Ща­сли­вий же­реб

За­вер­шаль­ний «жур­фікс» се­зо­ну в Му­зеї Ми­хай­ла Бул­га­ко­ва впер­ше від­був­ся в му­зи­чно-по­е­ти­чно­му фор­ма­ті

Den (Ukrainian) - - Культура - Оль­га САВИЦЬКА, фо­то ав­то­ра

Уро­ди­ні Бул­га­ко­вих лю­би­ли «жур­фі­кси» — так на­зи­ва­ли­ся му­зи­чні ве­чо­ри, які по не­пар­них су­бо­тах про­во­ди­ла ма­ма Вар­ва­ра Ми­хай­лів­на. У но­вій му­зей­ній книж­ці «Бу­ди­нок Бул­га­ко­ва» (див. «День» № 82-83) ав­тор гла­ви «Ме­ло­ма­нія в но­ме­рі 13», стар­ший на­у­ко­вий спів­ро­бі­тник Іри­на Сі­рен­ко, ав­тор про­е­кту «Жур­фі­кси у Бул­га­ко­вих», ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи но­ві до­ку­мен­ти, на­во­дить їхні опи­си, які про­хо­ди­ли в ро­ки мир­ні і бун­тів­ні. На­віть 1918-го Бул­га­ко­ви не мо­гли жи­ти без му­зи­ки і до­ма­шніх ви­став, свід­че­н­ня цьо­го — сві­тли­на, на якій мо­ло­дий Ми­хай­ло з дру­жи­ною Те­тя­ною, се­строю Ле­лею і дру­зя­ми — ро­ди­ною Син­га­єв­ських. І ось ми­ну­ло тро­хи менш як сто­лі­т­тя, ві­дро­дже­ні в про­сто­рі му­зею «жур­фі­кси» від­ра­ху­ва­ли вже дев’ятий се­зон.

Від­кри­ла ве­чір по­е­те­са Оле­на Ма­лі­шев­ська — друг му­зею, во­на ж ав­тор но­во­го му­зей­но­го про­е­кту «Вхід з ве­ран­ди», на який за­про­шу­ють ки­їв­ських лі­те­ра­то­рів. До ре­чі, у ро­ди­ні Бул­га­ко­вих до­бре зна­ли по­е­зію, са­мі скла­да­ли вір­ші, а Вар­ва­ра Ми­хай­лів­на на­віть по­е­ми пи­са­ла! Ма­лі­шев­ська чи­та­ла свої вір­ші — ні­жно, без­стра­шно й ве­се­ло, на­пов­ню­ю­чи про­стір ри­тма­ми чи­сто­ти і нав­ди­во­ви­жу ви­тон­че­но­го сприйня­т­тя сві­ту ду­шею спо­сте­рі­га­ча і ман­дрів­ни­ка. І не­бу­ва­лі ра­ні­ше ви­ді­н­ня — порт­ре­ти й пей­за­жі на­се­ли­ли бу­ди­нок: олень і пта­ши­ні зграї, Ко­роль-Сон­це і бі­лі ко­ні Фран­ції, сон­це­сяй­на Іта­лія і не­по­втор­ний Ко­кте­бель Ма­кси­мі­лі­а­на Во­ло­ши­на. Се­ред ба­га­тьох ін­те­ле­кту­аль­них роз­ваг бул­га­ков­ської ро­ди­ни бу­ли в по­ша­ні по­ста­нов­ка ша­рад і бу­ри­ме. Чом би не від­ро­ди­ти і цю ста­ро­дав­ню тра­ди­цію? Як по­тім на­пи­са­ла у «Фейс­бу­ці» О. Ма­лі­шев­ська, «Сло­ва ме­ні ви­да­ли під роз­пи­ску: Ба­тьків­щи­на, акор­де­он, на­тхне­н­ня, страх, Мен­дель­сон, кві­тка, жур­фікс, гар­мо­нія, ко­ха­н­ня, дель­фін, при­хиль­ність, Аmour, Liberte, Ге­ро­ям — сла­ва!». Зви­чай­но, сло­ва на­зи­ва­ли го­сті, по­е­те­са їх за­пи­са­ла, а по­тім за со­рок хви­лин, по­ки три­вав кон­церт, ство­ри­ла ви­тон­че­ну ім­про­ві­за­цію, ор­га­ні­чно по­єд­нав­ши по­літ фан­та­зії, рух дум­ки і іскрин­ки гу­мо­ру.

Ці­ка­во, що Оле­на є ро­ди­чкою вла­сни­ка бу­дин­ку Ва­си­ля Па­вло­ви­ча Ли­стов­ни­чо­го, в яко­го Бул­га­ко­ви орен­ду­ва­ли дру­гий по­верх. Її дво­ю­рі­дний пра­дід (ку­зен дру­жи­ни Ли­стов­ни­чо­го), Вітольд Йо­си­по­вич Ма­лі­шев­ський був за­снов­ни­ком Оде­ської кон­сер­ва­то­рії, її пер­шим ре­кто­ром і про­фе­со­ром Вар­шав­ської кон­сер­ва­то­рії.

