Фе­но­мен Ан­дрія На­ко­не­чно­го

У Тер­но­по­лі три­ває ви­став­ка з на­го­ди 110-ї рі­чни­ці ху­до­жни­ка-не­о­ві­зан­ти­ста

Den (Ukrainian) - - Тайм-аут - Там­та ҐУҐУШВІЛІ, Тер­но­піль, фо­то ав­то­ра

Ан­дрій На­ко­не­чний — ху­до­жник-не­о­ві­зан­тист, яко­го у Кра­ко­ві на­зи­ва­ли «укра­їн­ським Ле­о­нар­до», на­ро­див­ся 31 трав­ня 1905 р. на Тер­но­піль­щи­ні, в с. Ур­мань. Су­ча­сник Бо­г­да­на Ле­пко­го, Оле­ни Те­лі­ги, Бо­г­да­на Сте­бель­сько­го, Свя­то­сла­ва Гор­дин­сько­го, Едвар­да Ко­за­ка, Ми­хай­ла Че­ре­шньов­сько­го, Гри­го­ра Кру­ка, На­ко­не­чний за­ли­шив­ся на рі­дній Бе­ре­жан­щи­ні і ці­ле жи­т­тя про­жив у пе­ре­слі­ду­ван­ні. Він сві­до­мо від­мо­вив­ся від сла­ви, щоб за­хи­сти­ти свої ро­бо­ти від зни­ще­н­ня і вбе­рег­ти жи­т­тя ро­ди­ни.

Від­мо­вив­ся від сла­ви, але не на­зав­жди... Ві­до­ма тер­но­піль­ська до­слі­дни­ця, ми­сте­цтво­зна­вець Ві­ра Сте­цько пе­ре­ко­на­на, що вже дав­но на­став час ви­зна­ти мі­сце Ан­дрія На­ко­не­чно­го в істо­рії укра­їн­ської куль­ту­ри і ви­да­ти аль­бом твор­чої спад­щи­ни ху­до­жни­ка. Для по­пу­ля­ри­за­ції твор­чо­сті мис­тця у Тер­но­піль­сько­му обла­сно­му кра­є­знав­чо­му му­зеї з на­го­ди 110-ї рі­чни­ці з дня йо­го на­ро­дже­н­ня, екс­по­ну­ю­ться ескі­зи, ли­сти ми­тро­по­ли­та Ан­дрея Ше­пти­цько­го, до­ку­мен­ти з ар­хі­ву, іко­ни та кар­ти­ни ху­до­жни­ка, сві­тли­ни з 20-х, 30-х ро­ків ХХ сто­річ­чя, з ча­сів на­вча­н­ня у При­ва­тній шко­лі Аль­фре­да Тер­ле­цько­го при Кра­ків­ській ака­де­мії кра­сних ми­стецтв, ді­яль­но­сті у ми­сте­цько­му гур­тку «За­ре­во», свя­тку­ва­н­ня 60-річ­чя Бо­г­да­на Ле­пко­го у «Про­сві­ті» у Кра­ко­ві, які пе­ред смер­тю пе­ре­дав син ми­тця — Зі­но­вій На­ко­не­чний. Він все жи­т­тя при­свя­тив збе­ре­жен­ню і по­пу­ля­ри­за­ції твор­чої спад­щи­ни ба­тька.

