Му­зи­ка єд­на­н­ня і... пре­зи­дент­ський ор­кестр

У Ки­є­ві від­був­ся трі­ум­фаль­ний кон­церт Дон­бас Опе­ри відлуння го­ло­сів...»

Den (Ukrainian) - - Культура - Ле­ся ОЛІЙНИК, ми­сте­цтво­зна­вець

Ві­до­мий ла­тин­ський ви­слів «Ко­ли стрі­ля­ють гар­ма­ти, му­зи мов­чать» за­ли­шив­ся в да­ле­кій істо­рії. Су­ча­сні му­дре­ці ма­ли б зна­йти аль­тер­на­ти­ву цьо­му афоризму, який упро­довж сто­літь здій­сню­є­ться з «то­чні­стю до нав­па­ки». В най­го­стрі­ші для су­спіль­ства істо­ри­чні зру­ше­н­ня ми­сте­цтво ви­яв­ляє те, для чо­го існує, де­мон­струє те, на що, вла­сне, зда­тне. Зга­дай­мо, вра­жа­ю­чі мо­гу­тні му­зи­чні про­те­сти про­ти агре­сії Лю­дви­га ван Бе­тхо­ве­на, Фре­де­ри­ка Шо­пе­на, Дми­тра Шо­ста­ко­ви­ча, Ар­ноль­да Шен­бер­га, Бо­ри­са Ля­то­шин­сько­го... Їхні тво­ри, озву­че­ні па­сіо­нар­ни­ми му­зи­кан­та­ми, ста­ва­ли для су­спіль­ства ду­хов­ним від­гу­ком і по­ту­жною єдналь­ною си­лою.

Но­ві­тня му­зи­чна куль­ту­ра Укра­ї­ни на­пов­не­на, на жаль, трагічною то­наль­ні­стю і дра­ма­ти­чним зву­ча­н­ням, а її пі­сен­ним символом став про­ни­зли­во ту­жли­вий плач «Пли­ве ка­ча». Ця ар­ха­ї­чна лем­ків­ська па­на­хи­да об’єд­на­ла в жа­ло­бі міль­йо­ни лю­дей, як об’єд­на­ли їх на Май­да­ні ін­ші сим­во­ли на­шої кра­ї­ни — Дер­жав­ний гімн і «Мо­ли­тва за Укра­ї­ну» Ми­ко­ли Ли­сен­ка. Ду­хов­не єд­на­н­ня лю­дей у ча­си за­гроз­ли­вих ви­кли­ків су­ча­сно­сті є чи не най­ва­жли­ві­шим при­зна­че­н­ням му­зи­ки! То­му му­зи­чні по­дії Ки­є­ва й ста­ють ми­сте­цьким Май­да­ном, який єднає лю­дей.

Із остан­ніх та­ких по­дій ста­ла до­бро­чин­на ми­сте­цька акція, що від­бу­лась у Ве­ли­ко­му за­лі На­ціо­наль­ної му­зи­чної ака­де­мії Укра­ї­ни ім. П.І. Чай­ков­сько­го під на­звою Дон­бас Опе­ри відлуння го­ло­сів...» (га­зе­та «День» анон­су­ва­ла цей за­хід у №110). Ав­то­ром цьо­го су­спіль­но-ми­сте­цько­го про­е­кту є ві­до­мий укра­їн­ський му­зи­кант Ва­силь Василенко, який ще до­не­дав­на очо­лю­вав як му­зи­чний ке­рів­ник і го­лов­ний ди­ри­гент До­не­цький на­ціо­наль­ний те­атр опе­ри і ба­ле­ту ім. А.Б. Со­лов’янен­ка, зго­дом ві­до­мо­го як Дон­бас Опе­ра. Се­ред до­не­цько­го до­роб­ку ма­е­стро Ва­си­лен­ка — по­ста­нов­ки зраз­ків сві­то­во­го опер­но­го ми­сте­цтва і укра­їн­ської кла­си­ки, про­ве­де­н­ня Між­на­ро­дних фе­сти­ва­лів опер­но­го ми­сте­цтва «Зо­ло­та ко­ро­на», «Те- атраль­ний Дон­бас». Але дра­ма­ти­чні по­дії обір­ва­ли йо­го успі­шну 15-рі­чну ді­яль­ність на го­лов­ній му­зи­чній сце­ні До­неч­чи­ни.

