гри­вень і ли­ше три мі­ся­ці, хо­ча за за­ко­ном та­кі ви­пла­ти пе­ред­ба­че­ні на пів­ро­ку. То­му на­шу но­ви­ну про ком­пен­са­цію за втра­че­не жи­тло теж спри­ймає з іро­ні­єю. На дум­ку Ві­кто­ра, кра­щим ва­рі­ан­том бу­ло б або го­то­ве по­ме­шка­н­ня за­раз, або якісь піль­го­ві кре­ди­ти на йо­го при­дба­н­ня.

ПО­ПЕ­РЕ­ДУ — РО­КИ ОЧІ­КУ­ВАНЬ

Юрист Все­укра­їн­ської бла­го­дій­ної фун­да­ції «Пра­во на за­хист» Оле­на Ви­но­гра­до­ва, одна з ав­то­рів за­ко­но­про­е­кту, на­го­ло­шує: за­ко­но­про­ект роз­ра­хо­ва­ний на пер­спе­кти­ву, пі­сля йо­го прийня­т­тя ство­рять ко­мі­сії, ко­трі бу­дуть оці­ню­ва­ти зав­да­ні зби­тки, а са­мі ви­пла­ти здій­сню­ва­ти­муть по­ета­пно, не всі одра­зу і на­віть не цьо­го ро­ку. До­свід кра­їн, де бу­ли по­ді­бні кон­флі­кти, свід­чить, що іно­ді це за­ймає ро­ків 10–15. «На­ша ді­яль­ність спря­мо­ва­на на роз’ясне­н­ня по­ло­жень цьо­го за­ко­ну і роз­ві­ю­ва­н­ня мі­фів, що гро­ші на ком­пен­са­цію тре­ба да­ва­ти з цьо­го бю­дже­ту чи на­сту­пно­го. На­справ­ді це не так. Це дов­го­стро­ко­ве рі­ше­н­ня, яке для лю­дей, на жаль, при­йма­ють не одра­зу, — ко­мен­тує Оле­на Ви­но­гра­до­ва. — Оскіль­ки кра­ї­на за­раз у ста­ні еко­но­мі­чної кри­зи, по­ді­бні ви­пла­ти по­вин­ні від­бу­ва­ти­ся по­ета­пно... На жаль, дер­жав­ний бю­джет не ви­три­має та­ко­го на­ван­та­же­н­ня, якщо ці ви­пла­ти пе­ред­ба­чи­ти за рік».

Яким чи­ном у нас бу­дуть пра­цю­ва­ти ко­мі­сії з оцін­ки вар­то­сті май­на — чи­нов­ни­ки над цим по­ду­ма­ють у май­бу­тньо­му, бо спо­ча­тку тре­ба, щоб при­пи­ни­ли­ся бо­йо­ві дії. Та є між­на­ро­дний до­свід, ко­ли не че­ка­ли за­вер­ше­н­ня кон­флі­кту, а йшли тим шля­хом, що і про­по­ну­вав нам пе­ре­се­ле­нець Ві­ктор: бу­ду­ва­ли бу­дин­ки для ви­му­ше­них пе­ре­се­лен­ців або за­про­ва­джу­ва­ли піль­го­ві про­гра­ми кре­ди­ту­ва­н­ня.

«Скла­дно го­во­ри­ти і про кіль­кість осіб, які по­тре­бу­ва­ти­муть та­кої ком­пен­са­ції. Бо си­сте­ма ре­є­стра­ції ВПО у нас ду­же не­до­ско­на­ла. Є ба­га­то лю­дей, які є вну­трі­шньо пе­ре­мі­ще­ни­ми осо­ба­ми, але не є за­ре­є­стро­ва­ни­ми, хо­ча у них є жи­тло на те­ри­то­рії про­ве­де­н­ня АТО. То­му щоб ма­ти пра­во на цю ком­пен­са­цію, тре­ба за­ре­є­стру­ва­ти­ся. На­ші мо­ні­то­рин­го­ві ко­ман­ди спіл­ку­ю­ться з пе­ре­се­лен­ця­ми, і май­же ко­жен роз­по­від­ає, що втра­тив жи­тло або йо­го бу­ди­нок був по­шко­дже­ний», — під­су­мо­вує юрист.

ЧИ ВСІ МІ­СТА МО­ЖНА ВІД­НО­ВИ­ТИ?

Про­те Ві­ктор сум­ні­ва­є­ться у то­му, чи вда­сться вза­га­лі від­но­ви­ти Пер­во­майськ, ко­ли до цьо­го ді­йде час. Хоч йо­го бу­ди­нок по­стра­ждав час­тко­во, та за рік вій­ни у мі­сті май­же не ли­ши­ло­ся ні­чо­го «жи­во­го». «Я не знаю, скіль­ки ча­су мі­сто бу­дуть роз­мі­но­ву­ва­ти. За мо­ї­ми роз­ра­хун­ка­ми, від­со­тків 20 сна­ря­дів не роз­ри­ва­ю­ться, па­да­ють в зем­лю, але не ви­бу­ха­ють. До­бре, ті мі­ста, які не роз­та­шо­ва­ні у при­фрон­то­вій зо­ні, на­при­клад, Ста­ха­нов, Ал­чевськ, там не­ба­га­то руй­ну­вань, ще мо­жна від­но­ви­ти. Але якщо ось рік мі­сто у зо­ні актив­них бо­йо­вих дій? Якщо пам’ята­є­те, бу­ло ба­га­то шу­му що­до Слов’ян­ська, що він зруй­но­ва­ний, але по­рів­ня­но з Пер­во­май­ськом Слов’янськ — це кві­ту­че мі­сто», — до­дає Ві­ктор.

