Скар­би із за­па­сни­ків

У Лу­цьку бу­кваль­но на го­ди­ну ви­ста­ви­ли ре­чі Ле­сі Укра­їн­ки, які існу­ють в одно­му ек­зем­пля­рі

Den (Ukrainian) - - День України - На­та­лія МАЛІМОН, «День», Луцьк

П’ять днів на Во­ли­ні три­ва­ло ком­пле­ксне се­мі­нар­на­вча­н­ня «Фор­ми і ме­то­ди ді­яль­но­сті лі­те­ра­тур­них му­зе­їв». Йо­го від­ві­да­ли пра­ців­ни­ки най­по­пу­ляр­ні­ших та най­впли­во­ві­ших у на­у­ко­во­му зна­чен­ні му­зе­їв. Як ка­же ди­ре­ктор Во­лин­сько­го кра­є­знав­чо­го му­зею Ана­то­лій Си­люк, зу­стріч му­зей­ни­ків ма­ла кіль­ка вла­сних ро­дзи­нок. Та­ких, що змо­гли по­ди­ву­ва­ти і, так би мо­ви­ти, «зу­брів» му­зей­ної спра­ви. Про­лу­на­ла ві­до­ма «Се­ре­на­да» Шу­бер­та з текс­том укра­їн­ською мо­вою, який на­пи­са­ла Оле­на Пчіл­ка, ма­ма Ле­сі Укра­їн­ки, се­ре­на­да, яку ми зна­є­мо за ви­ко­на­н­ням ба­га­тьох спів­а­ків сві­то­во­го зна­че­н­ня. До­по­відь про цей твір зро­би­ла Іри­на Щу­кі­на, ди­ре­ктор му­зею Ле­сі Укра­їн­ки у Ки­є­ві. Цю до­по­відь пі­сля се­мі­на­ру бу­ло ви­да­но окре­мою бро­шу­рою.

Та­кож во­лин­ські му­зей­ни­ки пред­ста­ви­ли ме­мо­рі­аль­ні скар­би, які три­ма­ють тіль­ки у за­па­сни­ках. На­та­лія Пушкар, го­лов­ний хра­ни­тель фон­дів Во­лин­сько­го кра­є­знав­чо­го му­зею, ка­же, що ви­ста­ви­ли їх бу­кваль­но на го­ди­ну. Це ви­ши­та со­ро­чка, яку Ле­ся Укра­їн­ка по­да­ру­ва­ла Вар­ва­рі Дми­трук, сво­їй ро­ве­сни­ці із Ко­ло­дя­жно­го. Її, вва­жа­ють, Ко­са­чі при­ве­зли з Пол­тав­щи­ни, бо ча­сто бу­ва­ли у Га­дя­чі, де жи­ла Ле­си­на ба­бу­ся. Со­ро­чка — ді­во­ча, а не ди­тя­ча, і Ле­ся, і Вар­ва­ра ма­ли то­ді, ко­ли її да­ру­ва­ли, ро­ків по 15. Пред­став­ле­но бу­ло зо­шит із за­пи­са­ми на­ро­дних пі­сень, які зро­би­ли Ле­ся та її се­стра Оль­га у 1890 — 1992 ро­ках, ли­сти Сер­гія Мер­жин­сько­го до сво­єї ко­ха­ної Ві­ри, на­пи­са­ні Ле­сею під йо­го ди­ктов­ку, та її вла­сні ли­сти до ці­єї жін­ки, пер­ші ви­да­н­ня Ле­си­них по­е­зій, а та­кож спо­га­ди про Ле­сю її се­стри Оль­ги, на­пи­са­ні остан­ньою на про­ха­н­ня Ана­то­ля Ду­блян­сько­го у со­ро­ко­вих ро­ках ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя. Мо­жна бу­ло озна­йо­ми­ти­ся і з ли­сту­ва­н­ням Оль­ги та Ду­блян­сько­го з цьо­го при­во­ду.

До се­мі­на­ру зро­би­ли і фа­кси­міль­не ви­да­н­ня тво­ру Ле­сі Укра­їн­ки «Лі­со­ва пі­сня», на­дру­ко­ва­но­го 1914 ро­ку, а та­кож ре­цен­зії ві­до­мих ле­се­знав­ців про «Лі­со­ву пі­сню». Ці­ка­во, що кіль­ка ти­жнів то­му зем­ля на те­ри­то­рії Ко­ло­дя­жнен­сько­го му­зею від­да­ла скар­би, які та­ї­ла чи не сто­лі­т­тя. Ко­ли ви­ко­па­ли не­ве­ли­ку, сан­ти­ме­трів трид­цять, ка­нав­ку бі­ля «бі­ло­го» Ле­си­но­го бу­ди­но­чка, ви­я­ви­ли ре­чі ро­ди­ни — на­ві­сний за­мок, по­срі­бле­ну чай­ну ло­же­чку, ві­ро­гі­дно про­сто за­гу­бле­ну, кин­джал ко­валь­ської ро­бо­ти, ду­же схо­жий на той, який на ро­дин­но­му знімку 1889 ро­ку три­має у ру­ках брат Ле­сі Ми­ко­ла. А на мі­сці го­спо­дар­сько­го дво­ру Ко­са­чів зна­йшли ма­лень­ку під­ко­ву, яку іден­ти­фі­ку­ють як «під­ко­ву ко­ни­ка Са­гай­да­ка» — та­ку кли­чку мав ко­ник Ми­ко­ли Ко­са­ча, і він їздив на поні або ма­лень­ких за ві­ком ко­нях.

На­та­лія Пушкар ка­же: якщо з добром зга­ду­ва­ти люд­ські ду­ші, то во­ни ще­дро ді­ля­ться з на­ми, ти­ми, хто ни­ні жи­ве на зем­лі, на якій жи­ли і во­ни.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.