Про три підходи по­ря­тун­ку мі­жна­ро­дної си­сте­ми

Den (Ukrainian) - - Світові Дискусії - Про­ект Син­ди­кат для «Дня», пе­ре­клад Ми­ко­ли СІРУКА, «День»

Спро­во­ко­ва­не Ро­сі­єю на­силь­ство по­вер­ну­ло­ся в Укра­ї­ну. «Іслам­ська дер­жа­ва» про­дов­жує свої кри­ва­ві те­ри­то­рі­аль­ні за­во­ю­ва­н­ня. Оскіль­ки на­силь­ни­цькі кон­флі­кти і кри­зи акти­ві­зу­ва­ли­ся в усьо­му сві­ті, по­чи­на­ю­чи від Афри­ки до Азії, то стає ду­же оче­ви­дно, що біль­ше не­має га­ран­та по­ряд­ку — ні між­на­ро­дно­го пра­ва або на­віть сві­то­во­го ге­ге­мо­на — яко­го б кра­ї­ни (і по­тен­цій­ні дер­жа­во­твор­ці) вва­жа­ли за­кон­ним і та­ким, що за­слу­го­вує до­ві­ри.

Роз­роб­ка стра­те­гії від­нов­ле­н­ня по­ряд­ку ви­ма­гає ро­зу­мі­н­ня скла­дних ру­шій­них сил сьо­го­дні­шніх трі­щин. І най­кра­ще мі­сце, з яко­го мо­жна по­ча­ти, це до­ля чо­ти­рьох ве­ли­ких ім­пе­рій.

І ця істо­рія по­чи­на­є­ться 1923 ро­ку з роз­па­дом Осман­ської ім­пе­рії, яка у вік сво­го роз­кві­ту, в ХVI і XVII, сто­лі­т­тях кон­тро­лю­ва­ла біль­шість Пів­ден­но-Схі­дної Єв­ро­пи, За­хі­дної Азії та Пів­ні­чної Афри­ки. Май­же сім де­ся­ти­літь по то­му на­став роз­пад Ра­дян­сько­го Со­ю­зу, за яким по­слі­ду­ва­ло від­ро­дже­н­ня ки­тай­ської ім­пе­рії, яка має за ме­ту тран­сфор­му­ва­ти свій еко­но­мі­чний успіх у геополітичний вплив.

І на­ре­шті, най­го­лов­ні­ше: вплив Спо­лу­че­них Шта­тів, які Рей­мон Арон на­звав «Ім­пер­ською Ре­спу­блі­кою», змен­шу­є­ться. Зре­штою, са­ме Спо­лу­че­ні Шта­ти ор­га­ні­зу­ва­ли і під­три­ма­ли пі­сля 1945 ро­ку ба­га­то­сто­рон­ні уста­но­ви — Ра­ду Без­пе­ки Ор­га­ні­за­ції Об’єд­на­них На­цій, Між­на­ро­дний ва­лю­тний фонд і Сві­то­вий банк, зокре­ма для під­трим­ки гло­баль­ної ста­біль­но­сті. Не­спро­мо­жність ці­єї си­сте­ми ада­пту­ва­ти­ся до мін­ли­вих гео­по­лі­ти­чних та еко­но­мі­чних ре­а­лій по­ру­ши­ла сер­йо­зні пи­та­н­ня що­до її за­кон­но­сті.

І те­пер, ко­ли світ мен­ше по­ді­ле­ний на «ім­пе­рії», на сві­то­вій аре­ні мно­жи­ться кіль­кість акто­рів (вра­хо­ву­ю­чи ба­га­тьох не­фун­кціо­наль­них). При­чо­му ця тен­ден­ція при­во­ди­ться в дію за до­по­мо­гою по­ня­т­тя, що іден­ти­чність і на­ціо­наль­ний су­ве­ре­ні­тет не­ро­зрив­но пов’яза­ні між со­бою. Пі­сля де­ко­ло­ні­за­ції Афри­ки ши­ро­ко кри­ти­ку­ва­ли по­ши­ре­н­ня дер­жав — у то­му чи­слі тих, які вва­жа­ли «шту­чни­ми», че­рез роз­па­лю­ва­н­ня на­пру­ги і не­ста­біль­но­сті на до­сі кри­хко­му кон­ти­нен­ті. По­ді­бне яви­ще мо­же те­пер від­бу­ти­ся в гло­баль­но­му мас­шта­бі.

