Сер­гій ГО­ЛО­ВА­ТИЙ: «Кон­сти­ту­цій­ні змі­ни — це наш «юри­ди­чний фронт» у вій­ні з Пу­ті­ним»

Den (Ukrainian) - - Подробиці -

— Ко­ли пи­та­єш лю­дей, що во­ни зна­ють про Кон­сти­ту­цію, то за­зви­чай у від­по­відь — мов­ча­н­ня. Як ви оці­ню­є­те стан сві­до­мо­сті гро­ма­дян і по­лі­ти­чної елі­ти на­ра­зі?

— Лю­ди­на не му­сить зна­ти всю Кон­сти­ту­цію. Гро­ма­дя­нин має зна­ти свої пра­ва за ці­єю Кон­сти­ту­ці­єю. Але на за­галь­но­му рів­ні ко­жна лю­ди­на має зна­ти те, що їй не по­ясню­ють. Ко­ли бу­ло ухва­ле­но Кон­сти­ту­цію 1996-го ро­ку (я то­ді був мі­ні­стром юсти­ції і де­пу­та­том, як це до­зво­ля­ло­ся), у ме­не бу­ла раз на ти­ждень осві­тня про­гра­ма про Кон­сти­ту­цію. На Пер­шо­му дер­жав­но­му ка­на­лі я, як мі­ністр юсти­ції, по­ясню­вав лю­дям, що та­ке Основ­ний За­кон, які у ньо­го стат­ті, по­ло­же­н­ня, і що це все озна­чає. Ми­ну­ло май­же 20 ро­ків. До сьо­го­де­н­ня ні­хто не по­яснює, що Кон­сти­ту­ція — це до­ку­мент, який є вла­сні­стю на­ро­ду. Це не дер­жа­ва при­ймає Кон­сти­ту­цію, а на­род — че­рез обра­них де­пу­та­тів. Ні­хто не по­яснює, що Кон­сти­ту­цію зо­бов’яза­на зна­ти і не­у­хиль­но до­три­му­ва­тись дер­жа­ва, а це — ко­жний по­са­до­вець. За­раз пар­ла­мен­та­рі не є фа­хо­ви­ми. За всі ро­ки не­за­ле­жно­сті ми ма­є­мо най­менш про­фе­сій­ний пар­ла­мент.

— Чо­му так ста­ло­ся?

— Іде­о­ло­гі­чно — він най­біль­ше, по­рів­ня­но з усі­ма ра­ні­ше обра­ни­ми, від­по­від­ає укра­їн­ським стрем­лі­н­ням, адже йо­го бу­ло обра­но на хви­лях Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті. Але у про­фе­сій­но­му сен­сі він най­гір­ший. Про­бле­ма в то­му, що усі фра­кції, які пред­став­ле­ні в пар­ла­мен­ті, сфор­мо­ва­ні олі­гар­ха­ми. Усі! Про­сто лю­ди ж цьо­го не зна­ють. Усі де­пу­та­ти на га­чку в олі­гар­хів, за їхні ж гро­ші. І це ви­дно на ме­та­мор­фо­зах, які відбулись з окре­ми­ми най­більш яскра­ви­ми де­пу­та­та­ми і де­пу­та­тка­ми. Во­ни ста­ли ки­шень­ко­ви­ми. Зда­є­ться, що єди­ний ви­ня­ток — це де­пу­тат Гав­ри­люк. Він го­во­рить так, як про­мов­ляє укра­їн­ська ду­ша. Не стіль­ки ро­зу­мом, скіль­ки му­дрі­стю. Я був у пар­ла­мен­тах ше­сти скли­кань. Па­ра­докс у то­му, що най­про­фе­сій­ні­ши­ми бу­ли пер­ші два пар­ла­мен­ти, де бу­ли ма­кси­маль­но при­су­тні ко­му­ні­сти. Де­кла­ра­ція про дер­жав­ний су­ве­ре­ні­тет, Акт про не­за­ле­жність, Кон­сти­ту­цій­ний до­го­вір 1995 ро­ку, Кон­сти­ту­ція 1996 ро­ку — всі ці осно­во­по­ло­жні акти, з по­зи­ції юри­ди­чної яко­сті, ду­же ви­со­ко­го юри­ди­чно­го рів­ня. Зви­чай­но, там не­має ті­єї іде­аль­ної чи­сто­ти, яка при­та­ман­на дер­жа­ві де­мо­кра­ти­чно­го ґа­тун­ку. Але зав­дя­ки про­фе­сій­ній мо­ві нам та­ла­ни­ло до­ся­га­ти ком­про­мі­су з про­ти­ле­жним та­бо­ром, отри­му­ю­чи зре­штою ком­про­міс по­лі­ти­чний. За­раз же не­має з ким го­во­ри­ти в пар­ла­мен­ті. Так зва­ні «но­ві облич­чя» не слу­ха­ють, ко­ли їм щось по­ясню­єш. Кон­суль­та­тив­ні по­слу­ги їм не по­трі­бні, во­ни вва­жа­ють се­бе все­знав­ця­ми. Ви­ба­чте — це люм­пен, а не елі­та. Те ж са­ме я мо­жу ска­за­ти і про уряд. Це най­не­про­фе­сій­ні­ший уряд, що ко­ли­не­будь був у нас. За ви­ня­тком де­яких мі­ні­стрів. На­віть уряд Яну­ко­ви­ча, хоч і пра­цю­вав на свої бан­дит­ські по­тре­би, але ро­бив це про­фе­сій­но. До урядів Яну­ко­ви­ча не бу­ло та­ко­го жо­дно­го уря­ду, який би не по­ясню­вав, що він ро­бить, і які в ньо­го пла­ни. Уже ді­йшло до то­го, що де­пу­та­ти пра­цю­ють ре­чни­ка­ми мі­ні­стрів! Це ж аб­со­лю­тно не­су­мі­сні ре­чі. Той, хто у за­ко­но­дав­чій вла­ді, не має пра­ва ви­сту­па­ти від ме­ні ви­ко­нав­чої. Бо Кон­сти­ту­ція та­ке за­бо­ро­няє. І це є ко­ру­пці­єю. Все це є де­валь­ва­ці­єю ін­сти­ту­тів вла­ди і під­ри­ває ві­ру лю­дей в Кон­сти­ту­цію.

