«Укра­їн­ський по­стмо­дер­нізм зро­бив у Поль­щі ди­во»

Den (Ukrainian) - - Українці — Читайте! - Спіл­ку­вав­ся Олег КОЦАРЕВ

Не­що­дав­но до Укра­ї­ни при­їздив го­ло­ва поль­сько­го ПЕН-клу­бу, ві­до­мий поль­ський пе­ре­кла­дач і вза­га­лі по­мі­тний ді­яч поль­ської куль­ту­ри Адам По­мор­ський. Він взяв участь у за­хо­дах фе­сти­ва­лю «Дні пе­ре­кла­ду». До ре­чі, По­мор­ський актив­но пе­ре­кла­дає й з укра­їн­ської мо­ви, кон­та­ктує з укра­їн­ськи­ми пе­ре­кла­да­ча­ми та пи­сьмен­ни­ка­ми. Ни­ні го­тує до дру­ку ан­то­ло­гію по­е­зії укра­їн­сько­го мо­дер­ні­зму пер­шої по­ло­ви­ни ХХ сто­лі­т­тя в поль­сько­му пе­ре­кла­ді. Ін­терв’ю з Ада­мом По­мор­ським, однак, сто­су­ва­ло­ся да­ле­ко не ли­ше лі­те­ра­тур­них тем — цей ін­те­ле­кту­ал має чим по­ді­ли­ти­ся з чи­та­ча­ми «Дня» на ду­же рі­зні те­ми...

— Па­не Ада­ме, не мо­жу не спи­та­ти про ва­ші вра­же­н­ня від сьо­го­дні­шньої Укра­ї­ни, сьо­го­дні­шньо­го Ки­є­ва...

— Всю­ди — і не ли­ше в Укра­ї­ні, а по всій Єв­ро­пі (хо­ча кров ллє­ться са­ме тут, про це не­мо­жли­во за­бу­ти) — від­чу­ва­є­ться не­без­пе­чний, на­пру­же­ний стан. Те, що ро­сі­я­ни звуть «про­ме­жу­ток». Від­чу­ва­є­ться фі­зи­чна вто­ма ма­те­рі­а­лу. І ве­ли­че­зний стрес — йо­го, зві­сно, всі хо­чуть якось від­су­ну­ти, жи­ти бу­ден­но, це нор­маль­но... Я зов­сім не­що­дав­но був у Че­хії, Словаччині, Ли­тві, Ні­меч­чи­ні, а те­пер ось в Укра­ї­ні. І скрізь від­чу­ва­є­ться ця на­пру­га. А Ки­їв... Я знаю це мі­сто дав­но, ще з сім­де­ся­тих ро­ків, і сьо­го­дні Ки­їв хо­че про­дов­жу­ва­ти «за­ли­ша­ти­ся Ки­є­вом», жи­ти як ра­ні­ше, але... вже ви­дно брак гро­шей. Де­зор­га­ні­за­ція що­ра­зу по­мі­тні­ше ви­ла­зить на­зов­ні. Та й це мо­жна ска­за­ти не ли­ше про Ки­їв. У тій-та­ки Бра­ти­сла­ві по­за чу­до­во від­ре­став­ро­ва­ним ста­рим цен­тром — об­шар­па­ні па­нель­ні квар­та­ли. Ко­ли їдеш че­рез че­ську Мо­ра­вію, вра­же­н­ня, на­че ти по­тра­пив на кіль­ка­де­сят ро­ків на­зад у тем­ря­ву ко­му­ні­сти­чних ча­сів. Та й у Пра­зі, якщо ві­ді­йти від ту­ри­сти­чних місць, по­ба­чиш зов­сім не чем­них усмі­хне­них че­хів, а лю­дей стре­со­ва­них і роз­дра­то­ва­них. На ба­га­тьох бу­дин­ках ви­сять порт­ре­ти пре­зи­ден­та Зе­ма­на з на­пи­сом «Це не мій пре­зи­дент». Усю­ди в Єв­ро­пі три­ває кри­за ле­гі­тим­но­сті дер­жа­ви і вла­ди, оскіль­ки дер­жа­ва, вла­да й по­лі­ти­ка не вмі­ють пе­ре­кон­ли­во го­во­ри­ти з лю­дьми. У цьо­му ве­ли­ка не­без­пе­ка.

