Iз чим пі­дуть пар­тії на ви­бо­ри?

Екс­перт: «Пра­кти­ка, яка ді­я­ла за по­пе­ре­дніх пре­зи­ден­тів, жи­ва й до­сі. Про­сті­ше ку­пи­ти го­ло­си ви­бор­ців, ніж про­ве­сти пов­но­цін­ну ви­бор­чу кам­па­нію»

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Ан­дрій МИЗИНЮК, по­лі­то­лог

До мі­сце­вих ви­бо­рів в Укра­ї­ні за­ли­ша­є­ться де­да­лі мен­ше ча­су. І хоч кам­па­нію ще фа­кти­чно не роз­по­ча­то, во­на вже йде пов­ним хо­дом, у та­ко­му со­бі при­хо­ва­но­му ре­жи­мі. Пар­ла­мент­ські та по­за­пар­ла­мент­ські пар­тії актив­но го­ту­ю­ться до ви­бо­рів, ство­рю­ють шта­би, по­го­джу­ють сво­їх кан­ди­да­тів, по­ма­лу ро­згор­та­ють агі­та­цій­ну ро­бо­ту. Але ви­бо­ри — це шанс не тіль­ки для, так би мо­ви­ти, до­свід­че­них грав­ців. Ви­бо­ри, осо­бли­во мі­сце­ві, — це слу­шна на­го­да для но­вих по­лі­ти­чних сил за­яви­ти про се­бе і про свою по­зи­цію. Адже го­лов­ною ме­тою будь- якої по­лі­ти­чної пар­тії є вла­да, і справ­жня пар­тія зав­жди цьо­го пра­гне.

Але в Укра­ї­ні прин­ци­пи по­лі­то­ло­гії ча­сто не ді­ють, то­му ство­ре­н­ня но­вих по­лі­ти­чних пар­тій для уча­сті у ви­бо­рах на­пе­ре­до­дні цих пе­ре­го­нів ні­ко­му див­ним не зда­є­ться. Але це одна сто­ро­на ме­да­лі. На ін­шій — фа­кти­чна тор­гів­ля ма­лень­ки­ми, не­ві­до­ми­ми ши­ро­ко­му за­га­лу пар­ті­я­ми для подаль­шої роз­кру­тки, ре­брен­дин­гу та уча­сті в тих са­мих ви­бо­рах.

Зви­чай­но, та­кі яви­ща не ду­же спри­я­ють де­мо­кра­ти­чно­му роз­ви­тку на­шої дер­жа­ви. До то­го ж, та­кі пар­тії не ма­ють іде­о­ло­гі­чної складової, тоб­то їхня пла­тфор­ма — це на­бір га­сел, за­кли­ків та обі­ця­нок, не під­крі­пле­них яки­мись іде­о­ло­гі­чни­ми до­гма­та­ми і які ча­сто су­пе­ре­чать один одно­му. А це вкрай не­без­пе­чно че­рез те, що про­від­ни­ки та­ких пар­тій не ма­ють ці­лі­сно­го ком­пле­ксу дій та що­до ви­рі­ше­н­ня про­блем гро­ма­ди чи ці­лої дер­жа­ви, а пра­гнуть ли­ше по­тра­пи­ти у ви­бор­ні ор­га­ни за­для об­сто­ю­ва­н­ня сво­їх ін­те­ре­сів та ви­рі­ше­н­ня вла­сних про­блем.

Фа­кти­чно, з пред­став­ле­них у Вер­хов­ній Ра­ді пар­тій, які ма­ли б чі­тку іде­о­ло­гію і на­лі­чу­ва­ли хо­ча б із де­ся­ток пред­став­ни­ків, не­має. Та й аб­со­лю­тна біль­шість із за­ре­є­стро­ва­них в Укра­ї­ні 242 пар­тій (на 1 ли­пня 2014 р.) яко­їсь пев­ної іде­о­ло­гії не ма­ють. За ве­ли­ким ра­хун­ком, ця біль­шість пар­тій не здій­снює яко­гось впли­ву на об­ста­нов­ку в кра­ї­ні і фа­кти­чно є за­ре­є­стро­ва­ни­ми в Мін’юсті клу­ба­ми за ін­те­ре­са­ми.

Про­го­ло­ше­н­ня не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни да­ло по­ту­жний імпульс спра­ві ство­ре­н­ня по­лі­ти­чних пар­тій. Але пе­ре­ва­жна біль­шість із «но­во­на­ро­дже­них» бу­ла не над­то жит­тє­зда­тною, не бу­ду­чи у змо­зі кон­ку­ру­ва­ти з дво­ма по­лі­ти­чни­ми гі­ган­та­ми то­го ча­су — На­ро­дним ру­хом і Ко­му­ні­сти­чною пар­ті­єю.