Ни­ні Ва­силь Василенко став про­фе­со­ром На­ціо­наль­ної му­зи­чної ака­де­мії Укра­ї­ни та ди­ри­ген­том На­ціо­наль­но­го пре­зи­дент­сько­го ор­ке­стру. Про­те, як осо­би­стий біль спри­ймає він ви­му­ше­ний роз­рив з те­а­тром і сво­ї­ми ко­ле­га­ми. Ви­ни­кла ідея зі­бра­ти, за йо­го ж сло­ва­ми, тих «спів­о­чих жу­рав­лів, які не по­вер­ну­ли­ся до сво­го роз­оре­но­го гні­зда». Осо­би­сто відчувши дра­ма­ти­чне ста­но­ви­ще ски­таль­ця, Ва­силь Яко­вич ви­рі­шив зро­би­ти все мо­жли­ве, що­би при­вер­ну­ти ува­гу дер­жа­ви до про­блем ви­жи­ва­н­ня ар­ти­стів-пе­ре­се­лен­ців. Він зі­брав тих, хто зму­ше­ний був по­ки­ну­ти До­не­цьку сце­ну і шу­ка­ти ін­шу укра­їн­ську сце­ну.

Ось так і ви­ник Гала-кон­церт опер­но-сим­фо­ні­чної му­зи­ки та на­ро­дної пі­сні, який пе­ре­тво­рив­ся на фестивальний ве­чір су­цві­т­тя чу­до­вих спів­а­ків і пред­став­ле­н­ня На­ціо­наль­но­го пре­зи­дент­сько­го ор­ке­стру під ору­дою ма­е­стро Ва­си­лен­ка. Адже до со­лі­стів Дон­бас Опе­ри він до­лу­чив ко­лег із ін­ших те­а­трів Укра­ї­ни. Се­ред них опи­нив­ся і екс- прем’ єр До­не­цької му­здра­ми Ан­дрій Ро­ма­ній, який ни­ні є акто­ром На­ціо­наль­но­го те­а­тру ім. І. Фран­ка. Са­ме він став по­е­ти­чним мо­де­ра­то­ром кон­цер­ту, ого­ло­шу­ю­чи по­яву в за­лі Пре­зи­ден­та, роз­по­від­а­ю­чи про ко­жно­го со­лі­ста і ци­ту­ю­чи яскра­ві вір­шо­ва­ні обра­зи, ав­то­ром яких є теж Ва­силь Василенко. Вла­сне, весь кон­церт спри­ймав­ся як му­зи­чний спе­ктакль. Своє­рі­дним про­ло­гом до ньо­го ста­ла грі­зна му­зи­ка ві­до­мо­го «Тан­цю ри­ца­рів» із ба­ле­ту «Ро­мео і Джу­льєт­та» Сер­гія Про­коф?’єва. І не ви­пад­ко­во: адже ім’ям ге­ні­аль­но­го ком­по­зи­то­ра, який на­ро­див­ся на до­не­цькій зем­лі, на­зва­ний ае­ро­порт До­не­цька і який став епі­цен­тром жор­сто­ких бо­їв за Укра­ї­ну. І як па­трі­о­ти­чне звер­не­н­ня «Вста­вай, Укра­ї­но!» про­лу­нав епі­чний мо­но­лог Бо­г­да­на з опе­ри «Бог­дан Хмель­ни­цький» Ко­стян­ти­на Дань­ке­ви­ча. Над­зви­чай­но про­ни­кли­во йо­го ви­ко­нав со­ліст Львів­сько­го На­ціо­наль­но­го те­а­тру опе­ри і ба­ле­ту ім. С. Кру­шель­ни­цької Сте­фан П?’ятни­чко — спі­вак, який ви­зна­ний одним із най­кра­щих вер­ді­їв­ських ба­ри­то­нів Єв­ро­пи. Мо­но­лог Бо­г­да­на про­дов­жи­ла лі­ри­чна арія Бо­гу­на з ті­єї ж опе­ри у ви­ко­нан­ні Ві­та­лія Лі­ско­ве­цько­го.

