Від ПРИТЧI до МЮ­ЗИ­КЛУ

За­вер­шив свій 37-й се­зон Київський ака­де­мі­чний те­атр дра­ми і ко­ме­дії на лі­во­му бе­ре­зі Дні­пра. Чим за­пам’ята­є­ться?

Den (Ukrainian) - - Культура - Оле­на БО­ГО­МА­ЗО­ВА

Ре­жи­сер Дми­тро Бо­го­ма­зов ви­ста­вою «Спі­вай, Ло­ло, спі­вай!» у чер­го­вий раз вра­зив гля­да­ча, про­де­мон­стру­вав­ши чу­до­ві во­каль­ні та му­зи­чні зді­бно­сті тру­пи, в не­спо­ді­ва­но­му для дра­ма­ти­чно­го те­а­тру жан­рі — мю­зикл у сти­лі ка­ба­ре. Во­сно­ві по­ста­нов­ки п’єса хар­ків­сько­го ав­то­ра Оле­ксан­дра Чепалова за ві­до­мим ро­ма­ном Ген­рі­ха Ман­на «Учи­тель Гнус». У не­хи­тро­му, за сво­єю су­тні­стю, сю­же­ті ви­ста­ви ( а за­ко­ни жан­ру і не пе­ред­ба­ча­ють ін­шо­го) йде­ться про мо­раль та її умов­но­сті, і, зви­чай­но ж, про ко­ха­н­ня. Але для ре­жи­се­ра го­лов­ною те­мою стає Йо­го Ве­ли­чність Те­атр, який бу­ває та­ким же рі­зним, як і ко­ха­н­ня.

Кі­нець те­а­траль­но­го се­зо­ну — тра­ди­цій­ний час під­би­т­тя під­сум­ків. Ми­ну­лий се­зон був для лі­в­обе­реж­ців, як і всі­єї кра­ї­ни, не­про­стим, але, по­при все, — плі­дним: уда­ло­ся ви­пу­сти­ти ві­сім рі­зно­пла­но­вих прем’єр, які бу­ло прийня­то гля­да­ча­ми і які не за­ли­ши­ли­ся не­по­мі­че­ни­ми кри­ти­кою. Так, Оле­ксій Лі­со­вець пред­ста­вив на суд пу­блі­ки ві­до­му п’єсу Але­хан­дро Ка­со­на « Ди­кун » . У йо­го ін­тер­пре­та­ції ро­ман­ти­чна ко­ме­дія іспан­сько­го дра­ма­тур­га ста­ла при­тчею. У ви­ста­ві лег­ко про­сте­жу­ю­ться ана­ло­гії між ви­то­ка­ми за­ро­дже­н­ня фа­ши­зму в Іспа­нії 1930-х, які при­зве­ли люд­ство до жа­хли­вої тра­ге­дії, і по­ді­я­ми на­шо­го дня. За­сте­ре­же­н­ня О. Лі­сов­ця зву­чить ви­ра­зно і ясно, без на­пів­то­нів, по­ді­бно до чор­но-бі­лої гра­фі­ки ті­ней від пе­ку­чо­го іспан­сько­го сон­ця. А не­спо­ді­ва­не кре­щен­до ре­жи­сер­сько­го по­си­ла­н­ня у фі­на­лі бу­кваль­но при­го­лом­шує зал. Та­ким за­вер­ше­н­ням ви­ста­ви ре­жи­сер про­ни­зли­во во­лає до гля­да­чів — пам’ятай­те уро­ки істо­рії та будьте на­по­го­то­ві.

