Оле­ксійГОРБУНОВ: «За­раз го­лов­не – щоб за­кін­чи­ла­ся вій­на»

Den (Ukrainian) - - Культура -

Ві­до­мий актор — про гурт «Грусть пи­ло­та», се­рі­а­ли, по­ко­лі­н­ня 25-рі­чних та донь­ку На­стю

щой­но мо­лод­ша до­чка на­ро­ди­ла­ся. І тут одно­го чу­до­во­го дня те­ле­фо­нує про­дю­сер Ре­зо Гі­гі­не­ї­шві­лі, зно­ву по­чи­нає ме­не пе­ре­ко­ну­ва­ти, що «по­трі­бно пір­на­ти». Мов­ляв, змі­нив­ся ре­жи­сер (Ле­ван Ко­гу­а­шві­лі. «По­ба­че­н­ня на­о­сліп». — Авт.), се­рі­а­ли ні­ко­ли не зні­мав, око не­за­ми­ле­не, кі­но обі­цяє ви­йти хо­ро­шим.

Я пе­ре­чи­тав сце­на­рій: мі­сце дії — не­ве­ли­ке пів­ден­не ро­сій­ське мі­сте­чко. Мо­же бу­ти і Та­ган­рог, і Ро­стов, і Ша­хти... Во­ни ду­же схо­жі на укра­їн­ський Бер­дянськ або Ме­лі­то­поль. За­пи­тав, де зні­ма­ти­ме­мо. Ви­яви­лось, в Но­во­ро­сій­ську. А я там у де­кіль­кох філь­мах пра­цю­вав: влі­тку ще ні­чо­го, а на­ве­сні й во­се­ни (у мі­сті го­лов­на пам’ятка — це­мен­тний за­вод) там ту­жли­во до не­стер­пно­сті. Де­пре­су­ха не­ймо­вір­на! Спи­ти­ся мо­жна.

Ка­жу: «Я цьо­го не ви­три­маю. А чо­му не в Оде­сі?». По­чи­на­ють по­я­сню­ва­ти, мов­ляв, кра­ї­на ін­ша — ба­га­то скла­дно­щів ви­ни­кає при про­ве­зен­ні те­хні­ки че­рез кор­дон, грив­ні, а не ру­блі, зно­ву ж та­ки, то­що. Але Ле­ван (про­сто, щоб ути­хо­ми­ри­ти ме­не) все-та­ки ви­їхав до Оде­си на де­кіль­ка днів. На ви­бір на­ту­ри, на­чеб­то. І за­ко­хав­ся в це мі­сто, во­но йо­му Гру­зію на­га­да­ло.

5 ли­сто­па­да 2013-го роз­по­ча­ли­ся зйом­ки. Зда­ва­ло­ся, по­пе­ре­ду дев’ять мі­ся­ців ща­стя! А тут — Май­дан, ане­ксія Кри­му, вій­на. Все це від­бу­ва­ло­ся на очах мо­скви­чів. Все це во­ни пе­ре­жи­ли ра­зом із на­ми. Гру­па по­ба­чи­ла Укра­ї­ну з ін­шо­го бо­ку, і у них ро­зір­ва­ло сві­до­мість! Ко­ли від’їжджа­ли, про­ща­ли­ся, на­че рі­дні. Ми про­си­ли: «Роз­ка­жіть у Мо­скві — дру­зям сво­їм, кі­но­шни­кам, про­сто роз­ка­жіть, що у нас на­справ­ді від­бу­ва­є­ться. Що ми не­мов­лят не їмо і за ро­сій­ську мо­ву ні­ко­го не вби­ва­ють! Мо­жли­во, для них си­ту­а­ція в Укра­ї­ні ста­не зро­зумі­лі­ша».

А ще це кі­но зна­ко­ве то­му, що ми при­пи­ни­ли ро­бо­ту ли­ше один раз, ко­ли ста­ла­ся по­же­жа в Бу­дин­ку проф­спі­лок. П’ять днів сто­я­ли, вза­га­лі хо­ті­ли за­кри­ва­ти гру­пу. Однак Ле­ван, ге­ній, прийняв рі­ше­н­ня ні­ку­ди не ви­їжджа­ти, і ми до­зні­ма­ли се­рі­ал в Оде­сі. Ша­ле­ний фільм ви­йшов! Одна з най­улю­бле­ні­ших мо­їх ро­лей за остан­ній А ось у Пі­те­рі май­же з усі­ма під­три­мую від­но­си­ни. Все- та­ки Мо­сква й Пе­тер­бург — два аб­со­лю­тно рі­зних мі­ста, і не мо­жна всіх стриг­ти під один гре­бі­нець. Че­сно ка­жу­чи, я не хо­чу біль­ше обго­во­рю­ва­ти цю те­му. За­раз го­лов­не — щоб за­кін­чи­ла­ся вій­на.