— Ми пе­ре­бу­ва­є­мо у ста­ні вій­ни з одно­го бо­ку. З дру­го­го — ма­є­мо де­валь­ва­цію ін­сти­ту­тів вла­ди. У та­ко­му ра­зі як ми мо­же­мо спо­ді­ва­ти­ся на об’ єктив­ну і які­сну ро­бо­ту Пар­ла­мен­ту в прийнят­ті змін до Кон­сти­ту­ції?

— Якість усі­єї ни­ні­шньої вла­ди не від­по­від­ає то­му ста­но­ви­щу, в яко­му опи­ни­ла­ся дер­жа­ва, тоб­то ви­кли­кам вій­ни. Во­ни три­ма­ю­ться, бо якщо роз­ва­ли­ться ко­а­лі­ція, то бу­де крах. Пар­ла­мент­ська ко­а­лі­ція і сфор­мо­ва­ний нею уряд за­гна­ли се­бе у стан цуг­цван­гу. Що­до змін до Кон­сти­ту­ції. Як­би Пре­зи­дент ого­ло­сив во­єн­ний стан на всій те­ри­то­рії дер­жа­ви, то зви­чай­но ні­яких змін до Кон­сти­ту­ції не мо­жна бу­ло б про­во­ди­ти.

— Але низ­ка спе­ці­а­лі­стів ка­же про те, що йде­ться не про во­єн­ний стан, а са­ме про умо­ви во­єн­но­го ста­ну, за яких та­кі змі­ни не­мо­жли­ві.

— Це ка­зу­їсти­ка. За­пи­са­не в Кон­сти­ту­ції «в умо­вах во­єн­но­го ста­ну» озна­чає ні­що ін­ше, як стан, що ви­ни­кає вна­слі­док ви­да­н­ня Пре­зи­ден­том від­по­від­но­го ука­зу, тоб­то офі­цій­но­го ого­ло­ше­но­го та­ко­го ста­ну. І йо­го тре­ба бу­ло за­про­ва­джу­ва­ти ще з ті­єї хви­ли­ни, як тіль­ки-но чо­біт «зє­льо­но­го чо­ло­вє­чка» з ав­то­ма­том уві­йшов до дер­жав­ної бу­дів­лі в Кри­му. Але то­ді Тур­чи­нов цьо­го не зро­бив. І від­по­від­аль­ність за це ле­жить осо­би­сто на ньо­му. Не за­про­ва­див­ши то­ді во­єн­ний стан на кон­кре­тній те­ри­то­рії, він не ви­ко­нав ви­мог Кон­сти­ту­ції та укра­їн­ських за­ко­нів. Не за­про­ва­дже­н­ня йо­го де­що пі­зні­ше, ко­ли по­ча­лись во­єн­ні на дії на схо­ді, і ни­ні, ко­ли во­ни там ве­ду­ться що­дня, — не від­по­від­ає фа­кти­чно­му ста­но­ві ре­чей. На ці пи­та­н­ня від­по­віді дасть істо­рія. Але це не озна­чає, що не тре­ба змі­ню­ва­ти Кон­сти­ту­цію. Ре­шту те­ри­то­рії не оку­по­ва­но. Те, що ча­сти­ну те­ри­то­рії Укра­ї­ни оку­по­ва­но і на­віть зни­ще­но, жо­дним чи­ном не ста­но­вить пе­ре­шко­ди для кон­сти­ту­цій­них змін.