— В Укра­ї­ні ста­ти­сти­ка теж фі­ксує кри­зу й па­ді­н­ня книж­ко­во­го рин­ку. Але я чув ці­ка­ву дум­ку, що це па­ді­н­ня сто­су­є­ться ре­гіо­нів, а от у най­біль­ших мі­стах — нав­па­ки: зро­стає по­пит і ува­га до книж­ки.

— Укра­ї­на за­раз в осо­бли­вій си­ту­а­ції. Во­на де­ста­бі­лі­зо­ва­на, але во­дно­час має ам­бі­ції мо­дер­ні­за­ції — са­ме то­му біль­ше лю­дей у ве­ли­ких мі­стах хо­чуть чи­та­ти. Тут різ­ко зро­сла люд­ська актив­ність. А чи­та­н­ня — це ж і є мен­таль­на під­го­тов­ка до актив­ної ді­яль­но­сті.

— На ва­шу дум­ку, в ни­ні­шніх су­спіль­них об­ста­ви­нах чи до­бре чу­ти го­лос так зва­них пу­блі­чних ін­те­ле­кту­а­лів? Чи ма­ють во­ни вплив на гро­мад­ську дум­ку, зре­штою, чи ма­ють що ска­за­ти?

— У сво­їх чи­слен­них по­їзд­ках, на­скіль­ки ме­ні ві­до­мо, ви не оми­ну­ли й Ро­сію. Що ска­же­те про там­те­шню куль­тур­ну си­ту­а­цію?

— У Ро­сії — аб­со­лю­тна ка­та­стро­фа. Ка­та­стро­фі­чний стан як у куль­ту­рі, так і в сві­до­мо­сті. Там на­стрій — як у вір­ші Ан­ни Ахма­то­вої на па­ді­н­ня Па­ри­жа 1940 ро­ку: «Ко­гда по­гре­ба­ют эпо­ху, на­д­гро­бный пса­лом не зву­чит...» Вра­жає, як мо­жна бу­ло зма­ні­пу­лю­ва­ти сві­до­мі­стю стіль­кох лю- memoriam. Ан­то­ло­гія укра­їн­ської по езії від Ле сі Укра їн ки до Бо­г­да­на-Іго­ря Ан­то­ни­ча». Тоб­то це бу де та ке ши ро ке пред с тав - ле­н­ня укра­їн­сько­го мо­дер­ні­зму пер­шої по­ло­ви­ни ХХ сто­лі­т­тя. І зна є те, си ла ук ра їнсь ко го мо - дер­ні­зму аб­со­лю­тно не­злам­на. В ньо му бу ла жа га еман си па ції, мо­дер­ні­за­ції. Ця по­е­зія — один із сим­во­лів то­го, як Укра­ї­ну по­стій­но за­мор­до­ву­ва­ли, але во­на знов і знов від­ро­джу­є­ться. У вір­шах, які я пе ре кла дав, є без пе - рер в ний крик про жит тя, про прав ду жит тя, про жит тєт вор - чість. Тут мож на жар то ма ( і не тіль ки жар то ма) зга да ти на зву книж­ки Ле­о­ні­да Ку­чми «Укра­ї­на — не Ро­сія». Адже укра­їн­ській по­е­зії, укра­їн­ській лі­те­ра­ту- зна­йшов би цю аб­сур­дну, жа­ску­ва­ту есте­ти­ку, а про­дов­жу­вав би пи са ти « про ве се лих ук ра їнсь - ких сіль­ських хло­пців і дів­чат».

