Мо­дно ро­би­ти бла­го­ро­дні спра­ви

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ан­на СВЕНТАХ, «День»

«Кі­борг» Бог­дан «Дан­ді» — про тяж­кий спадок СРСР, ми­сля­чих лю­дей та від­по­від­аль­ність

ді­тьми, ону­ка­ми і на­сту­пни­ми по­ко­лі­н­ня­ми. Вла­да не є дер­жа­вою. Вла­да — це на­йма­ні пра­ців­ни­ки, які ма­ють від­обра­жа­ти стрем­лі­н­ня су­спіль­ства. Пре­зи­дент — це облич­чя гро­ма­дян. Ко­ли пре­зи­дент го­во­рить не­прав­ду — го­во­рить не­прав­ду весь на­род, сам се­бе обма­нює. І в цей час ко­жен, хто є сві­до­мим, му­сить по­ка­зу­ва­ти при­клад для ін­ших.

— Ви ска­за­ли, що вла­да — це від­обра­же­н­ня су­спіль­ства. Це ж сто­су­є­ться і вій­ська?

— Я маю на увазі лю­дей в ши­ро­ко­му ро­зу­мін­ні ці­ло­го су­спіль­ства. У будь-якій спіль­но­ті мо­жна зна­йти більш аде­ква­тних і менш аде­ква­тних. Іде­ться про за­галь­ний зріз на­шо­го су­спіль­ства. Ма­є­мо тяж­кий спадок СРСР. Нам роз­ка­зу­ють про «свя­то пе­ре­мо­ги». Та це пе­ре­мо­га ГУ­ЛА­Гу над кон­цта­бо­ром. Не ба­чу ве­ли­кої рі­зни­ці між ци­ми дво­ма ін­сти­ту­ці­я­ми. За ра­дян­ських ча­сів на­ших лю­дей від­учи­ли ду­ма­ти. І це під­твер­ди­ли 20 ро­ків не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни — що б не ро­би­ли по­лі­ти­ки, їм усе схо­ди­ло з рук. Хі­ба ко­гось при­зна­ча­ли ви­ну­ва­тим, і він ішов си­ді­ти в тюр­мі. То­таль­на без­від­по­від­аль­ність при­зве­ла до без­від- по­від­аль­них ви­бо­рів. Лю­ди не за­пи­ту­ють у сво­їх обран­ців, чо­му во­ни не ро­блять то­го, що обі­ця­ли. А як­би ми вмі­ли ду­ма­ти і ана­лі­зу­ва­ти, то ні­ко­ли б тих лю­дей не ви­бра­ли в прин­ци­пі. Да­лі у нас є два шля­хи. Один шлях — че­ка­ти, до­ки по­мре те по­ко­лі­н­ня, яке не вміє ду­ма­ти, а дру­гий — пра­цю­ва­ти над со­бою. При­га­дую си­ту­а­цію, ко­ли ми з ком­па­ні­єю їха­ли в го­ри, і до нас при­єд­на­ла­ся па­ра з Хар­ко­ва. На пе­ро­ні в Іва­но-Фран­ків­ську па­ні ви­ку­ри­ла ци­гар­ку і ки­ну­ла не­до­па­лок на зем­лю. Я під­няв йо­го і ви­ки­нув до смі­тни­ка — на її очах. Як­би во­на цьо­го не ба­чи­ла — це не ма­ло б ви­хов­но­го впли­ву. І та­ки­ми ма­лень­ки­ми вчин­ка­ми мо­жна по­тро­ху змі­ню­ва­ти щось у го­ло­вах лю­дей. Хо­ро­ші вчин­ки тре­ба ро­би­ти яв­но і го­во­ри­ти про них, а не ти­хо і ні­би сам для се­бе. Зві­сно, без ба­хваль­ства. Для до­бра кра­ї­ни це мо­гло б ста­ти мо­дним.

— За­раз є ба­га­то роз­мов про те, що бу­де, ко­ли во­ї­ни по­вер­ну­ться до мир­них міст. Якою ви ба­чи­те цю си­ту­а­цію?

— Лю­ди зно­ву спо­ді­ва­ю­ться на ко­гось, хо­чуть, щоб хтось при­йшов і за них все зро­бив. Ні­чо­го по­ді­бно­го не бу­де. Мо­жна змі­ню­ва­ти вла­ду хоч ко­жно­го ти­жня, але якщо лю­ди не навчаться ду­ма­ти і не ста­нуть від­по­від­аль­ни­ми — в цій кра­ї­ні ла­ду не бу­де. Не тре­ба шу­ка­ти ви­ну­ва­тих збо­ку. Укра­ї­на по­чи­на­є­ться з сер­ця і ду­мок ко­жної лю­ди­ни. Ми по­вин­ні по­ча­ти по­ва­жа­ти се­бе, а не жа­лі­ти. Ко­ли про­цес від­бу­ва­є­ться осми­сле­но, си­сте­ма­ти­чно і до­бро­віль­но — це на­зи­ва­є­ться куль­ту­ра. А ко­ли те­бе зму­шу­ють, ко­ли ти че­ка­єш яко­гось «ца­ря» — це уже не куль­ту­ра. Су­спіль­ство му­сить кар­ди­наль­но змі­ни­ти­ся. Так, це дов­гий про­цес, але на­ше зав­да­н­ня в кра­ї­ні — ро­зі­гна­ти по­тяг до та­кої швид­ко­сті, щоб йо­го вже ні­хто не міг зу­пи­ни­ти. Щоб на­ше су­спіль­ство роз­ви­ва­ло­ся нор­маль­но і ци­ві­лі­зо­ва­но. І до цьо­го тре­ба йти впев­не­но і ко­жен день.

— Яким ви ба­чи­те стан на­ціо­наль­ної сві­до­мо­сті в укра­їн­ців сьо­го­дні?

— У на­ших лю­дей ін­ко­ли і сві­до­мо­сті не­має, не те що на­ціо­наль­ної. Ду­же ба­га­то «план­кто­ну», який пли­ве, ку­ди йо­го не­се те­чія. А має бу­ти стри­жень. Ко­ли ми все осми­сли­мо як на­ція — на­ста­нуть змі­ни. Бо ми на­справ­ді є ве­ли­чною на­ці­єю.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.