Зір­ка на ім’я Лю­дми­ла Мо­на­стир­ська

Den (Ukrainian) - - Культура - Ла­ри­са ТАРАСЕНКО

Зна­ме­ни­та укра­їн­ська спів­а­чка, при­ма­дон­на Ко­вент-Гар­ден, Ла Ска­ла і Ме­тро­по­лі­тен-опе­ра під за­ві­су те­а­траль­но­го се­зо­ну ви­сту­пає у двох зна­ко­вих ви­ста­вах На­ціо­наль­ної опе­ри

Ба­тьків­щи­ни, ме­ні зро­зумі­лі її роз­па­чли­ві ва­га­н­ня між ко­ха­н­ням і па­трі­о­ти­змом, її жер­тов­ність. То­му із вті­ле­н­ням цьо­го обра­зу про­блем не­має. Так са­мо і Сан­туц­ца в «Сіль­ські че­сті», То­ска, Лі­за в «Пі­ко­вій да­мі», Аме­лія в «Ба­лі­ма­ска­ра­ді» — жін­ки, які ста­ли жер­твою ко­ха­н­ня або жер­тву­ють со­бою за­ра­ди ньо­го. Чи Ле­о­но­ра з опе­ри «Си­ла до­лі»: ме­ні во­на ім­по­ну­є­сво­їм вну­трі­шнім сві­том, цей образ близь­кий то­му, хто ба­га­то пе­ре­жив у власному жит­ті. А от з та­ки­ми пер­со­на­жа­ми, як Абі­га­ї­ла, ле­ді Мак­бет, Ода­бел­ла в «Ат­ті­лі», на­віть Нор­ма важ­че, але і ці­ка­ві­ше. Ме­ні ва­жли­во зро­зу­мі­ти мо­ти­ви жор­сто­ких вчин­ків, що са­ме при­во­дить мо­їх ге­ро­їнь до них, як, зре­штою, фор­му­вав­ся їхній ха­ра­ктер, який де­яких при­зво­див до вбив­ства, бо­же­ві­л­ля або са­мо­губ­ства, та не ко­жну — до ка­я­т­тя. То­му обов’яз­ко­во чи­таю пер­шо­дже­ре­ла і все, що тіль­ки мо­жли­во про пси­хо­ло­гі­чний стан ге­ро­їнь. Так, ота­кий со­бі пси­хо­ана­ліз обра­зу, іна­кше, як би гар­но не спів­а­ти, а не ви­кли­чеш тої ре­а­кції, на яку ро­зра­хо­ву­вав ком­по­зи­тор, для віть ці­ка­во, а іно­ді й не­без­пе­чно... Че­рез скла­дний і не­зру­чний ко­стюм, але кон­це­пту­аль­ний для ре­жи­се­ра, одно­го ра­зу я впа­ла про­сто під час арії, а ще й під но­га­ми бу­ла не рів­на під­ло­га, а якісь па­гор­би. Але на За­хо­ді гля­дач лю­бить екс­пе­ри­мент, то­му там і по­ши­ре­но си­сте­му «ста­джіо­не».

— Не всі у нас зна­ють по­ня­т­тя «ста­джіо­не». ВЄв­ро­пі пе­рі­о­ди­чно від­бу­ва­ю­ться кон­фе­рен­ції ор­га­ні­за­ції Opera Europa, яка об’єд­нує по­над 200 опер­них те­а­трів, в її ро­бо­ті бе­руть участь та­кож те­а­три з Аме­ри­ки, Азії, Ав­стра­лії, Афри­ки, де обго­во­рю­ю­ться акту­аль­ні пи­та­н­ня і про­бле­ми жит­тє­ді­яль­но­сті опер­них те­а­трів сві­ту, се­ред яких і те­ма: «Ре­пер­ту­ар­ний те­атр і те­атр ста­джіо­не». Що, на ва­шу дум­ку, кра­ще?

— Скіль­ки існу­єо­пе­ра, стіль­ки існу­є­су­пе­ре­чка між зви­чним для нас ре­пер­ту­ар­ним і за­хі­дним, так би мо­ви­ти, прое­кт­ни­ми те­а­тра­ми, які пра­цю­ють за си­сте­мою «ста­джіо­не». Тоб­то існу­є­те­атр: бу­дів­ля, адмі­ні­стра­ція, об­слу­го­ву­ю­чий пер­со­нал, ор­кестр і хор (для яких, як пра­ви­ло, ро­бо­та в те­а­трі по­єд- від ви­ста­ви до ви­ста­ви і за­крі­пи­ти їх, пов­ною мі­рою до­зво­ля­є­си­сте­ма «ста­джіо­не».

— Се­ред чи­слен­них ан­га­же­мен­тів у вас бу­ли про­по­зи­ції і від ін­ших ре­пер­ту­ар­них те­а­трів?

— Я на­віть не роз­гля­даю мо­жли­во­сті осі­сти десь в ін­шо­му мі­сці, ніж моя Укра­ї­на, мій рі­дний те­атр — На­ціо­наль­на опе­ра. То­му ду­же вдя­чна ке­рів­ни­цтву На­ціо­наль­ної опе­ри, що три­ма­ють ме­не в шта­ті, вра­хо­ву­ю­чи мій гра­фік за­кор­дон­них ви­сту­пів, і зі сво­го бо­ку скіль­ки мо­жу, стіль­ки від­даю ча­су і сил ви­сту­пам на рі­дній сце­ні, а на ду­шев­них си­лах для укра­їн­ських гля­да­чів я вже то­чно не еко­ном­лю. Бо від­да­ю­чи, на­пов­ню­є­шся. У ши­ро­ко­му сен­сі «вдо­ма» за ко­ро­ткий пе­рі­од, на­віть за умо­ви до­сить ін­тен­сив­ної ро­бо­ти, я по­пов­нюю ре­сур­си, яких ви­ма­га­є­пра­ця за кор­до­ном. Це над­зви­чай­но ці­ка­во — зна­йо­ми­ти­ся з но­ви­ми кра­ї­на­ми, спри­йма­ти ін­ший мен­та­лі­тет, ін­ший по­бут. Спо­сте­рі­га­ти рі­зни­цю між гля­да­ча­ми у рі­зних кра­ї­нах: хо­ло­дні сно­би у Ла Ска­ла і фа­на­ти в Іспа­нії, які ці­лу­ва­ли чо­бо­ти Пла­сі­до До­мін­го

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.