Ко­ли спо­га­ди не до­зво­ля­ють зу­пи­ни­ти­ся

Den (Ukrainian) - - Суспільство -

Він­ни­ча­нин Сер­гій Абраменко був на вій­ні 90 днів. А по­вер­нув­ся — зайняв­ся во­лон­тер­ством

який че­рез два мі­ся­ці став лю­ди­ною-ле­ген­дою. Йо­му ді­ста­ла­ся не­лег­ка ро­бо­та, адже се­ред до­бро­воль­ців бу­ли лю­ди рі­зно­го ві­ку, про­фе­сій, ха­ра­кте­рів...

«У на­шо­му вій­сько­во­му під­роз­ді­лі бу­ла пред­став­ле­на вся Укра­ї­на. Це лю­ди, які ви­сто­я­ли Май­дан. Ми не схо­ті­ли від­си­джу­ва­ти­ся вдо­ма і за­йма­ти­ся бу­ден­ни­ми спра­ва­ми. То­му по­їха­ли во­ю­ва­ти, — зга­дує Сер­гій. — І до­сі для ме­не за­ли­ша­є­ться за­гад­кою, як наш «ба­тько» (ге­не­рал Куль­чи­цький) зу­мів ство­ри­ти з нас по­ту­жний ба­таль­йон, який гі­дно за­хи­щав схід кра­ї­ни».

До сло­ва, Куль­чи­цький був не ли­ше справ­жнім во­ї­ном, го­спо­дар­ни­ком, а й хо­ро­шим пси­хо­ло­гом. У бе­ре­зні 2014-го на полігон при­їха­ли кіль­ка со­тень май­да­нів­ців, які пе­ре­жи­ли по­дії 18—20 лю­то­го і не­на­ви­ді­ли спец­при­зна­чен­ців усі­єю ду­шею. А тут — ба­за «Бар­са» і ко­ман­ди­ри-«мен­ти». «Пер­ші дні ми пиль­ну­ва­ли сво­їх, а во­ни — сво­їх. Бій­ки ви­ни­ка­ли, але Куль­чи­цький зна­хо­див сло­ва для всіх. За кіль­ка днів він зу­мів ди­сци­плі­ну­ва­ти як їх, так і нас», — ка­же Сер­гій.

Уже у кві­тні 300 ре­зер­ві­стів при­ся­гну­ли на вір­ність укра­їн­сько­му на­ро­до­ві й ви­ру­ши­ли на схід Укра­ї­ни. Спо­ча­тку — в Пав­ло­град Дні­про­пе­тров­ської обла­сті, а по­тім — на бо­йо­ве чер­гу­ва­н­ня в ра­йон Слов’ян­ська. Не­за­ба­ром до ре­зер­ві­стів при­єд­нав­ся і ге­не­рал Куль­чи­цький, ко­трий до остан­ніх днів (він за­ги­нув 29 трав­ня) пе­ре­бу­вав із ко­ли­шні­ми май­да­нів­ця­ми в зо­ні про­ве­де­н­ня АТО.

«На­при­кін­ці кві­тня ми­ну­ло­го ро­ку ми по­їха­ли на пе­ре­до­ву, — при­га­дує Сер­гій. — Зв’ яз­ку не бу­ло, про­ду­кти під­во­зи­ли не ча­сті­ше ніж раз на ти­ждень, але найгірша си­ту­а­ція скла­ла­ся з по­ста­ча­н­ням во­ди. П’ять днів ми пи­ли пе­ре­кип’ яче­ну во­ду з рі­чки. Зай­ти в мі­сто чи се­ло не на­ва­жу­ва­ли­ся, та й до­зво­лу на це ні­хто не да­вав. Ми на­віть не зна­ли, хто за 100 ме­трів від нас — на­ші чи во­ро­ги».

По­тім по­сту­по­во все на­ла­го­ди­ло­ся. По­ча­ли те­ле­фо­ну­ва­ти до зна­йо­мих, по­бра­ти­мів із Май­да­ну, аф­ган­ців — про­си­ли про до­по­мо­гу. « Пам’ ятаю, як ми ра­ді­ли, ко­ли во­лон­те­ри при­гна­ли нам пер­шу ма­ши­ну зі Жме­рин­ки, так зва­ний « Кро­ко­дил » . Зго­дом зви­кли й до гра­фі­ка «чо­ти­ри че­рез чо­ти­ри» — чо­ти­ри го­ди­ни ти « в на­ря­ді » , чо­ти­ри — віль­ний.

Важ­ко­го озбро­є­н­ня у те­ро­ри­стів то­ді ще не бу­ло. «Гра­да­ми» блок­по­сти не на­кри­ва­ли, але їхні снай­пе­ри ді­я­ли влу­чно. Уже то­ді це бу­ли фа­хо­ві ро­сій­ські вій­сько­ви­ки», — ка­же Сер­гій.

5 ли­пня 2014 ро­ку бій­ці Пер­шо­го ре­зерв­но­го ба­таль­йо­ну оперативного при­зна­че­н­ня Нац­гвар­дії спіль­но зі спец­при­зна­чен­ця­ми з «Аль­фи» звіль­ни­ли Слов’янськ. То був пе­ре­лом­ний мо­мент в Ан­ти­те­ро­ри­сти­чній опе­ра­ції. По­тім бу­ло за­чи­ще­но Кр­ама­торськ, Ар­те­мівськ, Ко­стян­ти­нів­ку.

У звіль­не­но­му від те­ро­ри­стів Слов’ян­ську ба­таль­йон Куль­чи­цько­го сто­яв два мі­ся­ці. Во­се­ни ми­ну­ло­го ро­ку зна­чну йо­го ча­сти­ну де­мо­бі­лі­зу­ва­ли, бо, за укра­їн­ським за­ко­но­дав­ством, ре­зер­ві­сти мо­жуть пе­ре­бу­ва­ти в га­ря­чих то­чках не біль­ше 90 діб. Сер­гій Абраменко по­вер­нув­ся до­до­му й очо­лив гро­мад­ську ор­га­ні­за­цію «Бар­ська со­тня Са­мо­обо­ро­на». Ни­ні він зби­рає гу­ма­ні­тар­ну до­по­мо­гу і час від ча­су су­про­во­джує ван­та­жі на Дон­бас, бо вже до­бре знає ту мі­сце­вість. Що­ра­зу в до­ро­зі Сер­гій зга­дує бо­йо­вих по­бра­ти­мів, які вже ні­ко­ли не по­вер­ну­ться до рі­дних до­мі­вок. І ці спо­га­ди не до­зво­ля­ють йо­му зу­пи­ня­ти­ся.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.