З БІО­ГРА­ФІЇ:

— Оскіль­ки вій­сько­ву те­му сьо­го­дні оми­ну­ти не­мо­жли­во, не мо­жу не за­пи­та­ти про гу­чний се­рі­ал « Гвар­дія » . Ска­жу че­сно, я ди­ви­ла­ся йо­го з по­бо­ю­ва­н­ням: ду­же жи­ві спо­га­ди про Май­дан, не ка­жу­чи вже про вій­ну на схо­ді Укра­ї­ни. Ще не­має ме­жі між ре­аль­ни­ми по­ді­я­ми та їхнім осми­сле­н­ням — мо­жна за­хо­пи­ти­ся пу­блі­ци­сти­чні­стю, що са­мо по со­бі не­по­га­но, але не має ні­чо­го спіль­но­го з ігро­вим кі­но. Маю ска­за­ти, мої по­бо­ю­ва­н­ня не ви­пра­вда­ли­ся, фільм чі­пляє — і обра­за­ми ге­ро­їв, за ко­жним з яких біо­гра­фія, і сю­же­том, ко­ли за бу­ден­ною си­ту­а­ці­єю в на­вчаль­но­му та­бо­рі ви­дно не га­сло­ву

Вза­га­лі, гру­па бу­ла ду­же хо­ро­ша. Ба­га­то мо­ло­дих акто­рів над­зви­чай­но та­ла­но­ви­ті! І ду­же ці­ле­спря­мо­ва­ні. На­при­клад, ху­день­ке дів­ча, Ган­на То­пчій ( во­на зі­гра­ла снай­пе­ра) ці­ли­ми дня­ми бі­га­ла з ва­же­ле­зною ру­шни­цею, і жо­дно­го сло­ва скар­ги, жо­дних ка­при­зів!

А один хло­пець, до ре­чі, сам во­ю­вав на Дон­ба­сі. Я від­ра­зу звер­нув ува­гу на зйом­ках, що він ру­шни­цю пра­виль­но три­має — не по- актор­ськи. Одя­гне­ний іна­кше, очі ін­ші. Ви­яв­ля­є­ться, він пря­мо з Май­да­ну, з пер­шим ба­таль­йо­ном, пі­шов на схід. І за­хи­щав ае­ро­порт у Пі­сках. Я не знав, хо­ча ми на­вча­ли­ся ра­зом, десь зні­ма­ли­ся... Він не лю­бить афі­шу­ва­ти цей факт сво­єї біо­гра­фії, то­му й прі­зви­ще не на­зи­ваю. Ось та­кі, на­пев­но, ар­ти­сти й ма­ють бу­ти.

— Го­во­ри­ли, що пла­ну­є­ться про­дов­же­н­ня се­рі­а­лу?

— Так, сце­на­рій вже пи­шуть. Що­прав­да, він бу­де не бу­кваль­ним про­дов­же­н­ням «Гвар­дії»: цьо­го ра­зу — про АТО, про лі­ка­рів, мед­се­стер. То­му що ці лю­ди ве­дуть свою вій­ну. Ме­ні роз­по­від­а­ли в Дні­про­пе­тров­ську, що під час Іло­вай­сько­го ко­тла хі­рур­ги два ти­жні опе­ру­ва­ли по­ра­не­них в ко­ри­до­рі, ні­ку­ди кла­сти бу­ло. Го­во­ри­ли ( я по­стій­но зга­ду­вав роз­по­віді про Дру­гу сві­то­ву), що ці­ло­до­бо­во не спа­ли, сі­сти не всти­га­ли. А цьо­го ні­хто не ба­чить, окрім мо­ло­дих хло­пців, ба­га­тьом з яких во­ни ре­аль­но вря­ту­ва­ли жи­т­тя. Вза­га­лі за ми­ну­лі пів­то­ра ро­ку стіль­ки лю­дей від­кри­ло­ся з кра­що­го бо­ку, стіль­ки при­го­лом­шли­вих істо­рій, на осно­ві яких мо­жна ро­би­ти сце­на­рії і зні­ма­ти своє, справ­жнє, па­трі­о­ти­чне кі­но! Шко­да, на­ші по­лі­ти­ки та чи­нов­ни­ки зро­зу­мі­ти цьо­го до­сі не в змо­зі. На­при­клад, Мі­ша Іл­лєн­ко ні­як не мо­же до­зні­ма­ти фільм «То­ло­ка». По­вір ме­ні, ця кар­ти­на обі­йде всі фе­сти­ва­лі, і про Укра­ї­ну ді­зна­ю­ться у сві­ті на­ба­га­то біль­ше! При­чо­му во­на не прив’яза­на до сьо­го­дні­шньої си­ту­а­ції, як « Гвар­дія » , на­при­клад. Це — епі­чне по­ло­тно, яке по­чи­на­є­ться з вір­ша Шев­чен­ка, і від­тво­рює всю істо­рію на­шої кра­ї­ни. Не­зви­чай­ний, на­віть фан­та­сма-

—( На­стя — мій по­мі­чник і по­ра­дник. Я ж не всти­гаю сте­жи­ти за всі­ма но­вин­ка­ми — в кі­но, в му­зи­ці. Так от во­на дає ме­ні по­си­ла­н­ня на то­по­ві се­рі­а­ли — «Лофт», «Чор­не дзер­ка­ло», «Пу­сти­ти­ся бе­ре­га», — щоб я не від­ста­вав від жи­т­тя ( Су­пер­кру­ті філь­ми. Му­зи­ку, яку я слу­хаю, теж во­на під­ка­зує.