ПЕР­ША ВЕ­ЛИ­КА ВИ­СТАВ­КА — ПІ­СЛЯ СМЕР­ТІ МИ­ТЦЯ

Ста­ти ху­до­жни­ком Ан­дрій На­ко­не­чний ви­рі­шив змал­ку. Ба­тько за­при­мі­тив­ши, що йо­го син має зді­бно­сті до ма­лю­ва­н­ня, від­дав йо­го до сто­ляр­ної май­стер­ні да­ле­ко­го ро­ди­ча Ми­хай­ла Ко­гу­та, який ча­сто во­зив учнів до Льво­ва в му­зеї, зна­йо­мив з ар­хі­те­ктур­ни­ми спо­ру­да­ми. Пер­ше твор­че за­мов­ле­н­ня (де­ко­ра­ції до ви­ста­ви) Ан­дрій На­ко­не­чний отри­мав від на­ро­дно­го те­а­тру, який ді­яв при «Про­сві­ті» у с. Ур­мань. Ко­ли пра­цю­вав над за­мов­ле­н­ням, зро­зу­мів, що бра кує май с тер нос ті, щоб ста ти справ­жнім ху­до­жни­ком, тре­ба вчи­ти­ся. Цю мрію пе­ре­р­ва­ло те, що у 1926 ро­ці Ан­дрія за­бра­ли до вій­ська. Слу­жив у Кра­ко­ві. За ста­ном здо­ров’ я че рез два ро ки був звіль не - ний, однак, за­ли­шив­ся у Кра­ко­ві, на­вчав­ся ма­ляр­ства у ри­су­валь­ній шко­лі про­фе­со­ра Го­фма­на, зго­дом всту­пив на на­вча­н­ня в при­ва­тну шко­лу Аль­фре­да Тер­ле­цько­го при Кра­ків­ській ака де мії крас них мис тецтв (1929—1933).

«Кра­ків­ське укра­їн­ське се­ре­до­ви­ще кін. 1920-х—30-х рр. ХХ ст. фор­му­ва­ло осо­би­стість мис­тця. Ху­до­жни­ки, ви­хід­ці з Укра­ї­ни, об’єд­на­ли­ся нав­ко­ло ми­сте­цько­го гур­тка «За­ре­во». У 1932 р. чле­ни «За­ре­ва» вла­шту­ва­ли ви­став­ку, при­свя­че­ну 60-лі­т­тю від дня на­ро­дже­н­ня ві­до­мо­го укра­їн­сько­го пи­сьмен­ни­ка Б. Ле­пко­го. Ве­ли­ко­го ре­зо­нан­су у ми­сте­цько му се ре до ви щі Кра ко ва на бу ла пер­со­наль­на ви­став­ка тво­рів Ан­дрія На­ко­не­чно­го у «Про­сві­ті». Ви­став­ка за свід чи ла, що мо ло дий мис тець зна­чно зріс в про­фе­сіо­на­лі­змі, від­ва­жив­ся ся­гну­ти в гли­би­ни ві­зан­тій­ських тра­ди­цій, на­дав сво­їй іко­ні ха­ра­кте­ру укра­ї­но-ві­зан­тій­сько­го прав­зо­ру» — роз­по­ві дає ми­сте­цтво­зна­вець Ві­ра Сте­цько.

Про Ан­дрія На­ко­не­чно­го по­ча­ли пи­са­ти пі­сля ве­ли­кої пер­со­наль­ної виставки в «Про­сві­ті». Ви­зна­чи­ти­ся в сти­лі­сти­ці не­о­ві­зан­ти­зму до­по­міг поль­ський про­фе­сор Ка­роль Га­мо­ляш.

А пер­ша ве­ли­ка по­смер­тна ви­став­ка ху­до­жни­ка від­кри­ла­ся тіль­ки у сі­чні 1991 ро­ку у Тер­но­піль­сько­му обла­сно­му кра­є­знав­чо­му му­зеї. По­мер ху­до­жник 15 ве­ре­сня 1983 ро­ку.

