Ми­сте­цтво на рів­ні ге­не­ти­ки

Den (Ukrainian) - - Культура - Ма­рія ПРО­КО­ПЕН­КО, фо­то Ру­сла­на КАНЮКИ, «День»

Не­що­дав­но за­вер­ши­ла­ся ви­став­ка ВО­НА, що ді­я­ла в ки­їв­ській га­ле­реї ЦЕХ. Це — ін­ста­ля­ція, де є ру­шник з дав­ні­ми сим­во­ла­ми і по­до­ба хра­му з фі­гур­ка­ми ар­ха­ї­чних бо­гинь. Пов­стя­ний ру­шник зши­тий із двох іден­ти­чних ча­стин, на­кла­де­них одна на одну та скрі­пле­них ни­тка­ми-су­ди­на­ми, по­ді­бно до стру­кту­ри мо­ле­ку­ли ДНК. Ав­тор­ка ро­бо­ти — ху­до­жни­ця VALYA, яка на­ро­ди­ла­ся у се­лі Лу­ків Во­лин­ської обла­сті, а ни­ні жи­ве у Ка­лі­фор­нії. Роль ге­не­ти­чної пам’яті, її по­ту­жний і мі­сти­чний вплив на жи­т­тя — ва­жли­ва те­ма для мис­тки­ні. Про це, і ще — про по­шу­ки се­бе і про тя­глість куль­ту­ри пред­ків, яку не ви­ки­неш, не за­бу­деш, не вир­веш із се­бе — ми го­во­ри­ли з VALYA.

«ВИ­РІ­ШИ­ЛА СТА­ТИ ЛАН­КОЮ, ЯКА ЗВ’ЯЖЕ МИ­НУ­ЛЕ І МАЙ­БУ­ТНЄ»

— Як ви­ник про­ект ВО­НА? — Із 2008 ро­ку я — ху­до­жник га­ле­реї ЦЕХ. За цей час зро­би­ла тут два про­е­кти. Кон­це­пція тре­тьо­го про­е­кту обго­во­рю­ва­ла­ся та бу­ла за­твер­дже­на ще два ро­ки то­му, і йшло­ся там про мо­ду як ма­ні­пу­ля­то­ра люд­ською сві­до­мі­стю. Але жи­т­тя вне­сло свої жорс­ткі прав­ки. В Укра­ї­ні по­ча­ла­ся Ре­во­лю­ція Гі­дно­сті. Ми з чо­ло­ві­ком по­го­дин­но жи­ли но­ви­на­ми з Укра­ї­ни, як мо­гли до­по­ма­га­ли уча­сни­кам про­те­стів. Моя ду­ша на­пов­ню­ва­ла­ся го­рем. Я не уяв­ля­ла, як змо­жу пра­цю­ва­ти над про­е­ктом про мо­ду, ко­ли на Май­да­ні ллє­ться кров. Вре­шті з’явив­ся зов­сім ін­ший про­ект під на­звою SHE — ВО­НА. Це — мої роз­ду­ми про жін­ку, ко­тра по­кли­ка­на при­ро­дою збе­рі­га­ти та про­дов­жу­ва­ти тра­ди­ції пред­ків. Ге­ро­ї­ня має чо­ти­ри іпо­ста­сі: дів­чин­ка, ма­ти, бо­ги­ня і дру­жи­на.

— Що озна­ча­ють сим­во­ли, ви­ко­ри­ста­ні у ро­бо­ті?

— Це — зна­ки куль­тур на­ро­дів, які на­се­ля­ли те­ри­то­рію Укра­ї­ни з давніх-давен. Ці зна­ки зна­хо­ди­ли у по­хо­ва­н­нях, на гли­ня­них гор­ще­чках та ін­ших ар­те­фа­ктах. А будь-які сим­во­ли, ко­трі ді­йшли до нас крізь ві­ки, мі­стять мо­гу­тню си­лу пра­щу­рів. На пре­ве­ли­кий жаль, сьо­го­дні ми май­же втра­ти­ли все це. Я на­ма­га­ю­ся при­вер­ну­ти ува­гу лю­дей до то­го, що на­ші пред­ки нам до­ві­ри­ли.

У ка­та­ло­зі виставки я ба­га­то ува­ги при­ді­ли­ла роз­ши­фров­ці три­піль­ських зна­ків. За осно­ву взя­ла книж­ку Єв­ге­на Па­ла­мар­чу­ка та Іва­на Ан­дрі­єв­сько­го «Зо­рі Трипілля». Ко­ли я впер­ше від­кри­ла для се­бе три­піль­ські сим­во­ли, вра­зи­ла­ся му­дро­сті на­ших пра­щу­рів. Все так про­сто, ро­зум­но! Від­кри­ва­ти мо­ву пред­ків озна­чає від­ро­джу­ва­ти на­шу істо­рію, ко­тру сво­го ча­су си­ло­міць у нас ві­ді­бра­ли.