Як і ра­ні­ше, се­ред прі­о­ри­те­тів те­а­тру бу­ла під­трим­ка мо­ло­дої те­а­траль­ної ге­не­ра­ції. Ми­ну­ло­го се­зо­ну все впев­не­ні­ше зву­чав го­лос но­во­го по­ко­лі­н­ня ви­пу­скни­ків остан­ньо­го сту­дент­сько­го призову Еду­ар­да Ми­тни­цько­го. Дві де­бю­тні прем’єри — го­стро­акту­аль­ні сьо­го­дні « Ро­дин­ні сце­ни » Ган­ни Яблон­ської в по­ста­нов­ці Дми­тра Ве­сель­сько­го і кла­си­чні « Двоє на гой­дал­ках» В. Гіб­со­на в про­чи­тан­ні Ан­дрія По­по­ва, мі­цно за­крі­пи­ли­ся в ре­пер­ту­а­рі ма­лої сце­ни. А спіль­ний про­ект те­а­тру та акторсь- ко­го кур­су те­а­траль­но­го уні­вер­си­те­ту — ви­ста­ва «За­ба­ва» за С.Мро­же­ком уві­йшла до афі­ші те­а­тру в онов­ле­ній вер­сії де­бю­тних по­ста­но­вок мо­ло­дих ( які йшли ра­ні­ше за на­звою « Ме­не не­має... » ) . Один зі спів­ре­жи­се­рів ці­єї ви­ста­ви і де­бю­тант ми­ну­лих ро­ків — Та­ма­ра Ан­тро­по­ва ді­ста­ла цьо­го се­зо­ну мо­жли­вість спро­бу­ва­ти си­ли на основ­ній сце­ні те­а­тру. Під ке­рів­ни­цтвом сво­го вчи­те­ля — Е. Ми­тни­цько­го, во­на по­ста­ви­ла п’єсу су­ча­сно­го укра­їн­сько­го пи­сьмен­ни­ка і дра­ма­тур­га Ана­то­лія Кри­ма «Жі­но­ча ло­гі­ка». У м’яко­му, лі­ри­чно­му гу­мо­рі ці­єї ко­ме­дії про ко­ха­н­ня зву­чать і но­сталь­гі­чні мо­ти­ви, і са­ти­ри­чні но­тки з на­шої ре­аль­но­сті. При­зна­че­на для ро­дин­но­го пе­ре­гля­ду ви­ста­ва не за­ли­шає бай­ду­жою гля­да­чів рі­зно­го ві­ку і йде на не­змін­них ан­шла­гах.

Зов­сім ін­ший ре­жи­сер­ський під­хід до « ві­чної те­ми » та ін­шу сце­ні­чну мо­ву за­про­по­ну­ва­ла в сво­їй прем’ єрі Та­ма­ра Тру­но­ва — най­до­свід­че­ні­ша з мо­ло­дої ре­жи­сер­ської ко­ман­ди (у її ар­се­на­лі вже де­кіль­ка ви­став на лі­в­обе­ре­жній сце­ні і на­го­ро­ди кри­ти­ки). Ви­ста­ва « Близь­кість » — це « до­ро­слі ігри» за п’єсою Па­трі­ка Мар­бе­ра — ві­до­мо­го ав­то­ра ан­глій­ської но­вої дра­ми. Йо­го текст — іронічний, жорс­ткий, не­про­стий і за при­ро­дою кон­флі­кту, і за ого­ле­ні­стю зі­ткнень, і за са­мою дра­ма­ти­чною стру­кту­рою. До­свід про­чи­та­н­ня ре­жи­се­ром ці­єї від­вер­тої істо­рії про су­ча­сні сто­сун­ки, без­пе­ре­чно, за­слу­го­вує на ува­гу, хо­ча й не є без­пе­ре­чним. А ви­со­та по­став­ле­ної про­фе­сій­ної план­ки, осми­сле­на і не по­збав­ле­на ху­до­жніх успі­хів спро­ба на­ма­ца­ти в су­ча­сно­му те­а­трі но­ві, не за­яло­же­ні тра­ди­ці­єю стеж­ки, по­за сум­ні­вом, ви­кли­кає по­ша­ну і не за­ли­ша­є­ться не­по­мі­че­ною — ви­ста­ва ви­кли­кає ін­те­рес у гля­да­чів і має сво­їх щи­рих ша­ну­валь­ни­ків.

Не за­ли­ши­ли­ся без ува­ги лі­в­обе­реж­ців і ма­лень­кі гля­да­чі. Для ко­гось із них, ймо­вір­но, лю­бов до те­а­тру по­чне­ться з ве­се­лої та му­дрої каз­ки Ва­ди­ма Бой­ка «Да­рин­ка, Гриць та не­чи­ста си­ла». Пер­ша ро­бо­та Дми­тра Ве­сель­сько­го на ве­ли­кій сце­ні від­рі­зня­є­ться яскра­ви­ми актор­ськи­ми ро­бо­та­ми і жи­вим на­ціо­наль­ним ко­ло­ри­том. Ві­дра­дно, що вда­ло­ся уни­кну­ти фаль­ши­во­го па­фо­су та за­яло­же­ної « ша­ро­вар­щи­ни » в роз­мо­ві з ді­тьми на сер­йо­зні па­трі­о­ти­чні те­ми.