Во­ло­дар чу­до­во­го те­но­ру, є со­лі­стом Ан­сам­блю пі­сні і тан­цю Зброй­них сил Укра­ї­ни і від­ни­ні — Хар­ків­сько­го на­ціо­наль­но­го те­а­тру опе­ри і ба­ле­ту ім. Ми­ко­ли Ли­сен­ка. На­пи­са­на 65 ро­ків то­му, опе­ра Дань­ке­ви­ча «Бог­дан Хмель­ни­цький» є під­твер­дже­н­ням аб­со­лю­тно щи­ро­го па­трі­о­ти­зму ба­га­тьох та­ла­но­ви­тих ми­тців ра­дян­ської епо­хи. До­сить вслу­ха­тись у мо­но­лог Вар­ва­ри — сим­во­лу Укра­ї­ни, яка звер­та­є­ться до Бо­г­да­на: «По­ка­ри, пом­сти б’є го­ди­на,/ Бо­г­да­не, вій­сько ве­ди в по­ход!/ Те­бе че­кає вся кра­ї­на, те­бе че­ка, че­ка на­род!» Цей мо­но­лог ви­ра­зно роз­кри­ла Ан­на По­по­ва до не­дав­нa со­ліс­тка Дон­бас Опе­ри.

Крім укра­їн­ської опер­ної кла­си­ки, в Гала-кон­цер­ті лу­на­ли ше­дев­ри за­хі­дно-єв­ро­пей­ської опе­ри. Пе­ред слу­ха­ча­ми ро­зі­гру­ва­лись опер­ні сце­ни, роз­гор­та­ла­ся па­но­ра­ма пер­со­на­жів і ге­ро­їв (дар­ма, що без де­ко­ра­цій!) Ко­жен з ар­ти­стів ди­ву­вав не­по­втор­ною твор­чою осо­би­сті­стю: вір­ту­о­зний спі­вак-актор Вла­ди­слав Ли­сак і справ­жня окра­са ба­со­вих опер­них пар­тій Ан­дрій Го­ню­ков (від­по­від­но, Фі­га­ро та Ба­зі­ліо із «Се­віль­сько­го ци­руль­ни­ка» Джа­ко­мо Рос­сі­ні), во­ло­дар­ка рід­кі­сно­го лі­ри­ко-ко­ло­ра­тур­но­го со­пра­но, без­до­ган­на у сво­є­му во­каль­но­му і те­а­траль­но­му ми­сте­цтві Зоя Ро­жок та яскра­во-та­ла­но­ви­тий Да­ни­ло Ма­тві­єн­ко (від­по­від­но, Лю­чія і Ен­рі­ко з «Лю­чії ді Лам­мер­мур» Га­е­та­но До­ні­цет­ті), уні­каль­ний те­нор, який пред­став­ляє най­кра­щі тра­ди­цій bel canto, Ігор Бор­ко і вель­ми пер­спе­ктив­ний мо­ло­дий спі­вак Та­рас При­ся­жнюк (Гер­цог з «Рі­го­лет­то» Джу­зеп­пе Вер­ді), і Ві­кто­рія Осадчук, яка на­тхнен­но ви­ко­на­ла в ду­е­ті з П’ятни­чко пар­тію Ле­о­но­ри з опе­ри «Тру­ба­дур» Вер­ді й Оле­на Ки­та­є­ва, яка май­стер­но во­ло­діє роз­ма­ї­ти­ми тем­бра­ми сво­го лі­ри­чно­го со­пра­но (Ліу з опе­ри «Ту­ран­дот» Пуч­чі­ні).

