«Від­кри­та ніч»: впер­ше на 56 май­дан­чи­ках

Ми­хай­ло ІЛ­ЛЄН­КО: «Для ме­не бій­ці на пе­ре­до­вій – го­лов­на фо­кус­гру­па кра­ї­ни»

Den (Ukrainian) - - Культура - Ан­на СВЕНТАХ, «День»

Уже 18 ро­ків по­спіль укра­їн­ський ре­жи­сер Ми­хай­ло Іл­лєн­ко ра­зом із не­бай­ду­жи­ми до кі­но­ми­сте­цтва лю­дьми ор­га­ні­зо­ву­є­фе­сти­валь «Від­кри­та ніч», який по­кли­ка­ний від­кри­ва­ти но­ві та­лан­ти ві­тчи­зня­но­го кі­не­ма­то­гра­фу. У ніч з су­бо­ти на не­ді­лю вся Укра­ї­на ма­ла шанс спо­сте­рі­га­ти за на­ро­дже­н­ням вла­сно­го, но­во­го кі­но. Одно­ча­сно з Ки­є­вом, де уже тра­ди­цій­но на Арт-при­ча­лі про­хо­див фе­сти­валь, 40 он­лайн- май­дан­чи­ків по всій кра­ї­ні, 4 з яких — в АТО, а та­кож ще 12 — за кор­до­ном транс­лю­ва­ли в пря­мо­му ефі­рі цю кі­но­по­дію. На­ші сол­да­ти у Сло­вян­ську, Ру­бі­жно­му, Ста­ро­біль­ську ди­ви­ли­ся на Укра­ї­ну, від­обра­же­ну у ро­бо­тах мо­ло­дих кі­но­ре­жи­се­рів, ра­зом із Бель­гі­єю, Поль­щею, Ні­меч­чи­ною, Фран­ці­єю, Ка­на­дою і Кі­пром. Чи не впер­ше за всю істо­рію сво­го існу­ва­н­ня, « Від­кри­та ніч » ста­ла чи­мось біль­шим, ніж про­сто кі­но­фе­сти­валь. Ра­ні­ше гля­да­чі і жу­рі спо­сте­рі­га­ли дра­ма­тур­гію, ці­ка­ві істо­рії, роз­кри­т­тя со­ці­аль­них про­блем, ана­лі­зу­ва­ли сю­жет. Сьо­го­дні ж « Від­кри­та ніч » ста­ла май­дан­чи­ком для об’єд­на­н­ня усіх тих, хто лю­бить свою кра­ї­ну і хо­че про неї роз­по­ві­сти, по­ка­за­ти її лю­дей, їх біль і ра­дість, їх жи­т­тя як во­но є. На­пев­но, не­дар­ма слоган фе­сти­ва­лю зву­чить так: «Ми. Для нас. Про се­бе».

Цьо­го ро­ку у кон­кур­сній і по­за­кон­кур­сній про­гра­мі бу­ло ба­га­то до­ку­мен­таль­них філь­мів про вій­ну і Май­дан, а швид­ше про те, як ці ре­чі про­ля­га­ють крізь жи­т­тя лю­дей і як во­ни їх змі­ню­ють. Сам не­змін­ний ор­га­ні­за­тор і за­снов­ник фе­сти­ва­лю Ми­хай­ло Іл­лєн­ко на від­крит­ті ска­зав: «Що б ми не зні­ма­ли, які б книж­ки не пи­са­ли, да­вай­те ча­сти­ну сво­єї ду­ші і та­лан­ту вкла­да­ти в пе­ре­мо­гу... Для ме­не бій­ці на пе­ре­до­вій — го­лов­на фо­кус- гру­па кра­ї­ни » , — і зі­рвав опле­ски. Із ці­єї фо­кус- гру­пи на від­крит­ті був при­су­тній бо­єць « Ле­гіо­ну Сво­бо­ди » Оле­ксандр Мар­ти­нен­ко, який за­кли­кав мо­ло­дих ре­жи­се­рів зні­ма­ти біль­ше ро­ли­ків, осо­бли­во со­ці­аль­них, про про­бле­ми сол­дат, які по­вер­та­ю­ться з фрон­ту у мир­ні мі­ста. Зві­сно, усе укра­їн­ське кі­но не ма­є­пе­ре­тво­рю­ва­ти­ся на до­ку­мен­таль­ні чи ігро­ві філь­ми про вій­ну і про­бле­ми, пов’ яза­ні з нею, але ці про­це­си да­ють ко­ло­саль­ний ма­те­рі­ал для зйо­мок і сю­же­тів, які у май­бу­тньо­му мо­гли б ство­ри­ти « но­ву укра­їн­ську хви­лю » . І са­ме та­кі філь­ми від­зна­чи­ло жу­рі най­ви­щи­ми на­го­ро­да­ми, а гля­да­чі — най­гу­чні­ши­ми опле­ска­ми.