— Але все ж та­ки, чи мо­жли­ве які­сне обго­во­ре­н­ня в пар­ла­мен­ті Основ­но­го За­ко­ну за умов озву­че­ної не­ком­пе­тен­тно­сті де­пу­та­тів? Че­рез за­ле­жних де­пу­та­тів мо­жна про­штов­хну­ти будь-які змі­ни до Кон­сти­ту­ції. Зре­штою ми ма­є­мо без­ліч спе­ку­ля­цій, бо­роть­бу кланів, по­лі­ти­чних еліт, від яких за­ле­жні пар­ла­мен­та­рі.

— Кон­сти­ту­цій­ний про­цес у будь-якій кра­ї­ні — це, пе­ре­дов­сім, за сво­їм змі­стом і які­стю ро­бо­та ви­со­ко­про­фе­сій­них екс­пер­тів. По­лі­ти­ки не пи­шуть Кон­сти­ту­цію. По­лі­ти­ки ли­ше її ухва­лю­ють, обго­во­рив­ши на­пра­цьо­ва­не екс­пер­та­ми. Сьо­го­дні по­лі­ти­ки вже дис­ку­ту­ють про те, що на­пра­цю­ва­ла ро­бо­ча гру­па Кон­сти­ту­цій­ної ко­мі­сії що­до те­ри­то­рі­аль­но­го устрою і са­мов­ря­ду­ва­н­ня. Спро­ще­но це на­зи­ва­ють де­цен­тра­лі- за­ці­єю. Уже за­раз ви­дно, що дов­ко­ла цьо­го пи­та­н­ня ба­га­то по­лі­ти­кан­ства, по­пу­лі­зму та спе­ку­ля­цій з бо­ку де­пу­тат­сько­го кор­пу­су. Так зда­є­ться, що ба­га­то хто з де­пу­та­тів дбає біль­ше про ре­зуль­тат сво­єї пар­тії на май­бу­тніх мі­сце­вих ви­бо­рах, ніж про якість дер­жа­ви та по­тре­би су­спіль­ства. Кон­сти­ту­цій­ні змі­ни у си­сте­мі те­ри­то­рі­аль­но­го устрою, мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня і су­до­вій си­сте­мі — це пи­та­н­ня ви­жи­ва­н­ня Укра­ї­ни як пов­но­цін­ної і успі­шної дер­жа­ви. Це є ін­стру­мен­та­рій від­по­віді Пу­ті­ну в йо­го на­мі­рах зни­щи­ти Укра­ї­ну як не­за­ле­жну дер­жа­ву. Це наш юри­ди­чний фронт у вій­ні з Пу­ті­ним, який ще з лю­то­го мі­ся­ця ми­ну­ло­го ро­ку ви­ма­гав змі­ни­ти Кон­сти­ту­цію Укра­ї­ни, за­про­ва­ди­ти фе­де­ра­лі­за­цію і ро­сій­ську мо­ву як дру­гу дер­жав­ну. Вій­ною він хо­тів при­му­си­ти Укра­ї­ну пе­ре­тво­ри­ти­ся з уні­тар­ної кра­ї­ни на фе­де­ра­тив­ну із псев­до­утво­ре­н­ня­ми «ЛНР» та «ДНР» у ній.