Гала-кон­церт уко­тре про­де­мон­стру­вав ба­га­ту му­зи­чни­ми та­лан­та­ми Укра­ї­ну і, во­дно­час, те на­скіль­ки не ці­ну­є­мо цьо­го ба­гат­ства! Адже та ж Оле­на Ки­та­є­ва, яка свої пер­ші твор­чі кро­ки роз­по­ча­ла в ша­хтар­сько­му краї, за- ли­ши­ла­ся ни­ні без ро­бо­ти. Так са­мо, як і Вла­ди­слав Ли­сак, який ще на пер­шо­му кур­сі До­не­цької му­зи­чної ака­де­мії іме­ні С.С Про­коф’єва був за­про­ше­ний Ва­си­лем Василенко спів­а­ти в Дон­бас Опе­рі і до за­кін­че­н­ня на­вча­н­ня мав у сво­є­му ре­пер­ту­а­рі близь­ко 20 опер­них пар­тій! Так са­мо, як і Ан­на По­по­ва, що вже під час на­вча­н­ня в До­не­цькій ака­де­мії ста­ла со­ліс­ткою Дон­бас Опе­ри. Але та­ких без­ро­бі­тних ар­ти­стів з До­не­цька на­ба­га­то біль­ше — тих, хто зму­ше­ний був на­пи­са­ти за­го­тов­ле­ну за­зда­ле­гідь для всіх спів­ро­бі­тни­ків Дон­бас Опе­ри за­яву: «В свя­зи с угро­зой жи­зни и здо­ро­вью, в пе­ри­од во­ен­ных дей­ствий в До­не­цкой обла­сти, про­шу вас пре­до­ста­вить отпуск без со­дер­жа­ния за­ра­бо­тной пла­ты с 01.08.2014 го­да» (без за­зна­че­ної да­ти по­вер­не­н­ня).

Мо­жли­во, для ба­га­тьох слу­ха­чів ста­ло та­кож від­кри­т­тям існу­ва­н­ня в Ки­є­ві ще одно­го чу­до­во­го сим­фо­ні­чно­го ор­ке­стру, яко­му під си­лу ви­ко­на­н­ня й опер­ної му­зи­ки, і су­про­від на­ро­дних пі­сень, і сим­фо­ні­чних по­ло­тен. Під ору­дою Ва­си­ля Василенко На­ціо­наль­ний пре­зи­дент­ський ор­кестр (ху­до­жній ке­рів­ник Ана­то­лій Мо­ло­тай) про­де­мон­стру­вав що­най­шир­шу па­лі­тру йо­го ви­ко­нав­ських мо­жли­во­стей: від лі­ри­чних арій Га­е­та­но До­ні­цет­ті, іскри­стих обра­зів Джа­ко­мо Рос­сі­ні, дра­ма­ти­чних опер­них пер­со­на­жів Джу­зеп­пе Вер­ді, про­ни­кли­вих укра­їн­ських ме­ло­дій до гран­діо­зно­го зву­ча­н­ня над­скла­дної увер­тю­ри до опе­ри «Ле­тю­чий Гол­лан­дець» Рі­хар­да Ва­гне­ра, яка ста­ла своє­рі­дною ін­стру­мен­таль­ною куль­мі­на­цій­ною ін­тер­лю­ді­єю му­зи­чно­го спе­кта­клю-кон­цер­та. На­га­даю, що са­ме за цю ви­ста­ву, яка ство­рю­ва­лась спіль­но з ні­ме­ці­ки­ми ре­жи­се­ром і сце­но­гра­фа­ми, ко­ле­ктив « Дон­бас Опе­ри » отри­мав Шев­чен­ків­ську пре­мию. Енер­ге­ти­чний стру­мінь і емо­цій­на на­си­че­ність, які ви­про­мі­ню­ють ди­ри­гент­ська осо­би­стість ма­е­стро Ва­си­лен­ка, про­дов­жу­ють кра­щі тра­ди­ції укра­їн­ської ди­ри­гент­ської шко­ли. Про­фе­сіо­на­ли оці­нять ди­ри­гент­ську шко­лу, що її про­йшов Ва­силь Василенко — Юрій Лу­ців, Фу­ат Ман­су­ров, Єв­ге­ній Свє­тла­нов.