Гран- прі фе­сти­ва­лю отри­ма­ла до­ку­мен­таль­на но­вел­ла « Бу­ра­ті­но» об’єд­на­н­ня «Babylon’13» про без­ви­хі­дну бо­роть­бу лю­дей з вій­ною і во­гнем за свій бу­ди­нок. Зре­штою, ге­рої філь­му зму­ше­ні бу­ли по­ки­ну­ти свій дім, а це — са­краль­не мі­сце для укра­їн­ця. Це істо­рія про біль, але та­кож і про те, як у най­скру­тні­ший мо­мент без­ви­хо­ді, укра­їн­ці сто­ять ра­зом — жи­те­лі розстріляного мі­сте­чка їдуть, але за­ли­ша­ють укра­їн­ським сол­да­там усі за­го­тов­ле­ні під об­стрі­ла­ми про­ду­кти. « Це жи­т­тя, це нерв, ці зруй­но­ва­ні бу­дин­ки як ма­три­ця то­го, що від­бу­ва­є­ться в кра­ї­ні і в ду­шах лю­дей», — го­во­рить про свої вра­же­н­ня від філь­му одна із чле­нів жу­рі, за­сту­пник го­лов­но­го ре­да­кто­ра га­зе­ти « День » Ан­на ШЕРЕМЕТ. Здобули на­го­ро­ди і ще ряд філь­мів, ті­сно пов’яза­них із сьо­го­дні­шньою си­ту­а­ці­єю в кра­ї­ні. Гран- прі кон­кур­су до­ку­мен­таль­них філь­мів отри­мав фільм «Со­тня Крим»і — це істо­рія му­суль­ма­ни­на, який втра­тив свою ба­тьків­щи­ну — зно­ву ж та­ки по­вер­та­є­мо­ся до те­ми до­му. Най­кра­щим до­ку­мен­таль­ний філь­мом ви­зна­ли стрі­чку « Бо­г­дан­чик » де ма­лень­кий хло­пчик го­во­рить про те, що ра­ні­ше він хо­тів ста­ти по­же­жни­ком, а те­пер хо­че іти на вій­ну, ста­ти за­хи­сни­ком. І все це — з ди­тя­чою щи­рі­стю і пря­мо­тою. Чи мо­гли ми ще кіль­ка ро­ків то­му пе­ред­ба­чи­ти, що ча­сти­на на­ших ді­тей ста­не «ді­тьми вій­ни»? І що ми мо­же­мо зро­би­ти, щоб їх са­мих за­хи­сти­ти від цьо­го?.. Одне із рі­шень — до­по­ма­га­ти во­лон­те­рам — під­ка­зує гран- прі про­мо- та ре­клам­но­го ро­ли­ка — « Ар­мії по­трі­бні очі » .