Му­зи­чну про­гра­му «жур­фі­ксу» ви­ко­ну­ва­ли ві­до­мі укра­їн­ські му­зи­кан­ти: пі­а­ніс­тка і кла­ве­си­ніс­тка Сві­тла­на Ша­бал­ті­на — про­фе­сор ка­фе­дри ста­ро­вин­ної му­зи­ки На­ціо­наль­ної му­зи­чної ака­де­мії Укра­ї­ни, за­снов­ни­ця кла­су кла­ве­си­на; акор­де­о­ніст Єв­ге­нія Чер­ка­зо­ва — про­фе­сор, за­ві­ду­вач ка­фе­дри ба­я­на і акор­де­о­на НМАУ, за­снов­ник ор­ке­стру акор­де­о­ні­стів Grand Accordeon; ві­о­лон­че­ліс­тка Ка­те­ри­на Полянська — до­цент ка­фе­дри струн­но-сми­чко­вих ін­стру­мен­тів НМАУ. Усі во­ни ве­дуть по­стій­ну кон­цер­тну ді­яль­ність в Укра­ї­ні і за кор­до­ном, бе­руть участь у між­на­ро­дних фе­сти­ва­лях, ви­хо­ва­ли ці­лу пле­я­ду та­ла­но­ви­тих учнів.

Пер­ша ча­сти­на Кон­цер­ту для акор­де­о­на і фор­те­пі­а­но су­ча­сно­го іта­лій­сько­го ком­по­зи­то­ра Лу­ї­джі До­но­ра, що йо­го він на­пи­сав спе­ці­аль­но для Єв­ге­нії Чер­ка­зо­вої і Світлани Ша­бал­ті­ної, по­да­ру­ва­ла зла­го­дже­ність і ра­дість гар­мо­нії у ста­ро­дав­ньо­му сти­лі. Го­ло­си ві­о­лон­че­лі і акор­де­о­на в «Арії» Ба­ха спів­а­ли лег­ко і при­стра­сно. На­тхнен­но ви­ко­на­ли Є. Полянська і С. Ша­бал­ті­на три­хви­лин­ну п’єсу Salut d’amour ан­глій­сько­го ли­ца­ря му­зи­ки Едвар­да Ел­га­ра, яку він під­ніс у дар сво­їй дру­жи­ні в день ве­сі­л­ля. На­га­да­є­мо, в ро­ди­ні Бул­га­ко­вих одним з най­кра­щих да­рун­ків на свя­то вва­жав­ся «му­зи­чний» — но­ти чи кви­тки в те­атр.

А ще зву­ча­ли «Во­ка­ліз» Сер­гія Ра­хма­ні­но­ва (ві­о­лон­чель, фор­те­пі­а­но), дві ча­сти­ни Тріо Кар­ла Ма­рія фон Ве­бе­ра: «Скер­цо» і «Скар­га па­сту­шки». Но­ктюрн для лі­вої ру­ки Оле­ксан­дра Скря­бі­на ком­по­зи­тор на­пи­сав че­рез за­хво­рю­ва­н­ня йо­го пра­вої ру­ки, а ма­гія цьо­го тво­ру ве­ли­че­зна: слу­ха­ю­чи вдум­ли­ве і тре­пе­тне ви­ко­на­н­ня Світлани Ша­бал­ті­ної і не див­ля­чись при цьо­му на кла­віа­ту­ру, не­мо­жли­во по­ві­ри­ти, що гра ве­де­ться не дво­ма ру­ка­ми.

Фан­та­зію на те­ми опе­ри Бі­зе «Кар­мен» її ав­тор, фран­цузь­кий флей­тист і ком­по­зи­тор Фран­суа Борн (1840 — 1920 рр.) на­пи­сав для флей­ти і фор­те­пі­а­но. Соль­ний ви­ступ Єв­ге­нії Чер­ка­зо­вої (в її пе­ре­кла­ден­ні, як і ін­ших тво­рів кон­цер­ту для акор­де­о­на) вра­зив пу­блі­ку вір­ту­о­зні­стю і кра­сою тра­кту­ва­н­ня. Ну а Grand tango Асто­ра П’яц­цол­ли у ви­ко­нан­ні По­лян­ської і Чер­ка­зо­вої ви­кли­ка­ло та­кий сплеск емо­цій у за­лу, що кон­церт за­вер­шив­ся ова­ці­я­ми і ви­гу­ка­ми «бра­во!».

По­до­рож у сфе­ру кла­си­чних цін­но­стей ма­ла про­дов­же­н­ня і у вну­трі­шньо­му дво­ри­ку му­зею, се­ред кві­тів і ви­но­гра­дних лоз, де всіх при­го­сти­ли по­лу­ни­чним де­сер­том пан­на-кот­та. Справ­ді, ща­сли­вий же­реб ви­пав го­стям бул­га­ков­сько­го «жур­фі­ксу» — не ли­ше слу­ха­ти по­е­зію і му­зи­ку, а й по­спіл­ку­ва­ти­ся з по­е­том і му­зи­кан­та­ми, а ще прой­ти­ся екс­по­зи­ці­єю, яка не пе­ре­стає ди­ву­ва­ти.

СОЛЬ­НИЙ ВИ­СТУП ЄВГЕНІЇЧЕРКАЗОВОЇВРАЗИВ ПУ­БЛІ­КУ ВІР­ТУ­О­ЗНІ­СТЮ І КРА­СОЮ ТРА­КТУ­ВА­Н­НЯ ТВО­РІВ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.