За­про­ва­дже­н­ня офі­цій­ної дво­мов­но­сті — це роз­чле­ну­ва­н­ня Укра­ї­ни. Тоб­то він на­ма­гав­ся зни­щи­ти за­со­би ін­те­гра­ції схо­ду і за­хо­ду на­шої кра­ї­ни. А да­лі по­ча­ла­ся справ­жня вій­на і див­ний мін­ський про­цес, в який Укра­ї­на вско­чи­ла, а ви­стри­бну­ти з ньо­го вже не мо­же. Хто в цьо­му про­це­сі? Сам Пу­тін. Крім ньо­го, ОБСЄ — а це озна­чає Пу­тін у ква­дра­ті, бо Ро­сія вже дав­но у рі­зний спо­сіб кон­тро­лює ОБСЄ. І те­ро­ри­сти з Дон­ба­су — озна­чає Пу­тін у ку­бі. І от — про­ти Пу­ті­на в ку­бі сам­на-сам Укра­ї­на. Бу­ло під­пи­са­но два го­ре­зві­сних па­пір­ці, які па­фо­сно на­зва­ли «Мін­ськи­ми до­мов­ле­но­стя­ми» — один у ве­ре­сні 2014-го, дру­гий — у лю­то­му 2015- го. І оці Мінськ- 1 та Мінськ- 2 по­ча­ли фі­гу­ру­ва­ти, як слово «хал­ва» — скіль­ки йо­го про­мов­ляй, а від то­го у ро­ті не со­лод­шає, ко­ли са­мої хал­ви не­має. Під ци­ми па­пір­ця­ми сто­їть підпис, що по­да­є­ться як від Укра­ї­ни. Але під­пи­са­но бу­ло осо­бою без офі­цій­но­го ста­ту­су і без офі­цій­них на те пов­но­ва­жень. Ста­тус Ку­чми як пред­став­ни­ка Укра­ї­ни був вза­га­лі оформ­ле­ний на пів­ро­ку пі­зні­ше їхньо­го під­пи­са­н­ня. А на до­го­ду Пу­ті­ну за­пи­са­ли пункт про но­ву Кон­сти­ту­цію з пе­ред­ба­че­н­ням у ній осо­бли­во­го ста­ту­су ре­гіо­нів, що під кон­тро­лем ро­сій­сько- те­ро­ри­сти­чних угру­по­вань. Чо­му я ка­жу, що на­пра­цьо­ва­ні на­ми кон­сти­ту­цій­ні змі­ни — це юри­ди­чний фронт про­ти­дії Пу­ті­ну? По-пер­ше, по­за­як укра­їн­ські лі­де­ри без­під­став­но, але ви­зна­ли для се­бе якусь си­лу фор­му­лю­вань у «мін­ських за­пи­сках», то ми в ро­бо­чій гру- пі ве­ли по­шук та­кої юри­ди­чної від­по­віді на ви­мо­ги Пу­ті­на, яка б ви­яв­ля­ла ви­ня­тко­во укра­їн­ські на­ціо­наль­ні ін­те­ре­си, а не за­ба­ган­ки Пу­ті­на, чи на­віть Єв­ро­пи і США. Та­кою від­по­від­дю є все, що на­пра­цьо­ва­но на­ми у ца­ри­ні са­ме де­цен­тра­лі­за­ції вла­ди. Те, що мі­стить но­вий текст, ли­ше змі­цнює дер­жа­ву і від­кри­ває пе­ред кра­ї­ною, су­спіль­ством пер­спе­кти­ву єв­ро­пей­ської яко­сті. Від­по­відь та­ка: фе­де­ра­лі­за­ції Укра­ї­ни не бу­де!

— У чо­му то­ді суть ці­єї де­цен­тра­лі­за­ції?