Обра­ний 1994 р. пре­зи­дент Ле­о­нід Ку­чма сво­єї пар­тії не мав і йшов на ви­бо­ри як не­за­ле­жний кан­ди­дат. Але за ча­сів йо­го прав­лі­н­ня з’яви­ла­ся вкрай не­га­тив­на тен­ден­ція ство­ре­н­ня пар­тій не­і­де­о­ло­гі­чних, пар­тій для по­треб кон­кре­тно­го мо­мен­ту, які не ма­ють іде­о­ло­гі­чних ці­лей. Пар­тії втра­ти­ли одну зі сво­їх основ­них вла­сти­во­стей — ви­ра­же­н­ня во­лі гро­ма­дян. Фі­нан­су­ва­н­ня пар­тій здій­сню­ва­лось не­про­зо­ро, без жо­дних пу­блі­чних зві­тів, а ча­сто че­рез пар­тії ба­наль­но від­ми­ва­ли гро­ші. На дум­ку ке­рів­ни­ка со­ціо­ло­гі­чної слу­жби «Укра­їн­ський ба­ро­метр» Ві­кто­ра Не­бо­жен­ка (яку він ви­слов­лю­вав ще 2006 ро­ку), фі­нан­су­ва­н­ням пар­тій «за­йма­ю­ться бі­знес-стру­кту­ри, і ро­блять це більш на­їв­но, ніж во­ни фі­нан­су­ють бі­знес » . « Тоб­то, як пра­ви­ло, бі­знес-стру­кту­ри се­ре­дньо­го рів­ня пра­гнуть до­по­мог­ти від­ра­зу кіль­ком пар­ті­ям, — про­дов­жує по­лі­то­лог. — Під час пре­зи­дент­ських ви­бо­рів ва­рі­ан­тів ли­ше два: усім бі­знес-стру­кту­рам до­во­ди­ться ста­ва­ти на чийсь бік, а під час пар­ла­мент­ських ви­бо­рів на­віть скла­дно ска­за­ти, чи є та­ка бі­знес-структура, яка б не бра­ла уча­сті, бо­дай опо­се­ред­ко­ва­но, в по­лі­ти­ці. Під по­ня­т­тям « фі­нан­су­ва­н­ня» мо­жуть бу­ти ду­же рі­зні ре­чі: бі­знес- стру­кту­ри мо­жуть на­да­ва­ти про­сто по­се­ре­дни­цькі по­слу­ги. Ду­же ва­жли­во, щоб ефе­ктив­но пра­цю­ва­ли так зва­ні тем­ні фі­нан­со­ві ре­сур­си, по­за­як на від­кри­тий пар­тій­ний бю­джет силь­но не роз­же­не­шся». Так ста­ло­ся то­му, що з’яви­ли­ся впливові бі­зне­со­ві гру­пи, які пра­гну­ли пе­ре­не­сти свій вплив у по­лі­ти­чну пло­щи­ну. Та­кі пар­тії ство­рю­ва­лись не як кла­си­чне об’ єд­на­н­ня одно­дум­ців, а як гру­пи ло­бі­стів для про­су­ва­н­ня сво­їх бі­знес-ін­те­ре­сів. Крім то­го, на­ві­що ство­рю­ва­ти іде­о­ло­гі­чні про­е­кти, які мо­жуть бу­ти не за­тре­бу­ва­ни­ми су­спіль­ством, якщо пре­кра­сно ді­ють по­пу­ліст­ська ри­то­ри­ка і де­ма­го­гія? Не слід та­кож за­бу­ва­ти про низь­кий рі­вень по­лі­ти­чної куль­ту­ри біль­шо­сті на­се­ле­н­ня. В Укра­ї­ні ча­сів пре­зи­дент­ства Ку­чми цей рі­вень був ду­же низь­ким, то­му ви­ни­кне­н­ня пар­тій без чі­тких ці­лей ні­ко­го, крім спе­ці­а­лі­стів, осо­бли­во не хви­лю­ва­ло.