— Ці йо­го сло­ва са­ме по­ка­зу­ють важ ли ву проб ле му. З нею сти­ка­ю­ться всі, що за­ан­га­жо­ва­ні в ук ра їнсь кі спра ви в ін ших кра ї нах. Укра ї на не має сво го обра­зу в сві­ті, укра­їн­ську куль­ту­ру не зна­ють, че­рез те спри­йма ють як ви ключ но фоль к лор - ну. Са­ме то­му На­бо­ков так і ска­зав. Моя ан то ло гія по езії ук ра - їнсь ко го мо дер ніз му — за пе ре - че­н­ня та­ко­го по­гля­ду на Укра­ї­ну. Ми пра­гне­мо по­ка­за­ти укра­їн­ську куль­ту­ру, якою во­на є на­справ­ді — рі­зно­ма­ні­тною і ці­ка­вою. Але й са ма Укра ї на має зай ма ти ся куль тур ною по лі ти - кою, бо са­ме че­рез куль­ту­ру вас ба чить або не ба чить світ. У то - му ж Пе­тер­бур­зі в ме­не бра­ла ін­терв’ ю сим па тич на жур на ліс т - ка, зов­сім не укра­ї­но­фоб­ка, лю­ди на адек ват на. Але ко ли я щось зга дав про ук ра їнсь кий пост мо дер нізм, во на вра же но спи­та­ла: «А що, в них є по­стмо­дер­нізм?»

— До ре­чі, яке по­ля­ки ма­ють уяв­ле­н­ня про укра­їн­ську лі­те­ра­ту­ру?

— У ра­дян­ські ча­си з цим бу­ло тро­хи тяж­ко, бо мо­жна бу­ло пе­ре­кла­сти зде­біль­шо­го якийсь не ці ка вий офі ці оз. Але по тім укра­їн­ський по­стмо­дер­нізм зро­бив ди во. По при всі іс то рич ні проб ле ми й тра ге дії по ля ки по - лю би ли ба га тьох ук ра їнсь ких пи­сьмен­ни­ків і укра­їн­ську лі те­ра ту ру в ці ло му. Вне сок Юрія Ан­дру­хо­ви­ча, Юрія Іздри­ка, Та­ра­са Про­ха­ська, Сер­гія Жа­да­на та ін­ших — ве­ли­че­зний. Я не ду­мав, що до жи ву до ча су, ко ли поль сь кі під літ ки за чи ту ва ти - муть ся ро ма ном На тал ки Сня - дан­ко. Дав йо­го по­чи­та­ти сво­їй донь­ці, во­на ще ко­мусь у шко­лі — й ця книж­ка по­вер­ну­ла­ся до ме­не вже у ви­гля­ді окре­мих сто­рі­нок. Вза­га­лі укра­їн­сько-поль - сь кі куль тур ні від но си ни сьо - го­дні до­брі, і це вза­єм­ний рух. Є у нас, прав­да, де­я­кі на­ціо­на­лі­сти­чні ру­хи з ан­ти­укра­їн­ськи­ми на­стро­я­ми, але во­ни мар­гі­наль­ні. В будь-яко­му ра­зі над на­шим вза­є­мо­об­мі­ном тре­ба про­дов­жу­ва­ти актив­но пра­цю­ва­ти.

— Ви — го ло ва поль сь ко го ПЕН-клу­бу. В Укра­ї­ні не­що­дав­но від бу ла ся ре ор га ні за ція на - шо го ПЕН- клу бу. Роз ка жіть тро хи про ді яль ність ці­єї пись - мен­ни­цької ор­га­ні­за­ції.