Тре­тя, умов­но, ча­сти­на кон­цер­ту-спе­кта­клю, що від­бу­ла­ся на одно­му ди­хан­ні, ви­вів на йо­го куль­мі­на­цій­ний лі­ри­чний ща­бель: ор­кестр, хор Ки­їв­сько­го му­ні­ци­паль­но­го те­а­тру опе­ри і ба­ле­ту для ді­тей і юна­цтва (го­лов­ний хор­мей­стер Ан­же­ла Ма­слен­ні­ко­ва), ан­сам­блі со­лі­стів — тріо те­но­рів і секс­тет — спів­а­ли най­ві­до­мі­ші укра­їн­ські пі­сні про «чор­нії бро­ви», «про «Мі­сяць на не­бі» та «Див­люсь я на не­бо». Фі­наль­ним акор­дом, який під­няв у спіль­но­му по­ри­ві весь зал про­лу­на­ла «Мо­ли­тва за Укра­ї­ну» Ми­ко­ли Ли­сен­ка. Справ­ді, му­зи­ка зда­тна єд­на­ти і ви­кли­ка­ти ви­со­кі по­чу­т­тя.

До ре­чі, ма­е­стро В. Василенко не тіль­ки пре­кра­сний му­зи­кант, а й по­ет (на ве­чо­рі А. Ро­ма­ній про­чи­тав та­кі про­ни­кли­ві ряд­ки): «Де за­раз ви — до­не­цькі те­а­тра­ли, Ге­рої на­ших слав­них пе­ре­мог, Мої ко­ле­ги — юні й ге­не­ра­ли На роз­до­ріж­жі зра­не­них епох? Де за­раз ви — ар­ти­сти-по­бра­ти­ми? Як вам жи­ве­ться в цей

три­во­жний час? У вла­сній до­лі ми, як пі­лі­гри­ми, Ска­жіть, хто ду­має про вас? «Дон­бас наш те­а­траль­ний»

і «Ко­ро­на», «Зір­ки ба­ле­ту» — ма­гія прем?єр! Нас окри­ля­ли му­зи Апол­ло­на... І тут вій­на...біль, сльо­зи, ДНР... На­ціо­наль­ний ста­тус

роз­стрі­ля­ли, Фі­нал епо­хи...фатум на ко­ні. Та ві­рю я, до­не­цькі те­а­тра­ли, Гур­том ще за­спі­ва­є­мо пі­сні»...

ФО­ТО РУ­СЛА­НА КАНЮКИ / «День»

ГАЛА-КОН­ЦЕРТ УКО­ТРЕ ПРО­ДЕ­МОН­СТРУ­ВАВ БА­ГА­ТУ МУ­ЗИ­ЧНИ­МИ ТА­ЛАН­ТА­МИ УКРА­Ї­НУ. НА ФО­ТО: ЕКС-ЗІР­КИ ДОН­БАС ОПЕ­РИ — ПРЕ­КРА­СНА СПІВ­А­ЧКА ОЛЕ­НА КИ­ТА­Є­ВА І МА­Е­СТРО ВА­СИЛЬ ВАСИЛЕНКО

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.