У те­а­трі, як і в жит­ті, ра­до­сті і пе­ча­лі, втра­ти і пе­ре­мо­ги йдуть по­руч. Те­атр по­чи­нав се­зон із по­чу­т­тям не­по­прав­ної втра­ти — 16 ли­пня ми­ну­ло­го ро­ку не ста­ло Ві­та­лія Лі­не­цько­го — одно­го з най­кра­щих ар­ти­стів тру­пи! Ра­зом із ним пі­шли з афі­ші й ста­ли ча­сти­ною істо­рії « Дрі­бний біс » і « Тро­хи ви­на... чи 70 обер­тів» — ві­зи­тів­ки В.Лі­не­цько­го. Але на згад­ку про уні­каль­но­го акто­ра те­атр збе­ріг у ре­пер­ту­а­рі ви­ста­ви, де Ві­та­лій зі­грав свої остан­ні ро­лі — « Кар­на­вал пло­ті » та «Ве­се­лість сер­де­чна, або Ке­пка з ка­ра­ся­ми». А го­лов­на те­а­траль­на на­го­ро­да ро­ку — пре­мія « Ки­їв­ська пе­кто­раль», вру­че­на те­а­тро­ві за ви­ста­ву « Ве­се­лість сер­де­чна...», ста­ла і йо­го по­смер­тною на­го­ро­дою...

Бу­ли в жит­ті те­а­тру і ра­ді­сні по­дії, і зна­мен­ні да­ти. Роз­ши­рив­ся спи­сок « ти­ту­ло­ва­них » акто­рів — по­че­сні зва­н­ня «На­ро­дний ар­тист» при­сво­є­но Ана­то­лю Ящен­ку і Льву Со­мо­ву, а «За­слу­же­ни­ми» — ста­ли Сві­тла­на Ор­ли­чен­ко та Те­тя­на Кру­лі­ков­ська. Юві­леї від­зна­чи­ли ко­ле­ги — О. Лі­со­вець, В. Мов­чан, В.Іл­лєн­ко, В.Жда­нов, а та­кож ви­ста­ви-дов­го­жи­те­лі: у 200-й раз бу­ло зі­гра­но «Майн Кампф, чи Шкар­пе­тки в кавнику» і «Ти, яко­го лю­бить ду­ша моя...», а «Мо­ре... Ніч... Сві­чки... » , « Кор­си­кан­ка » і « Бре­ше­мо чи­сту прав­ду» бу­ло по­ка­за­но 150-й раз.

По­при брак фі­нан­су­ва­н­ня, бу­ли й по­їзд­ки на фе­сти­ва­лі. « Дзві­нок із ми­ну­ло­го» про­зву­чав на юві­лей­ній де­ся­тій «Сце­ні люд­ства» — між­на­ро­дно­му фе­сти­ва­лі в Чер­ка­сах. А ре­жи­сер Т. Тру­но­ва і сце­но­граф П. Бо­го­ма­зов бра­ли участь у по­ка­зно­му між­на­ро­дно­му те­а­траль­но­му фо­ру­мі — фе­сти­ва­лі­ла бо­ра­то­рії Telpa Daugavpils (Ла­твія), по­ста­вив­ши там п’єсу мо­ло­до­го укра­їн­сько­го дра­ма­тур­га Окса­ни Сав­чен­ко «Крим». І ось 37-й те­а­траль­ний се­зон, на­пов­не­ний ін­тен­сив­ною ро­бо­тою і по­ді­я­ми, за­вер­ше­но — по­пе­ре­ду від­пу­скна по­ра. Але вже 5 ве­ре­сня Те­атр дра­ми та ко­ме­дії на лі­во­му бе­ре­зі Дні­пра зно­ву роз­криє свої две­рі для гля­да­чів.

ФО­ТО ЄВ­ГЕ­НА ЧЕКАЛІНА

РО­МАН­ТИ­ЧНА КО­МЕ­ДІЯ «ДИ­КУН» АЛЕ­ХАН­ДРО КА­СО­НА В ІНТЕРПРЕТАЦІЇРЕЖИСЕРА О.ЛІ­СОВ­ЦЯ СТА­ЛА ПРИ­ТЧЕЮ. НА ФО­ТО: АНА­СТА­СІЯ КАРПЕНКО (МАР­ТА) ТА АН­ТОН ВАХЛІОВСЬКИЙ (ПА­БЛО)

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.