«Ні» Гре­ції – це не пе­ре­мо­га для де­мо­кра­тії

Гре­цький ре­фе­рен­дум — це обра­за для 18 кра­їн, зокре­ма тих, які пе­ре­бу­ва­ють у не менш скру­тній си­ту­а­ції

Den (Ukrainian) - - Панорама Дня - Про­ект Син­ди­кат для «Дня»

Не­зва­жа­ю­чи на те, про що го­во­рить ба­га­то хто — а над­то ті, хто не по­ви­нен не­сти від­по­від­аль­но­сті за наслідки сво­їх слів, — від­мо­ва гре­цьких ви­бор­ців від остан­ньої про­по­зи­ції кре­ди­то­рів не ста­ла «пе­ре­мо­гою для де­мо­кра­тії». Адже гре­ки кра­ще від ін­ших ро­зу­мі­ють, що де­мо­кра­тія — це спіль­на си­ла по­се­ре­дни­цтва, пред­став­ни­цтва і впо­ряд­ко­ва­ної пе­ре­да­чі вла­ди. Ре­фе­рен­ду­ми тут за­зви­чай ні до чо­го.

Ре­фе­рен­дум стає ча­сти­ною де­мо­кра­тії ли­ше за ви­ня­тко­вих об­ста­вин: ко­ли у обра­них лі­де­рів ви­чер­пу­ю­ться ідеї; ко­ли во­ни втра­ти­ли до­ві­ру сво­го еле­кто­ра­ту чи ко­ли зви­чні ме­то­ди пе­ре­ста­ли пра­цю­ва­ти. Чи є це ста­ло­ся в Гре­ції? Чи бу­ла по­зи­ція прем’єр-мі­ні­стра Але­ксі­са Ци­пра­са на­стіль­ки слаб­кою, що в ньо­го не бу­ло кра­що­го ви­хо­ду, як зва­лю­ва­ти свою від­по­від­аль­ність на свій на­род, вдав­шись до над­зви­чай­ної фор­ми де­мо­кра­тії — де­мо­кра­тії шля­хом ре­фе­рен­ду­му? Що б ста­ло­ся, як­би пар­тне­ри Гре­ції зу­пи­ня­ли дис­ку­сію і ви­ма­га­ли ти­ждень ча­су, щоб до­зво­ли­ти її гро­ма­дя­нам ухва­ли­ти рі­ше­н­ня за них що­ра­зу, ко­ли во­ни сти­ка­ю­ться з рі­ше­н­ням, для яко­го їм бра­кує смі­ли­во­сті?

Ча­сто ка­жуть — і, ме­ні зда­є­ться, ціл­ком слу­шно — про те, що Єв­ро­па над­то бю­ро­кра­ти­чна, не­по­во­ро­тка і по­віль­на для то­го, щоб ухва­лю­ва­ти рі­ше­н­ня. Мо­жна ли­ше ска­за­ти, що під­хід Ци­пра­са не ком­пен­сує цих де­фе­ктів. (А на­ба­га­то біль­ше мо­жна бу­де ска­за­ти, якщо йо­го по­ве­дін­ка на­ди­хне іспан­ських гро­ма­дян ухва­ли­ти ри­зи­ко­ва­не рі­ше­н­ня обра­ти уряд на чо­лі з їхньою вла­сною пар­ті­єю, що ви­сту­пає про­ти ре­жи­му жорс­ткої еко­но­мії: Podemos).

З дру­го­го бо­ку, при­пу­сті­мо, рі­ше­н­ня Ци­пра­са бу­ло на­стіль­ки ва­жли­вим і скла­дним, що во­но за­слу­го­ву­ва­ло на ви­ня­тко­вий крок — про­ве­де­н­ня ре­фе­рен­ду­му. У та­ко­му ра­зі сам за­хід мав від­обра­жа­ти цю скла­дність. Він мав бу­ти ви­ва­же­ним і про­ду­ма­ним зву­ча­н­ням во­лі лю­дей. Він мав бу­ти ор­га­ні­зо­ва­ний з на­ле­жною по­ва­гою до йо­го ста­вок, а уряд мав за­без­пе­чи­ти аде­ква­тну ін­фор­ма­цію гре­цько­му на­ро­до­ві.