Але якщо не­і­гро­ве кі­но так гар­но про­я­ви­ло се­бе у цьо­му ро­ці, то спра­ви з ігро­вим — тро­хи гір­ші. Жу­рі фе­сти­ва­лю на­рі­ка­ли на ча­сту від­су­тність дра­ма­тур­гі­чної осно­ви у стрі­чках, сце­на­ри­сти і ре­жи­се­ри ча­сто бу­ли одни­ми і ти­ми ж лю­дьми, що по­вер­тає нас та­кож до про­бле­ми фі­нан­су­ва­н­ня укра­їн­сько­го кі­но і про­бле­ми ква­лі­фі­ко­ва­них кадрів. І хоч за сло­ва­ми Ан­ни Шеремет це бу­ли біль­ше «кі­но­ви­слов­лю­ва­н­ня, ніж са­ме кі­но», жу­рі план­ку оці­ню­ва­н­ня не за­ни­жу­ва­ло, і по­бла­жок ні­ко­му не да­ва­ло. Тож го­лов­ний приз у кон­кур­сі ігро­во­го кі­но здобули філь­ми « Кін­че­ний » , сце­на­рій до яко­го пи­са­ла ві­до­ма укра­їн­ська пи­сьмен­ни­ця Ка­те­ри­на Баб­кі­на, та «Остан­ній ві­дві­ду­вач». Пер­ший — про істо­рію ко­ха­н­ня, в яке ча­сто вла­зять по­дру­ги зі сво­ї­ми по­ра­да­ми, дру­гий — мі­сти­чний, про «ан­ге­ла» у ні­чно­му ба­рі — не­спо­ді­ва­не мі­сце для « ду­хов­них по­слан­ців » . Ані­ма­цій­них стрі­чок на 18 ду­блі «Від­кри­тої но­чі» бу­ло ма­ло, тож май­же без кон­ку­рен­ції го­лов­ний приз кон­кур­су ані­ма­цій­них філь­мів здо­бу­ла стрі­чка «Ви­гад­ка», а най­кра­щим ані­ма­цій­ним філь­мом ста­ла ро­бо­та «Моя ду­ша ста­ла жи­ти окре­мо». Оби­два — про пі­зна­н­ня се­бе, тіль­ки пер­ший очи­ма дів­чин­ки, а дру­гий — очи­ма жін­ки.

...47 філь­мів ди­ви­ли­ся гля­да­чі і жу­рі впро­довж ше­сти го­дин, щоб ви­зна­чи­ти най­кра­щих. Хтось за­си­нав, хтось пла­кав, хтось ви­хо­див нер­во­во за­ку­ри­ти ци­гар­ку на філь­мах про вій­ну, хтось смі­яв­ся над ге­ро­я­ми і сю­же­та­ми мо­ло­ді­жних ро­біт. Над гля­да­ча­ми лі­тав ко­птер, який ор­га­ні­за­то­ри по­обі­ця­ли від­пра­ви­ти за кіль­ка днів в АТО. « Лен­та за лен­тою ше­дев­ри по­да­вай » , ска­зав пе­ред по­ка­зом істо­рик фі­ло­со­фії, куль­ту­ро­лог, член жу­рі Оле­ксій Па­нич. Десь у та­ко­му клю­чі все й від­бу­ло­ся, хі­ба що се­ред «лент» не всі ро­бо­ти бу­ли ше­дев­ра­ми, зу­стрі­ча­ли­ся і « хо­ло­сті » . Та як ска­за­ли бра­ти Ка­пра­но­ви: «Ко­ли ба­чиш ко­гось, ко­му уже 18 — стіль­ки ж і на­шо­му фе­сти­ва­лю, а ми йо­го ба­чи­ли ще ко­ли йо­му був рік, то хо­чеш не хо­чеш на очі на­вер­та­ю­ться сльо­зи і хо­че­ться ска­за­ти, бо­же, який ти став до­ро­слий. І оскіль­ки фе­сти­валь та­кий до­ро­слий, то ми про­по­ну­є­мо ор­га­ні­за­то­рам за­по­ча­тку­ва­ти про­гра­му для до­ро­слих... А якщо сер­йо­зно, то ми сьо­го­дні з ва­ми тут сі­є­мо ті бу­бо­чки, з яких ви­ро­ста­ти­муть но­ві кан­ські паль­ми і гіл­ки на них для укра­їн­сько­го кі­не­ма­то­гра­фу — для цьо­го і пра­цює « Від­кри­та ніч » стіль­ки ро­ків » . І справ­ді, укра­їн­ська ре­жи­сер­ка Ма­ри­на Вро­да, яка здо­бу­ла зо­ло­ту паль­мо­ву гіл­ку за ко­ро­тко­ме­тра­жний фільм «Крос», ко­лись бу­ла ла­у­ре­а­том « Від­кри­тої но­чі » . Те­пер спра­ва за ам­бі­ці­я­ми ін­ших уча­сни­ків «Від­кри­тої но­чі».

ФО­ТО УКРIНФОРМ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.