«ЖІН­КА МАЄ ВІД­ЧУ­ВА­ТИ СЕ­БЕ ЗА­ХИ­ЩЕ­НОЮ»

— Що ви взя­ли за осно­ву для про­е­кту?

— Ви­став­ка носить пер­со­наль­ний ха­ра­ктер. То­рік я втра­ти­ла та­та, ще ра­ні­ше ві­ді­йшла моя ма­ти. Якось я пе­ре­гля­да­ла ре­чі, ко­трі за­ли­ши­ли­ся пі­сля ма­ми. Вра­зи­ло, що май­же ні­чо­го не за­ли­ши­ло­ся з то­го, що на­ле­жа­ло мо­їй баб­ці чи пра­баб­ці. Де скри­ні зі шлю­бни­ми ру­шни­ка­ми, ко­трі ви­ши­ва­ли мої ба­би та пра­ба­би? Де іко­ни, на ко­трі во­ни мо­ли­лись? Укра­ї­ною не один раз про­но­си­ли­ся кри­ва­ві бу­ре­ло­ми істо­рії. У мо­їй сім’ї ще­зло все, на­че во­гонь ви­па­лив. У ме­не є донь­ка й син. По­ду­ма­ла, що, ма­буть, ме­ні тре­ба ста­ти лан­кою, ко­тра зв’яже ми­ну­ле, пред­ків, і май­бу­тнє — ді­тей. Ви­рі­ши­ла зро­би­ти ру­шни­ка на свій твор­чий лад, ко­трий пе­ре­дам у спад­щи­ну ді­тям.

Дов­го шу­ка­ла взі­рець для ро­бо­ти: че­ка­ла, що від­гу­кне­ться у ду­ші. По­ба­чи­ла у кни­зі фра­гмент одно­го ру­шни­ка, і по­ду­ма­ла, що моя баб­ця мо­гла ви­ши­ти та­ке. Пі­зні­ше ді­зна­ла­ся, що ру­шник дій­сно зро­бле­ний у ра­йо­ні, звід­ки мої ба­тьки. Це — по­ло­тно XVIІІ сто­лі­т­тя. То­ді ру­шни­ки ро­би­ли не­си­ме­три­чни­ми, кін­ці від­рі­зня­ю­ться. На ньо­му зо­бра­же­не сти­лі­зо­ва­не де­ре­во жи­т­тя — Пра­ва, Ява і На­ва. Є чі­тке роз­ме­жу­ва­н­ня на ду­хов­ний світ, світ лю­дей та під­зем­не цар­ство. Зго­дом ді­зна­ла­ся, що та­кож це сим­во­лі­зує три по­ко­лі­н­ня, це — дів­чин­ка, ма­ти і ба­ба. Тоб­то, я під­сві­до­мо обра­ла ма­лю­нок, який пре­кра­сно від­обра­жує кон­це­пцію виставки. Я бу­ла ду­же ща­сли­ва, що зов­сім не­дав­но від­на­йшла ори­гі­нал! Ви­я­ви­ло­ся, ру­шник був у при­ва­тній ко­ле­кції ху­до­жни­ка Іва­на Їжа­ке­ви­ча, 1911 ро­ку він по­да­ру­вав йо­го Ки­їв­сько­му ху­до­жньо-про­ми­сло­во­му і на­у­ко­во­му му­зею ( ни­ні — На­ціо­наль­ний му­зей укра­їн­сько­го на­ро­дно­го де­ко­ра­тив­но­го ми­сте­цтва. — Авт.)!

Де­що у мою ро­бо­ту я вне­сла від се­бе. Тут дзер­каль­но скла­де­ні два іден­ти­чні фра­гмен­ти. Це уосо­блює мо­ле­ку­лу ДНК, яка не­се за­ко­до­ва­ну ін­фор­ма­цію про лю­ди­ну та її пред­ків. Та­кож по кон­ту­ру ру­шни­ка є ба­га­то ре­льє­фних зо­бра­жень три­піль­ських зна­ків — ні­би щось ви­сту­пає з гли­би­ни.

— Як з’яви­ли­ся сто бо­гинь із ке­ра­мі­ки?