На­то­мість від сво­го уря­ду Гре­ція отри­ма­ла спі­шно ор­га­ні­зо­ва­ний ре­фе­рен­дум. Во­на отри­ма­ла не про­зо­рі, а на­справ­ді аб­со­лю­тно не­зро­зумі­лі за­пи­та­н­ня для са­мо­го ре­фе­рен­ду­му. Во­на не отри­ма­ла жо­дної су­спіль­но­ін­фор­ма­цій­ної кам­па­нії, гі­дної ці­єї на­зви. Во­на отри­ма­ла за­клик го­ло­су­ва­ти «ні», який ні­хто так і не зро­зу­мів, а по­дро­биць про­по­зи­ції, яку гре­цькі ви­бор­ці ма­ли відкинути, на­віть їм не по­ясни­ли.

У ста­ро­дав­ній Гре­ції існу­ва­ли два сло­ва для то­го, щоб опи­са­ти лю­дей: «де­мос» від де­мо­кра­тії, і «ла­ос» від сло­ва «на­товп». Ци­прас, із йо­го ди­тя­чим за­кли­ком пе­ре­кла­сти тя­гар вла­сних по­ми­лок і не­ба­жа­н­ня ре­форм на пле­чі спів­ві­тчи­зни­ків — європейців Гре­ції, біль­ше схо­жий на «ла­ос»: він про­яв­ляє і сти­му­лює гір­ший ва­рі­ант гре­цької по­лі­ти­ки.

Ци­прас мо­же спро­бу­ва­ти за­хи­сти­ти свій ре­фе­рен­дум, ствер­джу­ю­чи, що йо­го ме­тою бу­ло не ли­ше по­чу­ти го­лос гро­ма­дян, а й змі­цни­ти йо­го по­зи­цію у про­ти­сто­ян­ні кре­ди­то­рам Гре­ції. Але яке об­ґрун­ту­ва­н­ня для цьо­го про­ти­сто­я­н­ня? Що во­ни ма­ли зу­хваль­ство ви­ма­га­ти про­гре­су у на­пря­мі вер­хо­вен­ства за­ко­ну і со­ці­аль­ної спра­ве­дли­во­сті, а та­ко­жзу­силь при­бор­ку­ва­ти су­дно­плав­них ма­гна­тів і ду­хів­ни­цтво Гре­ції, яке уни­кає по­да­тків?

Єв­ро­пей­ський со­юз до­міг­ся ми­ру са­ме зав­дя­ки по­сту­по­во­му на­вчан­ню но­вої ло­гі­ки, яка за­мі­нює за­ста­рі­лий під­хід про­ти­сто­я­н­ня і кон­флі­кту на пе­ре­мо­ви­ни і ком­про­мі­си. Не­зва­жа­ю­чи на свої не­до­лі­ки, ЄС став лабораторією для де­мо­кра­ти­чних ін­но­ва­цій, в якій упер­ше за кіль­ка сто­літь ро­би­ться спро­ба вре­гу­лю­ва­ти су­пе­ре­чки не шля­хом по­лі­ти­чних во­єн і шан­та­жу, а шля­хом діа­ло­гу і син­те­зу рі­зних по­гля­дів.

У цьо­му сен­сі гре­цький ре­фе­рен­дум — це обра­за для 18 кра­їн, зокре­ма тих, які пе­ре­бу­ва­ють у не менш скру­тній си­ту­а­ції, але пі­шли на зна­чні жер­тви, аби 2012 ро­ку на­да­ти Гре­ції 105 млрд. єв­ро ($116 млрд) для по­лег­ше­н­ня бор­го­во­го тя­га­ря, у той час як во­ни са­мі за­ли­ша­ли­ся від­по­від­аль­ни­ми за своє вла­сне на­се­ле­н­ня. Як це мо­жна на­зва­ти — «актом опо­ру» чи «за­хи­стом де­мо­кра­тії»?