— До­сі ми і за те­ри­то­рі­аль­ним устро­єм, і за ха­ра­кте­ром са­мов­ря­ду­ва­н­ня є пост­ра­дян­ською кра­ї­ною, а не єв­ро­пей­ською. Те­ри­то­рі­аль­ний устрій, який на­ра­зі є в Укра­ї­ні, за­про­ва­дже­но з ча­сів дру­гої біль­шо­ви­цької кон­сти­ту­ції 1929 ро­ку. Са­ме то­ді бу­ло вве­де­но ді­ю­че до­ни­ні «ра­йо­ну­ва­н­ня» — утво­ре­но ра­йо­ни й обла­сті. Істо­ри­чно ще з ча­сів Яро­сла­ва Му­дро­го Укра­ї­на бу­ла по­ді­ле­на на по­ві­ти і во­ло­сті. Для чо­го в Укра­ї­ні з’яви­ли­ся ра­йо­ни? Біль­шо­ви­цька си­сте­ма є то­та­лі­тар­ною. Ве­ли­чи­на ра­йо­ну ви­зна­ча­ла­ся не по­тре­ба­ми лю­дей, не кри­те­рі­я­ми еко­но­мі­чни­ми, гео­гра­фі­чни­ми чи куль­тур­ни­ми. Увесь Ра­дян­ський Со­юз бу­ло те­ри­то­рі­аль­но по­ді­ле­но на клі­тин­ки. Для то­го, щоб управ­ля­ти ци­ми клі­тин­ка­ми, за­си­ла­ла­ся пев­на кіль­кість біль­шо­ви­ків. На чо­лі ста­ви­ли се­кре­та­ря. Утво­ри­ли рай­ко­ми, об­ко­ми. Все це і бу­ло ко­ман­дно-адмі­ні­стра­тив­ною си­сте­мою. Ство­рю­ва­лась область, ді­ли­ла­ся на ра­йо­ни з від­по­від­ним чи­слом ко­му­ні­стів. При­йшла не­за­ле­жність. Зни­кла Ком­пар­тія, зни­кли рай­ко­ми, об­ко­ми. Але на за­мі­ну остан­нім при­йшли го­ло­ви ра­йон­них чи обла­сних дер­жав­них адмі­ні­стра­цій. Із чо­го скла­да­є­ться бю­дже­тна міць се­ла, се­ли­ща? З ко­пі­йок. Усі ре­сур­си — в цен­трі. Центр роз­по­ді­ляє ко­шти на ці «рай­ко­ми» і три­має на на­ли­га­чі цих бі­дних, зне­до­ле­них і до­сі за­крі­па­че­них се­лян. У се­лі зем­ля на­ле­жить сіль­ра­ді, а по­за сіль­ра­дою чия во­на? Дер­жав­на. Це хі­ба не за прин­ци­па­ми Ле­ні­на, ко­ли вся зем­ля на­чеб­то — се­ля­нам, а на­справ­ді се­ля­нам — ду­ля? Яке це са­мов­ря­ду­ва­н­ня? Яка це сво­бо­да? Во­ни й до­сі крі­па­ки дер­жа­ви або яко­гось ма­гна­та, який во­ло­діє со­тня­ми чи ти­ся­ча­ми ге­кта­рів зем­лі. А скіль­ки до­хо­дів від то­го йде у бю­джет сіль­ра­ди? А під­при­єм­ства, які по­ряд із ци­ми зем­ля­ми, кар’єри, бен­зо­за­прав­ки то­що ку­ди пла­тять по­да­тки? В дер­жав­ний бю­джет. Якщо і да­лі Укра­ї­на бу­де існу­ва­ти за та­ким те­ри­то­рі­аль­ним по- ді­лом та за та­ким май­но­вим і фі­нан­со­вим ста­ном по­се­лень, де жи­вуть лю­ди, то се­ла і да­лі ви­ми­ра­ти­муть. Се­ла зни­ка­ють, адже не мо­жуть утри­ма­ти шко­лу, ди­тя­чі са­до­чки, ме­ди­чні за­кла­ди. Ме­та кон­сти­ту­цій­ної ре­фор­ми у цьо­му се­кто­рі та­ка: пе­ре­бу­ду­ва­ти те­ри­то­рі­аль­ний устрій Укра­ї­ни. Не має бу­ти ра­йон­но­го по­ді­лу за кри­те­рі­я­ми, яких до­три­му­ва­ли­ся ко­му­ні­сти. Тре­ба по­вер­ну­ти­ся до об’єктив­них кри­те­рі­їв. По­трі­бно за­сну­ва­ти те­ри­то­рі­аль­ну оди­ни­цю, яка ста­не по­ві­том. Цей по­віт має бу­ти утво­ре­ний за ра­ху­нок гро­мад як са­мов­ря­дних оди­ниць із пов­ним за­без­пе­че­н­ням їх май­но­вої і фі­нан­со­вої спро­мо­жно­сті. Ма­те­рі­аль­ною і фі­нан­со­вою осно­вою са­мов­ря­ду­ва­н­ня є вла­сність гро­ма­ди, а це її те­ри­то­рія з усі­ма при­ле­гли­ми ді­лян­ка­ми. Тоб­то зем­ля, якою за­раз управ­ляє Держ­ком­зем, має бу­ти по­ді­ле­на між гро­ма­да­ми, які увій­дуть до по­ві­ту. Що­прав­да, но­во­утво­ре­ний по­віт так і за­ли­ши­ться зі ста­рою на­звою «ра­йон», бо де­пу­та­ти на слух не спри­йма­ють слово «по­віт». А я осо­би­сто вва­жаю, що і область тре­ба пе­ре­на­зва­ти на «край». Якщо те­ри­то­рія бу­де по­ді­ле­на між гро­ма­да­ми (а ми так за­пи­са­ли: «Те­ри­то­рія Укра­ї­ни по­ді­ле­на на гро­ма­ди»), то там не бу­де те­ри­то­рі­аль­но­го «по­ві­тря», зни­кне мо­но­по­лія дер­жа­ви на зем­лю, управ­лі­н­ня нею пе­ре­йде до рук гро­ма­ди. Всі ін­ші об’єкти на тих зем­лях — під­при­єм­ства, ко­ри­сні ко­па­ли­ни — ма­ють спла­чу­ва­ти по­да­тки, тіль­ки вже у бю­джет гро­ма­ди. Якщо ви­яви­ться, що та­ких ко­штів не­до­ста­тньо для за­без­пе­че­н­ня усіх по­треб гро­ма­ди, то на дер­жа­ву по­кла­да­є­ться обов’язок ви­ді­ли­ти із дер­жав­но­го бю­дже­ту до­да­тко­ві ко­шти і пе­ре­да­ти їх кон­кре­тній гро­ма­ді, а не дер­жав­ній адмі­ні­стра­ції — як сьо­го­дні. Фі­нан­си йдуть до ко­што­ри­су гро­ма­ди зни­зу і з держ­бю­дже­ту зго­ри. Спра­ва уря­ду ви­зна­ча­ти, чи є до­ста­тньо ко­штів, що над­хо­дять до бю­дже­ту гро­ма­ди (з мі­сце­вих по­да­тків, мі­сце­вих збо­рів), для на­ле­жно­го утри­ма­н­ня об’єктів. За­про­ва­джу­є­ться суб­си­дій­ність. Це від­кри­ває пер­спе­кти­ву зу­пи­ни­ти ви­ми­ра­н­ня се­ла і на­да­ти йо­му дру­ге ди­ха­н­ня. Але по­трі­бен час для то­го, щоб лю­ди з ра­бів пе­ре­тво­ри­ли­ся на вла­сни­ків і справ­жніх го­спо­да­рів.