Ще одним чин­ни­ком, що спри­яє зро­стан­ню без­ла­ду, є стрім­ке зро­ста­н­ня не­рів­но­сті. В умо­вах гло­ба­лі­за­ції роз­рив між ба­га­ти­ми і бі­дни­ми — як все­ре­ди­ні, так і між кра­ї­на­ми — ду­же зріс, змен­шу­ю­чи від­чу­т­тя єд­но­сті ме­ти, що так ва­жли­во для ле­гі­тим­ної між­на­род- ної си­сте­ми. Як мо­жна го­во­ри­ти про «за­галь­не бла­го», ко­ли ду­же не­ве­ли­ка гру­па лю­дей має так ба­га­то, а ве­ли­че­зна кіль­кість лю­дей — так ма­ло?

На цьо­му тлі, без­сум­нів­но, бу­де над­зви­чай­но важ­ко ство­ри­ти між­на­ро­дний по­ря­док, який за­кла­де не­об­хі­дний ба­ланс між ле­гі­тим­ні­стю і вла­дою. Для ви­рі­ше­н­ня цьо­го зав­да­н­ня мо­жна ви­ді­ли­ти три по­тен­цій­ні підходи.

Пер­ший під­хід пе­ред­ба­чає пе­ре­о­сми­сле­н­ня між­на­ро­дно­го по­ряд­ку, який має кра­ще від­обра­жа­ти гео­по­лі­ти­чні ре­а­лії. Пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни ви­ник бі­по­ляр­ний сві­то­вий по­ря­док з до­мі­ну­ва­н­ням США і Ра­дян­сько­го Со­ю­зу. Ко­ли роз­пав­ся Ра­дян­ський Со­юз, світ став одно­по­ляр­ним на чо­лі зі США як єди­ною над­дер­жа­вою. Але в остан­нє де­ся­ти­лі­т­тя, ко­ли США ві­ді­йшли від сво­го гло­баль­но­го лі­дер­ства, жо­дна ін­ша кра­ї­на не змо­гла за­пов­ни­ти цю по­ро­жне­чу, за­ли­шив­ши си­сте­му вра­зли­вою до не­ста­біль­но­сті.

Оче­ви­дно, що ін­ша по­ту­жна дер­жа­ва по­вин­на до­по­мог­ти США під­три­му­ва­ти гло­баль­ну ста­біль­ність і спри­я­ти ба­га­то­сто­рон­ньо­му спів­ро­бі­тни­цтву. Єв­ро­пей­ський Со­юз, який по­груз у кри­зі, не го­то­вий до ці­єї ро­лі. Ро­сії не тіль­ки не бра­кує ре­сур­сів, щоб по­сі­сти та­ку по­зи­цію; во­на ще й за­ре­ко­мен­ду­ва­ла се­бе го­лов­ним твор­цем без­ла­ду. А кра­ї­ни, що роз­ви­ва­ю­ться, як-от Бра­зи­лія та Ін­дія, а та­кож роз­ви­не­ні кра­ї­ни, та­кі, як Япо­нія, є ве­ли­ки­ми ре­гіо­наль­ни­ми дер­жа­ва­ми, але їм ще на­ле­жить ви­ро­би­ти гло­баль­не ми­сле­н­ня.

На­справ­ді єди­на кра­ї­на має ре­сур­си та ам­бі­ції, щоб ра­зом із США ді­я­ти як сві­то­вий лі­дер, це — Ки­тай. При­найм­ні та­кий оче­ви­дний ви­сно­вок мо­жна зро­би­ти. Ра­зом ці кра­ї­ни мо­жуть на­да­ти но­вий імпульс між­на­ро­дній си­сте­мі, щоб во­на бу­ла кра­ще спро­мо­жною зу­пи­ни­ти хви­лю ха­о­су і на­силь­ства.