Про­те ба­га­то хто са­ме так і ви­слов­лю­є­ться. Справ­ді, пі­сля ре­фе­рен­ду­му ба­га­то хто ка­зав, що Ци­прас — остан­ній де­мо­крат єв­ро­зо­ни, бу­цім­то він зі­ткнув­ся з «то­та­лі­тар­ною» гру­пою (як ви­сло­ви­ла­ся край­ньо пра­вий фран­цузь­кий по­лі­тик Ма­рін Ле Пен), про­ти якої він з до­бле­стю «твер­до сто­яв» (якщо го­во­ри­ти сло­ва­ми край­ньо лі­во­го по­лі­ти­ка Жан-Лю­ка Ме­лан­шо­на).

Я до­кла­дно не опи­су­ва­ти­му пар­ла­мент­ський альянс Ци­пра­са із пра­вою гру­пою «Не­за­ле­жних гре­ків», які схиль­ні до ду­мок про змо­ви і лі­де­ри яких не ухи­ля­ли­ся від агре­сив­них про­мов про­ти го­мо­се­ксу­а­лі­стів, буд­ди­стів, єв­ре­їв та му­суль­ман. Я та­кож не опи­су­ва­ти­му де­таль­но, як, за­ру­ча­ю­чись де­пу­тат­ською під­трим­кою для сво­го ре­фе­рен­ду­му, Ци­прас не стри­мав­ся і ви­про­сив під­трим­ку у нео­на­цист­ської пар­тії «Зо­ло­тий Сві­та­нок», від до­по­мо­ги якої від­мо­вив­ся б бу­дья­кий ін­ший єв­ро­пей­ський лі­дер.

На­то­мість на­го­ло­шу на то­му фа­кті, що ре­шта єв­ро­пей­ських лі­де­рів, окрім Ци­пра­са, не менш де­мо­кра­ти­чні і спра­ве­дли­ві, ні­жвін сам. Кра­ї­ни Цен­траль­ної Єв­ро­пи, які пе­ре­жи­ли на­цист­ський і ра­дян­ський то­та­лі­та­ризм, не по­тре­бу­ють уро­ків про ле­гі­тим­ність ні від ко­го, а над­то від прем’єр-мі­ні­стра Гре­ції. Адже хо­ро­брі бал­тій­ські кра­ї­ни — «за­кон­ність» не­за­ле­жно­сті яких, ви­яв­ля­є­ться, пе­ре­бу­ває під роз­по­ря­дже­н­ням пре­зи­ден­та Ро­сії Во­ло­ди­ми­ра Пу­ті­на (ще одно­го мер­зен­но­го друж­ка Ци­пра­са) — не під­да­ли­ся па­ні­ці і спо­ку­сі об­тя­жи­ти нав­ко­ли­шніх сво­їм ли­хом. Во­ни не ви­ко­ри­сто­ву­ють свою бо­роть­бу як при­від для не­ви­ко­на­н­ня сво­го обов’яз­ку со­лі­дар­но­сті з Гре­ці­єю.

Це не озна­чає, що ми по­вин­ні че­ка­ти ви­хо­ду Гре­ції з ЄС. Сво­го ча­су гре­ки жор­сто­ко попла­ти­ли­ся за своє «ні» на­ци­зму і своє «ні» військовій ди­кта­ту­рі. Ні­що не мо­же бу­ти сум­ні­ше, ні­жба­чи­ти, як їм до­во­ди­ться пла­ти­ти за «ні» ми­ну­лої не­ді­лі, яке ста­ло ли­ше фар­со­вою вер­сі­єю їх по­пе­ре­дньої бла­го­ро­дної впер­то­сті.

Спо­ді­ва­ю­ся, що в лі­де­рів єв­ро­зо­ни зна­йде­ться тер­пі­н­ня для то­го, щоб ви­зна­чи­ти не­до­лі­ки гре­цької від­мо­ви і у від­по­відь на­да­ти Гре­ції біль­ше до­по­мо­ги, ні­жїї гро­ма­дя­ни. Дай Бо­же, во­ни ді­я­ти­муть та­ким чи­ном, який не до­ве­де до то­го, що Гре­ція від­чує справ­жні, тра­гі­чні наслідки сво­го го­ло­су­ва­н­ня. Бер­нар-Ан­рі ЛЕ­ВІ — фран­цузь­кий фі­ло­соф, один із за­снов­ни­ків ру­ху Nouveaux Philosophes. Ав­тор книж­ки Left in Dark Times: A Stand Against the New Barbarism.

БЕР­НАР-АН­РІ ЛЕ­ВІ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.