— В Укра­ї­ні до­не­дав­на бу­ла ор­га­ні­за­цій­на кри­за в ПЕН-клу­бі. Бу­ли на­віть спро­би ство­ри­ти окре­мий ПЕН ро­сій­сько­мов­них пи­сьмен­ни­ків Укра­ї­ни, в ко­тро­му, зві­сно, ор­га­ні­за­цій­них криз не бу­ло б — про це по­дба­ли б ві­до­мі нам фа­хів­ці. Але все вла­дна ло ся, сьо год ні ор га ні за ція пра цює, до ре чі, ве ли ку роль у цьо му ві ді грає Ан­дрій Кур ков. ПЕН- клуб ни ні ак тив но зай ма - єть ся між на род ною лі те ра тур - ною вза є мо ді­єю, ми вза га лі праг не мо ре гі о на лі зо ву ва ти ся. Діа лог між кра ї на ми ( на прик - лад, між Литвою і Поль­щею, де теж є ба га то об раз і не по ро зу - мінь), під­трим­ка пи­сьмен­ни­ків, які за зна ють утис ків... Се ред при кла дів доб рої вза є мо дії — цикл ле­кцій про Укра­ї­ну, укра­їн­ську куль­ту­ру, який від­був­ся в Ко­ро­лів­сько­му зам­ку у Вар­ша­ві. За йо­го ма­те­рі­а­ла­ми пла­ну­є­мо ви да ти окре му книж ку. До - те пер у Поль щі та ко го не бу ло. Праг не мо пра цю ва ти над тим, щоб вза га лі при вер та ти ува гу гро мадсь кос ті до лі те ра ту ри, куль­ту­ри. ПЕН не мо же об ме жи ти ся за - хи­стом пи­сьмен­ни­ків, яких десь ути­ска­ють (на­при­клад, у Ро­сії, і там, звіс но, роб лять особ ли вий на­го­лос са­ме на цьо­му аспе­кті). Мі­сія шир­ша: бо­роть­ба ін­те­ле­кту­аль­ної, пи­сьмен­ни­цької елі­ти про ти не на вис ті, ідео ло гіч ної про­па­ган­ди. Ду­же умов­но ка­жу­чи, це клуб джентль ме нів, у яко му пев ним чи ном прий ня то по во ди ти ся. На ма га є мо ся під - три­му­ва­ти куль­тур­ну лю­ди­ну — по­ня­т­тя, яке за­раз не у ве­ли­кій по ша ні, до сить по ди ви ти ся ме - діа, в яких до­мі­нує те, що на­зи - ва ють « мо вою не на вис ті » , хо - ча, як на ме­не, на­справ­ді йде­ться прос то про не куль тур ність. Адже хі­ба хам го­во­рить «мо­вою не­на­ви­сті»? Про­те якщо ха­му (в ши­ро­ко­му ро­зу­мін­ні) від­по­від­а­ти не на йо го рів ні, а з гід ніс - тю, то з ча­сом і йо­му до­во­ди­ться змі ню ва ти ри то ри ку. І на віть від мов ля ти ся від « по лі тич но - го ма­ту». Мо­же, це зву­чить тро - хи уто піч но, але я пе ре ко на - ний, що в діа ло зі ні ко ли не по - трі­бно опу­ска­ти­ся до хам­сько­го рів­ня.

— Ви пра цю є те і з пе ре кла - да­ми про­зи, і з пе­ре­кла­да­ми по­е­зії, а це до­во­лі скла­дне й су­пе­ре­чли­ве яви­ще, осо­бли­во з огля­ду на від мін нос ті ме ло ди ки й рит мі ки мов... Чи ма є те якусь свою «фі­ло­со­фію пе­ре кла­ду»?