— Те­о­ре­ти­чно це ці­ка­во, але на­скіль­ки це пра­кти­чно бу­де ре­а­лі­зо­ва­но в умо­вах вже ста­лих від­но­син?

— Так жи­вуть уже дав­но всі єв­ро­пей­ські кра­ї­ни, крім нас. І та ж са­ма Поль­ща, хо­ча в ній за ко­му­ні­стів не бу­ло зни­ще­но при­ва­тну вла­сність, фермерство. У нас же вла­сни­ка зни­щи­ли. Нам бу­де скла­дні­ше, але ін­шо­го люд­ство не при­ду­ма­ло. І пра­кти­чний до­свід до­вів, що це є єди­но пра­виль­ним. Існує Єв­ро­пей­ська хар­тія мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня, в якій за­кла­де­ні всі ці прин­ци­пи. Ці ж пра­ви­ла ми за­про­ва­джу­є­мо у змі­нах до Кон­сти­ту­ції. Це й є від­по­відь Пу­ті­ну. У пи­та­н­нях вла­ди на мі­сцях ми пра­кти­чно при­би­ра­є­мо при­су­тність дер­жа­ви. За ви­ня­тком одно­го — пра­ва Пре­зи­ден­та при­зна­ча­ти по­са­дов­ця від іме­ні дер­жа­ви. На­го­ло­шую: не від сво­го іме­ні, а від іме­ні дер­жа­ви!

— Так зва­но­го пре­фе­кта, який, на дум­ку ба­га­тьох, бу­де про­сто ду­блем ко­ли­шньо­го го­ло­ви ОДА.

— Та­кий май­бу­тній по­са­до­вець не бу­де пред­став­ни­ком Пре­зи­ден­та. Пред­став­ник Пре­зи­ден­та — це те ж са­ме, що й рай­ком пар­тії. Бо у ньо­го є адмі­ні­стра­ція, гро­ші, апа­рат управ­лі­н­ня. Про­по­но­ва­ні на­ми змі­ни не пе­ред­ба­ча­ють при­су­тно­сті дер­жа­ви у мі­сце­во­му са­мов­ря­ду­ван­ні вза­га­лі. Са­мов­ря­ду­ва­н­ня і дер­жа­ва — це як цер­ква і дер­жа­ва. Оста­н­ня не мо­же втру­ча­тись у спра­ви цер­кви. Це є су­ве­ре­ні­тет лю­дей на сво­їй ма­лій ба­тьків­щи­ні. Але чи мо­жна да­ти пов­ну во­лю мі­сце­вим ра­дам? Зві­сно ж, ні. Во­ни мо­жуть ро­би­ти все, що хо­чуть, в ме­жах пи­тань са­мов­ря­ду­ва­н­ня, тоб­то мі­сце­во­го зна­че­н­ня, але не мо­жуть втру­ча­тись у пи­та­н­ня дер­жав­но­го зна­че­н­ня.

— Що озна­чає та­ке обме­же­н­ня?

— Є кіль­ка сфер, у які зась втру­ча­ти­ся. Пер­ша — за­галь­на: сфе­ра за­кон­но­сті. Їм на­ле­жить до­три­му­ва­ти­ся Кон­сти­ту­ції і за­ко­нів Укра­ї­ни. Бу­дуть по­ру­шу­ва­ти — дер­жа­ва від­по­від­но ре­а­гу­ва­ти­ме. А якщо ді­йде до та­ко­го (як це бу­ло не раз у ми­ну­ло­му), що якась мі­сце­ва ра­да сво­їм рі­ше­н­ням ство­рить за­гро­зу по­ру­ше­н­ня дер­жав­но­го су­ве­ре­ні­те­ту, те­ри­то­рі­аль­ної ці­лі­сно­сті чи за­гро­зу на­ціо­наль­ній без­пе­ці, то й по­ка­ра­н­ня бу­де біль­шим. Вклю­чно з роз­пу­ском та­кої ра­ди та ого­ло­ше­н­ня но­вих ви­бо­рів до неї. Єв­ро­пей­ський до­свід го­во­рить про те, що дер­жа­ва по­вин­на кон­тро­лю­ва­ти ці пи­та­н­ня, щоб за­по­біг­ти за­гро­зам дер­жав­но­сті. За рі­зни­ми мо­де­ля­ми у єв­ро­пей­ських кра­ї­нах (чи йде­ться про Поль­щу, чи про Францію та ін­ші) дер­жа­ва при­зна­чає сво­го пред­став­ни­ка на мі­сця для та­ко­го кон­тро­лю. Аби ор­га­ни мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня не ви­хо­ди­ли за ме­жі сво­їх пов­но­ва­жень — му­сить пиль­но сте­жи­ти «око дер­жа­ви». У Поль­щі та­ко­го по­са­дов­ця при­зна­чає не пре­зи­дент, а уряд.