— Це то­чні ко­пії жі­но­чих скуль­птур, ство­ре­них ба­га­то ти­сяч ро­ків то­му і від­най­де­них у рі­зних ку­то­чках на­шої пла­не­ти, які є сти­лі­зо­ва­ни­ми зо­бра­же­н­ня­ми жін­ки-богині. У ба­га­тьох давніх куль­ту­рах — це мо­жна ска­за­ти і про три­піль­ців — ша­ну­ва­ли жін­ку, во­на бу­ла бо­ги­нею. На жаль, сьо­го­дні жін­ка — ча­сто ли­ше об’єкт се­ксу­аль­но­го за­до­во­ле­н­ня чо­ло­ві­ків. Те­ма ви­вер­ну­тої, спо­тво­ре­ної ро­лі жін­ки у на­шо­му су­спіль­стві ду­же бо­лю­ча для ме­не.

Сьо­го­дні жін­ка не­се по­двій­ний тя­гар. Як ма­ти во­на по­вин­на опі­ку­ва­ти­ся сво­ї­ми ді­тьми. І одно­ча­сно має на­рів­ні з чо­ло­ві­ком за­ро­бля­ти гро­ші на про­жи­т­тя. Ді­ти ча­сто ви­па­да­ють з ор­бі­ти жін­ки-ма­те­рі. Я са­ма — про­дукт та­ко­го ви­хо­ва­н­ня. Моя ма­ти, вчи­тель­ка, не ма­ла ча­су для ме­не. Но­ве по­ко­лі­н­ня ро­сте, не від­чу­ва­ю­чи енер­гію та лю­бов ма­те­рі.

Зо­бра­же­н­ня бо­гинь — звер­не­н­ня до чо­ло­ві­чо­го ро­ду. Це, як на­га­ду­ва­н­ня про ча­си, ко­ли жін­ці по­кло­ня­ли­ся. Жін­ку тре­ба обо­жню­ва­ти. То­ді во­на роз­кві­тає, то­ді во­на всіх по­кри­ває енер­гі­єю лю­бо­ві. До ре­чі, сто­сов­но жін­ки як дру­жи­ни: чо­ло­вік стає ща­сли­вим, ко­ли ви­ко­нує жі­но­чі ба­жа­н­ня. Це йо­го спо­ну­кає до ро­сту.

«ВІ­РЮ, ЩО СКО­РО НА­СТА­НЕ ВІД­РО­ДЖЕ­Н­НЯ УКРА­Ї­НИ»

— Як ви при­йшли у ми­сте­цтво? — У ди­тин­стві я по­па­ла між ко­ліс ван­та­жів­ки. Це ду­же впли­ну­ло на ме­не, не­за­ба­ром я по­ча­ла за­їка­ти­ся. Оби­ра­ла про­фе­сію так, щоб ні­ко­ли ні з ким не роз­мов­ля­ти. За­кін­чи­ла ху­до­жню шко­лу, тож ви­рі­ши­ла ста­ти ми­тцем. Обра­ла Львів­ську ака­де­мію при­кла­дно­го та де­ко­ра­тив­но­го ми­сте­цтва. По­тім май­же 20 ро­ків пра­цю­ва­ла ди­зай­не­ром на шов­ко­вій фа­бри­ці у Чер­ка­сах. Ко­ли Ра­дян­ський Со­юз роз­ва­лив­ся, фа­бри­ка за­кри­ла­ся, і тре­ба бу­ло ви­жи­ва­ти. Це був ду­же ці­ка­вий пе­рі­од мо­го жи­т­тя. Я пра­цю­ва­ла сти­лі­стом, бу­ла за­ві­ду­ва­чем ка­фе­дри у Ки­їв­сько­му на­ціо­наль­но­му уні­вер­си­те­ті куль­ту­ри та ми­стецтв. У 2000 ро­ці осе­ли­ла­ся у Ка­лі­фор­нії, ви­йшла за­між, від­кри­ла сту­дію. Ма- ла змо­гу ман­дру­ва­ти, від­ві­ду­ва­ти про­від­ні му­зеї сві­ту. Це роз­ши­ри­ло мої обрії. Я по­ча­ла за­ми­слю­ва­ти­ся, хто я як ми­тець. Що я хо­чу ска­за­ти сві­ту?