— Про це ду­же важ­ко ска­за­ти кіль­ко­ма сло­ва­ми. Але все ж є де які за сад ни чі мо мен ти, які мо­жна пе­ре­лі­чи­ти. Най­пер­ше, пе­ре­кла­дач зав­жди має ро­зу­мі­ти рі­зни­цю між фі­гу­рою дум­ки і фі­гу рою сло ва. Фі гу ра дум ки не змі­ню­є­ться, якщо в ній за­мі­ни­ти сло­ва, а фі­гу­ра сло­ва при за­мі­ні слів зни­кає. Ва­жли­во не пе­ре­кла­да­ти фі­гу­ру дум­ки як фі­гу­ру сло­ва і нав­па­ки. А ще в ме­не є та­кий принцип «трьох К». Це Ка­нон — Кон­текст — Кон­вен­ція. Пе ре кла дач по ви нен ро зу мі ти ка­нон і ті­єї лі­те­ра­ту­ри, з якої він пе ре кла дає, і сво­єї. Щоб адек - ва­тни­ми бу­ли по­си­ла­н­ня до тра­ди­ції, істо­ри­чне ото­че­н­ня то­що. На прик лад, із цим бу ва ють ве - ли­кі тру­дно­щі при пе­ре­кла­ді да­ле­ко­схі­дної по­е­зії — де все над­зви­чай­но ри­ту­а­лі­зо­ва­но, ко­жне сло во й жест на пов не ні особ ли - ви­ми до­да­тко­ви­ми сен­са­ми, а на­ші пе­ре­кла­да­чі не ду­же це зда­тні осяг ну ти й пе ре да ти. Кон текст — те са­ме, але в су­ча­сно­му ви­мі­рі. Тре­ба ро­зу­мі­ти роль, зна­че­н­ня й сен­си текс­ту в сьо­го­дні­шній на­ціо­наль­ній лі­те­ра­ту­рі. Так, у ча си СРСР ста рі пе ре кла да чі жар­ту­ва­ли, що го­лов­ний принцип при пе ре кла ді з ро сійсь кої — як і в ме­ди­ци­ні — «не на - шкодь». І кон­вен­ція — це пи­та­н­ня сти­лі­сти­ки, жан­ру. Якщо ти не ро­зу­мі­єш жан­ру, йо­го сти­лі­стич них особ ли вос тей, то нор - маль­но не пе­ре­кла­деш. На­при­клад, поль­ська ба­ла­да. Осо­бли­вий жанр із по­єд­на­н­ням ви­со­ко­го й низь­ко­го сти­лю, зі спе­ци­фі­чним на­їв­ним опо­від­а­чем, який щи­ро ди­ву­є­ться дов­ко­ли­шній дій­сно­сті. З осо­бли­вою іро­ні­єю. Не роз­пі­знав­ши сти­лю поль­ської ба­ла­ди, нор­маль­но її не пе­ре­кла­деш. А пе ре клад, зроб ле ний « се ред - нім» сти­лем, бу­де про­сто про­би­тою по­ві­тря­ною куль­кою. При - на­гі­дно ка­жу­чи, поль­ська ба­ла­да — клю­чо­вий жанр на­шої лі­те­ра­ту­ри. Над­зви­чай­но силь­ний жанр. Він по єд нує « офі цій ну » куль ту ру з « не офі цій ною » , не обов’ яз ко во за ну рю ю чись для цьо­го у фоль­клор. І вплив її, си­ло ве по ле три ває і до те пер. На - віть у су­ча­сній поль­ській по­е­зії в ба­га­тьох текс­тах не важ­ко по­мі­ти­ти її озна­ки. У ХХ сто­літ­ті са ме у фор мі ба ла ди Віс ла ва Шим­бор­ська, Че­слав Мі­лош та ін ші на пи са ли най кра щі вір ші про тра­ге­дію Дру­гої сві­то­вої, Го­ло­кост... Ця фор­ма на­да­ла­ся до го­во­рі­н­ня про те, про що го­во­ри­ти на­справ­ді бу­ло важ­ко, а то й не мож ли во. Ме ні, до ре чі, зда - єть ся, ук ра їнсь ка по езія та кої ви­ра­зної фор­ми для опи­са­н­ня Го­ло­до­мо­ру так і не зна­йшла. А по вер та ю чись до ба ла ди, во на на віть у про зі ли ши ла свій слід — при­найм­ні ге­рої-опо­від­а­чі Ві толь да Ґом б ро ви ча ба га то чим на га ду ють на їв них зди во - ва­них ба­ла­дних ге­ро­їв. Не мо­жна доб ре пе ре кла да ти, не ро - зу­мі­ю­чи, не влов­лю­ю­чи та­ких ре­чей.

Адам По­мор­ський — про між­на­ро­дну лі­те­ра­тур­ну вза­є­мо­дію та за­не­пад куль­ту­ри

чи­та­н­ня

ФО­ТО МИ­КО­ЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.