Зви­чай­но, ство­ре­н­ня та­ко­го бі­по­ляр­но­го сві­то­во­го по­ряд­ку не ста­не па­на­це­єю. Не­зва­жа­ю­чи на від­но­сне змен­ше­н­ня впли­ву, США як і ра­ні­ше во­ло­ді­ють ва­жли­ви­ми стру­ктур­ни­ми пе­ре­ва­га­ми пе­ред Ки­та­єм, що сто­су­ю­ться ін­но­ва­цій та цін­но­стей, не ка­жу­чи вже про на­ба­га­то біль­ші енер­ге­ти­чні ре­сур­си. В ре­зуль­та­ті но­вий по­ря­док бу­де де­що одно­бо­ким. Про­те ви­зна­н­ня Ки­таю як справ­жньої сві­то­вої дер­жа­ви зму­си­ло б США зми­ри­ти­ся з па­ді­н­ням сво­го до­мі­ну­ва­н­ня і при­му­си­ло б лі­де­рів Ки­таю ви­зна­ти свої між­на­ро­дні зо­бов’яза­н­ня.

Дру­гий під­хід що­до від­нов­ле­н­ня мі­жна­ро­дної си­сте­ми по­ля­гає у змі­цнен­ні цін­но­стей, які ле­жать в йо­го осно­ві. На­при­кін­ці XVIII сто­лі­т­тя Жан-Жак Рус­со був пе­ре­ко­на­ний, що від­су­тність де­мо­кра­тії в Єв­ро­пі ста­но­вить одну з го­лов­них при­чин вій­ни. Сьо­го­дні ви­гля­дає так, що нам не ви­ста­чає вер­хо­вен­ства за­ко­ну.

Ди­на­мі­ка про­ста. Зви­чай­ні гро­ма­дя­ни, спо­сте­рі­га­ю­чи за тим, як ба­га­ті ста­ва­ли ба­га­тши­ми (ча­сто пря­мою або по­бі­чною до­по­мо­гою ко­рум­по­ва­них урядів), ста­ють все більш роз­ча­ро­ва­ни­ми. Для то­го щоб за­спо­ко­ї­ти на­ро­дні ви­сту­пи, ба­га­то урядів вда­ю­ться до на­ціо­на­лі­зму, ча­сто в най­більш ре­ван­шист­ській фор­мі, зви­ну­ва­чу­ю­чи яко­гось зов­ні­шньо­го во­ро­га, ска­жі­мо, за­хі­дні кра­ї­ни, які вве­ли сан­кції про­ти Ро­сії — у про­бле­мах сво­їх гро­ма­дян. Між­на­ро­дній си­сте­мі, яка ефе­ктив­но вті­лює в жи­т­тя вер­хо­вен­ство за­ко­ну, до­ве­де­ться прой­ти дов­гий шлях, щоб пом’якши­ти та­ку по­ве­дін­ку, яка спри­чи­няє кон­флі­кти.

Тре­тій під­хід по­ля­гає в пе­ре­оцін­ці фун­кціо­ну­ва­н­ня ба­га­то­сто­рон­ніх ін­сти­ту­тів. Зокре­ма, най­кра­щий спо­сіб по­до­ла­ти па­ра­ліч у Ра­ді Без­пе­ки ООН — це пе­ре­да­ча де­яких ва­жли­вих рі­шень більш не­фор­маль­ній уста­но­ві, як-от G20, склад якої хо­ча й да­ле­кий від іде­а­лу, але є більш пред­став­ни­цьким у сьо­го­дні­шній гео­по­лі­ти­чній ди­на­мі­ці.

Усі ці три підходи — не єди­ні ва­рі­ан­ти, які мо­жуть ви­ко­ри­ста­ти гло­баль­ні лі­де­ри для ре­фор­му­ва­н­ня мі­жна­ро­дної си­сте­ми. Але один під­хід, який во­ни не по­вин­ні ви­би­ра­ти, — це ні­чо­го не ро­би­ти, хі­ба що во­ни го­то­ві ми­ри­ти­ся з подаль­шою еро­зі­єю сві­то­во­го по­ряд­ку і ра­зом з тим подаль­шим па­ді­н­ням в ха­ос і на­силь­ство. До­мі­нік МУАЗІ — стар­ший ра­дник Фран­цузь­ко­го ін­сти­ту­ту між­на­ро­дних від­но­син (IFRI) та про­фе­сор в Ін­сти­ту­ті по­лі­ти­чних до­слі­дже­ньу Па­ри­жі (Sciences Po). Ав­тор книж­ки «Ге­о­по­лі­ти­ка емо­цій: як куль­ту­ра, страх, при­ни­же­н­ня та на­дія змі­ню­ю­тьсвіт».

До­мі­нік МУАЗІ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.