Яви­ще при­дба­н­ня ма­лень­ких пар­тій за кру­глень­кі су­ми з’яви­ло­ся де­що пі­зні­ше, але мі­цно вко­рі­ни­ло­ся в укра­їн­ській по­лі­ти­чній си­сте­мі. При­дба­ти пар­тію лег­ше, ніж ство­рю­ва­ти її з ну­ля, то­му що на­віть ма­лень­ка пар­тія має свою стру­кту­ру, на ба­зі якої мо­жна роз­ви­ва­ти ме­ре­жу біль­ших мас­шта­бів. За умов на­бли­же­н­ня ви­бо­рів та пе­ред­ви­бор­чої кам­па­нії, ко­ли ко­жен день ва­жли­вий, це має ве­ли­ке зна­че­н­ня. До ви­ра­же­н­ня ін­те­ре­сів гро­ма­дян ці стру­кту­ри аб­со­лю­тно жо­дно­го сто­сун­ку не ма­ли і не ма­ють. Та­кож не ма­ло­ся на увазі яко­їсь пар­тій­ної іде­о­ло­гії. В Укра­ї­ні 1990-х фа­кти­чно існу­ва­ли ли­ше дві пар­тії, які дій­сно ґрун­ту­ва­ли­ся на якійсь іде­о­ло­гії. Це На­ро­дний рух і Ком­пар­тія. На­ро­дний рух зго­дом став пре­кра­сною ілю­стра­ці­єю при­каз­ки: «Де двоє укра­їн­ців — там троє геть­ма­нів». Не ви­клю­че­но, що йо­му до­по­мо­гла то­ді­шня вла­да, бо він роз­пав­ся 1999-го. Ко­ли ж го­во­ри­ти про Ко­му­ні­сти­чну пар­тію, то во­на з пли­ном ча­су плав­но пе­ре­тво­ри­ла­ся на са­те­лі­та Пар­тії ре­гіо­нів і про будь-яке «об­сто­ю­ва­н­ня ін­те­ре­сів ро­бо­чо­го кла­су» за­бу­ла, як стра­шний сон.

Вза­га­лі, но­во­ство­ре­на чи ре­фор­мо­ва­на пар­тія май­же зав­жди пра­гне за­че­пи­ти ви­бор­ця агре­сив­ною та до­ро­гою ви­бор­чою кам­па­ні­єю, по­пу­ліст­ськи­ми за­кли­ка­ми і де­ма­го­гі­єю. В хід та­кож іде екс­плу­а­та­ція акту­аль­них про­блем сьо­го­де­н­ня. Ін­стру­мен­ти чор­но­го пі­а­ру використовуються ре­гу­ляр­но, бо но­ва пар­тія при­хо­дить в уже фа­кти­чно по­ді­ле­ний еле­кто­раль­ний про­стір, і їй по­трі­бно за­крі­пи­тись там за будь-яку ці­ну.

Ко­жні на­сту­пні ви­бо­ри «чи­сти­ли » пар­тій­ну си­сте­му від не­жит­тє­зда­тних по­лі­ти­чних про­е­ктів. Де­я­кі ви­яви­ли­ся до­сить жи­ву­чи­ми, не­зва­жа­ю­чи на свою іде­о­ло­гі­чну не­зрі­лість. Та­кі пар­тії очо­лю­ва­ли ві­до­мі та роз­кру­че­ні по­лі­ти­ки. До при­кла­ду, пар­тія Юлії Ти­мо­шен­ко три­ма­лась і три­ма­є­ться ли­ше на її лі­де­рі. Як тіль­ки Юлія Во­ло­ди­ми­рів­на по­тра­пи­ла до тюр­ми, звід­ки не мо­гла ре­гу­ляр­но з’яв­ля­тись у ме­ді­а­про­сто­рі, її пар­тія по­во­лі ста­ла втра­ча­ти по­пу­ляр­ність, а ча­сти­на одно­пар­тій­ців екс-прем’єр­ки взя­ла­ся до ство­ре­н­ня вла­сних по­лі­ти­чних пар­тій або швид­ко пе­ре­бі­гла до ін­ших по­ді­бних об’єд­нань.

Зда­ва­ло­ся, що пі­сля Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті та­кі, м’яко ка­жу­чи, не ду­же де­мо­кра­ти­чні пра­кти­ки ство­ре­н­ня пар­тій « під ви­бо­ри » чи ре­брен­динг і роз­кру­тка ма­ло­ві­до­мих пар­тій ма­ють пі­ти в ми­ну­ле. Але цьо­го не ста­ло­ся. Нав­па­ки, дві пар­тії, що на­бра­ли біль­шість го­ло­сів на за­галь­но­дер­жав­но­му рів­ні: « Блок Пе­тра По­ро­шен­ка » та « На­ро­дний фронт » тіль­ки спро­сту­ва­ли це спо­ді­ва­н­ня. «Со­лі­дар­ність», яка ста­ла « БПП » , бу­ла ре­а­ні­мо­ва­на пе­ред пар­ла­мент­ськи­ми ви­бо­ра­ми, бо ще 30 гру­дня 2013 ро­ку її бу­ло зня­то з ре­є­стра­ції. «На­ро­дний фронт» був ство­ре­ний на­при­кін­ці бе­ре­зня і актив­ність по­чав про­яв­ля­ти та­кож ближ­че до ви­бо­рів. Про та­кі дрі­бни­ці, як більш- менш струн­ка іде­о­ло­гія, на­віть не йшло­ся, бо, на­при­клад, « Блок Пе­тра По­ро­шен­ка » є та­кою со­бі збір­ною по­лі­ти­ків рі­зних по­гля­дів, і про спо­віда­н­ня одні­єї іде­о­ло­гії не­ма й мо­ви. « На­ро­дний фронт » та­кож є та­кою збір­ною, в якій при­су­тні лю­ди вій­сько­ві та до­свід­че­ні по­лі­ти­ки, що та­кож не спри­яє до­ся­гнен­ню зла­го­ди.