Та най­біль­ше при­го­лом­ши­ло зі­зна­н­ня пе­ре­се­лен­ки з Гор­лів­ки, там­те­шньої акти­віс­тки Те­тя­ни Хо­да­ков­ської. Жін­ка вже всер­йоз за­ду­му­є­ться над ви­їздом за кор­дон, бо ні­ко­му і ні в що уже не ві­рить. По­зна­йо­ми­ли­ся ми з па­ні Те­тя­ною ще ми­ну­лої осе­ні, на акції про­те­сту на Бан­ко­вій, ко­ли пе­ре­се­лен­ці ви­ма­га­ли не­гай­но­го ухва­ле­н­ня за­ко­ну про свої пра­ва. На той час жін­ка осе­ли­ла­ся у ки­їв­сько­му хо­сте­лі, там і пра­цю­ва­ла. За­раз орен­дує квар­ти­ру за три ти­ся­чі гри­вень, пра­цює ли­сто­но­шею на по­шті, по­яснює, що не ви­три­ма­ла про­жи­ва­н­ня у кім­на­ті з де­ся­тьма жиль­ця­ми, вже не той вік. Чо­ло­вік офі­цій­но ні­де не вла­што­ва­ний, пе­ре­би­ва­є­ться тим­ча­со­ви­ми за­ро­бі­тка­ми.

«ТРЕ­БА ПРИ­ЙМА­ТИ ЯКІСЬ РІ­ШЕ­Н­НЯ, ЩОБ МИ БУ­ЛИ ЗА­ХИ­ЩЕ­НІ»

«Спілкувалася з іно­зем­ця­ми зна­йо­ми­ми, у них ро­ди­чі чи дру­зі ви­їха­ли з Кри­му, по­бу­ли у Ки­є­ві, по­тім по­їха­ли до Поль­щі, звід­ти до Ні­меч­чи­ни, у них там ди­ти­на на­ро­ди­ла­ся, там і зу­пи­ни­лись. У Ні­меч­чи­ні по­ва­жно став­ля­ться до пе­ре­се­лен­ців, їм да­ють ста­тус бі­жен­ців, на ди­ти­ну ви­пла­чу­ють по 100 єв­ро до­по­мо­ги, — роз­по­від­ає Те­тя­на Хо­да­ков­ська. — Я от теж ду­маю про те, щоб ку­дись ви­їха­ти. У ме­не одно­кла­сни­ця 18 сер­пня при­лі­тає з Іта­лії, во­на ме­шкає там по­над 15 ро­ків, бу­ду якось спіл­ку­ва­ти­ся. Ви­хо­дить, що за кор­до­ном біль­ше га­ран­тій за­че­пи­ти­ся, ніж у нас. Тре­ба по-ін­шо­му до лю­дей ста­ви­ти­ся. Тре­ба при­йма­ти якісь рі­ше­н­ня, щоб ми бу­ли за­хи­ще­ні».

І це не ви­мо­га па­ні Те­тя­ни, а швид­ше крик ду­ші, від­чай. Так, є се­ред пе­ре­се­лен­ців рі­зні лю­ди, але якщо вже ті, хто справ­ді про­я­вив се­бе як па­трі­от і в ча­си Май­да­ну, і в ча­си за­хо­пле­н­ня бо­йо­ви­ка­ми сво­го мі­ста, ду­ма­ють про вте­чу з Укра­ї­ни, це сер­йо­зний си­гнал. За час пе­ре­бу­ва­н­ня у Ки­є­ві Те­тя­ні Хо­да­ков­ській так і не вда­ло­ся по­тра­пи­ти до рі­дної Гор­лів­ки, щоб хоч по­ба­чи­ти свій бу­ди­нок, він ще більш-менш ці­лий, тіль­ки ві­кна по­ви­би­ва­ло.

Але най­біль­ше, що тя­гне ту­ди жін­ку, це ста­рень­ка ма­ма. «Во­на вже не хо­дить, так, спіл­ку­є­мо­ся те­ле­фо­ном, а як ту­ди по­їха­ти — не знаю, у мі­сті ба­га­то ро­сій­сько­го спе­цна­зу та те­хні­ки. І чи по­ба­чу я її ще ко­лись?» — ці сло­ва жін­ки най­біль­ше шо­ку­ють і одра­зу зму­шу­ють зга­да­ти свою ма­му. Те­тя­на за­ка­шля­лась, ка­же, сто­я­ла на час роз­мо­ви у під’їзді, са­ме роз­но­си­ла по­шту. Ми її від­пу­сти­ли, ба­жа­ю­чи ви­трим­ки. І по­дум­ки три­ма­ю­чи її тут, в Укра­ї­ні. А юри­сти тим ча­сом за­пев­ня­ють, що є під­трим­ка від кіль­кох фра­кцій і є всі під­ста­ви, що де­пу­та­ти та­ки до­тя­гну­ться до кно­пок. Був би ще в то­му сенс.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.