Ва­жли­вим мо­мен­том у мо­є­му жит­ті ста­ло зна­йом­ство, а по­тім і спів­пра­ця з га­ле­ре­єю ЦЕ­Ху Ки­є­ві. Ме­ні ду­же близь­ка па­трі­о­ти­чна по­зи­ція вла­сни­ка га­ле­реї Оле­ксан­дра Ще­лу­щен­ка, ко­трий про­су­ває у світ укра­їн­ських ми­тців. Тут я від­чу­ваю все­бі­чну під­трим­ку та во­лю. Уні­каль­ний про­стір га­ле­реї до­зво­ляє вті­лю­ва­ти най­більш не­ймо­вір­ні за­ду­ми. Це ва­жли­во для ме­не.

— Як су­ча­сні укра­їн­ці на­вер­та­ю­ться до сво­го ко­рі­н­ня?

— Для ме­не за­раз, мо­жли­во, най­ща­сли­ві­ший час у жит­ті. Пі­сля за­ну­ре­н­ня у те­му ро­до­вої пам’яті, гли­бо­ко від­чу­ваю у со­бі укра­їн­ство. Ве­ли­ке ща­стя жи­ти у пе­рі­од, ко­ли мо­лодь Укра­ї­ни іден­ти­фі­кує се­бе як укра­їн-

РЕ­КЛА­МА ців. Ро­сій­ські ца­рі на­ма­га­ли­ся ви­ко­рі­ни­ти це 300 ро­ків. Але ро­до­ва пам’ять жи­ва! Во­на пе­ре­да­є­ться че­рез ДНК. І от, ко­ли при­йшов час, мо­лодь ви­йшла на Май­дан і ска­за­ла: «Укра­їн­ці є!».

Ві­рю в укра­їн­ський на­род. Впев­не­на, що ско­ро на­ста­не на­ше від­ро­дже­н­ня. За 20 ро­ків не­за­ле­жно­сті ви­ро­сло пер­ше по­ко­лі­н­ня лю­дей, яке не знає ко­му­ні­сти­чної отру­ти. Дай­те ще 20 ро­ків, ко­ли це по­ко­лі­н­ня при­йде до вла­ди! До то­го ж, укра­їн­ці ду­же та­ла­но­ви­ті.

Дер­жа­ва має всі си­ли ви­тра­ти­ти на ма­лих ді­то­чок. Най­пер­ше — да­ти їм прав­ди­ву кни­гу з істо­рії Укра­ї­ни. Та­кі кни­ги вже на­пи­са­ні, тре­ба їх ви­да­ти і вве­сти у шкіль­ні про­гра­ми. Якщо ді­тям да­ти на­шу прав­ди­ву істо­рію, ви­ро­стуть гі­дні мо­ло­ді лю­ди зі стри­жнем. Тре­ба, щоб у них бу­ло нор­маль­не хар­чу­ва­н­ня, на­вча­н­ня, був до­ступ до мі­жна­ро­дної ін­фор­ма- цій­ної ба­зи. А, за ве­ли­ким ра­хун­ком, по­трі­бна мас­шта­бна ре­фор­ма на­вча­н­ня на­ших ді­тей, якщо ми хо­че­мо ма­ти успі­шну кра­ї­ну.

— На­скіль­ки укра­їн­ська куль­ту­ра є зро­зумі­лою у сві­ті?

— На­ша куль­ту­ра аб­со­лю­тно не за­яв­ле­на у сві­то­во­му про­сто­рі. Ми со­тні ро­ків жи­ли під Мо­ско­ві­єю, яка не про­пу­ска­ла ні­чо­го укра­їн­сько­го. На­ших ви­да­тних осо­би­сто­стей при­му­шу­ва­ли до обру­сі­н­ня. Ли­ше пі­сля Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті та вій­ни на Дон­ба­сі Укра­ї­на пов­но­цін­но з’яви­ла­ся на по­лі­ти­чній кар­ті сві­ту, нас по­мі­ти­ли.

Ве­ли­че­зне зав­да­н­ня ко­жно­го укра­їн­ця — до­но­си­ти у світ ін­фор­ма­цію про Укра­ї­ну. Ми­ну­ло­го ро­ку у рам­ках мо­єї виставки Retrospective у Ху­до­жньо­му му­зеї Visions мі­ста Са­нДі­є­го у Ка­лі­фор­нії я пред­ста­ви­ла пла­кат про три­піль­ську ке­ра­мі­ку. Як ви­я­ви­ло­ся, жо­ден ві­дві­ду­вач виставки гад­ки не мав, що та­ке три­піль­ська куль­ту­ра. Це при­кро. Ми по­вин­ні від­кри­ва­ти сві­ту куль­тур­ні на­дба­н­ня на­ших слав­них пред­ків.

Ху­до­жни­ця VALYA — про си­лу давніх зна­ків і від­ро­дже­н­ня Укра­ї­ни

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.