Тоб­то пра­кти­ка, яка ді­я­ла за по­пе­ре­дніх пре­зи­ден­тів Укра­ї­ни, жи­ва й до­сі. І про по­до­ла­н­ня цьо­го га­не­бно­го яви­ща по­ки не йде­ться. Ви­бо­ри 2014 ро­ку — і пре­зи­дент­ські, і пар­ла­мент­ські — за­свід­чи­ли це. І схо­же, що мі­сце­ві ви­бо­ри яки­мось ви­ня­тком з пра­ви­ла не ста­нуть. Зда­ва­ло­ся, що пі­сля по­дій Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті та­ких фа­ктів не має бу­ти апрі­о­рі. Але чи­ма­ло са­мих акти­ві­стів Май­да­ну уві­йшли в но­во­ство­ре­ні чи пе­ре­йме­но­ва­ні пар­тії з гу­чни­ми на­зва­ми, але без чі­ткої іде­о­ло­гії. І не обу­ри­ли­ся, а сприйня­ли як да­ність.

Під­су­мо­ву­ю­чи все це, ні­що не за­ва­жає в но­ві­тній по­стре­во­лю­цій­ній Укра­ї­ні ство­ри­ти по­лі­ти­чний про­ект під ви­бо­ри. Хоч Ре­во­лю­ція Гі­дно­сті кар­ди­наль­но змі­ни­ла по­лі­ти­чну си­ту­а­цію в на­шій дер­жа­ві, але ба­га­то схем за­ли­ши­ли­ся не­змін­ни­ми, бо одна­ко­во ви­гі­дні і вла­ді, і опо­зи­ції, і пред­став­ни­кам олі­гар­хії. Ця пра­кти­ка на­стіль­ки гли­бо­ко в’їла­ся в по­лі­ти­чно­му жит­ті, що не ви­кли­кає осо­бли­во не­га­тив­ної ре­а­кції су­спіль­ства, а тим па­че по­лі­ти­ку­му. Зви­чай­но, на сьо­го­дні це не най­го­лов­ні­ша про­бле­ма Укра­їн­ської дер­жа­ви, але вель­ми по­ка­зо­ва.

Під­твер­дже­н­ням цьо­го є ство­ре­н­ня пар­тії «Укроп». Уста­нов­чий з’ їзд цьо­го об’ єд­на­н­ня має від­бу­ти­ся 12 ли­пня, за 105 днів до ви­бо­рів. Бо­рис Фі­ла­тов, який під­твер­див участь у цьо­му про­е­кті, за­явив, що ме­та пар­тії — «бу­ти пред­став­ле­ною в мі­сце­вих ра­дах. Ми не очі­ку­є­мо біль­шо­сті, але хо­че­мо бу­ти обов’ яз­ко­во при­су­тні­ми в біль­шо­сті обла­стей. І впли­ва­ти на вла­ду » . По­лі­то­лог Во­ло­ди­мир Фе­сен­ко вва­жає, що « Укроп » пра­цю­ва­ти­ме пе­ре­д­усім на пе­ре­мо­гу в Дні­про­пе­тров­ській обла­сті, а та­кож бу­де на­ці­ле­ний на па­трі­о­ти­чний еле­кто­рат Цен­траль­ної та За­хі­дної Укра­ї­ни.

На­сам­кі­нець вар­то за­зна­чи­ти, що по­ява та пе­ре­ро­дже­н­ня пар­тій не є єди­ною про­бле­мою при­йде­шніх ви­бо­рів. На­при­клад, ди­ре­ктор Ко­мі­те­ту ви­бор­ців Укра­ї­ни Оле­ксій Ко­шель вва­жає, що мі­сце­вим ви­бо­рам бу­де вла­сти­вий під­куп ви­бор­ців. «Пра­кти­ка ми­ну­лих ро­ків по­ка­за­ла, що про­сті­ше ку­пи­ти го­ло­си ви­бор­ців, аніж про­ве­сти пов­но­цін­ну ви­бор­чу кам­па­нію. Тоб­то бе­ре­мо бю­джет будь- яко­го кан­ди­да­та чи по­лі­ти­чної си­ли, ді­ли­мо на кіль­кість го­ло­сів, які во­ни отри­ма­ли, і ро­зу­мі­є­мо: кіль­ка со­тень гри­вень — це на­ба­га­то про­сті­ше», — кон­ста­тує Ко­шель.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.