ПОР­ТРЕТ МА­ЗЕ­ПИ — НА ЗА­МОВ­ЛЕ­Н­НЯ МИ­ТРО­ПО­ЛИ­ТА ШЕ­ПТИ­ЦЬКО­ГО

У твор­чо­сті Ан­дрія На­ко­не­чно­го зна­чну роль ві­ді­грав Ми­тро­по­лит Ан­дрей Ше­пти­цький, який за­мов­ляв на той час у ма­ло­ві­до­мо­го ху­до­жни­ка ро­бо­ти. Та­ким чи­ном дав мо­жли­вість роз­кри­ти­ся та­лан­ту май­бу­тньо­го укра­їн­сько­го ми­тця-не­о­ві­зан­ти­ста. У 1938—1939 ро­ках На­ко­не­чний на за­мов­ле­н­ня Ми­тро­по­ли­та Ше­пти­цько­го по­чав ко­пі­ю­ва­ти фре­ски з ка­пли­ці Че­сно­го Хре­ста в ре­зи­ден­ції поль­ських ко­ро­лів на Ва­ве­лі. «Фре­ска — це слав­на пам’ятка, яку в ХV—XVI сто­лі­т­тях роз­пи­су­ва­ли укра­їн­ські ху­до­жни­ки. За ко­жну ко­пію Ше­пти­цький над­си­лав На­ко­не­чно­му 100 зло­тих. На за­мов­ле­н­ня Ми­тро­по­ли­та Ше­пти­цько­го він зро­бив пор­трет Ма­зе­пи. До ре­чі, збе­ре­гли­ся ли­сти Ше­пти­цько­го до На­ко­не­чно­го», — ка­же Ві­ра Сте­цько.

«Під час Дру­гої сві­то­вої вій­ни Ан­дрій На­ко­не­чний всту­пив в Ор­га­ні­за­цію Укра­їн­ських На­ціо­на­лі­стів. Нім­ці уві­йшли в Поль­щу, зокре­ма в Кра­ків. На­ко­не­чний по­тра­пив під пі- до­зру ге­ста­по, він до­по­ма­гав поль­ським дру­зям-ху­до­жни­кам... Ні­ме­цька вла­да швид­ко роз­ві­я­ла спо­ді­ва­н­ня чле нів ОУН про віль ну Укра ї ну. Ан­дрію На­ко­не­чно­му до­лею ща­сли­во­го ви­пад­ку вда­ло­ся уни­кну­ти аре­шту. Ря­ту­ю­чись від облав, Ан­дрій На­ко­не­чний зму ше ний був по вер ну ти ся в Ур­мань» — роз­по­від­ає Ві­ра Сте­цько.

У сво­є­му се­лі Ур­мань у 1942 ро­ці Ан­дрій На­ко­не­чний одру­жив­ся з мі­сце­вою кра­су­нею Єв­ге­ні­єю Юр­ков­ською. Так скла­ло­ся жи­т­тя Ан­дрія На­ко­не­чно­го, що він за­ли­шив­ся на Тер­но­піль­щи­ні під пиль­ним на­гля­дом КГБ. Щоб вря­ту­ва­ти се­бе і сім’ю, за­пи­сав в ан­ке­ті, що має тіль­ки 4 кла­си осві­ти і пі­шов пра­цю­ва­ти в ка­ме­но­лом­ню, пі­зні­ше пра­цю­вав в лі­сни­цтві, в шля­хо­вій слу­жбі спо­ча­тку в Бе­ре­жа­нах, а по­тім в Тер­но­по­лі. «Лю­ди йо­го не ви­ка­за­ли, а ка­ге­бі­сти зна­ли щось про ньо­го, бо по­стій­но на­ві­ду­ва­ли­ся з об­шу­ка­ми», — го­во­рить до­слі­дни­ця.

Ба­га­то сві­тлин, ескі­зів Ан­дрій На­ко­не­чний був зму­ше­ний пе­ре­хо­ву­ва­ти в сто­до­лі за по­двій­ною сте­лею. Ве­ли­ка ча­сти­на ікон збе­рі­га­ла­ся за обра­за­ми в хра­мі в Ур­ма­ні. На жаль, ба­га­то з них по­ни­ще­ні і по­тре­бу­ють ре­став­ра­ції.

«БО­ЖА МА­ТИ, ЗА­СТУ­ПНИ­ЦЯ СО­БОР­НОЇ УКРА­Ї­НИ». 1939 р.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.