Кіль­ка слів про на­зву та­ко­го по­са­дов­ця. Осо­би­сто я про­тив­ник по­ня­т­тя «пре­фект». Бо це тра­ди­ція Ста­ро­дав­ньо­го Ри­му та кра­їн, що у Но­вий час по­ста­ли на тих те­ре­нах (Іта­лія, Франція, Ру­му­нія). Я об­сто­юю тер­мін «дер­жав­ний уря­дник», що вклю­чає в се­бе рі­зні еле­мен­ти: і те, що це пред­став­ник дер­жа­ви, і те, що він не так ке­рує, як сте­жить за тим, щоб був лад. Бо ті пов­но­ва­же­н­ня, яких він на­бу­де за на­слід­ка­ми кон­сти­ту­цій­них змін, зво­дя­ться ли­ше до кон­тро­лю та ко­ор­ди­на­ції. Він не ма-

ти­ме управ­лін­ських пов­но­ва­жень що­до мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня.

— Мо­ва та­кож про те, що Пре­зи­дент мо­же за вла­сною во­лею при­пи­ни­ти пов­но­ва­же­н­ня мі­сце­вої ра­ди. Та­ким чи­ном Пре­зи­дент мо­же чи­ни­ти тиск на обра­ні ор­га­ни на мі­сцях.

— Якщо Пре­зи­дент і ма­ти­ме змо­гу зу­пи­ня­ти пов­но­ва­же­н­ня ор­га­нів мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня, во­ля йо­го по­тра­пить під силь­ні обме­же­н­ня. По-пер­ше, да­вай­те ви­хо­ди­ти з то­го, що обов’язок та­ких ор­га­нів — не­у­хиль­но до­три­му­ва­ти­ся Кон­сти­ту­ції. Не слід вва­жа­ти, що по­всю­дно і пов­ся­кчас та­кі ор­га­ни вда­ва­ти­му­ться до та­ких пе­ре­сту­пів. І якщо вже ста­не­ться та­ке (що гі­по­те­ти­чно не мо­жна ви­клю­ча­ти), то це бу­дуть по­оди­но­кі ви­пад­ки. Бо це край­ня си­ту­а­ція. І йде­ться ли­ше про три сфе­ри — дер­жав­ний су­ве­ре­ні­тет, те­ри­то­рі­аль­ну ці­лі­сність і на­ціо­наль­ну без­пе­ку. Але на­віть і в цьо­му ра­зі на Пре­зи­ден­та по­кла­да­є­ться обов’язок: зу­пи­нив­ши тим­ча­со­во пов­но­ва­же­н­ня ра­ди та дію акта ор­га­ну мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня, Пре­зи­дент не­о­дмін­но має звер­ну­ти­ся до Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду за від­по­від­ним ви­снов­ком. І ли­ше якщо Кон­сти­ту­цій­ний Суд під­твер­дить не­кон­сти­ту­цій­ність рі­ше­н­ня ор­га­ну мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня, тіль­ки то­ді Пре­зи­дент змо­же роз­пу­сти­ти мі­сце­ву ра­ду, при­зна­чив­ши при цьо­му тим­ча­со­во­го дер­жав­но­го упов­но­ва­же­но­го, до­по­ки вже не бу­де обра­но но­вої, за­ко­но­слу­хня­ної (!) ра­ди. Той, ко­го по­ки що на­зва­но «пре­фе­ктом», так са­мо мо­же звер­ну­ти­ся до Адмі­ні­стра­тив­но­го су­ду, якщо вба­ча­ти­ме у акті мі­сце­вої ра­ди не­від­по­від­ність за­ко­но­дав­ству Укра­ї­ни. І тіль­ки суд оста­то­чно ви­рі­шу­ва­ти­ме усі су­пе­ре­чки. От­же, ті «стра­шил­ки», які роз­по­всю­джу­ють окре­мі де­пу­та­ти чи ві­до­мі фра­кції, про якісь бу­цім­то на­дмір­ні пов­но­ва­же­н­ня Пре­зи­ден­та, це не більш ніж спе­ку­ля­ції чи го­лий по­пу­лізм. Якщо гла­ва дер­жа­ви не ма­ти­ме та­ких пов­но­ва­жень, то це ду­же спо­до­ба­є­ться Пу­ті­ну. То­ді ду­же лег­ко бу­де ро­зва­ли­ти Укра­їн­ську дер­жа­ву.