На­стя вже зні­ма­ла­ся зі мною. Впер­ше з’ яви­ла­ся у « Чем­піо­нах з під­во­рі­т­тя » Ахте­ма Сєі­та­бла­є­ва, по­тім у «Тру­ба­чі» у То­лі Ма­те­шка в неї був епі­зод. А ми­ну­ло­го лі­та я пра­цю­вав у се­рі­а­лі «Альо­шкі­не ко­ха­н­ня » . Зйом­ки про­хо­ди­ли в Ри­зі. Це мі­сто для ме­не пра­кти­чно рі­дне, май­же рік там про­жив, ко­ли зні­ма­ли « Чер­во­ну ка­пе­лу » . Ще ра­ні­ше дві­чі або три­чі на га­стро­лях з Мень­ши­ко­вим бу­ли. Я ду­же лю­блю Ри­гу, в ме­не там ба­га­то дру­зів — ось і взяв На­стю із со­бою на зйом­ки. Во­на ча­сто зі мною їздить, по­чи­на­ю­чи з трьох ро­ків. Ре­жи­сер по­ба­чив її і ви­га­дав епі­зод — три зні­маль­ні дні. І во­на від­ра­зу, та ще й про­фе­сій­но, від­пра­цю­ва­ла роль! Я так пи­шав­ся донь­кою! — Пі­де тво­ї­ми сто­па­ми? — На­ра­зі не ка­же — 8-й клас, час по­ду­ма­ти є. Во­на кру­то фо­то­гра­фує, ко­ла­жі з фо­ток ро­бить. А які текс­ти пи­ше! Я очма­нів, ко­ли во­на да­ла їх ме­ні по­чи­та­ти. Як же ми не зна­є­мо на­ших ді­тей. А за­раз про­би­ло — ви­рі­ши­ла на­вчи­ти­ся гра­ти на гітарі, бе­ре уро­ки у ви­кла­да­ча. Говорю: « Мо­ло­дець, про­дов­жуй! Ко­ли­не­будь із та­том кіль­ка кон­цер­тів зі­гра­єш!» (

— Кіль­ка ро­ків то­му ти ска­зав ме­ні в ін­терв’ ю, мов­ляв, стіль­ки ро­лей пе­ре­грав, що й мрі­я­ти на­чеб­то ні про що. Хі­ба що — про сен­ти­мен­таль­ну лав- сто­рі. Здій­сни­ло­ся ба­жа­н­ня?

— Ні­чо­го не змі­ни­ло­ся. До­сі хо­чу зі­гра­ти істо­рію ко­ха­н­ня — справ­жньо­го чо­ло­ві­ка до справ­жньої жін­ки. Ко­лись дав­но я по­ди­вив­ся фільм Гер­рі Мар­шал­ла «Френ­кі та Джон­ні» з Аль Па­чі­но та Мішель Пфай­фер. Зво­ру­шли­ва ме­ло­дра­ма про сто­сун­ки ку­ха­ря та офі­ці­ан­тки. Кар­ти­на ме­не не­аби­як за­че­пи­ла. Ого­ле­не по­чу­т­тя, з бо­лем, стра­ж­да­н­ня­ми, але й кри­ла­ми за спи­ною! Ко­ли не спиш но­ча­ми — то­бі і три­во­жно, і ясно! Ось та­кий емо­цій­ний стан. Що і є, на мій по­гляд, справ­жнє ко­ха­н­ня. Але на ра­зі не зна­йшов ма­те­рі­а­лу, який здав­ся б ме­ні ці­ка­вим.

На­то­мість бу­кваль­но че­рез кіль­ка ти­жнів ми з мо­їм дру­гом, ві­до­мим те­а­траль­ним ре­жи­се­ром Юрі­єм Оди­но­ким, по­чи­на­є­мо дов­го­о­чі­ку­ва­ні ре­пе­ти­ції у те­а­трі. Це моновистава, п’єса Се­мю­е­ля Бек­ке­та. Я гра­ти­му го­лов­ну роль і про­дю­су­ва­ти­му ви­ста­ву. Біль­ше на ра­зі ні­чо­го не ска­жу, щоб не зуро­чи­ти. На­ста­не час, все ді­зна­є­тесь. Я ду­же хо­чу зно­ву по­пра­цю­ва­ти на сце­ні, то­му що вто­мив­ся від не­скін­чен­них зйо­мок. Де­сять ро­ків по­спіль по три кар­ти­ни на рік, це важ­ко.

— « Же­лим ти пу­но сре­че и успе­ху! » («Ща­стя то­бі й успі­ху!» — Авт.), — якщо ще пам’ята­єш уро­ки серб­ської, які отри­мав в юно­сті.

— « Хва­ла ле­по! Да се су­сре­не­мо! » ( « Ду­же дя­кую! До зу­стрі­чі! » — Авт.) (

ФО­ТО ОЛЕ­НИ БОЖ­КО

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.