— Як бу­ти з так зва­ним осо­бли­вим ста­ту­сом оку­по­ва­них те­ри­то­рій? Ми ба­чи­мо, що на­віть Ве­не­ці­ан­ська ко­мі­сія по­си­ла­є­ться на зга­да­ні Мін­ські уго­ди що­до де­цен­тра­лі­за­ції. З дру­го­го бо­ку, ми зна­є­мо, що са­ме че­рез Мін­ські уго­ди впро­ва­джу­є­ться те­ма на­да­н­ня осо­бли­во­го ста­ту­су окре­мим те­ри­то­рі­ям Укра­ї­ни.

— Осо­бли­вий ста­тус для так зва­них «ЛНР» і «ДНР» хо­че Пу­тін. У змі­нах до текс­ту са­мої Кон­сти­ту­ції, які бу­ли на­пра­цьо­ва­ні за мо­єю уча­стю і які я остан­ній раз ба­чив на­віть 1 ли­пня (тоб­то до вне­се­н­ня їх Пре­зи­ден­том у пар­ла­мент), жо­дних слів про якийсь «осо­бли­вий ста­тус» не­має. І не мо­гло бу­ти. Єди­не, що мо­же бу­ти, це по­ло­же­н­ня про мо­жли­ві «осо­бли­во­сті мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня» у пев­них ча­сти­нах До­не­цької і Лу­ган­ської обла­стей. Але та­ко­го по­ло­же­н­ня не мо­же бу­ти ні в текс­ті Кон­сти­ту­ції, ні в її пе­ре­хі­дних по­ло­же­н­нях. Мі­сце йо­му — в окре­мо­му за­ко­ні оперативного (а не ма­те­рі­аль­но­го) ха­ра­кте­ру. Цей за­кон не­об­хі­дний для то­го, що ви­зна­чи­ти по­ря­док вве­де­н­ня в дію но­вих по­ло­жень Кон­сти­ту­ції. Це ду­же спе­ці­аль­на те­ма кон­сти­ту­цій­но­го пра­ва, і не всім під си­лу її зро­зу­мі­ти. Про­те фа­хів­ці це до­бре ро­зу­мі­ють. То­му зна­йшли са­ме та­ку від­по­відь Пу­ті­ну і що­до цьо­го пи­та­н­ня. Не слід за­бу­ва­ти, що Вер­хов­на Ра­да в ми­ну­ло­му ухва­ли­ла та­кий за­кон. До­сі йо­го де­пу­та­ти не ска­су­ва­ли. От­же, у цьо­му пи­тан­ні — остан­нє слово за де­пу­та­та­ми. На них ле­жить і від­по­від­аль­ність за те, чи бу­дуть та­кі нор­ми ча­сти­ною Кон­сти­ту­ції, чи бу­дуть ви­не­се­ні за її рам­ки та мі­сти­ти­му­ться в окре­мо­му за­ко­ні. І ще одне: на ці «осо­бли­во­сті» так са­мо по­ши­рю­ю­ться усі ті ви­мо­ги, про які бу­ла мо­ва ви­ще. Усе, що ро­би­ти­муть ор­га­ни мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня і в цих ча­сти­нах те­ри­то­рії Укра­ї­ни, не по­вин­но ство­рю­ва­ти за­гро­зи дер­жав­но­му су­ве­ре­ні­те­ту, те­ри­то­рі­аль­ній ці­лі­сно­сті та на­ціо­наль­ній без­пе­ці Укра­ї­ни. От­же, ще раз на­го­ло­шую: усьо­го то­го, що на­зи­ва­є­ться «хо­тєл­ка­ми» Пу­ті­на — фе­де­ра­лі­за­ція, офі­цій­на дво­мов­ність, осо­бли­вий ста­тус Дон­ба­су (чи йо­го ча­сти­ни), — у Кон­сти­ту­ції не бу­де!

— Мо­жна ска­за­ти, що вся ця си­ту­а­ція з кон­сти­ту­цій­ною ре­фор­мою бу­ла спро­во­ко­ва­на са­мим Пу­ті­ним?

— Не ви­клю­че­но. Але, як ка­жуть са­мі ро­сі­я­ни, «нет ху­да без до­бра». Ко­ли Кремль за­вів пі­сню про фе­де­ра­лі­за­цію, то­ді на­ми бу­ло взя­то курс на де­цен­тра­лі­за­цію — та­ко­го шти­бу, що об­умов­ле­ний стра­те­гі­чним ін­те­ре­сом Укра­ї­ни пов­но­цін­ної єв­ро­пей­ської ін­те­гра­ції. Це нам тре­ба бу­ло зро­би­ти вже дав­но. Але у ми­ну­ло­му не бу­ло ні по­лі­ти­чної во­лі укра­їн­ських кер­ма­ни­чів, ні по­лі­ти­чних умов, що спри­я­ли б та­ко­му.

МА­ЛЮ­НОК АНА­ТО­ЛІЯ КА­ЗАН­СЬКО­ГО / З АР­ХІ­ВУ «Дня», 1996 р.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.